Ґійом Аполлінер

(1880—1918)

...Поетом можна бути в будь-якій сфері: досить бути відважним і прагнути відкриття.

Ґійом Аполлінер

РУЙНІВНИК МИСТЕЦТВА ЧИ ПОЕТ-НОВАТОР?

Ґійома Аполлінера називають одним із найяскравіших представників авангардизму, винахідником терміна «сюрреалізм», експериментатором і новатором у царині поезії. Між тим тогочасна критика «вбачала в Аполлінері одного з богемно-анархічних митців, одержимих духом руйнування мистецтва, самих його основ (а заодно — суспільства й моралі) і повалення авторитетів, — тих митців, які будь-якою ціною прагнуть художніх новацій, оригінальності, аж до втрати сенсу творчості, до абсурду»¹. Ким же він був насправді? З'ясуймо, зазирнувши в життєпис цієї незвичайної людини.

¹ Наливайко Д. Шляхами оновлення поезії // Аполлінер Ґ. Поезії. — К., 1984.

Літературну спадщину Аполлінера складають твори найрізноманітніших жанрів: роман, повісті, оповідання, казки, п'єси, публіцистичні статті і, безумовно, вірші. Саме вони принесли письменникові найбільшу славу, утвердили за ним звання одного із творців західноєвропейської поезії ХХ століття. Цікаво, що поет писав і римованим віршем, і верлібром — вільним віршем (пригадайте, у чому його особливості й кого вважають першим видатним творцем шедеврів верлібру).

Справжнє ім'я митця, який виступав під псевдонімом Ґійом Аполлінер, — Вільгельм-Альберт-Володимир-Александр-Аполлінарій Костровицький. Народився він 26 серпня 1880 року в Римі. Мати майбутнього письменника Анжеліка Костровицька, полька за походженням, на той час проживала в Італії. Особистість батька оповита таємничістю, навколо неї досі точаться дискусії, однак більшість біографів Аполлінера схиляється до того, що ним був італійський офіцер Франческо Фуджі Д'Аспермон. Дитинство поета минуло в Італії, в юнацькі роки він навчався у французьких колежах і ліцеях Монако, Канн і Ніцци, а в 1899 році родина оселилась у Парижі. Аполлінер сподівався отримати французьке громадянство, однак тривалий час йому це не вдавалось.

Початок літературного шляху письменника пов'язують з осінню 1901 року, коли з'явилися його перші публікації — спочатку вірші, а згодом стаття. У ранніх творах Аполлінер, продовжуючи традиції французької поезії, звертається до народної пісні, легенди. У цих віршах відчутний вплив романтичних тенденцій і символізму.

Пабло Пікассо. Портрет Ґ. Аполлінера (1916)

У 1911 році виходить перша збірка віршів, назва якої в перекладі М. Лукаша звучить як «Звірослов, або Почет Орфея». В оригіналі вживається слово бестіарій (від лат. bestia — звір, тварина). Так називають середньовічні збірники зоологічних статей з ілюстраціями, у яких докладно описувались різноманітні тварини в прозі та віршах, головним чином з алегоричною і повчальною метою. Друга назва збірки («Почет Орфея») пов'язана з давньогрецьким міфом, згідно з яким пісні Орфея зачаровували навіть диких тварин. Почувши солодкий голос співця, вони покірно йшли за ним. Кожний вірш збірки (усього їх 30) є своєрідним підписом до гравюри художника Рауля Дюфі (1877-1953). У своїх поетичних мініатюрах Аполлінер подає спочатку стислий опис тварини, а потім іронічний або філософський коментар, викликаний роздумами про життя.

У 1913 році побачила світ теоретична праця поета «Естетичні роздуми — художники-кубісти», у якій він розглядав кубізм як вихідну позицію для власної поетичної творчості. Пригадаймо, що таку назву одержала авангардистська течія в західноєвропейському образотворчому мистецтві, яка зародилась на початку ХХ століття. Саме під впливом яскравого представника кубізму Пабло Пікассо Аполлінер зацікавився новим віянням у мистецтві й спробував перенести його в поезію. Насамперед це виявилося у використанні прийому симультанізму (від фр. simultaine — одночасний) — одночасного зображення в одній площині різнорідних об'єктів, віддалених, не пов'язаних між собою образів, мотивів, переживань і вражень. Інколи спроби Аполлінера називають кубофутуризмом, наголошуючи тим самим на його зв'язку з пошуками поетів-футуристів.

Сам Аполлінер заперечував свою належність до якихось течій чи напрямів, проте називав своє мистецтво «новим реалізмом» або «сюрреалізмом» («надреалізмом», оскільки sur із французької мови перекладається як над). Цей термін він запропонував у 1917 році. Зокрема поет зазначав: «Коли людина захотіла відтворити ходу, вона винайшла колесо, яке зовсім не схоже на ногу, тобто вона вчинила по-сюрреалістськи, сама того не розуміючи». Отже, під сюрреалізмом Аполлінер розумів здатність мистецтва відображати реальність інакше, ніж це робили реалісти: через нові художні форми й незвичні образи, які, викликаючи здивування, розкривають глибинну сутність буття. Коментуючи наведену цитату поета, сучасний вітчизняний літературознавець Дмитро Наливайко відзначає: «...Аполлінер говорив про художній образ, який, не маючи зовнішньої схожості з предметом, з особливою силою і загостреністю виражає його внутрішню суть, його «ідею», — так, як колесо виражає “ідею ходи”»¹. Думка письменника дала поштовх до народження цілої авангардистської течії, яка одержала назву сюрреалізм.

¹ Наливайко Д. Шляхами оновлення поезії // Аполлінер Ґ. Поезії. — К., 1984.

Нові естетичні погляди Аполлінера знайшли яскраве відображення у збірці «Алкоголі» (1913). Її назва пов'язана з прагненням поета передати враження від «нового світу», який «п'янить» своєю технізованістю і стрімкістю подій. Поет хотів цим заголовком сказати, що життя ХХ століття палюче, мов спирт. На таке розуміння читача наштовхує поема «Зона», яка відкривала збірку: «I ти п’єш алкоголь цей палкий як життя / Життя що ти п’єш як п’янюче пиття» (переклад із французької М. Лукаша). Книга «Алкоголі» засвідчила новаторський підхід до оформлення поезії: Аполлінер повністю відмовився від розділових знаків, наголошуючи, що «ритм і паузи вірша — оце і є справжня пунктуація, іншої не треба». Один із найзнаменитіших віршів збірки — «Міст Мірабо²» (1912), який поет присвятив своїй коханій Марі Лорансен.

² Міст Мірабо (фр. Pont Mirabeau) — міст через річку Сену в Парижі. Для багатьох поколінь французів він став символом вічної історії взаємин чоловіка і жінки.

З початком Першої світової війни Аполлінер був змушений перервати мистецькі пошуки. У 1914 році він добровольцем іде на фронт і майже рік у складі французької армії воює на передовій. За надзвичайну відвагу його нагороджують Бойовим Хрестом. Крім того, поетові нарешті надають довгоочікуване французьке громадянство. Однак приємні події були затьмарені страшною — тяжким пораненням у голову осколком снаряда, що відіграло в житті поета фатальну роль.

Після лікування в госпіталі Аполлінер знову повернувся до літературного життя. Під враженням від перебування на фронті з'являється збірка «Каліграми. Вірші Миру і Війни» (1918), присвячена пам'яті друга поета, літератора Рене Даліза, вбитого на фронті 1917 року.

Збірка, до якої ввійшли поезії, написані протягом 1913-1916 років, засвідчила експериментаторство автора в пошуках нової форми віршів. Назву цій книжці дали поезії-каліграми, визначальною особливістю яких було розміщення художнього тексту у формі певного графічного зображення. Малюнок, який складався зі слів вірша, унаочнював його художні образи. Як і у збірці «Алкоголі», Аполлінер відмовився від використання розділових знаків. Яскравим зразком вірша-каліграми є поезія «Зарізана голубка й водограй» (1914). Цей твір автор присвятив своїм друзям — поетам і художникам, які пішли на фронт.

Тим часом підірване тяжким пораненням здоров'я Аполлінера згасало. Наприкінці жовтня 1918 року він захворів на грип. Ослаблений організм не зміг побороти хворобу. 9 листопада 1918 року закінчився життєвий шлях Аполлінера. Однак його літературний шлях триває...

1. Що таке кубізм? Як він стосується творчості Аполлінера?
2. Як ви розумієте такий вислів письменника: «Щодо розділових знаків, то вони були усунуті тому, що здаються мені зайвими і справді є такими: ритм і паузи вірша — оце і є справжня пунктуація»?
3. Чому Аполлінера вважали руйнівником мистецтва, а нині називають новатором у галузі поезії?

Зміст