Довідник з історії України. 5-11 класи. Харківська

Тема 23. Україна під час Другої світової війни

Поняття і терміни

Бандерівці — спочатку так називали членів Організації українських націоналістів революційної (ОУНР), яку очолював С. Бандера; згодом — українських націоналістів, які вважають себе послідовниками ОУНР.

Тактика спаленої землі — метод ведення війни за допомогою знищення всього корисного, того що може слугувати життєзабезпеченню або існуванню як військ противника, так і цивільного населення на території, яку може захопити противник. До тактики спаленої землі зараховують знищення інфраструктури (шляхів, транспорту, будівель, житла), запасів харчових продуктів, врожаю, забруднення або отруєння джерел питної води.

Голокост — геноцид євреїв, здійснюваний нацистами в роки Другої світової війни, який був втіленням гітлерівської політики «остаточного розв'язання єврейського питання». В Україні за часи гітлерівської окупації загинуло 1 млн 600 тис. євреїв.

Депортація (від лат. — вигнання, заслання) — примусове виселення населення з місця постійного проживання. Відбувалася в Україні, починаючи з XVII ст., коли депортації піддавалися, наприклад, небажані гетьмани, кошові отамани, непокірні селяни та козаки, політичні діячі. Серед депортованих з України варто назвати представників Центральної Ради, гетьманату, Директорії, окремих представників культури та мистецтва; 800 тис. «розкуркулених» у роки колективізації; майже 400 тис. галичан, вивезених з України після приєднання її до СРСР у 1939 р. З України примусово були виселені також 400 тис. німців, яких у 1941 р. було вивезено до Середньої Азії, а у 1944 р. така сама доля спіткала 180 тис. кримських татар.

Колабораціонізм (від франц. — співпраця) — співробітництво з фашистськими загарбниками в захоплених ними країнах під час Другої світової війни. На окупованій території України з окупантами співробітничала частина громадян, що зазнали репресій від радянської влади, кримінальні елементи. На початку Великої Вітчизняної війни з німцями співпрацювали ОУН, сподіваючись у такий спосіб здобути для України статус національної держави під протекторатом Третього рейху. Зазнавши переслідувань з боку окупаційних військ, ОУН стала на шлях збройної боротьби з ними.

Концтабір — табір-в'язниця для військовополонених і цивільних у воєнний час або у країнах з тоталітарним режимом.

Кримська (Ялтинська) конференція 1945 р. — зустріч керівників країн антигітлерівської коаліції — Сталіна, Рузвельта і Черчілля, що відбулася в Ялті 4-11 лютого 1945 р. Конференція визначила плани країн-союзниць щодо остаточного розгрому блоку фашистських держав, виробила лінію стосовно післявоєнного світового устрою. Було ухвалено рішення про створення міжнародної структури з метою збереження миру — Організації Об'єднаних Націй (ООН) та її постійного органу — Ради Безпеки. З метою усунення залишків нацизму та фашизму у визволених країнах і демократизації останніх було прийнято «Декларацію про визволену Європу». На конференції досягли згоди щодо вступу до ООН разом з Радянським Союзом України та Білорусі як рівноправних членів цієї організації.

«Новий порядок» — жорстокий окупаційний режим, що запровадили німецько-фашистські загарбники на окупованій території СРСР, який супроводжувався масовими розстрілами та депортацією мирного населення.

Остарбайтери — особи, що були вивезені нацистами з окупованих територій Східної Європи, переважно з Рейхскомісаріату Україна, протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.

План «Барбаросса» (від прізвища німецького імператора Фрідріха І Барбаросси) — кодова назва плану блискавичної війни фашистської Німеччини проти СРСР.

План «Ост» — таємний план уряду Третього Рейху з німецької колонізації територій Східної Європи.

«Поліська Січ» — перша українська повстанська формація, що діяла під час Другої світової війни під командуванням Тараса Бульби-Боровця. Створена в липні 1941 р., вона мала антирадянське спрямування. Після початку німецької окупації «Поліська Січ» тимчасово припиняє активні дії, але в 1942 р. відроджується під назвою Українська повстанська армія (УПА). Навесні 1943 р. склалися численні військові відділи обох ОУН. Фракція Бандери перейменувала свої відділи на УПА й намагалася роззброїти частини Боровця. Щоб уникнути боротьби за назву, Боровець 20 липня 1943 р. перейменував свою УПА на Українську Народну Революційну Армію (УНРА). Після ув'язнення нацистами Боровця армія перестала існувати.

Похідні групи ОУН — групи, що були створені ОУН («мельниківцями») та ОУНР («бандерівцями») з метою організації зі свідомих українців на українських землях місцевого самоуправління під час Другої світової війни. Організовував похідні групи ОУНР та керував ними штаб на чолі з В. Куком. Групами ОУН на Наддніпрянщині керував О. Кандиба (Ольжич).

Радянізація — встановлення радянської влади й проведення відповідних соціально-економічних та політичних перетворень у західноукраїнських землях, що здійснювалися після їх входження до складу УРСР протягом 1939-1941 рр. та в повоєнні роки.

Український визвольний рух — національно-визвольний рух на етнічних українських землях у 1920-1950-х роках, що мав на меті відновлення української незалежної держави.

Чорносвитники — піхотні підрозділи Червоної армії, що формувалися з цивільного населення окупованих територій після їх звільнення та які вводили в бій непідготовленими, без належної амуніції та зброї. Найбільш масово їх використовували у 1943-1944 рр. під час форсування Дніпра.

1. Радянсько-німецькі договори 1939 р.

2. Політика радянізації західноукраїнських земель

Дата	Подія
22 жовтня 1939 р.	Вибори в Народні Збори
26 жовтня 1939 р.	Відкрилися Народні Збори Західної України: • проголошено встановлення радянської влади на території краю; • прийнято Декларацію про прийняття Західної України до складу СРСР і уведення краю до складу УРСР
1-2 листопада 1939 р.	Позачергова сесія Верховної Ради СРСР ухвалила закон про уведення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР
2 серпня 1940 р.	VII сесія Верховної Ради СРСР проголосила створення Молдавської РСР; Чернівецьку та Ізмаїльську області передано до УРСР

Соціальні заходи	Економічні заходи	Адміністративні зміни
• Ліквідовано безробіття; • дозволено діяльність профспілок; • запроваджено безплатне медичне обслуговування; • українізація освіти, у тому числі вищої; • запровадження безкоштовного навчання	• Конфіскація поміщицьких земель і передання її селянам; • націоналізація банків, великих підприємств і торгівлі; розпочато прискорену індустріалізацію; • забезпечення підприємств устаткуванням, кваліфікованими кадрами; • створення на селі 182 МТС	• Запроваджено радянську систему адміністративного устрою, управління; • утворено Волинську, Львівську, Рівненську, Тернопільську, Дрогобицьку та Станіславську області

Репресивні заходи радянського уряду

• За час з вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. було проведено три послідовних депортації населення, насамперед поляків, офіцерів, політичних та церковних діячів. Кількість депортованих становила понад 1,2 млн осіб;

• заборонено діяльність усіх політичних партій, окрім комуністичної;

• закрито всі українські громадські організації;

• представників польської та румунської адміністрацій замінили члени КПЗУ та партійні працівники, відряджені з радянської України;

• проведено паспортизацію населення

3. Окупація України гітлерівськими військами (1941-1942 рр.)

4. Нацистський «новий порядок»

План «Ост»

Червень 1942 р.

Проголошено план «Ост», який передбачав:

• переселення 65 % українців до Сибіру, решту передбачалось знищити;
• заселення німецькими колоністами звільнених територій;
• пограбування України

5. Територіальний поділ України за часів окупації

Територіальна одиниця	Центр, керівництво	Територіальний склад
Рейхскомісаріат «Україна»	м. Рівне, Е. Кох	6 генеральних округів з центрами у Дніпропетровську, Мелітополі, Миколаєві, Києві, Житомирі, Рівному
Губернаторство «Бессарабія»	м. Кишинів	Ізмаїльська обл., 6 повітів Молдови
Губернаторство «Буковина»	м. Чернівці	Чернівецька обл., північні райони області
Губернаторство «Трансністрія»	м. Тирасполь, згодом Одеса	Одеська обл., південні райони Вінницької обл., західні райони Миколаївської обл.; Лівобережжя — райони Молдови утворили нову румунську провінцію
Дистрикт (округ) «Галичина» у складі Польського генерал-губернаторства	м. Краків	Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська обл.
Військова адміністрація	Німецьке військове командування	Чернігівська, Сумська, Харківська, Луганська, Донецька обл., узбережжя Азовського моря, південь Кримського півострова

6. Національно-визвольний рух Опору 1941—1944 рр.

Т. Бульба	ОУН
	Бандерівці	Мельниківці
• Серпень 1941 р. — Т. Боровець сформував на Житомирщині український збройний загін «Поліська Січ». • Листопад 1943 р. — Т. Бульба-Боровець заарештований німцями	• 30 червня 1941 р. — проголошення Я. Стецьком Акту відновлення Української держави. • 5 липня 1941 р. — арешт німецькою окупаційною владою С. Бандери та Я. Стецька. • 1941-1942 рр. — діяльність «похідних груп», що мали перебрати владу на окупованих територіях	• 1941 р . — створення мельниківцями у Києві Української національної ради (М. Величковський) як передпарламенту майбутньої Української держави (у листопаді 1941 р. заборонена). • 21 лютого 1942 р. — розстріл у Бабиному Яру О. Теліги та Олега Кандиби разом з іншими членами оунівського підпілля
• 14 жовтня 1942 р. — проголошено про створення УПА, до якої згодом долучились загони, підпорядковані А. Мельнику й Т. Бульбі-Боровцю. • 1943 р. — Волинська трагедія — обопільні етнічні чистки українського й польського населення, здійснювані УПА та польською Армією Крайовою. • 1943 р. — УПА очолив Р. Шухевич. Було встановлено повний контроль над Волинню і Поліссям. УПА доводилося боротися проти німців, радянських і польських партизан. • Серпень 1943 р. — III Надзвичайний збір ОУН-Б виробив соціально-економічну платформу, демократичні принципи в політиці. Проголошення тактики війни проти «двох імперіалізмів — німецького і більшовицького». • 21-22 листопада 1943 р. — ОУН організувала конференцію поневолених народів Східної Європи й Азії. Намагання створити Антибільшовицький блок народів. • 11-15 липня 1944 р. — формування Головної визвольної ради (УГВР) на чолі з К. Осьмаком, яка мала перебрати владу на звільнених українських територіях

7. Радянський партизанський рух 1941—1943 рр.

Дата	Подія
18 липня 1941 р.	ЦК ВКП(б) видає постанову «Про організацію боротьби в тилу німецьких військ»
Початок 1942 р.	Боєздатність зберегли лише три партизанські з'єднання І. Федорова, С. Ковпака та О. Сабурова з 3 500 партизанських загонів і диверсійних груп
30 травня 1942 р.	При ставці Верховного головнокомандування було утворено Центральний штаб партизанського руху на чолі П. Пономаренком
29 червня 1942 р.	Утворено Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі зі Т. Строкачем
15 вересня 1942 р.	Партизанський рейд партизанського з'єднання С. Ковпака Київщиною та Поліссям
30 вересня 1942 р. — січень 1943 р.	Діяльність підпільної організації «Молода гвардія»
12 червня — початок жовтня 1943 р.	Карпатський рейд партизанського з'єднання С. Ковпака. Воєнні зіткнення з УПА
3 серпня — 15 вересня 1943 р.	«Рейкова війна», масштабна операція радянських партизан для підтримки Червоної армії

8. Звільнення України від гітлерівської окупації

Дата	Операція	Результати
Наступальні дії Червоної армії в 1943 р.
Зима 1943 р.	Контрнаступ під Сталінградом (19 листопада 1942 — 2 лютого 1943)
Весна 1943 р.	Спроба визволення Курська, Білгорода, Харкова (16 лютого — 16 березня)
Літо 1943 р.	Курська битва (5-17 липня)	23 серпня — остаточне звільнення Харкова
	Бєлгородсько-Харківська операція (3 серпня — 23 серпня)
Осінь 1943 р.	Битва за Донбас з 13 серпня — 22 вересня	7 вересня звільнено Сталіно (Донецк), 10 вересня — Маріуполь
	Битва за Дніпро з 22 вересня Падіння «Східного валу»	14 жовтня звільнено Запоріжжя, 25 жовтня — Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ
		6 листопада — звільнення Києва
Наступальні операції 1944 р.
Зима 1944 р.	Житомирсько-Бердичівська операція Січень	Звільнено частини Житомирської, Київської, Вінницької, Рівненської обл.
	Корсунь-Шевченківська операція 24 січня — 17 лютого
	Нікопольсько-Криворізька операція Кінець січня — 8 лютого	Звільнено Нікополь. 22 лютого — Кривий Ріг
	Рівненсько-Луцька операція Січень-лютий	Звільнено Луцьк, Рівне
Весна 1944 р.	Проскурівсько-Чернівецька операція 4 березня — 17 квітня	Звільнено Вінниця, Проскурів, Чернівці
	Одеська операція Березень-квітень	Звільнено: 13 березня — Херсон, 28 березня — Миколаїв, 10 квітня — Одесу
	Визволення Криму 8 квітня — 12 травня	Звільнено: 11 квітня — Керч, 13 квітня — Сімферополь, 9 травня — Севастополь. Депортація 240 тис. кримських татар, звинувачених у колабораціонізмі, до Середньої Азії. Репресій зазнало також грецьке, болгарське та вірменське населення півострова
Літо — осінь 1944 р.	Львівсько-Сандомирська операція липень	Визволено: 27 липня — Львів, Станіслав, Перемишль
	Яссько-Кишинівська операція 20-29 серпня	Визволено 6 серпня — Дрогобич, 7 серпня — Самбор
	Карпатсько-Ужгородська операція жовтень	Остаточне визволення українських земель: • у довоєнних межах — 8 жовтня — с. Лавочне Дрогобицької обл.; • у сучасних межах — 28 жовтня — Ужгород

Персоналії

Багряний Іван Павлович (справжнє ім'я — Лозов'ягін) (1906-1963) — письменник, поет, публіцист, політичний діяч. Народився на Сумщині, закінчив церковнопарафіяльну школу, згодом навчався у Краснопільському художньо-керамічному технікумі та Київському художньому інституті. В 1926 р. почав друкувати свої літературні твори. Звинувачений у націоналізмі, був заарештований і протягом 1932-1940 рр. перебував в ув'язненні. Емігрував до Німеччини, де в 1945 р. став ініціатором й ідейним організатором Мистецького Українського Руху, у 1948 р. заснував Українську Революційну Демократичну партію, видавав газету «Українські вісті». Іван Багряний був обраний головою Української Національної ради, віце-президентом Української Народної Республіки у вигнанні. Автор романів «Тигролови», «Сад Гетсиманський», у яких були відтворені найтрагічніші сторінки радянської дійсності.

Багряний Іван

Бандера Степан Андрійович (1909-1959) — український політичний діяч, один із лідерів українського національно-визвольного руху. Народився на Станіславщині в родині греко-католицького священика. Був членом Української військової організації, групи Української націоналістичної молоді. 1929 року вступив до Організації українських націоналістів, з червня 1933 р. — крайовий провідник ОУН на західно-українських землях. Брав участь у підготовці та проведенні замахів на державних діячів СРСР та Польщі. Бандера був засуджений до страти, яку згодом польський суд замінив на довічне ув'язнення. Після початку Другої світової війни С. Бандера був звільнений із в'язниці. 1940 року він очолив радикальну течію в ОУН, яка протистояла поміркованому напрямку в ОУН, лідером якої був А. Мельник. Після нападу Німеччини на Радянський Союз С. Бандера розпочав активну боротьбу за відновлення української державності. 30 червня 1941 р., після вступу німців до Львова, ОУН під проводом Бандери на урочистих зборах проголосила відновлення Української Держави на чолі з Я. Стецьком. За відмову скасувати Акт відновлення Української держави Бандера був ув'язнений німцями в концентраційному таборі Заксенхаузен. У 1944 р. його звільнили союзними військами, жив в еміграції. 15 жовтня 1959 р. С. Бандера був убитий у Мюнхені агентом КДБ Б. Сташинським.

Бандера Степан

Берест Олексій Прокопович (1921-1970) — військовик, Герой України, лейтенант Червоної армії, що встановив разом з М. Єгоровим та М. Кантарією Прапор Перемоги на даху німецького рейхстагу о 21.50 30 квітня 1945 р. Народився у с. Горяйстівці на Сумщині. 1939 р. пішов добровольцем у Червону армію. Брав участь у боях за Польщу, у боях на річці Одері та в боях за Берлін. У радянській історіографії факт того, що серед героїв, які встановили Прапор Перемоги, був О. Берест, приховували. Трагічно загинув 1970 р., рятуючи п'ятирічну дівчинку з-під коліс поїзда.

Берест Олексій

Боровець Тарас (псевдонім Тарас Бульба) (1908-1981) — український політичний та військовий діяч. Народився на Волині. Не вдоволений пануванням Польщі на українських землях, у 1930 р. заснував організацію «Українське національне відродження». Не раз був заарештований польською владою. У 1939 р. після приєднання Західної України до СРСР продовжив роботу з організації націоналістичного підпілля на Поліссі та Волині. Після нападу Німеччини на СРСР організував та очолив партизанський загін «Поліська Січ»; вів боротьбу в тилу Червоної армії, а після окупації України — з німецькими військами. У 1943 р. був заарештований та ув'язнений в концтаборі Заксенхаузен. Після звільнення союзними військами емігрував до Канади.

Боровець Тарас

Дерев'янко Кузьма Миколайович (1904-1954) — військовик, воєначальник, дипломат. Народився в с. Косенівка на Черкащині. Трудову кар'єру розпочав каменярем у гранітних кар'єрах і на будовах. Від 1922 р. — курсант Київської військової школи, Харківської школи червоних старшин, де досконало опанував японську мову. 1933-1937 рр. — слухач Військової академії ім. М. Фрунзе, за цей час оволодів англійською та німецькою мовами. 1937-1938 рр. створив перевалочну базу на станції Сари-Озек в Казахстані, яка через гори Тянь-Шань та пустелю Гобі (більше 2 тис. км) постачала зброю та боєприпаси китайській армії, що воювала проти японських агресорів. У роки Другої світової війни був начальником розвідувального відділу Південно-Західного фронту, особисто очолював розвідку та бойові операції в тилу німців. 1943 р. брав участь у Курській битві, звільненні Харкова. Керував бойовими діями в ході Корсунь-Шевченківської операції 1944 р., Яссько-Кишинівської наступальної операції 1944 р., Віденської наступальної операції 1945 р. Був призначений представником радянського Верховного Головокомандування при штабі об'єднаних союзних військ на чолі з американським генералом Д. Макартуром, які вели війну з японськими військами на Тихому океані. 2 вересня 1945 р. від імені СРСР на борту американського лінкора «Міссурі» підписав Акт капітуляції Японії.

Дерев'янко Кузьма

Кожедуб Іван Микитович (1920-1991) — радянський військовий діяч, генерал-полковник авіації, маршал авіації, тричі Герой Радянського Союзу. Народився в с. Ображіївка на Сумщині. 1941 р. закінчив Чугуївську військово-авіаційну школу льотчиків, з 1942 р. — пілот-інструктор. Бойове хрещення дістав у липні 1943 р. під час битви на Курській дузі. Командував ескадрильєю 240-го винищувального авіаційного полку. До кінця війни здійснив близько 330 бойових вильотів, брав участь у 120 повітряних боях і особисто збив 62 літаки противника. 1945 р. І. Кожедубу було втретє присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після війни був депутатом Верховної Ради СРСР ll-V-го скликань.

Кожедуб Іван

Мельник Андрій Атанасович (1890-1964) — військовий і політичний діяч українського національно-визвольного руху. Народився в с. Воля Якубова (сучасна Львівська область). 1914 року вступив добровольцем до легіону Українських січових стрільців, брав участь у боях на горах Маківка і Лисоня. Упродовж 1916-1917 р. перебував у російському полоні. Утік з полону та разом з Є. Коновальцем наприкінці 1917 р. сформував Галицько-Буковинський курінь січових стрільців. Із 1922 р. проживав у Галичині, де став крайовим командантом УВО. У лютому 1924 р. був заарештований польською поліцією за участь в українському русі і засуджений до п'яти років ув'язнення. 1929 року взяв участь у створенні Організації українських націоналістів. Після загибелі Є. Коновальця у травні 1938 р. став головою Проводу українських націоналістів. Під час Другої світової війни з 1941 р. перебував під німецьким арештом, з 1944 р. утримувався в концтаборі Заксенгаузен. У повоєнні роки з 1945 р. проживав у Люксембурзі. Виступив ініціатором створення 1948 р. Української національної ради, яка об'єднала представників різних партій і рухів. Ініціював початок роботи зі створення Світового конгресу вільних українців.

Мельник Андрій

Осьмак Кирило Іванович (1890-1960) — діяч національно-визвольного руху. Народився у м. Шишаки на Полтавщині. Був серед тих, хто творив Українську Центральну Раду в березні 1917 р., працював у Генеральному секретаріаті. 1928 р. К. Осьмака було вислано за межі України на три роки. Лише в березні 1940 р. зміг повернутися в Київ. У жовтні 1941 р. очолив відділ земельних справ Української національної ради. У липні 1944 р. К. Осьмака було обрано президентом Української головної визвольної ради. У вересні 1944 р. його затримав НКВС. 1948-1960 рр. — перебував в ув'язненні у Владимирському централі, де й загинув.

Осьмак Кирило

Порик Василь Васильович (1920-1944) — активний учасник Руху Опору у Франції в роки Другої світової війни. Народився в с. Соломирка (нині с. Порик Вінницької обл.). 1941 р. закінчив Харківське військове піхотне училище. На початку німецько-радянської війни потрапив у німецький полон. 1942 р. В. Порика відправили в нацистський концтабір Бомон у Франції, де він став одним із керівників підпільної групи «Комітет радянських партизан» та груп із підготовки втечі. 12 серпня 1943 р. у м. Бомон було створено міжтабірний підпільний комітет, на чолі якого став В. Порик. На початок 1944 р. у десяти таборах півночі Франції діяло понад 220 бійців. Коли гестапо натрапило на слід партизан, В. Порик утік та приєднався до французьких партизан. 21-22 квітня 1944 р. його загін розгромив табір Бомон, а 23 квітня — маршову колону німців. 22 липня 1944 р. під час виконання завдання потрапив у засідку та був розстріляний.

Порик Василь

Стецько Ярослав (1912-1986) — діяч українського національно-визвольного руху. Народився в Тернополі, навчався у Краківському та Львівському університетах. З 1932 р. — в лавах ОУН. Був серед організаторів Акту 30 червня 1941 р. у Львові, очолив створену Українську державу, за що був ув'язнений німцями в концтаборі Заксенхаузен. Після звільнення союзниками залишився за кордоном, продовжив діяльність у лавах ОУН.

Стецько Ярослав

Султан Амет-Хан (1920-1971) — національний герой кримськотатарського народу, льотчик-ас. Народився в селищі Алупка. За успішне проведення 603 бойових вильотів, особисто збиті 30 літаків різних типів і 19 літаків, збитих у групових боях, 30 червня 1945 р. був удостоєний звання двічі Героя Радянського Союзу. У 1947 р. став льотчиком-випробувачем. Амет-Хан Султан не раз звертався до радянських керманичів з проханням про повернення кримських татар на батьківщину. Загинув під час виконання випробувального польоту на літальній лабораторії Ту-16ЛЛ.

Султан Амет-Хан

Теліга Олена Іванівна (1907-1942) — поетеса і громадська діячка. Народилася в родині професора І. Шовгенова. У 1920 р. родина О. Теліги емігрувала в Польщу. Освіту здобула в Українському педагогічному інституті у Празі. Працювала викладачкою, видавала свої поетичні твори. Вступила до ОУН. Під час німецької окупації організувала у Києві Спілку українських письменників. Розстріляна в Бабиному Яру у 1942 р.

Теліга Олена

Шухевич Роман (псевдонім Тарас Чупринка) (1907-1950) — військовий діяч, член УВО. Після розколу ОУН приєднався до бандерівської фракції, увійшов до проводу ОУН-Б. 1941 р. очолив батальйон «Нахтігаль», після роззброєння якого перейшов на нелегальне становище. Восени 1943 р. став Головним командиром УПА, у липні 1944 р. — головою Генерального Секретаріату й головним секретарем військових справ УГВР. Кілька років очолював партизанську боротьбу ОУН УПА із загонами НКВС після уведення військ Червоної армії у західні області України. Загинув у боях біля Львова, після чого рух УПА занепав.

Шухевич Роман