Цар Хаммурапі та його закони

Найвідомішим правителем міста став цар Хаммурапі (1792-1750 роки до н. е.). Він щодня ходив на поклоніння до храму, розташованого поблизу Вавилонської вежі. Цар прагнув обмежити свавілля чиновників і жадібність багатіїв, щоб ліпше могли жити ті, хто платить податки в царську скарбницю та постачає солдатів у царську армію. Він висловив це так: «Я - Хаммурапі, незрівнянний цар. Я ніколи не зневажав чорноголових, яких дарував мені Енліль і пасти яких доручив мені Мардук, ніколи я не був недбайливим, відшукував для них безпечні місця (для проживання), полегшував великі біди... я прогнав ворогів, загасив розбрат, дарував країні благоденство, дав людям жити в оточених стінами поселеннях...

Для того щоб сильний не ображав слабкого, у ставленні до сироти і вдовиці була справедливість, щоб був суд у країні, щоб ухвалювалися вироки, щоб пригнобленому дати справедливість, я накреслив мої дорогоцінні слова на стелі і поставив перед зображенням моїм, царем справедливим...

Пригнічений, той, що має тяжбу, нехай прийде до зображення мого, царя справедливого, нехай прочитає мою стелу, нехай почує мої дорогоцінні слова, нехай моя стела пояснить йому справу, нехай знайде він своє право, нехай дасть своєму серцю відпочити і нехай скаже гучно: “Хаммурапі, владика, для людей як батько рідний; він схилявся перед словом Мардука, свого владики, дав назавжди благоденство людям, а країною правив справедливо”».

«Око за око, зуб за зуб, перелом за перелом» - такі були покарання, якщо йшлося про вільну людину. Якщо ж хтось вбивав людину ненавмисно під час бійки, то міг викупити своє життя за чверть кілограма срібла.

Копія стели із законами Хаммурапі (фрагмент), Королівський музей, м. Онтаріо, Канада.

Син, що вдарив батька, втрачав руку. Також руку відтинали лікарю за погано проведену операцію і перукареві, якщо він зрізав з тіла раба хазяйське тавро. Раби (вардум), згідно із законами Хаммурапі, вважалися власністю свого господаря.

До того ж існував такий закон: якщо бідняк не може віддати борг, то він повинен віддати в рабство своїх дітей - «Сильна людина живе руками своїми, слабка - ціною своїх дітей». Але закони Хаммурапі передбачали не лише покарання, а й захист воїнів та їхнього майна, сиріт і вдів, передбачали відшкодування збитків, надавали пільги тим, хто постраждав від розливу річки.

Цар організував митну службу та зобов’язав чиновників збирати податки з торговців. У державі заборонили продаж землі, крім ділянок у містах. Цими заходами, а також «указами про справедливість» (скасування сплати боргів) цар намагався запобігти розоренню та обезземеленню громадян. Адже держава багатіє, якщо багатіють її громадяни. Лише вони сплачують податки в скарбницю. Це розумів Хаммурапі, який прагнув побудувати сильну централізовану державу.

Усе населення Вавилонської держави складалося з трьох верств: повноправних громадян-власників; тих, хто отримував знаряддя праці та землю на умовах, що працюватиме на державу; безправних рабів. Земля належала цареві, храмам та общинам.

Усі громадяни країни сплачували податки царю та храмам. Окрім цього, існували різноманітні побори, які піддані, залежно від місцевості, сплачували правителеві. Воїни, а у Вавилоні була постійна армія, отримували від держави земельні наділи та повинні були на першу вимогу царя виступити в похід. Ці наділи передавалися у спадщину, але їх не можна було продати. Кредитор міг забрати за борги лише майно воїна, але не землю, яку надав йому цар.