Травень – Права людини і свобода віросповідання

Цільова аудиторія

Назва заходу

Форма заходу

1-4 класи

Право на свободу світогляду

Бесіда

Чарівний світ писанки

Майстер-клас

5-7 класи

Свобода слова, думки, світогляду і віросповідання

Година спілкування

Знайомство із храмами місцевої громади

Екскурсія

8-9 класи

«Моя віра - моє право»

Конкурс творів

Релігійні свята різних конфесій

Виховна година

10-11 класи

Роль і статус церкви у державі і суспільстві

Круглий стіл

Свобода віросповідання

Виховна година

Очікувані результати:

Учень/учениця:

• розуміє сутність свободи світогляду та віросповідання;

• аналізує правові ситуації щодо порушення права на свободу совісті та віросповідання.

Цільова аудиторія:

Учні 10-11 класів

Педагогічна стратегія заходу:

Використовуючи відеоматеріали та/або візуальні джерела учитель/учителька мотивує пізнавальну діяльність учнів, звертаючи їхню увагу на необхідність поважати та захищати право на свободу совісті та віросповідання. Учитель/учителька пропонує, працюючи в групах, ознайомитися зі статтями Конституції України, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігій або переконань та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Шляхом інтерактивних вправ учні залучаються до аналізу конкретних ситуацій на предмет порушення права на свободу совісті та віросповідання. Завершується робота рефлексією.

Обладнання:

Картки із завданнями; витяги із Конституції України; ст. 18, 29 Загальної декларації прав людини; ст. 18, 27 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права; витяги із Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігійних переконань; мультимедійний проектор; фото/відеопрезентації.

Ситуація 1

Ситуація 2

У республіці К. органи місцевої влади застосовують заходи, спрямовані на контроль діяльності релігійних громад. Здійснюються спроби відібрати у віруючих мечеті або передати їх у підпорядкування спільноти, яка є більш лояльною до політичної партії, яка прийшла до влади, або взагалі їй підконтрольна. Наразі в республіці з’явився великий список «забороненої літератури», до якого входить і релігійна література.

Україні Р. священнослужителів деяких релігій не допускають до кримінально-виконавчих установ. Зазвичай такий доступ мають представники однієї чи двох релігій на розсуд керівництва конкретного виправного закладу. При цьому абсолютно не береться до уваги віросповідання засуджених осіб. Також у країні відсутнє законодавство, яке дозволяло би служителям різних культів задовольняти релігійні потреби у решті режимних органів та установ, приміром, в армії, поліції тощо. Окрім цього, відсутнє правове регулювання діяльності капеланів у збройних силах.

Ситуація 1

Ситуація 2

Конституція І. визнає відмінні від мусульманства релігійні громади (а саме - прибічників зороастризму, іудаїзму та християнства), проте їхні права визнаються допоки ці релігійні організації не починають спонукати мусульман до прийняття своєї віри. У 2010 році пастор Ю. Н. , який прийняв християнство (і, як він стверджував, ніколи не був мусульманином), був звинувачений у відступництві від віри. Його засудили до страти через відмову зректися своєї християнської віри.

Незареєстрованим християнським церквам у К. завжди важко відшукати місце, де можна було б помолитися. Тому парафіяни євангельської церкви спробували провести богослужіння просто неба. Поліція розігнала вірян, а деяких учасників заарештувала.

Ситуація 1

Ситуація 2

У перші роки існування республіки К. було зруйновано 2000 церков і 400 храмів. Внаслідок цього 50 тисяч католиків, 300 тисяч протестантів і мільйони буддистів залишилися без культових споруд. Водночас, у Конституції республіки К. зазначено: «Всі люди мають право на свободу віросповідання і релігійної діяльності». Пізніше до Конституції була додана фраза: «Громадяни мають свободу антирелігійної пропаганди».

Міжнародна правозахисна організація оприлюднила щорічний звіт про стан свободи світогляду та віросповідання у світі. У документі стверджувалося, що країни Європи стають дедалі різноманітнішими в етнічному, расовому та релігійному аспектах. З-поміж іншого зазначалося збільшення кількості європейських країн, які обмежують носіння релігійного одягу в публічних місцях, що здебільшого обмежує права мусульман.

Разом із тим, уряди деяких азійських країн все частіше приймають закони, що переслідують громадян за богохульство, відступництво та поширення неправдивої інформації про релігію. Таким чином, держава втручається у релігійні справи, надаючи переваги одній релігії та утискаючи інші.

Ситуація 1

Ситуація 2

18 березня 2011 року Велика Палата Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) оголосила очікуване багатьма рішення у справі «Лаутсі проти Італії», відомої як справа про хрести у школах Італії.

У липні 2006 року пані Лаутсі звернулася до ЄСПЛ із заявою про порушення права на освіту та свободу совісті її дітей, які не є християнами, та звинуватила уряд Італії у порушенні принципу світськості. Не зважаючи на те, що розміщення хрестів у класних кімнатах італійських шкіл було багаторічною традицію, вона стверджувала, що така практика порушує положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ЄКПЛ).

9 листопада 2009 року ЄСПЛ ухвалив рішення на користь пані Лаутсі та визнав порушення права на освіту в поєднанні з порушенням права на свободу совісті.

Однак, така позиція Суду викликала великий резонанс у політичних колах та серед християнської спільноти в усій Європі. До апеляції уряду Італії, долучилася низка неурядових організацій, а також представники політичних партій та члени Європейського парламенту. Це питання також порушувалося під час сесії Парламентської асамблеї Ради Європи в січні 2010 року.

Переглядаючи це рішення, Велика палата ЄСПЛ ухвалила, що питання про релігійні символи у школах входять до меж розсуду держави. Було зазначено також, що серед держав Європи відсутній консенсус з цього питання, а тому кожний уряд може діяти на власний розсуд, якщо рішення у цій сфері не набувають форм нав’язливого навчання релігії (катехизації).

Велика Палата Суду також встановила відсутність підстав стверджувати, що влада Італії була нетерпимою до тих учнів, які сповідували інші релігії, були невіруючими або мали нерелігійні переконання. Суд не знайшов доказів того, що демонстрація хрестів чи розп’ять у класних кімнатах могла засвідчити зневагу чи перешкоду з боку держави до права батьків навчати та настановляти своїх дітей на життєвий шлях відповідно до своїх власних релігійних чи світоглядних переконань.

Рішення Європейського суду з прав людини поширюється на всі 47 країн, що входять до Ради Європи, включно з Україною. Згідно з ЄКПЛ рішення Великої палати Суду є остаточним.

21 лютого 2008 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «Александрідіс проти Греції».

Заявник Теодорос Александрідіс є громадянином Греції.

Йому було надано право займатися адвокатською практикою після складання відповідної присяги.

Однак, як стверджував заявник, під час складання присяги він був змушений повідомити про те, що не належав до православних християн. Власне, це і стало предметом спору.

Пан Александрідіс стверджував, що секретаріат суду надав йому для заповнення формуляр зі стандартним текстом присяги і пояснив, що слова присяги слід зачитати після «покладення правої руки на Святу Біблію». Пан Александрідіс вручив заповнену форму голові суду і повідомив, що оскільки він не є православним християнином, то хотів би скласти присягу в інший спосіб. Заявнику дозволили це зробити.

ЄСПЛ встановив, що задля складання присяги у суді п. Александрідіс вимушений був повідомити про те, що він не є православним християнином. Таким чином, аби отримати дозвіл виголосити урочисту декларацію замість релігійної присяги, він мав частково викрити свої релігійні переконання.

ЄСПЛ дійшов висновку, що порушенням прав заявника було те, що він змушений був викрити свою неналежність до православних християн. Цей факт був порушенням свободи від обов’язку демонструвати свої релігійні переконання перед іншими. Суд зазначив, що уряд не продемонстрував жодного ефективного засобу, яким заявник міг би скористатися для захисту свого порушеного права на свободу віросповідання.