Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ісаєва

Борис Пастернак (1890—1960)

Мета творця — самовіддача,

Не гамір, успіх, суєта.

Ганьба — нічого ще не значить

І бути притчею в устах...

Борис Пастернак

«СВІТОВІ ПОДАРУВАВ Я КРАЮ РІДНОГО КРАСУ...»

Один із найвідоміших поетів ХХ століття, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958), людина, на честь якої названо астероїд, — російський письменник Борис Пастернак аж до 1989 року практично не був відомим у СРСР: його творів не тільки не вивчали в школі, але навіть про існування такого письменника в довідниках не було жодного слова.

Творчість Нобелівського лауреата, якою б мала пишатися країна, роками була під забороною в радянські часи, проте його поезія і проза перекладені на сотні мов, його спадщину вивчають у найпрестижніших університетах світу. «Як дивно тасується колода», — сказав би на це булгаковський Воланд... Але спробуймо в усьому розібратися...

Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 року в надзвичайно творчій єврейській родині. Його батьки, Леонід Осипович — відомий художник і Розалія Ісидорівна — талановита піаністка, переїхали до Москви з Одеси за рік до народження Бориса. Вони зробили все, щоб їхні діти зростали в справжній атмосфері мистецтва і творчості.

Леонід Пастернак (батько поета). Сини Борис та Олександр (початок XX ст.)

Молодий Пастернак (1910)

Серед друзів родини були такі видатні особистості, як художники Василь Полєнов, Микола Ге, Ісаак Левітан, письменник Лев Толстой і поет Райнер Марія Рільке, композитор Олександр Скрябін та інші. «Багато чим, якщо не всім, зобов’язаний батьку, академіку живопису Леоніду Осиповичу Пастернаку, і матері, чудовій піаністці», — зазначав у біографії поет, який з дитинства писав непогані картини, займався музикою й навіть пробував її створювати, захоплювався історією.

Єлизавета Кругликова. Портрет молодого Пастернака (1914-1915)

Згодом, з 1908 по 1911 рік, Борис навчався на історико-філологічному факультеті Московського університету, а потім, заглибившись у філософію, вчився у стінах Марбурзького університету (Німеччина). Охоловши до філософії, він поринає у літературну творчість. Пастернак вступає до гуртка молодих поетів «Лірика», знайомиться з В. Маяковським, який справив на нього величезне враження, приєднується до футуристичного угруповання «Центрифуга», що перебувало у проміжній позиції між символістами й футуристами. Перші його твори було надруковано 1913 року. А 1922 року виходить збірка поета «Сестра моя — життя». Ця подія стала визначальною. Саме ця збірка принесла йому популярність, репутацію одного з найталановитіших поетів сучасності. У вірші цієї збірки «Визначення поезії» є такі рядки:

Це — загуслий заливистий свист,

Це — при березі лускіт льодинок,

Це — умерзлий у темряву лист,

Це — кількох солов'їв поєдинок.

Це — солодкий притихлий горох,

Це — усесвіту сльози в лопатках,

Це — з пюпітрів і флейт — Фігаро

Круто валиться градом на грядку.

Переклад із російської Анатолія Кичинського

Кінець 1920-х — початок 1930-х років стає в житті Пастернака періодом офіційного визнання його творчості. За цей час він пише автобіографічну книгу «Охоронна грамота» (1928), у якій відверто розповідає про свої духовні пошуки, поеми «Дев’ятсот п’ятий рік» (1926) і «Лейтенант Шмідт» (1927), роман-поему «Спекторський» (1930) та інші твори, бере активну участь у роботі Спілки письменників СРСР, виступає з промовою на його першому з'їзді (1934). Слава поета зростає...

На піку свого офіційного визнання Борис Пастернак здійснив декілька подорожей до Києва. Переповнений світлими спогадами, 1931 року поет напише:

Ти поруч. Ти, мов світ, — кругом.

Твоя присутність, наче місто,

Як тихий Київ за вікном,

Сповитий в сяєво огнисте,

Запалий в сон — але без сну [...]

Переклад із російської Миколи Рябчука

Водночас ставлення влади й офіційної критики до нього поступово змінюється: творчість митця була занадто несумісною з визначеними радянською ідеологією нормами. До того ж Пастернак заступається за засуджених чоловіка й сина Анни Ахматової, категорично відмовляється підписати листа, у якому «творча інтелігенція» схвалює розстріл відомого військового — маршала Тухачевського.

Переживаючи період творчої кризи, поет дедалі більше звертається до перекладів, які в 1940-ті роки стають основним джерелом його прибутків. Вірші Пастернака в цей час набувають трагічного звучання, про що свідчить і його збірка «На ранніх потягах», що вийшла друком 1943 року.

1945 року поет розпочинає роботу над твором, який вважав головною справою свого життя, — романом «Доктор Живаго», праця над яким тривала близько 10 років. Опублікувати твір вдалося в 1957 році лише в Італії. Радянські видавництва відмовляли в публікації роману через «негативне ставлення автора до революції та відсутність віри в соціальні перетворення». Тим часом за кордоном роман був одразу перекладений аж 18-ма мовами. А вже за рік Борис Пастернак отримав звістку про рішення Шведської академії щодо присудження йому Нобелівської премії з формулюванням «за значні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману».

Проте рішення Нобелівського комітету страшенно обурило радянську владу, через що в суспільстві було організовано справжнє цькування Пастернака. Його виключили зі Спілки письменників, з ним було небезпечно зустрічатися, біля його дачі в Передєлкіно під Москвою весь час чергували якісь люди. У різних виданнях з'явилася низка «викривальних» статей, у яких Пастернака називали «зрадником», «Іудою», «запроданцем» тощо. По всій країні «прокотилася» серія зборів трудових колективів, на яких під гаслом «Пастернака не читав, але засуджую!» складалися колективні листи з вимогою покарання поета. Багато хто з літераторів і митців також відгукнулися на цю подію ганебними висловлюваннями, карикатурами й епіграмами на адресу Бориса Пастернака.

У вірші 1959 року «Нобелівська премія» він напише:

Десь там воля, світло, люди,

Я ж — мов звір у хащині:

Оточили звідусюди,

І не вирватись мені.

Шум погоні, чорні віти,

Ставу темне полотно,—

Вже мені не уціліти.

Хай що буде, все одно.

Хто я — вбивця, тать кривавий?

За що кару я несу?

Світові подарував я

Краю рідного красу.

Але майже край могили

Вірю — надійде пора,

Ницості і злоби силу

Подолає дух добра.

Переклад із російської Максима Стріхи

Під тиском такого масового цькування Пастернак змушений був відмовитися від високої нагороди. Це не був прояв духовної слабкості. Поет переживав не за себе (на той час він уже знав, що смертельно хворий), а за долю своїх близьких, над якими нависла загроза арештів. Щодо численних висловлювань прихильників влади, що він, вірогідно, захоче покинути СРСР, у листі до Микити Хрущова, який на той час був першою особою в державі, зазначив: «Покинути Батьківщину для мене рівнозначно смерті. Я пов’язаний з Росією народженням, життям, роботою».

30 травня 1960 року поет залишив цей світ... Перед смертю він сказав своєму старшому синові: «Усе життя було тільки двобоєм з панівною вульгарністю за вільний людський талант».

Диплом і медаль лауреата Нобелівської премії було вручено синові письменника — Євгену Пастернаку — лише в 1989 році. А сам роман «Доктор Живаго» в СРСР надрукували аж через 31 рік після його першої публікації.

Про духовне значення творчості Бориса Пастернака для його сучасників в одному зі своїх листів влучно написав письменник Варлам Шаламов, який провів близько 20 років у сталінських таборах: «...я знаю людей, які жили, вижили завдяки Вашим віршам, завдяки тому сприйманню світу, яке передавалося Вашими віршами... Чи думали Ви колись про це? Про людей, які залишилися людьми тільки тому, що з ними були Ваші слова, Ваші малюнки та думки?..».

Пропонуємо і вам відкрити для себе вірші цього Поета...

• 1. Які факти біографії Бориса Пастернака справили на вас особливе враження й чому?
• 2. Прокоментуйте назву статті про письменника й епіграф до неї.
• 3. Ознайомтеся з інформацією, вміщеною в рубриці «Українські стежини зарубіжної літератури», та розкажіть про перебування поета в Ірпіні.
• 4. Підготуйте повідомлення про перекладацьку спадщину Бориса Пастернака. У підготовці цього завдання скористайтеся рубрикою «Світ можливостей, або До уваги особистості цифрової епохи».
• 5. Серед близьких вам людей проведіть опитування на тему, що вони знають про Бориса Пастернака, і про його результати розкажіть у класі.

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Борис Пастернак декілька разів відвідував Київ, але найкращі спогади про Україну в нього залишилися після літа 1930 року, проведеного в мальовничому містечку Ірпені, неподалік від столиці. Дослідники вважають, що літо, проведене в ірпінському дачному будинку, який винаймала родина Пастернаків, змінило долю поета. Сюди він приїхав з «жахливої Москви» після втрати свого друга — Володимира Маяковського, а через три місяці повертався переповнений новими світлими почуттями та щастям. Тут він потоваришував з багатьма українськими діячами культури й мистецтва. Саме тут народився цикл прекрасних віршів, які стали основою збірки «Друге народження» (1930-1932). Вірш «Літо» починається такими рядками: «Ірпінь — це пам’ять про людей і літо, про волю, про втечу із-під кабали...».

Залізничний міст через р. Ірпінь (листівка початку ХХ ст.)

Світ можливостей, або До уваги особистості цифрової епохи

Борис Пастернак був надзвичайно ерудованою людиною, яка чудово знала англійську, німецьку, італійську та українську мови. Йому належать переклади «Фауста» Ґете, трагедій Шекспіра, зокрема блискучий переклад «Гамлета». Під перекладацьким пером ожили твори Ф. Шиллера, П. Кальдерона, Р.-М. Рільке, П. Верлена, Дж. Кітса, Ш. Петефі та багатьох інших. Він багато переклав і з української: «Марію» Тараса Шевченка, «Мойсея» Івана Франка, вірші Павла Тичини й Максима Рильського тощо.

У творчій майстерні письменника

ПРО ЦИКЛ «ВІРШІ ЮРІЯ ЖИВАГО»

Над романом «Доктор Живаго» Борис Пастернак працював протягом 10 років, з 1945-го до 1955-го. Твір, що, за оцінкою самого письменника, став вершиною його творчості як прозаїка, оповідає драматичну історію життя російської інтелігенції від початку ХХ століття до Другої світової війни. Революція і громадянська війна, духовні пошуки і втрати, палке кохання, таїни життя і смерті, питання історії і християнства, великі надії і втрачені ілюзії — усе знайшло своє відображення на сторінках роману. Твір містить цілий цикл віршів головного героя твору — Юрія Живаго.

У циклі «Вірші Юрія Живаго» дослідники виокремлюють:

• вірші, у яких знайшли відображення євангельські сюжети;
• пейзажну лірику;
• поезії, у центрі яких — людські стосунки;
• твори, що пов'язані зі світовою духовною культурою.

Прикметно, що в одних і тих самих поезіях часто поєднуються різні мотиви, як, наприклад, у вірші «Гамлет», де євангельські й Шекспірові мотиви переплетені. Тому один і той самий вірш із цього циклу сприймається по-різному різними читачами. Адже кожен «вичитує своє» у творі, те, що саме йому і саме в цю мить є близьким.

Відкриває цикл віршів Юрія Живаго поезія «Гамлет», написана 1946 року. Ліричний герой Пастернака, який потрапив на перехрестя долі, переймається вічними філософськими проблемами. Він намагається осмислити минуле і теперішнє, знайти не тільки призначення для власного життя, а й зрозуміти сенс буття всього світу. Боротися чи змиритися — вічні питання, що хвилюють ліричного героя Пастернака, близькі й Гамлету Шекспіра («Бути чи не бути...»), і головному герою роману «Доктор Живаго», і самому поету. Силою свого духу і притаманною йому внутрішньою свободою він намагається протистояти «фарисейству».

І хоча головний герой роману «Доктор Живаго» помирає, проте в цьому вірші поет стверджує перемогу внутрішньої свободи над трагедією реальності, невмирущість духу людини. Тому цьому творові поет надавав особливого значення.