Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ісаєва

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Ернест Міллер Гемінґвей (1899—1961)

Людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати не можна.

Ернест Гемінґвей

ГЕРОЙ КОДЕКСУ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ

Американського письменника Ернеста Міллера Гемінґвея справедливо називають співцем мужності, стійкості та цілеспрямованості людини. Провідна ідея його творчості — це звеличення особистості, яка, переборюючи удари долі, зберігає людське обличчя. Такою людиною був і він сам.

Життєвий шлях Гемінґвея розпочався 21 липня 1899 року в містечку Оук-Парк, що поблизу Чикаго, у родині лікаря. Велику роль у його вихованні відігравав батько, який пробудив у душі Ернеста любов до природи, рибальства та мисливства. Він водив сина лісовими стежками, навчав спостерігати за тваринами, птахами, придивлятись до звичаїв індіанців — корінного населення американського континенту. Ерні ріс спортивним хлопчиком, із задоволенням грав у футбол, водне поло, займався боксом. Але його особливим захопленням було читання. Зі шкільних років на все життя він зберіг інтерес до Шекспіра й Марка Твена. Уже в підлітковому віці майбутній майстер слова вирізнявся з-поміж інших яскравими літературними здібностями, зокрема писав оригінальні твори. Саме в шкільному журналі він і представив свої перші оповідання та нариси, написані під впливом уже добре відомого на той час американського письменника Джека Лондона.

У 1917 році Гемінґвей закінчив школу. Це був час, коли в Європі вже третій рік гриміла Перша світова війна. Уряд США спочатку дотримувався нейтралітету, але 2 квітня 1917 року президент Вільсон оголосив про вступ країни у війну з Німеччиною. Уявіть американські міста тих часів: усюди звучать ура-патріотичні гасла, газети зображають США бастіоном демократії, закликають усіх свідомих громадян не стояти осторонь воєнних подій. Серед тих, хто відгукнувся на звернення уряду, був і юний Гемінґвей. Він прагнув якомога швидше опинитися на фронті, однак в армію його не приймали через слабкий зір. Жагуче бажання писати привело юнака в Канзас-Сіті, де він влаштувався на посаду журналіста місцевої газети. Саме тут почав формуватися його неповторний стиль, визначальними ознаками якого стали лаконічність і прозорість викладу. Гемінґвей промовисто назвав його «телеграфним».

Хоча репортерська кар'єра майбутнього письменника складалася цілком вдало, Ернеста все ж таки не полишали думки про фронт. Надзвичайна цілеспрямованість зробила своє, і в 19 років він опинився у складі добровольців американського Червоного Хреста, які одержали призначення в Європу. Наприкінці травня 1918 року новобранець прибув до Парижа — міста, яке він полюбив на все життя. Згодом автоколона Гемінґвея потрапила до Італії. На італо-австрійському фронті письменник одержав контузію і тяжке поранення. Переборюючи біль, він тягнув на спині товариша, саме в цей час його наздогнала кулеметна черга. З тіла юнака було вилучено 28 осколків, усього ж їх нарахували 237 (!), йому загрожувала ампутація ніг. Ернест глибоко переживав те, що побачив і відчув на фронті. Невипадково найпомітніше місце в його творчості посідає тема війни (романи «Прощавай, зброє!», «По кому подзвін», «За річкою в затінку дерев», «Острови в океані», «І сонце сходить», кілька оповідань).

Гемінґвей повернувся з війни справжнім героєм. Про юного воїна пишуть газети, його нагороди з цікавістю розглядають перехожі. Здавалось, усе складається добре. Однак юнака не полишають думки про жахи війни, про загиблих солдатів, після контузії його постійно мучить безсоння.

У 1921 році Гемінґвей, діставши пропозицію від торонтської газети бути її кореспондентом у Європі, оселяється на кілька років у Парижі. Значно пізніше, на схилі літ, він присвятить спогадам про французьку столицю книжку, яка побачить світ уже після його смерті. Друзі назвуть її «Свято, яке завжди з тобою». Епіграфом стали такі слова письменника з листа другові: «Якщо тобі поталанило і ти в молодості жив у Парижі, то де б ти не був потім, він до кінця днів твоїх залишиться з тобою, тому що Париж — це свято, яке завжди з тобою».

Полишивши журналістську діяльність, Гемінґвей повністю поринає у світ художньої літератури. Першим шедевром, який приніс письменнику світову славу, став роман «І сходить сонце» (у лондонському виданні «Фієста», 1926). У творі порушено проблему так званого «втраченого покоління». Ось як появу цього терміна пояснює Д. Затонський: «“Усі ви втрачене покоління”, — якось кинув власник паризької автомайстерні своєму механікові, який погано полагодив авто письменниці Гертруди Стайн. А вона ці слова підхопила і поширила на сучасну молодь, яка на собі відчула, що таке війна, в боях під Марною чи Верденом. Гемінґвей, зі свого боку, поставив їх епіграфом “І сходить сонце”, тим самим давши ім’я всьому повоєнному поколінню, а разом з тим і цілому літературному напряму»1. Отже, під втраченим поколінням розуміли людей, які, пізнавши жахи війни, відчували себе спустошеними, пригніченими й навіть розчарованими в житті. Саме таким постає перед читачем журналіст Джейк Барс — головний герой роману «І сходить сонце».

1 Затонський Д. Ернест Гемінґвей // Зарубіжна проза другої половини ХХ сторіччя: новели, повісті, притчі (укладач Д. В. Затонський). — К., 2002.

Гемінґвей — рибалка (фото 50-х років ХХ ст.)

У 1934 році Гемінґвей уперше побував в Африці на сафарі — полюванні на великого звіра. Його незабутні враження вилились у книгу нарисів «Зелені пагорби Африки», а також у два оповідання, серед яких славнозвісне «Сніги Кіліманджаро» — один з найкращих творів Гемінґвея. Створюючи образ письменника, який у гонитві за грошима продає свій талант, автор порушує проблему вірності митця своєму покликанню.

У 30-х роках ХХ століття Європа переживає розгул фашизму. Гемінґвей не стоїть осторонь цієї проблеми. З особливим болем він сприймає воєнні події в Іспанії. На власні кошти письменник купує санітарні машини для борців за Іспанську Республіку. У 1937 році, як кореспондент американської газети, вирушає до Барселони, а згодом до Мадрида. Прагнучи допомогти іспанському народу в боротьбі з фашизмом, він не лише працює як журналіст, а й бере в руки зброю. Саме тут, на охопленій вогнем землі Іспанії, Гемінґвей розуміє, що найвищим подвигом людини є її готовність іти на смерть заради свободи власного народу. Письменник глибоко переживає поразку іспанської революції та прихід до влади фашистського диктатора Франко. Він добре усвідомлює, що трагедія цієї європейської країни — лише початок страшенної трагедії всього людства. Думки про тривожну долю Іспанії знайшли відображення в романі «По кому подзвін» (1940), епіграфом до якого стали слова англійського поета ХVІІ століття Джона Донна: «Немає людини, що була б як острів, сама по собі; кожна людина — грудка землі, часточка суходолу; і якщо море змиє хоч би скалку материка, поменшає Європа, і те саме буде, якщо змиє мис або оселю друга твого, а чи твою власну; від смерті кожної людини малію і я, бо я єдиний з усім людством; тому ніколи не питай, по кому подзвін — він по тобі».

Трагічне передчуття не підвело письменника: після Іспанії тінь коричневої чуми лягла на всю Європу. Під час Другої світової війни Гемінґвей боровся проти фашизму і своїм пером письменника, і зі зброєю в руках, зокрема брав активну участь у визволенні Франції.

Після війни письменник оселяється у своїй садибі на Кубі, неподалік від Гавани. Саме тут він інтенсивно працює над твором, за який у 1952 році одержить найвищу літературну нагороду США — Пулітцерівську премію, а вже в 1954 році — Нобелівську премію з формулюванням «за майстерність у мистецтві оповіді». Це була повість «Старий і море».

Творчість Гемінґвея справила значний вплив на розвиток художньої прози ХХ століття Насамперед це виявилось у продовженні американськими та західноєвропейськими письменниками традиції яскраво вираженого морального характеру літератури. Гемінґвеївський стиль позначився, зокрема, на творчості таких відомих письменників, як колумбієць Габріель Гарсіа Маркес, українець Олесь Гончар.

На долю Гемінґвея випало багато випробувань. Він сповна пізнав жахи війн, пережив страшну авіакатастрофу, але в пам'яті сучасників залишився світлою усміхненою особистістю, яка завжди вірила в моральні вершини людства.

  • 1. Пригадайте слова А. де Сент-Екзюпері «Усі ми родом з дитинства». Як дитинство Гемінґвея позначилось на становленні його особистості?
  • 2. Яку роль у формуванні світогляду письменника відіграла його участь у воєнних подіях?
  • 3. Як ви розумієте слова Джона Донна, які стали епіграфом до роману «По кому подзвін?»?
  • 4. Поясніть сутність терміна «втрачене покоління». Як він стосується творчості Гемінґвея?
  • 5. Які грані особистості письменника висвітлюють такі його вислови:

Не судіть про людину за її друзями. Пам'ятайте, що друзі в Іуди були бездоганні; Кожен народжується для якоїсь справи, кожен, хто ходить по землі, має свої обов'язки в житті?

Райан Шеффілд. Графічний портрет Ернеста Гемінґвея

Зображення Ернеста Гемінґвея зі збірки поштової служби

Літературні нотатки подорожнього

Оук-Парк і нині часто називають містом Гемінґвея. На малій батьківщині письменника можна побачити чимало пам'яток, пов'язаних з його особистістю. Насамперед це будинок, у якому Гемінґвей народився і жив перші шість років. Нині тут діє меморіальний музей письменника, у якому все збереглося так, як у часи, коли тут жила родина митця.

Заглиблюючись у царину гуманітарних наук

В україномовних виданнях радянських часів прізвище американського письменника подавалось як «Хемінгуей». Сучасне видання його творів у «Видавництві Старого Лева» вийшло з підписом «Гемінґвей». Ось що думає із цього приводу Андрій Бондар, поет, публіцист, перекладач: «“Г” на початку прізвища, тому що англійський звук «h» фонетично найближчий до українського фрикативного “г”. Ґ усередині — тому що англійський “g” саме в цій позиції відповідає українському проривному звуку “ґ”. “Way” відтворюється українською як “вей”, тому що звук “w” найближче до українського звука “ỹ”. В українській мові він часто трапляється на початку або в кінці слів — так званий нескладотворчий “ỹ” — “браỹ”, “ỹкраỹ”, “ỹпіймаỹ”. А на письмі він, як відомо, передається літерою “в”. Докладніше про це дивіться в статті «Ернест Гемінґвей: українське перезавантаження». Сайт видавництва Старого Лева https://bit. ly/2JN75ia