Людина і світ. 11 клас. Назаренко

Тема VI. Соціальна мобільність

Всім бажанням слід ставити таке питання:

що буде зі мною, якщо здійсниться те,

що я бажаю, і якщо не здійсниться?

Епікур, давньогрецкий філософ

Соціальна мобільність — міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень, яка виражається у зміні класової належності індивідів, у переходах з однієї внутрішньокласової групи до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки тощо.

Які існують типи соціальної мобільності?

В соціології прийнято розрізняти два типи соціальної мобільності: горизонтальну і вертикальну. Горизонтальна мобільність — рух між соціально однорідними позиціями й категоріями населення, перехід від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на тому ж рівні. Наприклад, перехід школяра з однієї школи до іншої. Індивід не змінює соціального статусу, він залишається в тій самій соціальній верстві.

Важливішою є вертикальна мобільність, колії внаслідок сукупності соціальних взаємодій індивід або соціальний об’єкт переміщується з однієї верстви до іншої (наприклад, посадове підвищення, кваліфікаційне зростання чи декваліфікація — професійна мобільність, істотне поліпшення добробуту — економічна мобільність або перехід до іншого рівня влади — політична мобільність).

Необхідно зазначити, що в реальному житті обидва типи переміщення не є абсолютно відокремленими один від одного, вони переплітаються, взаємодіють між собою.

Суспільство може підвищувати статус одних індивідів та знижувати статус інших. Залежно від цього розрізняють висхідну й низхідну соціальну мобільність, тобто соціальне піднесення й соціальний спад.

Висхідні течії мобільності існують у двох основних формах: переміщення вниз, вгору або по горизонталі індивіда незалежно від інших (індивідуальна мобільність) і переміщення відбуваються колективно, наприклад, після соціальної революції старий панівний клас поступається своїми позиціями новому панівному класу (групова мобільність).

Аналогічно низхідна мобільність існує у формі «виштовхування» окремих індивідів із високих соціальних статусів до більш низьких, а також у формі зниження соціальних статусів цілої групи.

Також виокремлюють внутрішньогенераційну (інтрагенераційну) та міжгенераційну (інтергенераційну) мобільності.

Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) — це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар’єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя.

Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) — це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з’ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків.

Які обставини зумовлюють соціальну мобільність?

У суспільстві завжди існували та існують об’єктивні обставини, які впливають на соціальну мобільність:

• структурні зрушення в економіці;
• зміни характеру й змісту суспільного розподілу праці й відносин власності;
• послаблення закріпленості працівників за соціально та економічно нерівноцінними видами діяльності.

Хата у селі Поповичі на кордоні з Польщею

Вілла Colani на острові Майорка в Іспанії

Резиденція датських королів — палац Амалієнборг

Соціальна структура кожного суспільства передусім є відображенням соціальної нерівності індивідів і соціальних груп, є ієрархічно організованою сукупністю статусів, груп, верств, класів (залежно від їх доступу до ресурсів, якими володіє соціальна система). Нерівність людей виявляється в різних аспектах їх буття. Але не все, що різнить людей, є соціально вагомим. Наприклад, у простих (досучасних) суспільствах соціально вагомими були належність до певного роду, стать, вік, що відповідно трансформувалися в ієрархію родинних, вікових і статевих груп. У сучасному суспільстві кількість класифікаційних ознак істотно зросла, вони розглядаються як характеристика соціальної стратифікації.

Для допитливих

Досліджуючи мобільність, соціологи оперують низкою таких понять:

1. Швидкість мобільності — це рух індивіда соціоекономічною шкалою за певний проміжок часу. Нормальною швидкістю вважають пересування індивіда на одну-дві сходинки — «страти». Раптовий злет або раптове падіння на декілька позицій за короткий проміжок часу — ознака кризових чи перехідних суспільств (характерна для сучасної України).

2. Інтенсивність мобільності — це кількість індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному та горизонтальному напрямах за певний час.

3. Сукупний індекс мобільності — це показник, який враховує швидкість та інтенсивність мобільності.

Проаналізуйте поняття «соціальна мобільність». Порівняйте міжгенераційну та внутрішньогенераційну мобільності. Наведіть приклади до кожного виду мобільності.

Спілкування та співпраця — перспектива розвитку соціуму

Міні-диспут

Чи охоче Ви спілкуєтеся з друзями, однокласниками тощо?

Якій формі спілкування Ви віддаєте перевагу: діалогічній чи монологічній, контактній чи дістанційній (по телефону, через Інтернет тощо)?

Яке значення має для Вас спілкування?

Яка роль, на Вашу думку, спілкування як засобу існування суспільства?

Дайте визначення поняттю «спілкування».

Спілкування — багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії сприймання й розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало й обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності. Завдяки спілкуванню відбувався обмін інформацією, передавалися від покоління до покоління традиції, обряди, суспільний досвід.

Поступово спілкування стає особливою діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, пізнає новколишнє середовище, культуру в цілому, будує образ світу і свого Я. У процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина проявляє себе як особистість. Експерименти з позбавленням людини можливості спілкуватися, випадки виживання дітей, що виростали серед тварин, переконливо свідчать: спілкування — необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя.

Навіть у найпростішому вигляді спілкування — це взаємини людей, які заявляють про себе і висловлюють своє ставлення один до одного. Однак суб’єктно-суб’єктні стосунки не існують безвідносно до суб’єктно-об’єктних. У будь-якому разі вони є способом вияву суспільних стосунків між людьми і несуть у собі не тільки інформацію, а й суспільні цінності, соціальні норми.

Акція «Скажи курінню: "Прощавай"» в Івано-Франківську

Як Ви розумієте суб’єктно-об’єктні та суб’єктно-суб’єктні стосунки?

Отже, спілкування і предметна діяльність, співпраця перебувають у взаємозалежності та взаємозв’язку. Тому не випадково спілкування виявляє риси діяльності, адже, як і діяльність, воно спонукається певними мотивами, спрямовується на досягнення певних цілей, має свій зміст. До того ж, чим більше співпраця об’єднує учасників, тим інтенсивнішим і глибшим є спілкування між ними. У свою чергу, на співпраці позначається форма спілкування. Про це, наприклад, свідчить експеримент, під час якого дві групи учнів з приблизно однаковим рівнем інтелекту розв’язували математичні задачі різної складності. У першій групі кожен учень розв’язував задачу сам і спілкувався з іншими лише з приводу отриманих результатів. У другій — члени групи, розв’язуючи задачі, повідомляли один одному про свої пошуки й помилки. З’ясувалося, що результати першої групи в усіх були майже однакові. У другій групі виявилися істотні відмінності між ними за такими параметрами, як успішність, швидкість розв’язання, ступінь точності. При цьому більшої продуктивності досягла група, структура спілкування якої вдало поєднувалася з поєднанням зусиль.

Чи згодні Ви з висновками наведеного вище прикладу?

Визначте роль спілкування і співпраці як засобів існування суспільства.

Для допитливих

Спілкування — складний процес, у якому виділяють три взаємопов’язані аспекти — комунікативний, інтерактивний і перцептивний.

Комунікативний аспект спілкування — це обмін між його учасниками різною інформацією: знаннями, думками, почуттями тощо.

Інтерактивний аспект спілкування полягає в тому, що в процесі контактів люди обмінюються не тільки інформацією, а й діями, взаємодіями. Спілкування в цьому разі може бути кооперацією або ж конкуренцією. Хоча конкуренція сприяє збільшенню ефективності спільної діяльності, вона часто супроводжується конфліктами, які негативно позначаються на діяльності людей.

Перцептивний аспект спілкування характеризує особливості сприймання і взаєморозуміння партнерами один одного.

Комунікація та комунікативність

Комунікація (від лат. communico — спілкуюсь, роблю спільним) — це осмислений обмін інформацією, в ході якого суб’єктивний досвід окремої людини стає надбанням інших членів соціуму.

Будь-яка суспільна діяльність неможлива без обміну інформацією. В технічному плані процес комунікації можна розділити на три стадії:

• кодування сигналу, що передається (вербальне, візуальне, тактильне, цифрове тощо);
• передача сигналу (донесення його до іншого учасника комунікації);
• розкодування сигналу.

Кодування та розкодування сигналу передбачає існування чітко визначених смислів, які однаково сприймаються всіми учасниками комунікації. Наприклад, у науці та виробництві існують чітко визначені системи термінів. Передача сигналу неможлива без каналів комунікації — як безпосередніх (через органи почуттів людини), так і опосередкованих штучними мережами. Тому комунікація є складним процесом, який має багато вимірів та рівнів.

Сучасне суспільство, яке отримало назву інформаційної цивілізації, надає комунікації надзвичайно важливу роль. Використання електронних засобів зв’язку призвело до створення стійких інформаційних полей (наприклад, соціальні мережі в Інтернеті), які здійснюють суттєвий вплив на розвиток суспільства. Сьогодні можна говорити про створення єдиного інформаційно-комунікаційного простору, що охоплює кілька середовищ, які утворюють нові умови суспільного життя:

• техносферу — технічні засоби кодування та передачі інформації (телефонні, телевізійні та електронні мережі тощо);
• інформаційну сферу, тобто сам обсяг інформації та нетехнічні складові її передачі (бібліотеки, контент електронних соціальних мереж, засобів інформації тощо);
• соціоінформаційну сферу, яка включає в себе структури, що управляють потоками інформації та створюють умови їх споживання (медіахолдінги, телеканали тощо).

Комунікація стала своєрідним проявом соціальної активності, скерованої на передачу знання, що формується й циркулює в суспільстві по спеціально створених каналах та структурах. Завдяки процесу комунікації забезпечується організація доступу до інформації і знань, формування суспільних, групових і міжособистісних відносин та світогляду; створення цивілізаційно-культурної єдності; формування основ самоорганізації соціуму на основі соціального інтелекту.

Комунікативність (від лат. communicatio — зв’язок, повідомлення) — сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації. На відміну від комунікабельності, комунікативність означає не просто відкритість для спілкування, а здатність самостійно створювати інформаційні сигнали та правильно декодувати (інтерпретувати) отримані сигнали. Комунікативна людина здатна адекватно передавати власний досвід і сприймати надану їй інформацію, використовуючи її відповідно до своїх умов існування.

За соціальними суб’єктами комунікації та типом відносин між ними прийнято виділяти наступні її види:

• міжособистісна комунікація — вид особистісно-орієнтованого спілкування, пов’язаний з обміном повідомленнями та їх інтерпретацією між двома або більше індивідами;
• міжгрупова комунікація — вид взаємодії людей, що належать до різних соціальних груп і категорій населення незалежно від їх міжособистісних зв’язків;
• публічна комунікація — вид цілеспрямованого поширення інформації на великі аудиторії (публіку); інформація в такій комунікації зачіпає громадські інтереси і набуває публічного (суспільного) характеру;
• масова комунікація — процес систематичного поширення інформації через усталені канали на чисельно великі маси людей. Вона є регулятором масових настроїв, потужним засобом впливу як на групову, так і на індивідуальну свідомість.

Участь громадян у суспільному житті

У зв’язку з узятим Україною курсом на запровадження європейських стандартів, у тому числі щодо участі громадян в управлінні публічними справами, важливим є аналіз європейського досвіду та забезпечення участі молоді в розвитку місцевої та регіональної демократії.

Загальнодержавна політика України щодо підтримки молоді передбачає різноманітні заходи з громадянської освіти юнацтва та залучення молодих людей до вирішення всебічних проблем на локальному та державному рівнях.

Важливість залучення молоді до розвитку місцевої демократії, становлення системи місцевого самоврядування, активної участі в житті громади та місцевих громадських ініціативах обумовлена такими чинниками:

• молодь здатна внести інноваційні, нестандартні підходи до вирішення проблем місцевих громад, сприяти запровадженню новітніх інформаційних, управлінських технологій у місцевому самоврядуванні;
• молодь є доволі великою групою громадян. На сьогодні в Україні молодь віком від 14 до 28 років становить близько 11 млн. осіб. Тому важливим є врахування її потреб, бачення проблем місцевого розвитку, що може значною мірою здійснюватися через різні форми її активної участі;
• майбутнє місцевої демократії та сталий розвиток громад значною мірою залежить від того, наскільки сьогодні молоді фахівці будуть спроможними сприйняти накопичений управлінський досвід та, враховуючи європейські стандарти, здійснювати управління процесами місцевого розвитку.

Міні-диспут

Чи повинна молодь Україні брати активну участь у громадському та політичному житті країни?

Які існують форми участі громадян у суспільному житті?

Чи берете Ви участь у суспільному житті школи, класу? Чому? Свою точку зору обґрунтуйте.

Активна участь молоді під час прийняття рішень та розв’язання проблем у громадах, де вони проживають, має важливе значення в процесі побудови відкритого, демократичного, солідарного суспільства.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА САМОПЕРЕВІРКИ

• 1. Порівняйте поняття «соціальна мобільність», «внутрішньогенераційна мобільність» та «міжгенераційна мобільність».
• 2. Які типи соціальної мобільності Ви знаєте?
• 3. Охарактеризуйте співпрацю як перспективу розвитку соціуму.
• 4. Які Ви знаєте форми участі громадян у суспільному житті? Проаналізуйте їх.
• 5. Продовжте відкрите речення: «При вивченні цієї теми для мене найбільш важливим відкриттям було...».

Робота в групах

Застосуйте інтерактивну технологію «Вирішення проблем»:

• 1. Дайте характеристику трьом взаємопов’язаним аспектам спілкування: комунікативному, інтерактивному і перцептивному.
• 2. Вигадайте будь-яку проблемну ситуацію за темою «Соціальна мобільність».
• 3. Об’єднайтеся в групи, обговоріть проблемну ситуацію.
• 4. Перейдіть до пошуків шляхів її вирішення (визначте якнайбільше шляхів). Обміркуйте всі можливі варіанти вирішення вашої проблемної ситуації.
• 5. Проаналізуйте, поясніть та об’єднайте ідеї вашої групи з ідеями інших груп.
• 6. Виберіть найкращий варіант і дійдіть згоди щодо його використання для вирішення проблемної ситуації.

Визначте, на якому етапі роботи вашої групи Ви використовували кожний із трьох аспектів спілкування.

Творче завдання

Візьміть активну участь в організації класного чи шкільного заходу. Запропонуйте однокласникам проаналізувати вашу роботу в його підготовці та проведенні.

Варіативні теми для заходів:

• 1. «Недостатньо лише отримати знання, треба знайти їм застосування. Недостатньо тільки бажати, треба творити». Й. Гете, німецький поет, письменник, драматург, мислитель.
• 2. «Після кожного падіння знову тягнись у висоту! Або ти розіб’єшся на смерть, або в тебе виростуть крила». М. Ебнер Ешенбах, австрійська письменниця.