Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Хлібовська

Розділ IV. Відновлення незалежності України

§ 24. Початок перебудовчого процесу в СРСР і Україна

  • Якою була зовнішня політика УРСР у період «застою»?
  • Хто в УРСР контролював пресу та видавництва?
  • Між ким та коли було укладено Варшавський договір?

1. Передумови перебудови.

На початку 1980-х років радянське суспільство дедалі глибше втягувалося у тотальну соціально-економічну, політичну та ідеологічну кризу. Внаслідок недалекоглядної зовнішньої політики брежнєвського керівництва почав створюватися єдиний антирадянський фронт США, країн Західної Європи, Японії та Китаю проти СРСР. Продовжували гинути українські призовники в Афганістані, куди Радянський Союз увів у 1979 році війська задля підтримки лояльних до нього політичних сил. Деградація верхів і розвал економіки стали настільки очевидними, що навіть серед частини владців заговорили про необхідність змін. У суспільстві наростали невдоволення, зневіра і байдужість. У 1982 році помер Леонід Брежнєв. Його наступником, за усталеною традицією, міг стати лише член політбюро ЦК КПРС, до якого у той час належали 12 осіб, середній вік котрих становив 70 років. Консервативні погляди, поганий стан здоров'я керівників держави суттєво впливали на її внутрішню і зовнішню політику.

«Перебудова. Демократія. Реформа. Гласність». Плакат часів перебудови

На посаду генерального секретаря ЦК КПРС був обраний колишній очільник КДБ Юрій Андропов, який вважав, що досягти покращення ситуації в країні можна за рахунок боротьби з корупцією та зміцнення трудової дисципліни. Проте боротьба з корупцією, розгорнута в деяких областях Росії і Середній Азії, Україну майже не зачепила. А «наведення порядку» в низах, зміцнення трудової дисципліни перетворилося на галасливу кампанію, здійснювану суто радянськими методами із порушенням конституційних норм і прав людини. Працівники міліції, чиновники різних рівнів, шукаючи прогульників, організовували справжні облави у робочий час на ринках, у крамницях, кінотеатрах, парках, перукарнях тощо. Проте така політика тривала недовго. В 1984 році генсек помер. Його наступник Костянтин Черненко пробув очільником партії і держави трохи більше року. Після його смерті в 1985 році у країні загострилася політична криза. Новим генеральним секретарем було обрано 54-річного Михайла Горбачова, який до цього очолював Ставропольський крайовий комітет партії.

«Сміливіше, товаришу! Гласність — наша сила!» Плакат часів перебудови

Зважаючи на ситуацію в країні, Михайло Горбачов на квітневому 1985 року пленумі ЦК КПРС проголосив курс на перебудову, який початково був зорієнтований на удосконалення господарського механізму. Згодом під перебудовою стали розуміти реформування усіх сторін життя країни під керівництвом КПРС. Отже, перебудова — це загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що їх проводили в СРСР у 1985-1991 роках. Вона повинна була охопити п'ять провідних сфер суспільства. У внутрішній політиці означала демократизацію суспільного життя; в економіці — прискорення соціально-економічного розвитку і впровадження елементів ринкових відносин; у соціальній сфері — поліпшення матеріального і культурного добробуту; в ідеології — гласність, ліквідацію цензури, вільне висловлення думок громадянами, надання їм можливості впливу на прийняття державних рішень і контролю за їхнім виконанням; у зовнішній політиці — поліпшення відносин зі США та країнами Західної Європи, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та глобальних світових проблем. Реформаторська частина партійно-радянської еліти сподівалася шляхом здійснення цих перетворень подолати кризу, посилити темпи економічного розвитку і зберегти за СРСР статус наддержави. Не всі у середовищі Михайла Горбачова підтримали реформи.

Зруйнований четвертий енергоблок ЧАЕС. Світлина

Супротив перебудові почали чинити консервативні сили на чолі зі секретарем ЦК КПРС Єгором Лігачовим. Українське партійне керівництво тривалий час залишалося осторонь реформ. Перш ніж горбачовські реформи дійшли до України, республіку потрясла катастрофа глобального значення. 26 квітня 1986 року вибухнув реактор Чорнобильської атомної електростанції, розташованої за 130 км від міста Києва. Потужна радіоактивна хвиля накрила околиці Чорнобиля, а згодом поширилася на землі Білорусі, Польщі та Скандинавії. Над світом нависло те, чого він найбільше жахався, — ядерна катастрофа. У властивий для себе спосіб влада на початку намагалася приховати подію. Коли ж виявилося, що зробити це неможливо, СРСР визнав факт катастрофи і звернувся до західних спеціалістів за допомогою. Завдяки сміливцям та інженерам палаючий реактор погасили, закривши його в гігантському бетонному саркофазі. Катастрофа спричинила жахливі наслідки: багато людей загинули, були госпіталізовані, десятки тисяч покинули домівки, нерідко назавжди. До зони обов'язкового відселення належали 92 населених пункти. Екологічні наслідки Чорнобиля і сьогодні не підлягають точній оцінці. Руйнівна дія радіонуклідів на генофонд народу триватиме ще багато років.

  • 1. Що спричинило тотальну соціально-економічну, політичну та ідеологічну кризу на початку 1980-х років?
  • 2. Хто очолював СРСР після смерті Леоніда Брежнєва? Якими були методи їхнього керівництва?
  • 3. Який курс розвитку держави проголосив Михайло Горбачов? Що він передбачав?

Зі спогадів Григорія Хмеля, водія однієї з пожежних машин, про аварію на ЧАЕС

«Ми прибули туди близько 01:45... Ми бачили розкиданий графіт. Михайло спитав: «Що таке графіт»? Я вдарив ногою шматок графіту. Але один з пожежників на іншій вантажівці підняв його. «Воно гаряче», — говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти...

Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну, і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху — Коля Ващук, Володя Правик та інші... Вони піднялися вгору сходами... і я вже ніколи не побачив їх знову».

  • 1. Чи усвідомлювали пожежники небезпеку, яка їм загрожувала?

2. Гласність і початок національного відродження.

Головним гаслом політики перебудови стала гласність, тобто можливість повідомляти через засоби масової інформації про недоліки у житті суспільства і держави. Це був проміжний етап до свободи слова. Гласність забезпечувала більшу відкритість радянського суспільства, давала право на власну думку. Її визначальними рисами стали об’єктивність, правдивість, доказовість. Позаяк до цього часу вся інформація була під жорстким контролем і заборонена, така політика означала радикальні зміни. Ситуація в Україні з початком утвердження політики гласності та лібералізації суспільно-політичного життя мало змінилася, головно через вичікувальну позицію керівництва республіки і надмірну русифікацію у попередні роки. Згідно із переписом населення 1989 року, з 51,5 млн мешканців УРСР українці становили 37,4 млн осіб. Серед них рідною мовою українську вважали лише 87,7 %. Але реальний відсоток тих, хто вільно володів українською мовою, був набагато нижчим. У 1988-1989 навчальному році не залишилося жодної української школи в містах Донецьку, Чернігові, Харкові, Одесі, Луганську, Миколаєві. Книжки, видані українською мовою у 1988 році, становили лише 18 % за назвами, а за тиражем — тільки 3 %.

«Гласність!». Плакат часів перебудови

Початково об'єктом гласності стали так звані «білі плями» в історії. Важливу роль у захисті української культури, поширенні правдивої інформації відіграли Спілка письменників України та її центральний орган — газета «Літературна Україна». Широкий розголос мали виступи Олеся Гончара, Ростислава Братуня, Івана Дзюби, Івана Драча, Володимира Дрозда. Поверталися в українську літературу твори Володимира Винниченка, представників «розстріляного відродження» — Миколи Хвильового, Миколи Зерова, Миколи Куліша, репресованих у брежнєвський період Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців, заборонені твори Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», Михайла Брайчевського «Приєднання чи возз'єднання?». Були видані заборонені раніше праці істориків Михайла Грушевського, Миколи Костомарова, Івана Крип'якевича, Дмитра Яворницького, Івана Лисяка-Рудницького. Друкували історичні джерела з різних періодів української історії: «Хроніку із літописців стародавніх» Феодосія Сафоновича, «Історію русів», козацькі літописи Григорія Граб'янки і Самійла Величка. За допомогою вільних засобів масової інформації, публічних обговорень, дискусій почали відкривати правду про такі сторінки української історії XX століття, як Українська революція 1917-1921 років, штучний масовий голод 1921-1923 років, геноцид українського народу — Голодомор 1932-1933 років, насильницька колективізація, сталінські репресії, діяльність Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, інші трагічні й героїчні сторінки історії українського народу. В містах і на різних майданчиках розгорнулися дискусії про українську символіку. Періодика поширювала інформацію про негаразди в економіці та соціальній сфері, привілеї номенклатури, війну в Афганістані. З 1988 року в Україні розпочали реабілітацію необгрунтовано засуджених у 1930-х - на початку 1950-х років. Для координації цієї діяльності створили республіканську комісію. Вона реабілітувала близько 90 тисяч осіб, яких несправедливо репресував радянський режим. Однак робота в цьому напрямку відзначалася непослідовністю.

Владні структури не реагували на вимоги громадськості виправдати людей, котрих переслідували й засудили в 1960-х - 1980-х роках.

Утім, гласність залишалася дозованою і не переростала у свободу слова. Однак вона поступово змінювала суспільство, давала змогу мати власні судження, робити висновки, позбавляла людину від старих догм і стереотипів. Водночас сприяла політизації суспільства і започаткувала процес новітнього національного відродження в Україні.

  • 1. Що стало головним гаслом політики перебудови?
  • 2. Як відбувався процес розкриття «білих плям» в історії?
  • 3. До яких змін у суспільній свідомості привела політика гласності?

3. «Нове політичне мислення» та міжнародна ситуація.

Однією з найважливіших причин перебудови, що її розпочав Михайло Горбачов, була необхідність зменшити тягар гонки озброєнь. «Нове політичне мислення», проголошене реформаторами, передбачало пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. За ініціативою генсека до Москви, а згодом і до політичного життя повернувся відомий дисидент, «батько радянської водневої бомби» академік Андрій Сахаров; припинили глушіння зарубіжних радіостанцій. Західні країни оцінили зміни у політичному курсі СРСР. Результатом кількох зустрічей між Михайлом Горбачовим і президентом США Рональдом Рейганом упродовж 1985-1987 років стало укладення договору про ліквідацію ракет малої і середньої дальності. Це послабило конфронтацію у відносинах двох наддержав. Одночасно в конфліктних місцях: Нікарагуа, Афганістані, Камбоджі та інших, проголосили курс на примирення і пошуки розв'язання спірних проблем за столом переговорів.

У 1989 році радянські війська покинули Афганістан, почалося їхнє виведення зі Східної Європи, що привело до краху комуністичних режимів, падіння берлінського муру, об'єднання Німеччини. Це означало прорив у відносинах СРСР із Заходом, завершення «холодної війни». Нормалізувалися радянсько-китайські відносини. В односторонньому порядку СРСР зменшив чисельність збройних сил на півмільйона військовослужбовців. У 1991 році була ліквідована Організація Варшавського договору. Керівники західних країн вітали зміни радянської зовнішньої політики, але розпад СРСР не входив у їхні плани. Про це відверто заявляв президент США Джордж Буш, котрий, зокрема, на початку серпня 1991 року висловився у Києві на підтримку нового союзного договору, який мав владнати внутрішньополітичну ситуацію в СРСР шляхом певних поступок союзним республікам. Такої позиції дотримувалась і прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер.

Активізувала діяльність у цей період українська діаспора. Найбільшою вона була у Канаді, США, значно меншою у країнах Західної Європи й Австралії. Численні організації українських емігрантів зробили внесок на підтримку дисидентського руху. їхні представники організували низку кампаній зі звільнення українських політв'язнів, які на той час іще перебували в радянських концтаборах. Поширювали публікації про трагічну долю українських правозахисників — Юрія Литвина, Олекси Тихого та Василя Стуса, а також про політв'язнів Левка Лук'яненка, Михайла Гориня, Івана Кандибу, Миколу Горбаля, Валентина Мороза, які «живуть у неможливо жорстоких умовах», багатолітнього в'язня сумління Юрія Шухевича, релігійних в'язнів. За їхньої підтримки частина дисидентів зуміла виїхати на Захід. Традиційним стало відзначення національних свят, історичних дат із життя українського народу, таких як «День української державності і соборності», 50-ті роковини Голодомору 1932-1933 років в УРСР тощо. Цілеспрямованості набули акції протесту проти політики русифікації України. Отже, перебудова започаткувала новий етап у розвитку українського суспільства.

  • 1. Які процеси відбувалися в суспільстві з впровадженням «нового політичного мислення»?
  • 2. Що змінилось у міжнародних відносинах з виводом радянських військ із Афганістану?
  • 3. Як українська діаспора підтримала дисидентський рух?

Уривок із інтерв’ю Ореста Дейчаківського, експерта Американської комісії з безпеки і співробітництва в Європі при Конгресі США

«Я був наближений до теми українських в'язнів, я також знав деяких із них. У період 1980-1990 років я був заангажованим студентом у різних заходах в обороні людських прав в Україні. Але я долучався не до якоїсь однієї організації, я був залучений до різних заходів... Формально нас називають Комісія з безпеки і співробітництва в Європі. Але всі нас називають Гельсінська комісія... У 1980-х роках ми виступали в обороні українських політв'язнів, членів української та інших Гельсінських груп, української греко-католицької та православних церков і в американському Конгресі, й на міжнародних форумах, де були представники Радянського Союзу».

  • 1. Що робили представники української діаспори для допомоги дисидентам?

Уривок із інтерв’ю Уляни Мазуркевич, представниці української діаспори

«Ми витрачали свої кошти на виготовлення білбордів для протестів, робили оголошення про різні акції у пресі, на радіо. Крім того, ми за власний рахунок їздили до Вашингтона для того, щоб там зустрітися з конгресменами й обговорити внесення питання про звільнення дисидентів до засідань Конгресу. Кожен із нас платив сам за себе, ми не просто зустрічалися, а брали конгресменів на вечерю і платили за них...

Акція протесту в місті Філадельфія (США), яку організував Комітет оборони В. Мороза, наприкінці 1990-х років. Напис на плакаті: «Україна — нація 55 мільйонів політичних в’язнів»

На одну з акцій наприкінці 1980-х ми привезли дітей з цієї школи, запросили людей з державного департаменту і зібралися на акцію. Також запросили медіа, щоб це показали по телебаченню. Ми запросили людей до Balch institute (Історичне товариство штату Пенсільванія), була Ніна Строката-Караванська, яка мала промову, ми роздали всім металеві миски, дали меню та їжу, яку їли в'язні. Звісно, що це було символічно, але народ побачив, в яких умовах перебувають українські дисиденти. Для Радянського Союзу це було чергове нагадування, що ми цікавимося цією темою, що ми не покидаємо її й активно підтримуємо ув'язнених.

Найголовніше у всій цій роботі на підтримку українських дисидентів — ми показували Радянському Союзу, що Америка засуджує ув'язнення людей за їхні думки та бажання незалежності, що ми пам'ятаємо про своїх земляків і боремося за їхню свободу».

  • 1. Доведіть або спростуйте думку: «Українська діаспора була рупором українських дисидентів за межами України».

Коли в Україні вибухнув реактор на Чорнобильській атомній електростанції (26.04.1986 р.), у Західній Африці, в Камеруні через несподіваний викид вулканом вуглекислого газу поблизу озера Ніос загинуло 1746 жителів навколишніх сіл (21.08.1986 р ).

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- квітень 1985 р. — Михайло Горбачов проголосив курс на перебудову;

- 26 квітня 1986 р. — вибухнув реактор на Чорнобильській атомній електростанції.

2. Поясніть значення понять: перебудова, гласність, «нове політичне мислення», «білі тями» в історії.

3. Напишіть до шкільної стіннівки історичну довідку на тему: «Передумови й протиріччя політики перебудови».

4. Підготуйте презентацію на тему: «Внесок української діаспори у відродження України».