Людина і світ. 11 клас. Назаренко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Тема X. Демократія

Демократія — це, по суті, визнання того,

що всі ми як суспільство відповідальні один за одного.

Г. Манн, німецький письменник-прозаїк і громадський діяч

Я не хотів би бути рабом,

і не хотів би бути рабовласником.

Це виражає моє розуміння демократії.

А. Лінкольн, американський державний діяч

Міні-диспут

Як Ви розумієте поняття «демократія», «демократизм», «демократизація»?

Охарактеризуйте основні принципи демократії. Наведіть приклади.

Демократія (від давньогрець. δημοκρατία — влада народу) — звичайно перекладається як правління народу, народовладдя. Демократія — одна з основних форм правління, політичної і соціальної організації суспільства, держави і влади; політичний режим, що розвивається та прогресує в історії людства.

Принципи демократії:

1. Суверенітет нації («народу»), яка номінально вважається джерелом державної влади і обирає на певний термін підзвітні їй найвищі органи державної влади. Монополія на здійснення державної влади відсутня, що дозволяє кожному окремому громадянину здійснювати вплив на державне управління суспільством.

2. Рівність прав громадян на участь в управлінні справами в суспільстві та державі, і, перш за все, рівність виборчих прав; свобода створення політичних партій та інших об’єднань для виразу своєї волі, свобода думок, право на інформацію і на участь у конкурентній боротьбі за заняття керівних посад в державі.

3. Періодична виборність народом і змінюваність складу основних органів державної влади через вільні вибори.

4. Конституційне розділення органів державної влади на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову.

5. Правління, засноване на підпорядкуванні меншості волі більшості, вираженої демократичним шляхом на виборах. При цьому законодавчо гарантовано недоторканність громадянських прав меншості. Воля більшості повинна поєднуватися з гарантіями прав особи, яка, у свою чергу, виступатиме захисником прав меншості — етнічних, релігійних, політичних.

6. Гарантії основних прав людини. Демократія передбачає проголошення, гарантію і фактичне втілення прав громадян (економічних, соціальних, політичних, громадянських, культурних), одночасно обов’язків відповідно до міжнародних стандартів, закріплених у Хартії про права людини (Загальна декларація прав людини 1948 р.. Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. та Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., які вступили в законну силу з 23 березня 1976 р.). Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р. встановлено порядок прийняття міжнародних норм про права людини.

7. Рівність всіх громадян перед законом.

8. Взаємна відповідальність держави і громадянина, яка виражена в потребі утримуватись від здійснення дій, які могли б порушувати їх взаємні права і обов’язки.

Демократія — це одночасно система і процес колективного управління суспільством, яка заснована на рівноправній участі громадян держави в управлінні та ухваленні рішень. Правляча еліта спирається на широку соціальну базу. При демократичному режимі держава в конституційному порядку визнає і закріплює основні права та свободи громадян, а також створює такі умови, при яких ці права є реально гарантованими. Сама особистість та її права захищені від свавілля й беззаконня, знаходяться під постійною охороною держави. Діяльність держави здійснюється на основі принципів гласності і законності. Держава не втручається в приватне життя громадян, за допомогою методів демократичного володарювання долає виникаючі соціальні суперечності, забезпечує компроміс між різними соціальними групами населення, а також між державними органами і громадянами.

Форми демократії

Демократія здійснюється в наступних формах:

1) через механізм політичної недержавної влади (самоврядування);

2) через механізм політичної державної влади. Державна влада реалізується народом як безпосередньо (вибори, референдум (від лат. referendum — те, що має бути повідомлене) — спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів, а також інших рішень із важливих питань загальнодержавного і місцевого значення), так і через представницькі органи державної влади.

Залежно від того, як народ бере участь в управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції, прийнято виділяти безпосередню і представницьку форми демократії.

Безпосередня (пряма) демократія

При безпосередній (прямій) демократії всі громадяни самі безпосередньо беруть участь у підготовці, обговоренні та ухваленні рішень, а також в управлінні суспільними й державними справами. Політична еліта не має «монополії» на здійснення влади, вона тісно пов’язана з народом, постійним системним контролем з боку та способом свого формування, регулярно змінюється шляхом всенародних виборів.

Народне зібрання у давньогрецькому полісі

Така система найбільш ефективна при відносно невеликій кількості людей, наприклад, у громадських чи племінних радах або в місцевих органах профспілок, де всі члени можуть зібратися в одному приміщенні для обговорення питань і ухвалення рішення шляхом консенсусу або більшістю голосів.

Для допитливих

Ще за часів первісного суспільства безпосередня демократія здійснювалась у вигляді загальних зборів членів роду або племені. Після виникнення перших держав ця форма демократії функціонувала як народні збори (у Стародавній Русі — віче). Із розвитком суспільства залучення усіх громадян до вирішення більшості питань загальнодержавного значення через низку причин, зокрема, внаслідок суттєвого зростання кількості населення та розширення території держави, збільшення кількості та ускладнення функцій держави, стало технічно неможливим. Крім того, у соціально неоднорідному суспільстві для виявлення «єдиної волі народу» вимоги різних соціальних груп і політичних угруповань, які часто суперечать одна одній, необхідно звести до «єдиного знаменника» — так званої комбінованої вимоги, що інколи є неможливим через антагонізм їхніх соціальних та економічних інтересів.

Різновидом безпосередньої демократії вважається плебісцитарна демократія. Якщо класична безпосередня демократія припускає участь громадян у всіх найважливіших стадіях процесу здійснення влади (у підготовці, ухваленні політичних рішень і в контролі за їх здійсненням), то при плебісцитарній демократії можливості політичного впливу громадян обмежені участю в референдумах та інших актах волевиявлення за вже підготовленими органами влади рішеннями. Громадянам за допомогою голосування надається можливість ухвалити або відкинути той чи інший проект закону або іншого рішення, який звичайно готується президентом, урядом, партією або ініціативною групою. Можливості участі основної маси населення в підготовці таких проектів невеликі.

Практика розробила різні форми здійснення безпосередньої демократії, але найбільше визнання і розповсюдження отримали вибори до органів державної влади і місцевого самоврядування, а також референдум.

Конституція України закріпила як основні форми безпосередньої демократії вибори і референдум, при цьому не виключаючи й інших форм. Наприклад, у діяльності місцевого самоврядування можливі збори і сходи громадян.

Представницька демократія

У сучасному суспільстві безпосереднє народовладдя змінила представницька демократія. Її сутність полягає в тому, що абсолютна більшість загальнодержавних питань вирішується вже не всіма громадянами держави, а виключно їх представниками, які отримують владні повноваження від громадян та від імені населення держави приймають загальнообов’язкові для всіх рішення. Такі представники обираються шляхом виборів на певний термін. Таким чином, представницька демократія — це вирішення суспільних і державних питань виборними представниками громадян.

Для допитливих

Народні представники отримують не лише владні повноваження, але й певні ресурси та соціальний статус для реалізації своїх завдань. Однак саме завдяки своєму статусу вони мають змогу використати все це у власних інтересах, які можуть суттєво відрізнятися від інтересів народу. На цьому етапі виникає проблема відчуження влади від основної маси народу, вирішити яку можна лише шляхом постійного контролю громадян над діяльністю тих, кого вони уповноважили здійснювати управлінські функції. Найчастіше представницька демократія є формою правління добре організованої привілейованої меншини, більшою чи меншою мірою підконтрольної народу. Низка сучасних західних політологів говорить про існування ще однієї форми демократії — елітарної демократії, у якій право на прийняття політичних рішень належить виключно політичній еліті, а народ має право лише на вибір правлячої еліти.

Робота в групах

Об’єднайтеся у групи та проаналізуйте ідеали та цінності демократії. Вислухавши думку кожного у групі, лідера кожної групи, підбийте підсумки роботи окремих груп і класу взагалі. Виробіть спільну точку зору на обговорюване питання.

Поясніть своє твердження, використовуючи метод «Прес»:

1. «Я вважаю, що ____ ».
2. «Тому що ____ ».
3. «Наприклад, ____ ».
4. «Таким чином, ____ ».

Визначте переваги та недоліки демократичного устрою.

Вибори як інструмент демократії. Типи виборів. Види виборчих систем. Виборча система України. Відповідальність за порушення виборчого законодавства

Однією з важливих умов невідворотності демократизації є виборча система в суспільстві. Ст. 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Вибори в Україні

Вибори вважаються формою представницької демократії, яка полягає у формуванні громадянами персонального складу органів державної влади та місцевого самоврядування шляхом голосування.

Сутність виборів полягає в тому, що громадяни обирають до органів влади своїх представників, які покликані виражати їх інтереси в прийнятті політичних рішень, законів і упровадженні в життя соціальних та інших програм. Процедури виборів можуть бути найрізноманітнішими, але які б вони не були, виборні особи посідають свої пости від імені народу («нації») і формально підзвітні народу у всіх своїх діях.

Вибори поділяються на кілька видів залежно від суб’єктів виборів, часу й порядку їх проведення. За суб’єктами виборів вони поділяються на вибори до органів державної влади (вибори Верховної Ради України, вибори Президента України) і органів місцевого самоврядування (вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вибори депутатів сільських, селищних і міських рад, сільських, селищних і міських голів).

За часом проведення вибори в Україні поділяються на чергові, позачергові, повторні і проміжні.

Виборча система — це система суспільних відносин, пов’язаних із формуванням складу представницьких органів шляхом виборів.

Поняття «виборча система» уживається також і в іншому значенні — як спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування.

За порядком голосування й підрахунком голосів розрізняються такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна та змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна).

Мажоритарна виборча система (від фр. majorite — більшість) має такі ознаки:

• голосування проводиться за округами, кількість яких відповідає кількості представницьких мандатів (тобто в кожному окрузі обирається, як правило, один представник — депутат, делегат тощо);

• для обрання необхідно набрати більшість голосів виборців, які брали участь у голосуванні.

Спосіб встановлення більшості голосів зумовлює два варіанти мажоритарної системи:

• мажоритарна система відносної більшості — у виборах перемагає той, хто набере голосів відносно більше, ніж кожний із його суперників. Цей варіант використовується при парламентських виборах у США, Канаді, Великій Британії, Новій Зеландії;

• мажоритарна система абсолютної більшості — для перемоги у виборах необхідно набрати абсолютну більшість голосів тих, хто прийшли на вибори (тобто 50%+1 голос). У тих країнах, де практикується цей підтип (парламентські вибори в Австралії, Франції, президентські вибори в Україні), потрібну кількість голосів часто не вдається набрати з першої спроби — у першому турі голосування. Тому проводиться другий тур, до якого виходять два кандидати, що набрали найбільший відсоток голосів. У другому турі переможцем, як і в мажоритарній системі відносної більшості, вважається кандидат, який набрав більшу кількість голосів порівняно із своїм суперником.

Пропорційна виборча система має такі ознаки:

• уся територія, на якій проводяться вибори, вважається єдиним округом;

• обираються, як правило, не окремі кандидати, а списки кандидатів від визначених політичних сил — партій, політичних організацій, політичних рухів. Таким чином, виборець голосує не лише за особистість, а перш за все за політичну програму певної організації;

• представницькі мандати розподіляються між політичними силами, що брали участь у виборах, пропорційно до кількості голосів, виданих за їх списки (наприклад, 12 % голосів — 12 % парламентських місць).

Основна відмінність пропорційної системи від мажоритарної полягає в тому, що вона заснована на принципі пропорційності між одержаними голосами і кількістю мандатів. Місця в парламенті розподіляються не між індивідуальними кандидатами, а між партіями відповідно до числа поданих за них бюлетенів. Кожна партія виставляє на вибори списки зі встановленою законом кількістю кандидатів.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем.

Так, в Україні після прийняття 25 березня 2004 р. Закону «Про вибори народних депутатів України» вибори до парламенту здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

Відповідно до чинного законодавства України за порушення виборчого процесу та виборчих прав громадян передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність.

Адміністративна відповідальність настає за виготовлення або замовлення виготовлення лід час виборчого процесу друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск, або у яких така інформація означена неправильно чи неповно, за що Кодексом про адміністративні правопорушення України передбачено накладення штрафу на громадян від 10 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ). За порушення встановленого законом порядку розміщення агітаційних матеріалів чи політичної реклами або розміщення їх у заборонених законом місцях на громадян накладається штраф від 5 до 10 НМДГ.

Кримінальна відповідальність настає за викрадення чи приховування виборчого бюлетеня або виборчого протоколу; незаконне знищення чи псування, викрадення чи приховування скриньки з бюлетенями. Такі дії караються штрафом від 200 до 400 НМДГ. Виборцю забороняється незаконно передавати іншій особі свій виборчий бюлетень. Таке порушення карається обмеженням волі на строк від одного до трьох років. Якщо ж член виборчої комісії умисно надав громадянину можливість проголосувати за іншу особу чи проголосувати більше, ніж один раз у ході голосування, або надав виборчий бюлетень особі, яка не включена до списку виборців, чи надав заповнений виборчий бюлетень, то за одну з таких дій настає кримінальна відповідальність у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років. Ст. 71 Конституції України передбачено, що вибори в Україні є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. За умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів, що виявилося в розголошенні змісту волевиявлення виборця Кримінальним Кодексом України передбачено штраф від 100 до 300 НМДГ або виправні роботи на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням свого службового становища, карається штрафом від 300 до 500 НМДГ або обмеженням волі на строк до трьох років.

Чи є вибори одним з інструментів демократії? Які існують виборчі системи?

Абсентеїзм

Розчарування громадян низки країн у можливості впливати на дії владних органів через вибори призвело до того, що останніми роками все більшого розповсюдження набуває ігнорування виборів виборцями. Таке явище називається абсентеїзмом. Він полягає в неявці частини виборців на виборчі дільниці для здійснення голосування, тобто у відмові реалізувати своє активне виборче право. Абсентеїзм має негативні наслідки. Адже для визнання виборів такими, що відбулися, і визначення за їх результатами переможців необхідно, щоб проголосувала певна кількість зареєстрованих виборців. Неявка виборців може стати на заваді легітимації формування виборних органів влади.

Для допитливих

У зв’язку з цим у деяких державах участь громадян у виборах розглядається вже не як їх право, а як обов’язок. У низці держав за неучасть у виборах законодавчо передбачені певні санкції. В Австрії це адміністративний штраф 1000 шилінгів. В Аргентині такий виборець позбавляється права перебувати на державній службі протягом трьох років, у Греції й Туреччині — позбавляється свободи. У Бельгії передбачені штрафи різних розмірів (залежно від кількості проігнорованих виборів), прізвище такого виборця вноситься в ганебний список, який вивішується в людному місці за місцем проживання. В Італії участь громадян у виборах визнається обов’язком, за невиконання якого протягом п’яти років прізвище порушника вноситься в спеціальний список, що виставляється для загального огляду.

Деякі держави (в тому числі й Україна) виходять з ситуації, пов’язаної з абсентеїзмом, шляхом визнання виборів такими, що відбулися, навіть якщо в них брало участь менше половини зареєстрованих виборців.

Політична діяльність

Які суспільні форми життєдіяльності людей Ви знаєте? Наведіть приклади.

Суспільство як цілісна система є соціальним організмом, який виконує різноманітні функції. Ці функції реалізуються через багатоманітну суспільну життєдіяльність соціумів, тобто через систему відносин між суспільством, націями, народами, соціальними групами та індивідами. Однією з таких суспільних форм життєдіяльності людей і є їх політична діяльність.

Політична діяльність — це сукупність дій як окремих індивідів, так і великих суспільних груп (класів, націй, партій, суспільних організацій тощо), спрямованих на реалізацію власних політичних інтересів, насамперед боротьбу, завоювання, використання та утримання влади.

Засідання круглого столу «Актуальні питання розвитку громадянського суспільства в Автономній Республіці Крим». 2011 р.

У Луганську відбувся мітинг до Міжнародного дня боротьби з бідністю. 2011 р.

Соціально обумовлюють політичні дії людей їх економічні інтереси, рівень розвитку соціальної структури, культурний розвиток та інше. З іншого боку, політична діяльність впливає на економічну та інші форми діяльності, прискорюючи або сповільнюючи їх розвиток. Як свідчить суспільна практика, інколи, особливо в критичних, доленосних моментах суспільного життя, зворотній вплив політичної діяльності та політики взагалі може стати визначальним для економічного, соціального і культурного розвитку.

Політична діяльність може бути:

стихійною та організованою;
політично усвідомленою та спонтанною;
цілеспрямованою та хаотичною;
простою та складною;
тривалою та одномоментною;
традиційною й такою, де втілюються нові форми;
законною та незаконною;
активною та пасивною тощо.

У реальному житті види політичної діяльності можуть здійснюватися одночасно в різних формах. Можна виділити такі форми політичної діяльності:

за напрямами здійснення — державна, партійна, громадсько-політична, комунікаційно-інформаційна;
за суб’єктами політики — класова, соціально-групова, національна, міжнародна, індивідуальна;
за специфікою предмета впливу — теоретична, практична;
за політичним простором — зовнішньополітична (міжнародна), внутрішньополітична (самоврядувальна);
за специфікою сфер — військова, діяльність органів безпеки та інші.

Прокоментуйте кожну форму політичної діяльності. Доберіть приклади.

У суспільному житті політична діяльність виявляється у двох аспектах — теоретичному та практичному.

Теоретична політична діяльність пов’язана з формуванням політичної свідомості, політичних знань тощо. Вона базується на таких теоретичних засадах, як творчість, політичне проектування, планування тощо.

Практична політична діяльність — це конкретне управління та керівництво, добір і розстановка кадрів, розробка й прийняття рішень, організація діяльності органів державної влади, їх взаємодія з політичними партіями, суспільними організаціями, громадянами та ін.

Політична діяльність здійснюється на двох рівнях:

• перший (нижчий) — політична участь. Основними формами цього рівня є: вибори, мітинги, маніфестації, збори, страйки тощо;

• другий (вищий) рівень — це професійна політична діяльність законодавчих, виконавчих та судових функціонерів, керівників політичних партій, рухів та громадських об’єднань тощо.

Чи приймаєте Ви участь у суспільному житті? На якому рівні? У чому це виявляється?

Участь громадян в управлінні державними справами

Участь громадян України в управлінні державними справами — це активна, публічна, добровільна, цілеспрямована, законна діяльність громадян у сфері здійснення державної влади, що гарантована закріпленим у Конституції України відповідним суб’єктивним правом, яка має на меті:

формування та контроль за діяльністю державних органів усіх гілок державної влади;
вплив на прийняття та виконання державних рішень, а також контроль за їх реалізацією для втілення громадянами своїх суспільно важливих інтересів;
забезпечення нормального функціонування, стабільного розвитку та соціального порядку в державі.

Участь громадян держави в управлінні є їх правом, а деякою мірою політичним і моральним обов’язком. Громадяни повинні активно долучатися до участі в державному і суспільному житті, підтримувати демократичні перетворення в суспільстві.

Важливо зазначити, що участь громадян в управлінні державними справами має відбуватися на всіх стадіях реалізації державного рішення (законодавчого, виконавчого чи судового):

на стадії його ініціювання і розробки (всенародне обговорення, народна законодавча ініціатива, звернення громадян);
на стадії прийняття (референдум, участь народних засідателів у здійсненні правосуддя);
на стадії здійснення (вважається, що громадяни будуть виконувати державні рішення, закони, прийняті за їх участю, здійснювати громадський контроль за втіленням державних рішень).

Влада, заснована на політичній волі громадян, є запорукою утвердження демократичних традицій у країні. Проблема участі громадян в управлінні державними справами безпосередньо пов’язана з устроєм держави, питаннями демократії.

Поміркуймо разом

Чи згодні Ви з висловом російського юриста, судді реформованого Європейського суду з прав людини А. Ковлера: «...немає «чистої» лабораторної демократії. Демократію неможливо ввести декретом, її можна свідомо творити за активної участі тих, заради кого вона існує. Демократія «для народу» без народу приречена»?

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА САМОПЕРЕВІРКИ

1. Охарактеризуйте поняття «демократія» в науковому та філософському значеннях.
2. Які принципи демократії Ви знаєте?
3. У чому полягає сутність понять «представницька демократія» та «пряма демократія » ?
4. Про який з інструментів демократії йде мова: «Передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування) — це...».
5. Які характерні риси громадського та місцевого самоврядування Ви знаєте? Прокоментуйте їх.
6. Визначте відмінне та спільне у статтях Європейської хартії про місцеве самоврядування та в українських законодавчих актах про місцеве самоврядування.
7. Яке значення має участь громадян в управлінні суспільством?
8. Розкажіть про структуру самоврядування у вашій школі. Чи вважаєте Ви її існування необхідним у загальноосвітніх навчальних закладах? Обґрунтуйте свою думку.
9. Продовжте відкрите речення: «При вивченні цієї теми для мене найбільш важливим відкриттям було...».

Робота в групах

Об’єднайтеся в три групи. Кожна група повинна проаналізувати одне з понять: