Звідки походять українські назви місяців

Київський літопис 12 століття (одна з найдавніших пам’яток історії та літератури Київської Русі-України) також дає нам уявлення про системи виміру часу. Люди, які жили на наших землях, використовували візантійську еру. У межах року слов’яни як землероби послуговувалися звичними нам назвами місяців. Усі вони безпосередньо пов’язані з природними явищами, характерними для річного циклу: наприклад, січень - січень (час вирубки лісу), просинець (коли після зимової хмарності з’являлося синє небо), холодець (тому що ставало студено, холодно); лютий - сніжень (падає сніг) чи лютий (люті морози); березень - березозол (тут є кілька тлумачень: починає цвісти береза; брали сік з беріз; палили березу на вугілля), соковик (нагадування про сік берези); квітень - цвітень (цвітіння садів); червень - (червоніють вишні), млечень; липень — липець (цвітіння липи); серпень - від слова «серп», жнивень; вересень — цвітіння вереску; жовтень — руєнь (від слов’янського кореня слова, що означає дерево, яке дає жовту фарбу), паздерник, костричник (паздери - костриці конопель); листопад - падолист (час, коли опадає листя); грудень - від слова «груда», мерзла земля.