Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ісаєва

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

На захисті вічних цінностей: проблеми свободи, миру і людської гідності в літературі ХХ століття

Уламки вір. Уламки сподівань.

Так захаращують безмежну душу,

що, мабуть, вже не віднайтись самому.

Василь Стус, український поет, перекладач, правозахисник

Кожен вирішує для себе: раб він чи вільна людина!

Курт Воннеґут, американський письменник

  • Пригадайте, що вам уже відомо про письменника раннього Відродження Томаса Мора і його книгу про Утопію.

До таємниць мистецтва слова

ПРО РОЗВИТОК ЖАНРУ АНТИУТОПІЇ

Розібратися, що ж таке АНТИУТОПІЯ, неможливо, не зрозумівши, що таке УТОПІЯ. Як вам уже відомо, появі утопії світ завдячує англійському письменнику й державному діячу Томасу Мору (1478-1535), який в одній зі своїх праць із доволі довгою назвою «Золота книжечка, настільки ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій Держави і про новий острів Утопія» описав химерний острів Утопію, на якому існував ідеальний лад.

Утопія (від грец. слів ού і τόπος, тобто «місце, якого немає», за іншою версією — благословенне місце) означає щось нездійсненне, відображення ідеального суспільства, де все й завжди майже досконале.

У літературознавстві утопією називають різновид соціальної фантастики, для якого характерне правдиве змалювання життя в суспільстві загального благоденства. Така особливість утопії як літературного жанру потребує від автора художньої майстерності та особливих засобів переконливості у правильності висловлених у творі суспільних проєктів та ідей.

Серед літературних творів утопії, що присвячені відображенню мрії про ідеальне суспільство, — «Місто Сонця» Томмазо Компанелли, «Вісті нізвідкіля» Вільяма Морріса та інші.

На відміну від утопії, що змальовує ідеальний світ, антиутопія — це жанр художньої літератури, що критично висвітлює уявне майбутнє, зокрема його небезпечні наслідки, пов'язані з різноманітними експериментами над людством з метою його «покращення».

Метою будь-якого твору антиутопії є звільнення від зайвих міфів й ілюзій, висвітлення справжніх проблем людства, прогнозування його майбутніх небезпек і загроз.

Уперше цей термін (англ. dystopia, antiutopia) використав англійський філософ й економіст Джон Стюарт Мілль ще в 1868 році, але як назва для літературного жанру антиутопія почала використовуватися набагато пізніше, у 60-х роках ХХ століття. Інтерес до антиутопії особливо розвинувся у ХХ столітті. Цьому сприяли, насамперед, Перша і Друга світові війни, а також масові злочини проти людства, що, на жаль, ознаменували цей історичний період.

Антиутопія є протиставленням утопії. В антиутопічних творах, почасти у гротескній і гіпертрофованій формі, розкривається далекий від ідеалу суспільний устрій, а головний герой протистоїть його режиму. Антиутопія широко використовує фантастику як прийом, але водночас, на відміну від наукової фантастики, що створює «інші» світи, висвітлює більш реальні й впізнавані речі. Фантастичні елементи в антиутопії допомагають розкрити недосконалість суспільного устрою, який описується, показати його негативні наслідки.

Серед характерних для творів антиутопії ознак слід вказати на такі:

  • описуються негативні явища певної держави або суспільства, їхнього політичного устрою;
  • дія відбувається в майбутньому;
  • створюється антисвіт, антидержава, проти якої виступає герой;
  • подається декілька поглядів на описаний суспільний устрій, які можуть суперечити один одному і створювати конфлікт;
  • оповідь ведеться від імені учасників події, таким чином читач наче ознайомлюється зі щоденником або нотатками героя і в такий спосіб сам стає частиною того, що відбувається.

Примирення з навколишньою дійсністю, покірне сприйняття своєї долі, сліпе поклоніння режиму, що змальовується в антиутопії, почасти викликає непорозуміння й навіть протест у головного героя твору.

Риси антиутопії можна віднайти в третій частині «Мандрів Гуллівера» Джонатана Свіфта, а її елементи наявні у романі Анре Лорі й Жуля Верна «П’ятсот мільйонів Бегуми», а також у творах Герберта Уеллса «Машина часу», «Острів доктора Моро» та інших. До класики світової літератури увійшли такі твори-антиутопії, як «Ми» Євгена Замятіна, «Прекрасний новий світ» Олдоса Гаксклі, «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері, «1984» і «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла, «Володар мух» Вільяма Голдінга, «Механічний апельсин» Ентоні Берджеса тощо. Серед популярних сучасних антиутопій можна вказати «Голодні ігри» Сюзанни Коллінз, «Дивергент» Вероніки Рот, «Бігун у лабіринті» Джеймса Дешнера та інші.

Українська література також має свої досягнення в розвитку цього жанру. Історія вітчизняної антиутопії розпочинається з роману «Сонячна машина» Володимира Винниченка. Свої «попередження» людству розкривають такі сучасні твори, як «Час смертохристів: Міражі 2077 року» Юрія Щербака, «Хронос» Тараса Антиповича, «Червона зона» Артема Чапая, «Кагарлик» Олега Шинкаренка, «Коли у місті N дощить» Марії Косян тощо.

  • 1. Розкажіть, як і чому виник такий літературний жанр, як антиутопія.
  • 2. Розкрийте головну мету творів антиутопії. Назвіть основних її представників.
  • 3. Підготуйте мультимедійну презентацію на тему «Антиутопія в сучасному кінематографі». Виконуючи це завдання, скористайтеся матеріалами рубрики «Мистецькі передзвони».
  • 4. На основі поданої «хмари слів» підготуйте розгорнуте повідомлення про жанр антиутопії в літературі.