Таїр Бекірович Халілов (нар. 1940)

Таїр Халілов у своїй творчості досліджує пограничні стани людського існування...

Володимир Даниленко, український перекладач і видавець

У ЙОГО ДОЛІ ЗАКАРБУВАЛАСЯ ТРАГЕДІЯ ВСЬОГО КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ

Про сучасного кримськотатарського письменника Таїра Халілова (Халіла), члена Національної спілки письменників України, відомо небагато. Народився він 6 вересня 1940 року в селі Карабай (нині Відродження) Старокримського району Автономної Республіки Крим. У родині, крім нього, було ще четверо дітей. 1944 рік розділив життя родини Халілових на «до» і «після».

Серед спогадів очевидців депортації кримськотатарського народу є свідчення і Таїра Халілова. 2009 року письменник згадував, що хоча сам він на той час був доволі малим, проте і власні враження, і спогади старшої сестри, яка запам'ятала всі подробиці цієї трагедії, ніколи не залишають його. Переповнений болем за те, що відбулося, Т. Халілов стверджує, що влада заздалегідь ретельно продумала, «як непомітно ліквідувати цілий народ, щоб забрати його землю. Ні, вони не вбивали нас у газових камерах, але придумали більш витончений спосіб знищення: телячі вагони й спецпоселення, де вбивали повільно, але напевно».

Розповідь письменника про геноцид його народу вражає жахливими деталями: «Дорогою прямування ешелону, що тривала майже місяць, як і в місцях насильницького поселення, люди вмирали від голоду, хвороб, від нестерпних душевних мук і від нещасних випадків. Наприклад, у нашому вагоні жінка та її шестирічна дочка загинули від того, що вночі на них зверху впали погано закріплені дошки від нар з лежачими на них людьми. А на якійсь станції двоє голодних підлітків на привокзальному ринку вкрали чи то пару пиріжків, чи то пару булок, їх схопили й забили насмерть.

Дорогою нікому жодної медичної допомоги не надавали. Потребу справляли у відро, обгороджене в кутку вагона. Можна собі уявити антисанітарію, що панувала у вагоні, напханому людьми похилого віку, жінками та дітьми. [...] Повністю виснажених, а також брудних, хворих і завошивлених людей прирікали потім на вірну голодну й мученицьку смерть уже в місцях спецпоселення...».

Сім'ю Халілових поселили в дерев'яних бараках у лісовій глушині Костромської області Росії. Нестерпні умови, виснажлива праця, голод і хвороби, постійний душевний біль не могли не позначитися на долі колись великої кримськотатарської родини. Після смерті батьків найменших дітей Халілових віддали до дитячого будинку в Узбекистані. Таїр згадував, що кожного вечора на лінійці разом з усіма іншими дітьми змушений був співати «За детство счастливое наше спасибо, родная страна!».

Згодом він закінчив школу, відслужив у радянській армії, вступив до сільськогосподарського інституту, а потім, пропрацювавши два роки в Ташкентській області, з дипломом за фахом «учений-агроном, плодоовочівник-виноградар» 1971 року приїхав на рідну землю. І хоча такі фахівці дуже потрібні були Криму, проте, як тільки дізнавалися, що він кримський татарин, одразу телефонували в міліцію. Після декількох таких невдалих спроб Таїр Халілов зміг повернутися на батьківщину лише у травні 1990 року.

Трагедію рідного народу, свій біль від того, що відбулося, Таїр Халілов описав у повісті «Забрана Батьківщина». Перу письменника належать також поема «Моя доля — ХХ століття», прозові твори «Коли прилітають лелеки», «Перший сніг» та інші.

Наприкінці 2018 року Таїр Халілов став лауреатом спеціальної номінації «Внесок у розвиток кримськотатарської літератури» першого українсько-кримськотатарського літературного фестивалю «Кримський інжир».

Постер літературного фестивалю «Кримський інжир»

Пропонуємо вам відкрити для себе творчість цього письменника, прочитавши повість «До останнього подиху»¹.

1. Які факти життя письменника вразили вас найбільше й чому?
2. Що ви очікуєте від повісті Т. Халілова з назвою «До останнього подиху»?

¹ Ця повість увійшла до збірки сучасної кримськотатарської прози «Самотній пілігрим» (переклади С. Грицай, В. Даниленка, О. Керимової, Д. Кононенка, Л. Любимової) (К., 2003).

Зміст