Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Хлібовська

§ 30. Розвиток економіки

  • Яким галузям промисловості надавали перевагу в УРСР?
  • Поясніть значення термінів: депопуляція, урбанізація, еміграція.
  • Яка система господарювання утвердилася на селі в радянський період?

1. Стан промисловості посткомуністичної України та проблема формування ринкової економіки.

Кожний наступний уряд та президент розпочинали діяльність з обіцянок реформування посткомуністичної економіки України. Проте реально практичних кроків у цьому напрямі ніхто майже не робив. Головна проблема керівництва Україною — його намагання зберегти командну модель економіки. Воно не допускало вільної конкуренції з підприємцями Заходу, боячись програти у такій конкурентній боротьбі. Практикувало старі схеми злочинного збагачення. Обкрадало державний бюджет, а державні замовлення давало підставним структурам, підпорядковуваним держслужбовцям. Різні фінансові зловживання державних чиновників і структур були можливими тому, що не існувало приватного бізнесу або він був малорозвиненим. У себе красти не будеш, а «комори» батьківщини завжди безрозмірні — приблизно так мислив чиновник-«тимчасовий правитель». Важка промисловість працювала на експорт, і тільки це давало змогу їй триматися на плаву. Йдеться передусім про металургійне виробництво, що було зорієнтоване на іноземного покупця. Проте і тут означилися негативні тенденції, позаяк виробничі цикли розраховані тільки на первинну обробку металу або сировини.

Одна з доменних печей Дніпровського металургійного заводу. Світлина

Продукцію для широкого вжитку з нашого металу та напівфабрикати на ринок споживача спрямовували вже західні фірми. Відтак обсяг продукції металургії у першій половині 1990-х років знизився на 30 %. Технічний рівень металургійної і машинобудівної промисловості залишався вкрай низьким. Виробництвом продовжували керувати «червоні директори», які звикли працювати не у ринкових, а в адміністративно-командних умовах народного господарства. Негативно позначилася на стані промисловості енергетична криза. Головні її причини — зменшення поставок енергоносіїв із Росії та розрахунок за них за світовими цінами, до яких Україна не була готова. Вітчизняна промисловість була енергозатратною і в радянський період базувалася на низьких цінах на енергоносії. У складній ситуації опинилась атомна енергетика, що виробляла близько третини української електроенергії. Негативне ставлення суспільства до цієї галузі, проблема постачання ядерного палива із Росії та захоронения радіоактивних відходів ускладнили умови роботи атомних електростанцій. Доповнювала негативні тенденції фінансова нестабільність. У 1992 році уряд увів до обігу купони багаторазового використання (купонокарбованці), які були попередниками гривні — української національної валюти. Вони мали забезпечувати захист внутрішнього споживчого ринку. Та запровадження цих тимчасових грошей лише частково і на короткий час стримало зростання цін. У 1993 році рівень інфляції в Україні був найвищим у світі. У той час в обізі переважали купонокарбованці із шестизначними числами. Люди одномоментно ставали «мільйонерами», але при цьому мали низьку купівельну спроможність. У магазинах розплачувалися пачками грошей за традиційні продукти харчування чи товари повсякденного вжитку.

Банкноти купонокарбованців номіналом 1 купонокарбованець та 1 мільйон купонокарбованців

Входження України у світовий ринок показало цілковиту неспроможність українських підприємств витримувати конкуренцію через брак сучасного менеджменту та відстале технічне оснащення. Специфікою української приватизації були її непрозорість і підкилимність. Відсутність відкритої власності на землю та складності у приватизації засобів виробництва призводили до того, що офіційного власника на ту чи іншу власність не було, але фактично на 2000-і роки у державній власності залишилося дуже мало об'єктів. Приватизація державних підприємств ніби і давала державному бюджету додаткові кошти, але вони були мізерними, бо без відкритого процесу торгів об'єкти діставалися за безцінь особам, пов'язаним із посадовцями того чи іншого державного підприємства. Внаслідок цього власністю не міг заволодіти ефективний приватний власник, який мав відповідні обігові кошти для оздоровлення виробництва. Зросла тіньова економіка — господарська діяльність, яка розвивалася поза державним обліком. Власники тіньових підприємств не сплачують податків, збільшуючи власні прибутки.

Банкнота номіналом 10 гривень 1996 року випуску (перша серія сучасної гривні)

У роки президентства Леоніда Кучми Україна трохи вийшла з економічного піке. У вересні 1996 року запровадили національну грошову одиницю — гривню. Наприкінці 1990-х років стабілізувалась економіка, проте перспективи для її стійкого зростання так і не стали реальністю. Суспільство перебувало в очікуванні змін. Корупцію державного апарату не вдалося подолати, залишалася нереформованою економіка та неефективним виробництво. Українські товари мали збут переважно в країнах СНД, не розвивалися наукомісткі галузі виробництва. Не відбулося позитивних зрушень у житті простого українця. Рух уперед не відчувався. Натомість збереглися старі недоліки пострадянської системи.

  • 1. Якою була ситуація в промисловості впродовж 1990-х років?
  • 2. Визначте особливості приватизації у промисловому секторі.
  • 3. Коли запровадили національну грошову одиницю — гривню?

Уривок із праці Миколи Рябчука «Дві України»

«Політологи охрестили політико-економічні системи, збудовані в Україні й Росії, як blackmail state — «шантажистська держава». Суть її полягає в тому, що замість колишнього тотального ідеологічного шантажу застосовується ефективніший економічний. З одного боку, держава створює такі умови, що практично жоден її громадянин не може вижити, не порушуючи тих або тих законів чи приписів. Підприємець мусить приховувати частину податків, бо не в силі їх усіх заплатити, викладач бере дрібні хабарі від студентів, бо не може вижити із сім'єю на мізерну зарплату (як і міліціонер, що збирає «данину» з вуличних торговців), робітник виготовляє «ліву» продукцію на заводі, що місяцями простоює і не платить йому зарплати, ну, а решта пересічних громадян дружно роками не платить за газ, електрику, воду та інші комунальні послуги. Держава нібито толерує всі ці дрібні (а часом і не дуже дрібні) порушення, але — і це вже другий бік справи — лише доти, доки громадянин залишається лояльним підданим і не «рипається», себто не намагається стати власне громадянином — із незалежними думками, вчинками та висловлюваннями».

  • 1. Визначте методи, якими здійснювали в Україні економічний шантаж.

2. Зміни у сільському господарстві.

Економічна криза, яка охопила всю державу, особливо гостро відчувалась у сільському господарстві. В СРСР ця сфера виробництва була донором промисловості, забезпечуючи її сировиною, а населення міст — продуктами харчування. Упродовж 1991-1992 років Верховна Рада прийняла Закони України «Про селянське (фермерське) господарство», «Про форми власності на землю». Вони мали сприяти утвердженню на селі альтернативних колгоспно-радгоспній системі форм господарювання і забезпечити позитивну динаміку розвитку сільськогосподарського виробництва.

Однак на практиці ці законодавчі акти впроваджували повільно. Косметичне перетворення колгоспів на КСП — колективні селянські господарства не приносило реальних зрушень на селі. Ними керували переважно колишні голови колгоспів. У Верховній Раді сформувалося колгоспно-радгоспне лобі, під тиском якого у сільське господарство виділяли кошти, однак до рядового колгоспника чи працівників радгоспів ці кошти зазвичай не доходили, осідаючи на рахунках посередників. Фермерські господарства як альтернатива колгоспної системи створювали повільно. Існували різноманітні перепони, бо пострадянська державна номенклатура розглядала фермерів як своїх могильників у скорому майбутньому й не давала їм розвивати господарства. Перевірки з боку фіскальних органів, складність в отриманні банківської позики, рейдерство, невизначеність законодавства призводили до банкрутства фермерів та відтоку робочої сили.

Невирішеним залишалося найважливіше питання — рівності всіх форм власності та підтримки всіх форм господарювання — від кооперативної до фермерської. Старі та нові партії займалися, по суті, соціальною демагогією. Говорили, що земля не може стати товаром як всенародна цінність і власність. Стверджували, що багаті іноземці при створенні ринку землі залишать зубожілим місцеве населення. Ці «страшилки» робили і роблять негативний вплив на українців. Тимчасом як лише за вільного обігу землі та розумного контролюючого законодавства можна створити ефективного власника і сільськогосподарського підприємства, і фермерського господарства. Консервативна ідеологія класика української суспільної думки В’ячеслава Липинського закликала до утвердження в Україні середньої та дрібної приватної власності на землю. Лише за таких умов можливе виникнення середнього класу, зацікавленого у власній державі та підтримці національної культури. До прикладу, 60 % американської економіки тримає середній клас країни, а в нас цей клас так і не зміг сформуватися за всі роки незалежності.

  • 1. Які закони, прийняті Верховною Радою, повинні були сприяти розвитку аграрного сектора?
  • 2. Що перешкоджало розвитку фермерського господарства в Україні?
  • 3. Чому не вирішувалося питання створення ринку землі в Україні?

3. Матеріальне становище населення. Етносоціальні процеси.

Економічна криза кінця 1980-х - початку 1990-х років мала негативний вплив на рівень життя населення та його відтворення. Досі звичні гарантії з боку держави: надання роботи, стабільної зарплати, пенсії, матеріальної підтримки — поступилися незвичним для колишніх радянських громадян завданням щоденної боротьби за виживання. Реальні доходи працюючих різко падали, виникали затримки з виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Та й їхні розміри суттєво відставали від темпів зростання цін на товари і продукти споживання.

До прикладу, якщо у 1992 році середня пенсія за віком дещо перевищувала розмір мінімальної заробітної плати, то у 1997 році вона становила не більше 50 % від цього показника. Знижувалася купівельна спроможність населення. За таких умов навіть середня заробітна плата не могла забезпечити прожитковий мінімум. Майже 70 % отриманих грошей витрачалося на продовольство. Для більшості населення товари довгострокового вжитку стали недоступними. Особисті заощадження громадян були знецінені. Цей процес населення справедливо розцінювало як відкритий грабунок. Невпинно зростала кількість жителів, котрі потребували соціального захисту з боку держави. Однією з найгостріших та найболючіших соціальних проблем стало безробіття, яке охопило усі верстви суспільства і набуло масового характеру. Серед безробітних переважали працівники науково-дослідних інститутів, робітники та інженерно-технічні працівники, що раніше працювали у ВПК. Поширилося приховане безробіття. Через простої виробництва адміністрація відправляла робітників і службовців у довготривалі відпустки без виплати заробітної платні. На початок 2000-х років близько 4 % працездатного населення України були безробітними. Змінилася соціальна структура населення. З'явилися такі соціальні групи, як бідні, малозабезпечені, заможні. Середній клас, котрий є ознакою стабільності суспільства, в Україні формувався повільно. У загальній шкалі цінностей престиж особи та ступінь її впливу на владу почали визначати багатство і фінансова забезпеченість.

Існуючі соціально-економічні реалії вплинули на зниження природного приросту населення. У 1993 році в Україні проживало 52,2 млн осіб, а у 2000 році — вже 49,5 млн осіб. Скорочення чисельності населення було викликане низкою факторів: суттєвим зменшенням народжуваності, загальним постарінням населення та зростанням смертності, збільшенням кількості тих, хто з різних причин, переважно економічних, залишав Україну. Визначальними чинниками еміграції працездатного населення стали: незадовільне матеріальне становище жителів, безробіття, неможливість чесно заробляти гроші. Географія еміграційних потоків українців була широкою: постійно зростала трудова еміграція до Росії, країн Європи. Лідером української еміграції стала Польща, де кількість постійно чи тимчасово працюючих українців доходила у 2000-х роках від 1,5 млн до 2 млн осіб. Серед інших країн, до яких виїздили українські заробітчани, виділялися Греція, Італія, Чехія, Португалія, Іспанія, Велика Британія. Незважаючи на трудову еміграцію, за чисельністю населення Україна залишалася однією із найбільших держав Європи.

Україна — поліетнічна держава. На рубежі 1980-х - 1990-х років у ній проживали 37,4 млн українців, 11,3 млн росіян, решту жителів становили білоруси, румуни, поляки, угорці, євреї, греки, болгари та інші народи — усього більш як 130 етнічних груп. Безперечною заслугою молодої держави стала розробка законодавчої бази, яка врегульовувала міжнаціональні відносини, забороняла дискримінацію громадян за національною ознакою. Засади державної політики у національному питанні були сформульовані у Декларації прав національностей України. Законодавчо закріплювалося право кожного народу на використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, розвиток літератури, мистецтва, засобів масової інформації, створення національних навчальних закладів.

  • 1. Назвіть причини, які призвели до падіння матеріального становища населення України упродовж 1990-х років.
  • 2. Які фактори вплинули на зростання трудової еміграції у 1990-х - на початку 2000-х років?
  • 3. Як населення України розподілено за етнічним складом?

Уривок із дослідження професорки коледжу святого Томаса Мора Саскачеванського університету (Канада) Наталії Ханенко-Фрізен «У пошуках інших суб’єктів історії: усна історія деколективізації в Україні у 1990-х роках»

«Особливо болісно реформи вдарили по самих людях. Первісна реорганізація колгоспів на початку 1990-х і наступне руйнуванням КСП у 2000-х роках поставили колишніх колгоспників у дуже невигідне становище. Соціологічне опитування проведене в Україні у 2004 р., виявило, що 57 % сільських мешканців назвали себе безробітними. Кожен третій селянин (32,9 %) представилися як наймані працівники, і лише 5,2 % вважали себе самозайнятими. До того ж, 11,4 % сільських сімей мали принаймні одного родича, який працював за кордоном, а 6,1 % усіх респондентів мали намір шукати роботу за кордоном. Провал аграрної реформи став головною причиною високого виїзду українців до інших країн... Реформи вплинули на сільську громаду, запустивши механізм розпаду соціальних стосунків, а також культурних та господарських практик, встановлених за соціалізму».

  • 1. Проаналізуйте наведену авторкою статистичну інформацію. Які соціальні процеси, що відбувалися у сільській місцевості, в ній відображені?

Коли Україна стала членом Міжнародного валютного фонду та Світового банку (27.04.1992 р.), у Нідерландах, у місті Маастрихт члени ЄЕС підписали Договір про Європейський Союз (07.02.1992 р.).

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1991-1992 рр. — прийнято Закони України «Про селянське (фермерське) господарство», «Про форми власності на землю»;

- 1992 р. — введено в обіг купони багаторазового використання (купонокарбованці);

- вересень 1996 р. — запроваджено українську національну грошову одиницю — гривню.

2. Поясніть значення понять: колективне селянське господарство (КСП), тіньова економіка, інвестиції, корупція, купонокарбованці, приватизація, фермерське господарство.

3. Підготуйте історичну довідку на тему: «Основні тенденції та протиріччя соціально-економічного розвитку України в 1991-2004 роках».

4. Доведіть або спростуйте думку: «Формування олігархічної системи — зубожіння народу».