Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Хлібовська

§ 8. Практична робота № 1

Тема. Вирвані з коренем. Депортація українців у 1944–1951 роках: причини, етапи, наслідки (дослідження тематичних документів)

Завдання 1. Опрацюйте документи практичної роботи. Визначте вектори депортацій та їхні хронологічні межі.

Завдання 2. Встановіть причини депортацій.

Завдання 3. З’ясуйте, до яких наслідків призвели депортації українців у 1944-1951 роках.

(Роботу виконайте в парах).

Довідка. Загалом депортацію українців із українських етнічних теренів можна умовно поділити на чотири етапи.

Перший — від жовтня 1944 року до липня 1945 року в УРСР, який більшість польських і частково українських авторів охарактеризували як відносно добровільний.

Другий — від вересня 1945 року до листопада 1946 року, коли переселення в УРСР здійснювали за участю війська та інших репресивно-силових структур.

Третій — від квітня до жовтня 1947 року, коли в ході операції «Вісла» брутально депортовано холмщаків на так звані «понімецькі землі» Польщі. Зауважимо, що на території Посяння і Лемківщини другий етап завершився в основному у липні 1946 року, а третій — у липні 1947 року.

Четвертий, завершальний — вирівнювання польсько-радянського кордону 1951 року в районі Устриків Дольних (Дрогобиччина).

Жертвами переселенсько-депортаційних акцій 1944-1951 років стало більше семисот тисяч українців Посяння, Лемківщини, Холмщини та Підляшшя.

№ 1. Зі спогадів Михайла Боцуля, переселенця зі села Нагірчани (Посяння), яке в 1945 році СРСР передав Польщі

«Ми не переселенці. Ми — вигнанці. Пам'ятаю, осіннього вересневого ранку 1945 року в наше село Нагірчани увійшла велика група польських солдат і дали команду: «За двадцять хвилин щоб вас тут не було!». У селі здійнявся крик, зойк, плач. Транспорту нам ніхто не давав. Хто мав коней, той зложив собі, що міг, на віз і поїхав на станцію Бакунчиці в Перемишлі. І хто не мав коней — брав клунки на плечі, дітей, корову на шнурок і чвалав на станцію пішки, залишаючи все у хатині, стодолі і на полі. Назад дороги вже нам не було».

№ 2. Уривок зі спогадів очевидця подій Софії Гулявської про виселення їхньої родини з території Закерзоння до УРСР у 1945 році

«Нас вивозили силоміць. Мама зібрала найнеобхідніше. Прийшли, вивели з хати, де залишили нажите роками добро, і повели під конвоєм на залізничну станцію. І ми поневірялися по світу, бо ще йшла війна. Спершу повезли на Одещину, звідси втекли на Тернопільщину, лише згодом пощастило потрапити на Сокальщину. Тоді вважали, що звідти вже рукою додому подати...»

№ 3. Уривок зі спогадів Стефанії Мелешко про виселення її родини із села Ямна Долішня, яке в 1945 році СРСР передав Польщі

«Переїхали ми границю, їхали і йшли від села до села, і там, де найшли дах над головою, поселялися сім'ї, а решта йшли далі. Ми оселилися в Дрогобицькій області в селі Берездівці. Коли приїхали, в Берездівцях вже був сніг. В одній хаті першу ніч ночували кілька родин. Ранком пішли шукати житло. Найшли хатинку в повному розумінні без вікон і дверей. Кілька днів закривали діри снопами і дошками, які дали добрі сусіди, бо йшов сніг. Зима була холодна і голодна — перша зима після війни. Місцеві люди були бідні, але були добрі люди, ділилися, чим могли. Навесні нам виділили землю і життя наладилося. А в 1948-1949 роках колгоспи землю відібрали. [...] Дуже мені шкода своєї бабусі (їй тоді було 56 років), яка померла від простуди, а могла б ще жити, якби були ліки, лікарі, умови до життя».

№ 4. Уривок із листівки УПА з приводу виселення українців з українських етнічних земель у Польщі (лютий 1946 року)

«Смерть тиранії! Воля людині! Воля народам!

До українського населення за лінією Керзона

...У нас, в цілій Україні, шаліє далі жорстокий нелюдський терор НКВД, а нас, українців, жителів Лемківщини, Надсяння, Грубешівщини, Холмщини і Підляшшя, намагаються большевицько-польські людоїди вигнати з наших рідних осель... Не позволяймо себе нікому застрашити, стероризувати й вивезти, ми не вівці й не худоба, щоб нас безправно переганяти з місця на місце, виселювати, вивозити...

Лютий 1946 р. Українські повстанці».

№ 5. Із рішення політбюро ЦК ППР (Польської партії робітничої) від 29 березня 1947 року

«У швидкому темпі переселити українців та змішані сім'ї на території, що відійшли до Польщі після Другої світової війни від Німеччини, і насамперед у північну Пруссію, не створюючи компактних груп і не ближче ніж 100 км від кордону. Акцію виселення узгодити з урядами Радянського Союзу і Чехословаччини. Термін — 1 тиждень».

Солдати оперативної групи «Віола» у спаленому селі Воля Мігова. Світлина. 1947 рік

№ 6. Уривок із книги Гжегожа Мотики «Від Волинської різанини до операції «Вісла»

«Операція виселення розпочалася 28 квітня 1947 року о 4 годині ранку. В першу чергу вона охопила повіти Сянік, Лісько, Перемишль, Березів, а почасти й Любачів. На початку червня депортації також поступово почалися в повітах: Ярослав, Любачів, Горлице, Новий Сонч, Новий Тарг, а також у Люблінському воєводстві. Під час операції військо оточувало села кільцем, а відтак повідомляло мешканцям про негайне переселення. Населення отримувало кілька годин, щоб зібрати найнеобхідніші та найцінніші речі. Потім під ескортом вояків мешканців кожного села відправляли на збірні пункти. Часто ними були просто пасовища, оточені колючим дротом і уважно пильновані. Там [...] проводили селекцію переселенців, намагаючись відловити усіх «неблагонадійних».

№ 7. Витяг із таємної інструкції польського уряду (листопад 1947 року)

«Основною метою переселення поселенців «В» є їхня асиміляція у новому польському середовищі, треба докласти всіх зусиль, щоб цього досягнути. Не вживати стосовно цих поселенців окреслення «українець». У випадку, коли з поселенцями ... потрапить інтелігентський елемент, треба таких безумовно розміщувати на віддалі від сільських громад, у яких проживають поселенці з акції «Вісла».

№ 8. Уривок із праці історика Олега Бажана

«10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив план оперативних заходів. Для проведення депортації був створений оперативний штаб [...] з дислокацією у Львові. [...] Акція [...] розроблялася [...] за всіма канонами військової операції. [...] Була розроблена спеціальна таблиця радіосигналів «Операція «Захід».

№ 9. Уривок зі спогадів очевидця подій Катерини Пелехатої про виселення її родини із міста Дрогобича до Сибіру під час проведення операції «Захід»

«Два дні їхали, і вже в Росії нас випустили на вулицю. Люди побігли по воду, конвоїри стріляли, але люди бігли. Принесли нам якоїсь «похльобки» і спеціально соленої риби, щоб ми пити хотіли. Татові на станції вдалося купити два відра води. За одне заплатив 25 карбованців підліткам, ті піднесли під вагон відра, і ременями чоловіки опустили посуд, щоб налили води. Дідусь їхав без їжі в іншому вагоні... Всі — за зв'язки з УПА як «вороги народу». Спершу привезли нас на Урал, у місто Губаха. Нас просто скинули в лісі. Чоловіки гілля натягнули для хворих, палили вогонь, топили сніг. На другий день уже перевезли в піонерський табір, де не було опалення. Десь через тиждень [...] нас там поселили в бараки. Клопи, воші [...]. У грудні я пішла у 8-й клас у школу. В роздягалці мені діти ставили підніжки, накривали пальтом, по мені скакали і кричали: «Бандерівка». Я не хотіла ходити у школу, але розуміла, що маю вчитися. Люди хворіли і вмирали, ховати не можна було, бо земля замерзла. Померла і моя бабуся. Хворіла і я. Дідусь утік в Україну — і для нас створили ще гірші умови: вивезли в Якутію, щоби звідти не змогли втекти...»

№ 10. Уривок з доповідної записки міністра внутрішніх справ СРСР Сергія Круглова про результати операції «Захід»

«...У примусовому порядку було направлено на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР 21380 сімей (депортованих українців) (60814 осіб). [...] Крім того, 5264 сім'ї (15202 особи) активних українських націоналістів під конвоєм були направлені в Омську область для роботи на промислових підприємствах та в сільському господарстві».

№ 11. Народна пісня про переселення 1951 року зі с. Журавин — нині село Бещадського повіту Підкарпатського воєводства Республіки Польща

У неділю рано усі дзвони дзвонят,

Рускі із району нас на збори гонят.

Вни нас відганяют ід Дніпру, ід млакам,

Нашу рідну землю віддают полякам.

Кажут покидати нашу батьківщину,

Вни нас виганяют в далеку чужину.

Вдома били хижи з дерева, як злота,

А вни нам зліпили з соломи й болота.

(Подано лемківською говіркою.

Записано від Федора Макуха

у с. Михайлівна на Херсонщині)

Греко-католицька церква Архангела Михаїла у с. Літовищі. Світлина

№ 12. Народна пісня про переселення 1951 року зі с. Літовищі — нині село Бещадського повіту Підкарпатського воєводства Республіки Польща

В горах я родився, в горах думав жити,

Задумали рускі людей вивозити.

У вівторок рано сонійко ще сходит,

Український нарід на збори заходит.

На збори зганяют, на збори до школи

І говорят людям покидати гори:

«Покидайте гори, луки і долини,

Бо ми вас веземо в Східну Україну.

В Східну Україну, на херсонські млаки, —

Нашу рідну землю заберут поляки».

У неділю рано сонійко сідає,

Український нарід в вагони сідає.

Поїзд колихнувся в далеку дорогу.

Най ще раз погляну на ріднийку гору...

(Подано лемківською говіркою.

Записано від Фені Гавілей

у с. Дудчани на Херсонщині)

№ 13. Уривок зі спогадів Марії Гусак, 1923 р. н. зі с. Чорна — нині село Бещадського повіту Підкарпатського воєводства Республіки Польща

«Їхати не хотів ні багатший, ні бідний. Але у нас до того часу багатших уже й не було, бо все у колгосп позабирали. Люди кричали, казали: не поїдемо і край. Але підігнали машини, а куди ти дінешся? Казали, що Москва й поляки домовилися, що сюди поляки їдуть, а ми їдемо в Україну».

№ 14. Уривок із Постанови Верховної Ради України № 2608 «Про відзначення на державному рівні 75-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Посяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках»

«Процес депортації у 1944-1951 роках мав форму військових операцій проти мирного населення, супроводжувався грубими порушеннями прав і свобод людини і громадянина, повною забороною повернення на рідні землі, вилученням майна, безальтернативним закріпленням за новими місцями поселення, залишати які було заборонено, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав, що призвело до руйнування української культурної та історичної спадщини, поставило під загрозу знищення низки етнографічних груп українського народу».

*Завдання 4. Підберіть історичні факти на підтвердження вміщених у документі № 14 аргументів про наслідки депортацій українців. Запишіть їх у зошит.