Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Хлібовська

§ 32. Україна на міжнародній арені

  • Яке питання було винесено на референдум 1 грудня 1991 року?
  • Коли було створено НАТО?
  • Які держави першими визнали незалежність України?

1. Здобуття незалежності та вихід України на міжнародну арену.

Проголошення незалежності й припинення існування СРСР створили умови для зовнішньополітичної діяльності України на якісно нових засадах — самостійності і рівноправності. Процес суверенізації — визнання України у світі — розпочався відразу після референдуму. За перше п'ятиріччя більше 150 держав уклали з Україною угоди про двосторонні відносини. Активну роботу проводило Міністерство закордонних справ, яке почало відкривати посольства і консульства України в різних країнах світу. Для обґрунтування власної лінії на міжнародній арені 2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ визначив національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, зокрема розвиток двосторонніх міжнародних відносин, участь у європейському співробітництві і співробітництві в рамках Співдружності Незалежних Держав, ООН та міжнародних організаціях.

Важливим зовнішньополітичним завданням після проголошення незалежності України стало врегулювання відносин із Російською Федерацією, яка намагалася зберегти свій вплив над колишніми республіками СРСР за посередництвом СНД. У цю організацію Російська Федерація і Україна вкладали цілком відмінні розуміння: для Бориса Єльцина це була нова форма Союзу РСР, для Леоніда Кравчука — м'яка форма розлучення з імперією. Водночас здійснювався тиск на Україну в кримському питанні. Спочатку Росія визнала державну територію України, а потім відразу зазіхнула на Крим, використовуючи проблему російського флоту в місті Севастополі. Під тиском домагань Росії Україна була змушена поступитися в питанні територіальної автономії Криму, пішовши на компроміс із російською владою, яка вимагала спеціального статусу для цієї частини української території. 21 вересня 1994 року була проголошена Автономна Республіка Крим (АРК). На жаль, Україна не змогла нав'язати Росії своє бачення кримської проблеми. Не був використаний потенціал української громади Криму, яка у чисельному еквіваленті складала майже третину населення півострова і компактно проживала у степових районах Криму. Не одержали територіально-національної автономії кримські татари, котрі налічували приблизно 10 % населення. Проте як репресований народ вони сподівалися на створення національних органів влади на територіях татарського поселення. Курултай — вищий представницький орган кримськотатарського народу — не став рівноправним гравцем на політичній мапі Криму. Влада на півострові залишалася в руках проросійської Верховної Ради АРК.

Підписання Будапештського меморандуму. Зліва направо сидять: Президенти Борис Єльцин (Російська Федерація), Білл Клінтон (США), Леонід Кучма (Україна), Прем’єр-міністр Джон Мейджор (Велика Британія). Світлина. 1994 рік

У липні 1992 року в ході візиту до Фінляндії Президент України Леонід Кравчук підписав Гельсінський заключний акт. Україна зобов'язалася дотримуватися визначених у Європі зовнішньополітичних правил, погодилася на активну участь у міжнародній співпраці. Водночас для світового співтовариства першочергове значення мало питання без'ядерного статусу України, яка на той час була третьою після Росії і США ядерною державою. 24 жовтня 1991 року Верховна Рада ухвалила Заяву «Про без'ядерний статус України», у якій визначена позиція України щодо зброї масового знищення, розміщеної на її території. У документі, йшлося про проведення політики, спрямованої на повне знищення ядерної зброї та компонентів її базування. Але відмовляючись від величезного ядерного потенціалу, наша держава прагнула твердих міжнародних гарантій своєї безпеки. 5 грудня 1994 року на зустрічі глав держав і урядів країн-учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі у Будапешті (Угорщина) був підписаний Меморандум, який за відмову України від ядерного статусу гарантував їй безпеку. Його схвалили лідери чотирьох держав — України, США, Великої Британії та Російської Федерації. В ньому три ядерні країни підтвердили свої зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої держави. З перших днів існування Україна не мала територіальних претензій до жодної з країн, а з ближніми з них будувала стосунки на засадах добросусідства. Так, переговори про укладення договору між Російською Федерацією та Україною тривали від 1991 року і завершилися підписанням у 1997 році Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. У 1997 році було в основних рисах завершено оформлення відносин України із сусідніми державами, створено договірно-правову основу для розвитку з ними дружніх добросусідських відносин.

  • 1. Що передбачав процес суверенізації?
  • 2. Коли була проголошена Автономна Республіка Крим? При яких обставинах?
  • 3. Хто й коли підписав Будапештський меморандум?

Витяг із Будапештського меморандуму

«Поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України (стаття 1); утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН (стаття 2); утримуватися від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги (стаття 3)».

Витяг із Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією

«...Поважати територіальну цілісність одна одної і непорушність існуючих між ними кордонів (ст. 2); будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права (стаття 3)».

  • 1. Доведіть або спростуйте думку канцлера Німецької імперії у 1871-1890 роках Отто фон Бісмарка: «Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані».

2. Україна і загальноєвропейський процес. Співробітництво з ЄС і НАТО.

Серед пріоритетних напрямків двостороннього співробітництва на цьому етапі розбудови зовнішньої політики України було визнано також розвиток відносин з найрозвиненішими країнами Заходу — державами, яким належить провідна роль у сучасній міжнародній системі. 10 березня 1992 року Україна приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва (тепер — Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП)). Ця організація була створена НАТО і об'єднувала його членів та колишніх членів Організації Варшавського договору (ОВД). Від часів президентства Леоніда Кравчука і Леоніда Кучми Україна — єдина з держав колишнього СРСР — брала участь у всіх миротворчих місіях під проводом НАТО. У 1994 році Україна стала учасником програми «Партнерство заради миру», в 1997 році було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору. З 2005 року розпочався інтенсивний діалог України з НАТО в питаннях набуття нею членства в ньому. Проте українське військо не відповідало вимогам НАТО, а це було однією з найбільших перешкод на шляху України до НАТО. Друга проблема — небажання більшості жителів нашої держави вступати в НАТО. Українці перебували в полоні комуністичних штампів, що НАТО — агресивний блок і бажає знищити «миролюбне» СРСР.

Україна в особі очільника МЗС Анатолія Зленка підписує договір «Партнерство заради миру: рамковий закон». Брюссель (Бельгія). Світлина. Лютий 1994 року

У грудні 1991 року були започатковані відносини між Україною та Європейським Союзом, коли міністр закордонних справ Нідерландів як головуючої в ЄС держави у листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України. У червні 1994 року між Україною та Європейським Союзом була підписана Угода про партнерство і співробітництво, яка набула чинності 1 березня 1998 року. Вона визначила основні напрямки співпраці у політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питаннях. Крім того, укладено низку галузевих угод міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснювалося співробітництво між Україною та ЄС. Зокрема, Україна співпрацювала з ЄС у рамках проекту «Східне партнерство», одним із завдань якого була підготовка до вступу держави до Європейського Союзу. У вересні 1995 року Україна стала членом Ради Європи, а в липні 1996 року ввійшла до Центральноєвропейської ініціативи — впливової регіональної організації, що об'єднувала 17 країн.

З-поміж різних форм співробітництва між Україною та ЄС важливу роль відіграє економічна співпраця. Європейський Союз мав найбільшу частку в загальному обсязі іноземних інвестицій, які Україна отримала, починаючи з 1991 року. Інвестиційні надходження зросли особливо з 2001 року як відповідь на прискорення темпів економічного зростання України. До п'ятірки найбільших інвесторів України — членів ЄС входили Німеччина, Кіпр, Австрія, Велика Британія, Нідерланди. Основну частину прямих іноземних інвестицій із європейських країн спрямовували у харчову промисловість України, оптову торгівлю, фінансовий сектор і транспортну галузь. Іноземний сектор української економіки активно впливав на її технологічне оновлення.

  • 1. Які факти свідчать про співпрацю України з НАТО?
  • 2. Визначте напрямки співпраці між Україною та ЄС, окреслені Угодою про партнерство і співробітництво.
  • 3. У які галузі економіки України спрямовувались іноземні інвестиції?

Уривок із виступу Президента Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу

«Культура повинна відігравати стратегічну роль у політиці об'єднаної Європи. Це — надзвичайно важливий чинник успіху європейської інтеграції, в той же час культура нерозривно пов'язана з поняттям європейської ідентичності».

  • 1. Що, на думку автора, відіграє стратегічну роль в об’єднанні Європи?

Уривок із виступу другого Президента України Леоніда Кучми

«Для демократичних країн багатовекторна політика — аксіома. Це особливо важливо для України, яка перебуває між Росією, з одного боку, і країнами ЄС і НАТО — з іншого. Якщо хочеш миру, підтримуй насамперед добросусідські відносини. Іншого просто не дано. Скажу більше. Україна, відгороджена від Росії кам'яним муром, менш цікава Заходу, ніж держава з розвиненою мережею економічних відносин із сусідніми країнами».

  • 1. Яку формулу успіху в міжнародних відносинах пропонує Леонід Кучма?

3. Проблема Чорноморського флоту та Тузлинська криза. ЄЕП.

У 1990-х - 2000-х роках Україна зіткнулася з проблемою російського Чорноморського флоту. Саме через свої збройні сили Російська Федерація здійснювала тиск на Київ, намагалася зберегти своє домінуюче становище на півострові. Україні не вдалося підпорядкувати собі увесь флот і утвердитися в Севастополі — місті, де базувався російський флот. У 1991 році у чорноморському військовому з'єднанні в Криму служило близько 100 тисяч військових. При розподілі флоту у 1995 році Україні дісталося 18 % кораблів, Росії — 82 %. У справах флоту Росія завжди діяла з позицій сили, підкреслюючи, що місто Севастополь — це її територія, бо він «город русской слави». За угодою між Росією та Україною 1997 року, російський флот мав у 2017 році залишити севастопольську базу.

У жовтні 2003 року стався конфлікт навколо острова Тузла, що в Керченській протоці між Кримським і Таманським півостровами. Російська сторона спробувала збудувати дамбу від Таманського півострова до острова Тузла, який належав Україні. Росія хотіла, щоб фарватер протоки був на її території, відповідно, і кошти за прохід суден надходили в казну Росії. Протести України тоді вплинули на президента Російської Федерації Володимира Путіна, і будівництво дамби припинили.

Кораблі Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастопольській бухті. Світлина

Того ж року була підписана Угода між Російською Федерацією, Білоруссю, Казахстаном та Україною про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП), який передбачав об'єднання митних територій учасників, де функціонують механізми регулювання економік на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Угода мала також на меті здійснення єдиної зовнішньоторговельної, податкової, грошово-кредитної та валютно-фінансової політики. В українському суспільстві не було однозначної думки щодо участі держави у цій організації. Прихильники ЄЕП доводили, що відмова України від реалізації концепції ЄЕП за російським сценарієм, який передбачав заснування євразійського інтеграційного утворення, може сповільнити поступальний розвиток економіки України внаслідок втрати нею конкурентних позицій на російському ринку. Натомість противники ЄЕП твердили, що вступ України в ЄЕП загальмує поступ структурних змін в українській економіці, бо історичний досвід співпраці з Російською Федерацією свідчить про те, що рано чи пізно євразійський спільний економічний простір має перетворитися у міждержавну конфедерацію, а участь України в ЄЕП сповільнить її інтеграцію до Європи. Між тим ЄЕП міг дати Україні значно менше дивідендів, ніж ЄС, бо частка ВВП країн ЄЕП у світовій економіці становила лише 2,6 %. Усі перераховані країни прийняли пропозицію Росії, окрім України, яка погоджувалася бути спостерігачем при ЄЕП, але не її учасником. Проте Україна висловила готовність максимально можливо лібералізувати умови торгівлі з країнами-учасницями ЄЕП на засадах норм і правил Світової організації торгівлі без створення регіональних наднаціональних структур. Стратегія співпраці України з країнами ЄЕП не повинна була суперечити правовим засадам поетапного формування зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. Отже, зовнішньополітичний курс нашої держави остаточно сформувався на основі принципу багатовекторності, тобто зосередження дипломатичних зусиль навколо окремих пріоритетних напрямків міжнародного співробітництва.

  • 1. З якою проблемою в Криму зіткнулась Україна в 1990-х - 2000-х роках?
  • 2. Коли відбувся конфлікт навколо острова Тузла? З чим він був пов’язаний?
  • 3. Визначте позицію України щодо участі в Єдиному економічному просторі.

Уривок зі статті «Герої і «герої» першого тижня війни, якої не було» з газети «Українська правда» від 24 жовтня 2003 року

«Досі залишається нез'ясованою логіка поведінки Володимира Путіна, який натиснув на гальма за 102 метри від державного кордону України. На це вплинули аж ніяк не усвідомлення міжнародних норм, і вже тим більше не почуття справедливості чи любов до України, а ракетні стрільби наших літаків у Керченській протоці, та ще — можлива міжнародна реакція на територіальні претензії з боку Росії. Тузлинська криза — ще один приклад, що Росія розуміє тільки одну мову — сили. Як сказав кримський прем'єр Сергій Куніцин на погрози глави адміністрації Путіна Олександра Волошина скинути на острів Тузлу бомбу: «На кожну бомбу знайдеться своя бомба».

  • 1. Які чинники вплинули на розв’язання Тузлинської проблеми?

Американський політолог Збігнєв Бжезінський про створення ЄЕП

«Угоду про Єдиний економічний простір можна по-різному тлумачити, вона багатозначна й має багато вимірів. Як документ, що передбачає вільну торгівлю на колишньому радянському просторі, вона має потенційні вигоди для всіх учасників. Та навіть як для угоди, що має на меті тісну економічну інтеграцію, безперечним є її спрямованість на зменшення можливості окремих держав, які належать до ЄЕП, рухатися до встановлення ближчих відносин з Європейським Союзом самостійно... У кінцевому підсумку головне питання зводиться до того, чи угода про Єдиний економічний простір спрямована на створення Єдиного політичного простору. У такому разі це, так би мовити, спроба з чорного ходу обмежити політичний суверенітет України».

  • 1. Які загрози для України вбачає Збігнєв Бжезінський у приєднанні до Угоди про Єдиний економічний простір?

Коли Україна приєдналася до програми «Партнерство заради миру» (1994 р.), Швеція вступила до Європейського Союзу (13.11.1994 р.).

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 10 березня 1992 р. — приєднання України до Ради північноатлантичного співробітництва;

- липень 1992 р. — підписано Україною Гельсінський заключний акт;

- 2 липня 1993 р. — Верховною Радою схвалено «Основні напрями зовнішньої політики України»;

- червень 1994 р. — підписано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом;

- 21 вересня 1994 р. — створено Автономну Республіку Крим;

- 5 грудня 1994 р. — підписано Будапештський меморандум;

- 1994 р. — приєднання України до програми «Партнерство заради миру»;

- вересень 1995 р. — набуття Україною членства у Раді Європи;

- липень 1996 р. — приєднання України до Центральноєвропейської ініціативи;

- 1997 р. — підписано Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією;

- 1997 р. — підписано Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору;

- жовтень 2003 р. — конфлікт між Україною та Росією навколо острова Тузла.

2. Поясніть значення понять: багатовекторність зовнішньої політики, євроінтеграція, суверенізація, без ядерний статус.

3. Підготуйте повідомлення на тему: «Україна на міжнародній арені».

4. Доведіть або спростуйте думку: «Ідея єдиного економічного простору — минуле України».