Людина і світ. 11 клас. Назаренко

Тема VIII. Громадянське суспільство

Рівність — це єдина і міцна основа

для суспільного устрою, для порядку,

законності, добрих характерів...

Б. Шоу, британський письменник, романіст, драматург

Основною ідеєю громадянського суспільства є врегулювання відносин людини з політичною владою, суспільства з державою. Ця проблема завжди перебувала в центрі філософської і політичної думки. Так, ще Платон і Аристотель, хоча й ототожнювали суспільство з державою, водночас розглядали питання взаємовідносин людини і влади в контексті аналізу різних форм державного правління. Саме ж поняття «громадянське суспільство» з’явилося лише у XVII ст., зокрема у працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка. Причому в різні часи у це поняття вкладався неоднаковий зміст.

Концептуального оформлення ідея громадянського суспільства набула у творчості Томаса Гоббса. Він одним із перших почав протиставляти природне й суспільно-політичне в людині. Природне в людині є некерованим, і тому неполітичним, тоді як суспільне підпорядковується законам суспільства, а політичне — владі, державі. Вважаючи свободу природним станом, Т. Гоббс водночас обґрунтовував необхідність підпорядкування владі держави нічим не обмеженої свободи, яка веде до загальної ворожнечі й насильства. Таким чином, природному суспільству було протиставлене громадянське суспільство як сукупність членів суспільства, співгромадян, підпорядкованих владі держави. За Т. Гоббсом, громадянське суспільство — це одержавлене суспільство, яке є результатом переходу від природного до суспільно-політичного стану. Держава творить громадянське суспільство, закладаючи його основи, встановлюючи порядок, цивілізуючи суспільство та його членів.

Джон Локк підтримав і розвинув ідею Т. Гоббса про одержавлене суспільство як суспільство громадянське. Хоча Т. Гоббс і Дж. Локк виходили з договірної теорії походження держави, вони зробили з неї різні висновки. Як апологет абсолютної монархічної влади, Т. Гоббс стверджував, що, уклавши одного разу суспільний договір і перейшовши до громадянського стану, люди повинні в усьому підкорятися державі й не можуть чинити їй спротив. Дж. Локк, навпаки, обґрунтовував право народу на опір державі в тому разі, якщо вона нехтує його правами та інтересами. Він доводив, що, уклавши суспільний договір, держава отримує від людей рівно стільки влади, скільки необхідно й достатньо для досягнення головної мети політичного співтовариства — створення умов для того, щоб усі й кожен могли забезпечувати свої громадянські інтереси, і не могли зазіхати на природні права людей — на життя, свободу, власність тощо. Хоча Дж. Локк не розмежовував суспільство й державу, розрізнення ним прав особи й держави мало велике значення для становлення концепції громадянського суспільства.

Принципово важливі положення для розвитку концепції громадянського суспільства сформулював Георг Гегель. На відміну від своїх попередників, котрі не розмежовували суспільство й державу, він розглядав їх як окремі утворення. На його думку, громадянське суспільство існує не всередині держави, а поряд із нею. У Г. Гегеля громадянське суспільство є сферою матеріальних умов життя, у якій індивіди пов’язані певними інтересами. Це суспільство філософ розглядав як сукупність індивідів, котрі за допомогою праці задовольняють власні потреби й потреби інших. Фундаментом громадянського суспільства є приватна власність. У взаємовідносинах суспільства й держави Г. Гегель віддавав перевагу останній, вважаючи, що в ній представлена загальна воля громадян, тоді як громадянське суспільство є сферою реалізації приватних інтересів окремих осіб.

Карл Маркс вважав громадянське суспільство середовищем, у якому відбуваються революційні зміни, що призведуть до відмирання держави. Держава, за К. Марксом, неспроможна змінюватися, оскільки виражає інтереси лише одного (панівного) класу, тоді як у громадянському суспільстві репрезентовано інтереси усіх суспільних класів. Втім, К. Маркс вважав, що громадянське суспільство — це інституція, притаманна суспільствам, у яких залишаються суттєві суспільні суперечності, в тому числі й пов’язані з приватною власністю. В суспільстві комуністичному зникне потреба примусу одних членів суспільства з боку інших, отже — держава зникає. Але водночас зникне й громадянське суспільство, оскільки воно базується на приватній власності. Такий висновок логічний для гегельянця, адже громадянське суспільство є поняттям «парним» з поняттям держави (правової держави); отже, зі зникненням держави зникає й інша, даючи початок новій суперечності або ж зникаючи у вищій єдності. Для К. Маркса такою єдністю був комунізм, для Г. Гегеля — абсолютний дух.

Так поступово склалася концепція громадянського суспільства як сфери недержавних суспільних відносин, що так чи інакше співвідноситься і взаємодіє з державою як політичним інститутом. Під громадянським суспільством почали розуміти все те в суспільстві, що не є державою і державним.

Таким чином, громадянське суспільство визначається як:

• сфера недержавних суспільних інститутів і відносин;
• сфера самореалізації громадян на ґрунті економічних, соціально-політичних, національних, духовних, релігійних та культурних інтересів, яка відмежована відповідними законами від прямого втручання державної влади.

Які існують інститути громадянського суспільства?

Більшість дослідників дотримуються думки про те, що інститутами громадянського суспільства є родина, заклади освіти, церква, приватна власність, інститут багатопартійності, ЗМІ, наукові, професійні та інші об’єднання, асоціації, організації, які забезпечують економічні, професійні, культурні, політичні та інші інтереси й потреби різних соціальних верств, груп, індивідів.

Основою будь-якого громадянського суспільства є економічно та політично вільна особистість, яка є всебічно поінформованою, чітко усвідомлює свої права й обов’язки, має власні інтереси у різних сферах соціуму та бачить шляхи їх реалізації, розраховуючи, перш за все, на свої сили, розум та волю. Важливою передумовою існування громадянського суспільства є існування в країні численного середнього класу.

Поняття громадянського суспільства

Поміркуймо разом

Що таке громадянське суспільство? Які його основні ознаки та функції?

Громадянське суспільство — це складний і багатоаспектний феномен, який інтерпретується по-різному. Виділяють два розуміння громадянського суспільства:

• як об’єднання вільних, із рівними правами людей, кожному з яких державою Забезпечуються права і юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою і надійним соціальним захистом, а також брати активну участь у політичному житті;
• як поняття, що застосовується для вивчення недержавної частини суспільної системи і має сенс лише у випадку розмежування суспільства і держави (тобто до сфери громадянського суспільства відносяться ті елементи суспільного життя, що не входять до сфери держави).

У першому випадку основними ознаками громадянського суспільства вважається наступне:

• людина, її права, свободи й інтереси є головною цінністю суспільства;
• рівноправність і захищеність законом усіх видів і форм власності, і насамперед приватної;
• економічна свобода громадян і їхніх об’єднань, інших суб’єктів виробничих відносин у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності;
• свобода і добровільність праці на основі вільного вибору форм і видів трудової діяльності;
• ефективність системи соціального захисту кожної людини;
• ідеологічна та політична свобода, наявність демократичних інститутів і механізмів, що забезпечують кожній людині можливість впливати на формування й здійснення державної політики.

В іншому тлумаченні громадянського суспільства дослідники вважають головними такі риси:

• відокремленість від держави структур суспільства, до яких належать різноманітні асоціації, добровільні об’єднання людей;
• утвердження безпосередніх і різноманітних інтересів, можливість їх вираження та здійснення;
• можливість забезпечення «реального» життя, на відміну від держави — сфери «формального» життя;
• наявність ринку, вільної конкуренції, відносин обміну діяльністю та її продуктами між незалежними власниками;
• безпосереднє спілкування людей;
• повага громадянських прав;
• свобода особистості;
• плюралізм, сукупність усіх неполітичних відносин у суспільстві й різноманітної діяльності людей;
• регулювання дій людей безпосередньо самими людьми, передусім через норми моралі.

Громадянське суспільство має свою структуру. В економічній сфері її структурними елементами є недержавні підприємства (акціонерні товариства, орендні колективи, корпорації) та інші добровільні об’єднання, що створюються за власною ініціативою громадян. Соціально-політична сфера громадянського суспільства включає родини, суспільні, політичні організації та рухи, органи місцевого самоврядування, недержавні органи масової інформації. І нарешті, духовна сфера громадянського суспільства припускає наявність свободи слова, самостійність і незалежність творчих, наукових та інших об’єднань від державних структур.

Громадянське суспільство характеризується виконанням таких функцій:

• громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їх самоорганізації і самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об’єднання розв’язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування;
• інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушності особистих прав громадян, служать опорою у їх можливому протистоянні з державою;
• ці інститути систематизують, впорядковують, надають регульованості протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади;
• ці інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів.

II Генеральна асамблея Міжнародної громадської організації «Всесвітня Дитяча Ліга Націй»

Необхідними елементами громадянського суспільства є суспільні об’єднання, рухи, партії, професійні спілки та об’єднання за віковою і статевою ознаками. Якщо такі організації сформувалися, то спрощується виявлення інтересів різних груп населення, пошук лідерів, спроможних втілювати волю громадян у життя. Але така плюралістична (множинна) демократія є можливою тільки у вільному суспільстві вільних людей. Громадянське суспільство є соціальною основою правової держави.

Громадянське суспільство — це складна динамічна система зв’язку людей, об’єднаних сімейними узами, груповими станами, класовими відносинами. Взаємодія людей, організація їх життя пов’язана насамперед з виробництвом, обміном і споживанням життєвих благ. У процесі розвитку суспільства і переходу від одного типу присвоєння благ до іншого змінюється і його політична система та державна організація. Таким чином, громадянське суспільство і держава співвідносяться як зміст і форма існування даного суспільства.

Що відноситься до атрибутів громадянського суспільства?

До атрибутів громадянського суспільства науковці відносять:

• наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;
• організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;
• незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;
• зорієнтоване на громадські інтереси та публічну політичну діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва.

Отже, чим більш розвиненим є громадянське суспільство, тим легше громадянам захищати свої власні інтереси, тим більшими є їхні можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя і тим меншою небезпека узурпації політичної влади тими чи іншими її органами чи окремими особами.

Громада. Територіальне громадське та місцеве самоврядування. Участь громадян в управлінні територіальних громад

Поміркуймо разом

Що таке громада? Які Існують характерні риси громадського та місцевого самоврядування?

Громада — початково — спільнота родичів та сусідів, яка проживає й господарює на певній території (селищі, місті тощо) та виробляє певні правила співжиття і способи його захисту від внутрішньої та зовнішньої деструкції. Громади утворилися раніше за державу.

Поняття «громада» застосовують до мешканців певного району, регіону (територіальна громада). Територіальна громада організує своє життя за допомогою органів місцевого самоврядування.

У сучасному українському законодавстві територіальна громада визначається як спільнота мешканців населених пунктів (сіл, селищ, міст, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями), об’єднана загальними інтересами власного життєзабезпечення, самостійного, в межах законів, вирішення питань місцевого значення — як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

У ст. 140 Конституції України зазначено: місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Місцеве самоврядування є однією з форм народовладдя, сутність якої полягає в самостійному вирішенні населенням питань місцевого значення. Місцеве самоврядування може здійснюватися у двох формах:

1) безпосередньо — шляхом проведення місцевих референдумів, рішенням певних питань на сході жителів села, певної території та ін.;

2) через органи місцевого самоврядування, до яких належать:

• а) сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи;
• б) виборні голови органів місцевого самоврядування’— сільські, селищні, міські голови (голови виконавчих органів відповідних рад);
• в) виборні місцеві ради, які представляють загальні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст.

У межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування приймають рішення, що є обов’язковими до виконання на відповідній території, відповідають Конституції і законам України. Органам місцевого самоврядування можуть передаватися окремі повноваження виконавчої влади. Їх виконання фінансується за рахунок Державного бюджету. Із цих питань органи місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Матеріальне і фінансове забезпечення місцевого самоврядування відбувається за рахунок прибутків місцевих бюджетів і відповідної допомоги держави. Якщо ж певні витрати органів місцевого самоврядування виникають унаслідок рішень органів державної влади (наприклад, у зв’язку з проведенням всеукраїнського референдуму, виборів Президента тощо), то вони повністю компенсуються державою.

12 територіальних громад району Бердянщини святкують 20-річчя проголошення Незалежності України

У ст. 143 Конституції України закріплений перелік питань, рішення яких стосується компетенції територіальних громад або створених ними органів місцевого самоврядування, тобто відповідних рад:

• 1) управління майном, що перебуває в комунальній власності;
• 2) затвердження програм соціально-економічного і культурного розвитку і контроль за їх виконанням:
• 3) затвердження бюджету відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контроль за їх виконанням;
• 4) встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону;
• 5) проведення місцевих референдумів і реалізація їх результатів;
• 6) створення, реорганізація і ліквідація комунальних підприємств, організацій і установ, контроль за їх діяльністю;
• 7) інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Для допитливих

У ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено: «Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення». Як свідчить історична практика, загальні збори громадян в Україні є однією з наймасовіших форм безпосередньої демократії. Вони найбільш доступні для громадян і є одним із засобів самоорганізації, забезпечуючи членам територіальної громади можливість поєднувати колективне обговорення питань і прийняття рішень з їх особистою активністю та ініціативою, які виявляються в їх виступах, участі в голосуванні тощо. Загальні збори громадян за місцем проживання відіграють важливу роль у системі місцевого самоврядування, є формою залучення громадян до здійснення найрізноманітніших управлінських функцій, а саме їх участі в сталому розвитку громад.

У загальних зборах мають право брати участь громадяни, мешканці територіальної громади із правом голосу, тобто фізичні особи, які проживають у територіальній громаді та відповідають усім вимогам Закону «Про вибори до органів місцевої влади». Із цим статусом пов’язане право впливати на політичні, економічні, культурні, соціальні, екологічні та інші процеси розвитку територіальної громади. Згаданий закон забороняє будь-які обмеження права на участь у загальних зборах громадян залежно з ід раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території тощо.

Іншою формою участі громадськості в ефективному управлінні сталого розвитку громади є місцеві ініціативи. У ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначається: «Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування». Порядок знесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Ще однією формою участі громадян в управлінні територіальною громадою є громадські слухання. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальна громада має право проводити громадські слухання — зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розглядові органами місцевого самоврядування.

Цілі проведення громадських слухань:

• дізнатися думку громадян стосовно правильності прийнятих керівником місцевого органу влади рішень;
• ознайомити громадян із планами, тактикою і стратегією керівництва місцевого органу влади, результатами його діяльності;
• отримати поради від мешканців населеного пункту — споживачів наданих послуг щодо того, як краще вирішити існуючу проблему;
• отримати можливості лобіювання інтересів громади перед вищими владними структурами;
• створити прозорість дій влади з метою викликати довіру у мешканців населеного пункту до владних структур.

Місцева рада дає дозвіл на створення органу самоорганізації населення, вказуючи територію, в межах якої має діяти цей орган, назву, основні напрямки діяльності, повноваження та умови їх здійснення.

У Європейській хартії місцевого самоврядування, ратифікованій Верховною Радою України у 1997 р., затверджуються принципи місцевого самоврядування, що є загальновизнаними в Європі. Члени Ради Європи переконані в тому, що право самоврядування найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні. Вони впевнені в тому, що існування органів місцевого самоврядування, наділених реальними функціями, може забезпечувати ефективне і близьке до громадянина управління, усвідомлюючи, що охорона і посилення місцевого самоврядування в різних країнах Європи є важливим внеском у розбудову Європи на принципах демократії і децентралізації влади. Принципи місцевого самоврядування, що містяться в цій Хартії, застосовуються до всіх категорій органів місцевого самоврядування, що існують у межах відповідної Сторони.

Для допитливих

Моделі місцевого самоврядування. Найбільш значущими вважаються американська, англосаксонська, французька та радянська моделі місцевого самоврядування (самоуправління).

В американських колоніях спочатку виникали «зародки» місцевих структур, що лише згодом організовувалися на рівні колони або території. Це відрізняє їх від органів місцевого самоврядування в Європі, де ті створюються центральною владою. Майже всі штати поділені на графства, хоча юрисдикція й організація графств залежать від специфіки певного штату. Графства поділяються на міста, округи і громади. Починаючи з другої половини XX ст. у ряді американських міст місцеві ради наймають на контрактній основі управляючого (менеджера). Він має компетенцію винятково в сфері управління, тоді як рада виконує законодавчі функції.

Велика Британія поділяється на адміністративні центри — округи і графства. Уповноважені члени місцевої громади обирають раду, один із членів якої стає її головою або бургомістром. До роботи в раді можна навіть залучити осіб, які не беруть участі у виборах. Цей процес називається кооптацією. Члени ради — обрані й кооптовані — виконують свої обов’язки без винагороди. Одночасно визначають особу, яка на професійній основі займається управлінням місцевими справами. Її статус нагадує міського менеджера у США. Основною характерною рисою британського самоврядування є залежність його органів від центрального уряду. Так, коли в 1986 р. стався конфлікт між консервативним урядом і Радою Великого Лондона, прем’єр-міністр Маргарет Тетчер без коливань розпустила останній.

Франція поділяється на адміністративні, судові і виборчі округи, а ті — на громади (комуни). Хоча комуна має велику автономію, її повноваження досить обмежені, навіть на її бюджет можуть накласти вето представники центрального уряду. Мер виступає як представник одночасно й уряду, і самоврядування. Він може бути усунений з посади за неналежне здійснення урядових програм на рівні громади.

Радянська модель. У 1922—1937 рр. СРСР був державою з унікальною системою народного самоврядування Рад, які обиралися не стільки за територіальним, скільки за виробничим принципом і управляли як регіонами, так і всією країною через свої з’їзди. Делегати з’їздів отримували імперативний мандат від виборців («наказ»), про виконання якого повинні були звітувати одразу після повернення зі з’їзду. При цьому більшість представників колишніх пануючих класів була позбавлена політичних прав за класовим принципом. Виконавча влада формувалася безпосередньо радами і з’їздами (виконкоми), при цьому голова виконкому не був головою Ради, сам же виконком був підконтрольним, підзвітним і змінюваним Радою (з’їздом Рад). Найвищим органом державної влади вважався Всесоюзний з’їзд Рад, а між з’їздами — обраний ним Всесоюзний Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК). З’їзд обирав уряд — Раду народних комісарів (РНК). Уряд був підконтрольним і підзвітним Всесоюзному з’їзду Рад і його Всесоюзному Центральному Виконавчому Комітету. У свою чергу, Раді народних комісарів були підконтрольні місцеві виконкоми, Ради та їх з’їзди.

Після прийняття Конституції 1937 р. все населення отримало рівні й прямі виборчі права, Ради стали обиратися за територіальним принципом шляхом таємного голосування. Уся система державної влади концентрувалася по лінії місцевих Рад, підзвітних як виборцям, так і підлеглим по вертикалі вищим Радам та Верховній Раді. Виконавча влада на місцях здійснювалася виконкомами Рад, які мали подвійне підпорядкування: Радам, що їх обрали, та перед виконкомами вищих Рад. Місцеві Ради мали право скасовувати рішення своїх виконкомів. Державні органи та установи на місцях, як правило, підпорядковувались місцевим радам, а по вертикалі — відповідним міністерствам та відомствам.

Крім того, основою радянської моделі було існування правлячої партії, яка будувалася на засадах «демократичного централізму», що передбачав виборність всіх партійних органів і підзвітність їх відповідним партійним організаціям.

Ця модель місцевого самоврядування в правовому плані надавала досить широкі можливості для народного волевиявлення й участі в управлінні, однак в реальності ці можливості не використовувались абсолютною більшістю громадян.

Громадська думка

Термін «громадська думка» виник в Англії в другій половині XII ст., а вже з кінця XVIII ст. став загальноприйнятим. Під громадською думкою розуміється сукупність думок людей стосовно питань, які мають суспільний інтерес. Громадська думка завжди пов’язана з ціннісними відносинами, тож у різних випадках вона може розглядатися через єдиного суб’єкта — носія. Спеціалісти зауважують, що те, що ми називаємо громадською думкою, розуміючи під цим цілісний суб’єкт, і теоретично і практично не відповідає дійсності, оскільки в суспільстві ніколи не було, немає і не може бути єдиного інтересу як і єдиної оцінки та цінностей. Суспільство не може мати єдиної громадської думки, оскільки воно таким виступає лише в абстракції, тоді як у реальному житті суспільство має диференційовану сукупність системоутворювальних елементів, кожен з яких відрізняється власними інтересами, потребами, цінностями, оцінками тощо. Тому і громадська думка є усередненим віддзеркаленням оцінок, суджень і уявлень різноманітних елементів соціальної структури.

Соціальне опитування

При розв’язанні проблеми суб’єкта громадської думки необхідно розрізняти поняття «суб’єкт» і «виразник громадської думки». В якості виразника можуть виступати окремі особи, групи людей. Що ж стосується суб’єкта громадської думки, то в цій якості виступає суспільство в цілому: народ, партія, міжнародна громадськість тощо. Отже, не будь-яка колективна думка стає або є суспільною, а лише та, що відповідає таким критеріям, як соціальний інтерес, дискусійність, компетентність. А її виразники — соціальні групи, верстви, класи, народ.

Думку можна класифікувати як індивідуальну, групову або загальносуспільну.

Визначний німецький філософ Г. Гегель виділив цілий ряд структурних елементів громадської думки:

• умови існування громадської думки;
• об’єкт (зміст) громадської думки;
• носій громадської думки;
• характер судження, яке виступає в якості громадської думки;
• співвідношення «всезагальної» і «особливої» думки.

Різнорідність суспільної думки характеризується багатоколірністю, пластичністю і мінливістю, які зумовлюють соціальні потреби в її постійному і оперативному вимірі.

Можна говорити про три основні етапи розвитку громадської думки: виникнення, формування і функціонування.

• На першому етапі знання про нове явище ситуації співставляється з власним інтересом та інтересами інших членів суспільства, тобто відбувається ідентифікація себе з соціальною спільнотою.
• На етапі формування в процесі спілкування, зіткнення різних думок виникають єдині спільні судження, позиції.
• На третьому етапі громадська думка орієнтує, регулює, диктує певну поведінку, дію і взаємодію.

На розвиток громадської думки впливають найрізноманітніші фактори:

• рівень розвитку демократії;
• рівень інституціоналізації громадської думки;
• стан соціально-економічних відносин у країні;
• моральна атмосфера в суспільстві;
• наявність реальних свобод, прав особистості, свобода слова, друку, мітингів, страйку тощо.

Як багатосуб’єктивне явище громадська думка характеризується плюралізмом. Важливим завданням і напрямом соціології є вивчення і аналіз думок різних соціальних груп, класів, верств, категорій населення, визначення її видів, рівнів, показників зрілості, функцій.

Думки можуть бути:

• панівними та опозиційними,
• публічними й анонімними,
• офіційними й неофіційними,
• істинними і хибними,
• чіткими і розмитими тощо.

Побутують також новаторські і консервативні думки, прогресивні і реакційні, зрілі і незрілі та ін., породжені суперечливістю інтересів соціальних груп.

Основними рисами громадської думки є: стабільність, вагомість, інтенсивність, поширеність, результативність, компетентність, соціальна спрямованість тощо.

Щодо основних функцій громадської думки, то серед них виокремлюють такі як: оцінювальна, орієнтовна, виховна, регулятивна, функція соціального контролю, регламентації, захисна та директивна. Усі ці функції тісно пов’язані між собою і є частинами головної функції регулювання.

Для допитливих

Інтенсивне вивчення громадської думки в Україні розпочалося в 90-і рр., що було обумовлено створенням і зміцненням правових основ вираження громадської думки, конституційними гарантіями прав і свобод громадян. Значно розширилось поле і напрями досліджень громадської думки, зникли теми, які раніше були закриті для вивчення громадської думки. Активно вивчають громадську думку Інститут соціології НАН України, Центр "Соціальний моніторинг" Українського інституту соціальних досліджень, "СОЦІС-Геллап", Фонд "Демократичні ініціативи", соціологічні лабораторії провідних університетів країни (Київського національного, Харківського, Одеського, Волинського, Чернівецького, Львівського та інших).

Таким чином, активне вивчення, формування і використання на практиці громадської думки є невід’ємним атрибутом громадянського суспільства. Без умілої маніпуляції громадською думкою, її глибокого аналізу неможлива жодна серйозна політика.

Головними тематичними напрямами досліджень громадської думки є відношення суспільства до соціальних, політичних, економічних реформ, діяльності основних гілок влади, політичних партій, зміною виборчої системи, до проблем злочинності, екологічної безпеки, приватизації землі, вивчення електоральної поведінки громадян тощо, а також відносин з Росією, Євросоюзом, НАТО.

Шкільне самоврядування

Самоврядування притаманне й освітнім закладам (ВНЗ, школам). Так, шкільне самоврядування сприяє демократизації навчального процесу, формує навички управлінської діяльності та соціальної активності учнів.

Одне з найважливіших завдань шкільного самоврядування — розвиток відповідальності учнів, що досягається за допомогою самоактивізації, організованого саморегулювання. Результатом розвитку шкільного самоврядування є взаємна відповідальність членів колективу й керівництва за результати діяльності освітньої установи.

Основні принципи шкільного самоврядування:

• об’єднання колективу з єдиною метою;
• єдність та оптимальне поєднання колективних та особистих інтересів, динамічність і варіативність структури органів самоврядування;
• добровільність у формуванні його органів; інтеграція та диференціація педагогічного, батьківського, учнівського управління.

Самоврядування — форма організації життєдіяльності колективу, що забезпечує його розвиток у процесі досягнення суспільно вагомих цілей. Існують різні підходи до самоврядування. При авторитаризмі самоврядування виконує соціальне замовлення на формування слухняної, конформістської особистості. Відомий педагог Ян Амос Коменський розглядав самоврядування як підготовку до життя. Багато вітчизняних педагогів бачили в самоврядуванні розвиток демократичних відносин.

Самоврядування дозволяє попереджати та розв’язувати протиріччя, що виникають між окремими учнями та колективом школи в цілому, між працівниками та адміністрацією та інші.

Демократизація управління припускає, що кожний шкільний колектив здійснює самоврядування, причому ті завдання, які він здатний вирішити самостійно, він вирішує без сторонньої допомоги (ніхто не втручається в технологію його роботи), при цьому оцінюються конкретні результати. Школа має право самостійно визначати у своєму статуті форму самоврядування. Статут повинен визначати порядок створення органів громадського самоврядування та їхню компетенцію.

Члени учнівського самоуправління районної ради «Лідер». Донецька область

Міні-диспут

Чи є у Вашій школі самоврядування? Розкажіть про його устрій та роботу.

Чи приймаєте Ви участь у шкільному самоврядуванні? Чому?

Чи вважаєте Ви, що шкільне самоврядування впливає на формування активної громадянської позиції?

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА САМОПЕРЕВІРКИ

• 1. Визначте поняття «громадянське суспільство».
• 2. Які основні функції громадянського суспільства Ви знаєте?
• 3. Визначте атрибути громадянського суспільства.
• 4. Чи впливає світовий досвіт розвитку і консолідації громадянського суспільства на становлення громадянського суспільства в Україні? Свою відповідь проілюструйте прикладами.
• 5. Охарактеризуйте поняття «громадська думка». Оцініть її роль у житті суспільства.
• 6. Визначте характерні риси громадського та місцевого самоврядування.
• 7. Продовжте відкрите речення: «При вивченні цієї теми для мене найбільш важливим відкриттям було...».

Робота в групах

Чи вважаєте Ви, що функціонування громадянського суспільства є невід’ємною складовою становлення та розвитку будь-якої демократичної, правової держави, зокрема України?

(Об’єднайтеся в групи, обговоріть запитання).

Поясніть своє твердження, використовуючи метод «Прес».

Вислухавши думку кожного члена групи, лідера кожної групи, підбийте підсумки роботи окремих груп і класу взагалі. Виробіть спільну точку зору з обговорюваного запитання.

Творче завдання

Напишіть твір-роздум на тему: «Як я розумію, що таке ідеальне громадянське суспільство».