Довідник з історії України. 5-11 класи. Харківська

Тема 19. Українська революція

Поняття і терміни

Автокефальна церква — у православ'ї самостійна церква, адміністративно незалежна від інших церков.

Автономія — право на самоврядування певної частини держави в економічних, соціальних, культурних і політичних питаннях, надане вищою владою держави.

Автономізація — суспільно-політичний рух за здобуття автономії.

Більшовизм — революційна марксистська течія в робітничому русі, що виникла на початку XX ст. у Росії, основні ідеї якої дістали втілення у програмових документах РСДРП, створеної в 1898 р. На II з'їзді РСДРП у 1903 р. під час виборів керівних органів партії прихильники В. І. Леніна становили більшість (звідси назва — більшовики), решта незгодних дістали назву меншовиків.

«Вільне козацтво» — добровільні військово-міліцейські з'єднання, що виникли в Україні навесні 1917 р. У жовтні 1917 р. у Чигирині пройшов з'їзд «Вільного козацтва», делегати якого представляли майже 60 тис. «вільних козаків». Отаманом «Вільного козацтва» з'їзд обрав П. П. Скоропадського. Загони «Вільного козацтва» були розформовані та роззброєні у травні-червні 1918 р. на вимогу німецького командування.

«Воєнний комунізм» — внутрішня політика більшовиків під час Громадянської війни, основною метою якої було утримання власної влади та забезпечення Червоної гвардії та Червоної армії продовольством та іншими ресурсами. Ця політика передбачала націоналізацію промислових підприємств, поміщицьких маєтків, торговельних закладів, перерозподіл ресурсів, зокрема предметів і товарів широкого вжитку та продовольства, державну монополію на хліб та інші продукти харчування. Останнє набуло втілення у продрозкладці за допомогою продовольчих загонів. В Україні політику «воєнного комунізму» почали впроваджувати пізніше, ніж у Росії, — у 1919 р.

Генеральний Секретаріат — виконавчий орган Української Центральної Ради, який функціонував з 15 (28) червня 1917 р. до 9 (22) січня 1918 р. Першим головою Секретаріату став В. Винниченко.

Директорія — тимчасовий революційний орган, створений проти ночі з 13 на 14 листопада 1918 р. на засіданні Українського національного союзу для керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоропадського. З 18 грудня 1918 р. — вищий орган влади УНР. Від УСДРП до складу Директорії увійшли В. Винниченко (голова), С. Петлюра, А. Макаренко; від УПСР — Ф. Швець; від соціалістів-самостійників — О. Андрієвський. Склад Директорії та місце її перебування змінювалися залежно від суспільно-політичної ситуації (Проскурів, Рівне, Кам'янець-Подільський та ін.). 10 лютого 1919 р. подав у відставку В. Винниченко (його змінив С. Петлюра), а пізніше О. Андрієвський. У листопаді 1919 р. були відряджені за кордон А. Макаренко та Ф. Швець. З 12 листопада 1920 р. С. Петлюра став одноосібним носієм верховної влади в УНР.

Інтервенція (від лат. — вторгнення) — насильницьке втручання однієї чи декількох держав у внутрішні справи іншої держави чи в її взаємовідносини з третіми країнами.

«Київська катастрофа» — спроба зайняти Київ військами Дієвої армії УНР та Української Галицької Армії у серпні 1919 р. 30 серпня 1919 р. українські війська під командуванням генерала А. Кравса увійшли до Києва, який більшовики залишили майже без бою. Утім, 31 серпня в місто увійшов авангард 7-ї білогвардейської дивізії генерала М. Бредова. Українські війська, які мали наказ уникати бойових сутичок з білогвардійцями, не змогли перешкодити останнім увійти до середмістя Києва. Генерал УГА М. Тарнавський віддав наказ залишити Київ та відступити до Фастова. Переговори з генералом М. Брєдовим не дали результату, тому українські війська проти ночі з 31 серпня на 1 вересня відступили з міста. Результатом «Київської катастрофи» стали суперечки в колі Директорії та її фактичний розпад. Члени Директорії самоусунулись від керівництва та передали всі владні повноваження отаману С. Петлюрі.

Курултай — орган народного представництва у тюркських народів. Перший Курултай кримськотатарського народу був проведений у грудні 1917 р. За його підсумками було проголошено Кримську Народну Республіку, сформовано Уряд, ухвалено її Конституцію.

Отаманщина — термін, який означає присутність на певній території великої кількості партизанських загонів на чолі зі своїми командирами — отаманами, які мали фактичну військову та політичну владу за умов відсутності чи недостатньої сили центральної влади. Цей термін був запропонований В. Винниченком для опису періоду від початку другої війни УНР з РСФРР (16 січня 1919 р.) до «листопадової катастрофи» 1919 р.

Соборна Україна — ідея об'єднання в одне державне утворення всіх етнічно-історичних українських земель. Має глибоке історичне коріння, найбільш довершеного розвою ідея здобула в межах національно-визвольного руху кінця XIX ст., а також у програмах українських політичних партій початку XX ст. Уперше була здійснена у підписаному 22 січня 1919 р. акті Злуки між УНР і ЗУНР.

Українська Центральна Рада (УЦР) — представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Після Всеукраїнського національного конгресу — революційний парламент України. УЦР діяла з 4 (17) березня 1917 р. до 29 квітня 1918 р. Головою Ради був М. Грушевський.

Універсал (польськ. — загальний) — адміністративно-політичний акт розпорядчого характеру, який видавали в XVII-XVIII ст. від імені гетьмана як офіційний акт державної влади в Україні. Під час національно-визвольних змагань УЦР відродила традицію видання універсалів, які виконували функції основних тимчасових документів конституційного характеру.

Установчі Збори — виборні тимчасові збори представників народу, які мають виробити або змінити конституцію країни і тим самим оформити новий державний та суспільний устрій. Українські Установчі Збори, за III Універсалом УЦР, мали бути обрані 9 січня 1918 р., а скликані — 22 січня 1918 р. Мали обрати 301 депутата.

«Червоний терор» — заходи насильства, що їх вживали більшовики проти різних соціальних груп, яких оголошували «класовими ворогами» чи звинувачували у «контрреволюційній» діяльності, зокрема проти робітників і селян. В Україні червоний терор розпочався у січні 1918 р. після вторгнення червоногвардійських загонів Муравйова.

Чортківська офензива — наступальна військова операція Української Галицької Армії, яка була здійснена 7-28 червня 1919 р. і внаслідок якої близько 25 тис. українських військових змусили відступати по всій лінії фронту 40-тисячну польську армію. Тільки брак матеріально-технічного забезпечення та зовнішні чинники врятували польську армію від воєнної поразки.

1. Партійний склад Центральної Ради

2. Універсали Центральної Ради

	I Універсал	II Універсал	III Універсал	IV універсал
Дата	10(23). 06.1917 р.	03(16).07.1917 р.	7(20).11.1917 р.	9(22).01.1918 р.
Політичні ідеї	• Україна у складі Росії; • проголошення автономії Україні; • законодавча влада має перейти до Всенародного Українського сейму; • громадянам гарантовано рівність політичних прав	• Україна у складі Росії; • відмова від автономії; • Генеральний Секретаріат — найвищий крайовий орган управління Тимчасового уряду; • українізація окремих військових частин	• Україна у складі небільшовицької Росії; • політичні свободи; • скасування приватної власності на землю; • початок мирних переговорів; гарантія всіх політичних свобод	• УНР — самостійна, суверенна держава; • джерело влади — народ України; Генеральний Секретаріат перейменовано на Раду Народних Міністрів; • демобілізація армії; запровадження народної міліції
Економічні ідеї	• Ліквідація царського, поміщицького та монастирського землеволодіння; • проголошення про створення власних фінансів		• Націоналізація землі; • встановлення державного контролю за промисловістю	• Держконтроль над банками, торгівлею; • встановлення державної монополії на міжнародну торгівлю та найбільш прибуткові товари
Соціальні ідеї	• Рівноправ'я всіх народів України	• Поповнення складу УЦР представниками національних меншин	• Робочий день встановлено 8 год.; • гарантовано недоторканність особи; • скасовано смертну кару; • амністія політв'язням	• Підтримка соціально не захищених верств; • право народів в УНР на національну персональну автономію

3. Гетьманат. Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського

Галузь	Зміст перетворень
Державний апарат	• Скасовано всі законодавчі акти, проголошені ЦР; • замість УНР проголошено Українську Державу; • сформовано адміністративний апарат із залученням до нього старого чиновництва: а) Кабінет Міністрів (голова Ф. Лизогуб); б) на місцях — старости, земські урядники; в) поліція та органи державної безпеки — Державна варта; г) українізація адміністративного апарату
Економіка	• Відновлено право приватної власності, зокрема на землю; підтримано поміщиків і підприємців; • робочий день збільшено до 12 годин; • розвиток української банківської системи, запровадження гривні; • відкриття нових промислових підприємств; • заборона страйків на підприємствах
Збройні сили	• Українізація армії; • проекти створення регулярної української армії; • відновлено козацтво у складі Запорозької, Сердюцької, Синьожупанної, Сірожупанної дивізій, полки січових стрільців
Зовнішня політика	• Встановлено дипломатичні відносини з Англією, Францією, Швейцарією, Туреччиною, Фінляндією, Голландією, Данією, Кримом, Доном, Кубанню; • укладено прелімінарну угоду з РСФРР
Культура	• Українська мова здобула статус державної; • відкрито 2 українські університети в Києві та Кам'янці-Подольському, українські кафедри в Одеському, Харківському університетах; • створено державну бібліотеку, Національний архів; • 25.11.1918 - відкрито Національну Академію наук на чолі з В. Вернадським

Причини поразки Гетьманату

• Залежність стабільності держави від австро-німецьких окупаційних сил;

• поразка у війні і початок революції в Німеччині;

• відсутність підтримання з боку українських партій;

• активна участь Радянської Росії в організації боротьби проти влади гетьмана;

• відсутність дієздатної регулярної української національної армії;

• залучення до державної служби проросійського чиновництва;

• курс на відновлення України у складі небільшовицької Росії;

• вузька соціальна база;

• підпорядкування соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади

4. Західноукраїнська Народна Республіка

Критерії	Зміст
Причини проголошення	1. Поразка в Першій світовій війні та розпад Австро-Угорської імперії. 2. Намір ліквідаційної комісії передати під владу Польщі Галичину й Буковину. 3. Створення Української Національної Ради та підготовка повстання (18 жовтня 1918 р.)
Діяльність	• 1 листопада 1918 р. — «Листопадовий зрив». Захоплення українськими збройними формуваннями у Львові та інших містах Східної Галичини ключових позицій, урядових установ. Початок українсько-польського збройного протистояння. • Листопад 1918 р. — початок формування Української Галицької Армії (УГА). Командувачем було призначено М. Омеляновича-Павленка. • 9 листопада 1918 р. — утворено Тимчасовий державний секретаріат (з 13.11.1918 р. — Державний секретаріат ЗУНР-ЗО УНР) у складі 12 секретарів на чолі з К. Левицьким. • 13 листопада 1918 р. — Українська Національна Рада затвердила тимчасовий Основний Закон, який проголосив створення Західноукраїнської Народної Республіки та основні засади держави. • 22-26 листопада 1918 р. — вибори депутатів до Української Народної Ради, обрання президентом Є. Петрушевича. • 22 січня 1919 р. — проголошення Акта Злуки ЗУНР та УНР. Назву ЗУНР змінено на 30 УНР (Західна область Української Народної Республіки)
Боротьба за збереження ЗУНР	• 22 листопада 1918 р. — УГА залишила Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя. • 2 березня 1919 р. — відновлено бойові дії на українсько-польському фронті. Франція відрядила до Польщі 60-тисячну армію під командуванням генерала Й. Геллера. • 9 червня 1919 р. — проголошення Є. Петрушевича уповноваженим диктатором 30 ЗУНР. Командувачем УГА було призначено О. Грекова. • 25 червня 1919 р. — Рада послів держав Антанти на Паризькій конференції визнала права Польщі на окупацію Східної Галичини. • 7 червень 1919 р. — початок успішної наступальної операції УГА (Чортківська офензива) проти польської армії. • 28 червня 1919 р. — контрнаступ польських військ • 16-18 липня 1919 р. — завершення окупації території ЗУНР польськими військами. Перехід УГА за р. Збруч. Петрушевич прибув до Кам'янця-Подільського, де на той час перебував уряд УНР. • Листопад 1919 р. — Є. Петрушевич виїхав за кордон. • 4 грудня 1919 р. — уряд ЗУНР денонсував Акт Злуки
Значення	1. Утворення ЗУНР засвідчило віковічне прагнення українського народу мати власну державу. 2. Уряд ЗУНР в умовах війни, саботажу проводив демократичну політику, спрямовану на створення правової держави. 3. Уряд продемонстрував толерантне ставлення до національних меншин, що проживали на території Галичини. 4. Започатковано розбудову національних збройних сил. 5. Відкриття посольств низки країн світу свідчило про визнання зовнішньо- і внутрішньо політичного курсу ЗУНР. 6. Важливим досягненням стало втілення ідеї соборності Західної і Східної України після підписання Акта Злуки

5. Внутрішня політика Директорії

Політичні питання

Економічні питання

1. Скасовано всі законодавчі акти, прийняті за часів Гетьманату.

2. Відновлено УНР, законодавча влада перейшла Трудовому конгресу, який, зі свого боку, всю повноту влади передав Директорії.

3. Повністю ліквідовано весь державний апарат.

4. Позбавлено виборчих прав поміщиків, капіталістів та нетрудову інтелігенцію.

5. Відновлено національно-персональну автономію.

6. Проголошення 22 січня 1919 р. Акта Злуки між УНР та ЗУНР.

7. Друга радянсько-українська війна. Протягом грудня 1918 — квітня 1919 рр. більшовицькі війська оволоділи Харковом, Києвом, переважною більшістю території України та Кримом.

8. Боротьба разом з УГА проти польської інтервенції, яка завершилась розколом і розгромом збройних сил Директорії

1. Конфіскація поміщицьких земель і передання її селянам без викупу. Недоторканними залишались промислові сільгоспугіддя та землеволодіння іноземців.

2. Відновлено: 8-годинний робочий день, робітничий контроль, колективні договори; дозволено страйки на підприємствах

6. Етапи українського державотворення 1917—1921 рр.

	Доба ЦР	Гетьманат	ЗУНР	Директорія	Радянська Україна
Документи	I—IV Універсали ЦР	Грамота «До всього українського народу» 29.04.1918 р.	Тимчасовий Основний Закон Української Народної Ради від 13.11.1918 р. Акт Злуки від 22.01.1919 р.	Декларація Директорії УНР УНР і ЗУНР	Конституція УСРР 1919 р., Договір про утворення СРСР від 30.12.1922 р.
Час перебування при владі	17.03.1917 - 29.04.1918 рр.	30.04.1918 - 14.12.1918 рр.	10.11.1918 - 14.12.1919 рр. (ЗО УНР)	18.12.1918 - грудень 1921 рр.	1) 12.1917 - 29.04.1918; 2) початок 12.1918 - 08.1919
Політичні діячі	М. Грушевський, B. Винниченко, C. Єфремов, С. Петлюра, М. Міхновський	П. Скоропадський, Ф. Лизогуб, Д. Дорошенко	Є. Петрушевич, Д. Вітовський, К. Левицький	B. Виниченко, C. Петлюра, Ф. Швець, A. Макаренко, О. Андрієвський, B. Чехівський	Г. П'ятаков, X. Раковський, В. Чубар, В. Затонський
Назва держави	УНР	Українська держава	ЗУНР	УНР	УНР, УСРР
Органи державної влади	Центральна Рада, Генеральний Секретаріат, з 11.01.1918 р. — Рада Народних Міністрів	Глава держави — гетьман; Рада міністрів	Українська Національна Рада; Тимчасовий державний секретаріат	Директорія; Трудовий конгрес; Рада міністрів	З'їзд рад; Народний Секретаріат
Політичний курс	Автономія з 10.06.1917; з 9(22).01.1918 р. — незалежність	Незалежність, автономія з небільшовицькою Росією	Незалежна українська демократична держава	Незалежна держава	Незалежна Українська радянська держава (до 1922 р.)
Визначні події	Проголошено автономію, згодом — незалежність України	Створено Академію наук, Національний архів, два українських університети та 150 гімназій	Створення УГА, Акт Злуки	Акт Злуки	Союз з Радянською Росією; входження до складу СРСР, втрата незалежності

7. Боротьба за контроль над Україною у 1917-1921 рр.

	А. Денікін	П. Врангель	Більшовики	Польща
Час воєнних дій	Травень 1919 — березень 1920 рр.	Квітень 1920 — листопад 1920 рр.	Січень-серпень 1919 р.; грудень 1919 — травень 1920 р.; червень 1920 р. — остаточна перемога	Квітень-серпень 1920 р. 18 березня 1921 р. — укладення Ризького миру між Польщею та РСФРР
Мета	Відновлення «єдиної і неділимої Росії», боротьба з більшовизмом	Відновлення демократичного ладу, зруйнованого більшовиками	Установлення радянського ладу, здійснення соціалістичних перетворень	Боротьба з більшовизмом, приєднання до Польщі земель Західної України
Організація влади	Воєнна диктатура, «білий терор»; військово-польові суди; на чолі захоплених губерній російські військові з необмеженими повноваженнями	Визнання Директорії як уряду українців; право українців на самовизначення; надання обласної автономії козацьким землям	Диктатура пролетаріату, «червоний терор», Всеукраїнська надзвичайна комісія підмінила собою судові органи. Березень 1919 р. — прийнято Конституцію УСРР	Відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією. Участь Польщі у створенні польського адміністративного апарату; репресії щодо українського населення
Політика	Відновлення поміщицького землеволодіння, недоторканності приватної власності; викуп селянами землі; скасування 8-годинного робочого дня; відновлення вільної торгівлі; контрибуції із селян. Боротьба з будь-якими проявами українського життя	Частину поміщицьких земель передавали селянам за незначний викуп. Створення органів селянського самоврядування	Запровадження політики воєнного комунізму: продрозкладка на селі, націоналізація підприємств, ліквідація поміщицького землеволодіння і передання землі селянам, примусова праця, заборона приватної торгівлі; мілітаризація промисловості	Відновлення поміщицької влади на землю, пограбування матеріальних ресурсів України; запровадження єдиної валюти Польщі та УНР

Персоналії

Болбочан Петро Федорович (1883-1919) — військовий діяч. Народився в с. Геджев (нині с. Ярівка Чернівецької обл.). Від початку національної революції активно долучився до організації українських військових частин, зокрема 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницього. У листопаді 1917 р. П. Болбочана призначено командиром 1-го Українського Республіканського полку, який у грудні був ліквідований солдатським комітетом, контрольованим більшовиками. У січні 1918 р. сформував Республіканський курінь, на чолі якого взяв участь у придушенні січневого більшовицького повстання в Києві. У квітні 1918 р. був призначений командиром Кримської групи Армії УНР, яка мала захопити Крим, випередивши німецькі війська. 24 квітня 1918 р. частини П. Болбочана захопили Сімферополь. Утім, після німецького ультиматуму наказом військового міністра УНР Кримська група залишила Крим. У листопаді 1918 р. П. Болбочан перейшов на бік Директорії УНР, підлеглі йому війська стали основною силою антигетьманського повстання. У грудні 1918 р. призначений командувачем Лівобережної групи Армії УНР. Після відступу з Лівобережжя був знятий з командування. 9 червня 1919 р. у Проскурові (нині Хмельницький) спробував захопити командування корпусом та усунути від влади С. Петлюру. Після цього П. Болбочана заарештували, засудили до страти та розстріляли.

Болбочан Петро

Вернадський Володимир Іванович (1863-1945) — природознавець, філософ, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, автор вчення про біосферу. Народився в Санкт-Петербурзі, дитячі роки провів в Україні (Полтаві та Харкові). Три роки вчився в Харківській гімназії. У 1898 р. став професором Московського університету. У 1917-1921 рр. працював в Україні, став одним із організаторів та першим головою-президентом Української Академії наук. Також очолював комітет із заснування Національної бібліотеки України.

Вернадський Володимир

Винниченко Володимир Кирилович (1880-1951) — видатний український громадсько-політичний та державний діяч, визначний письменник, драматург. Народився на Херсонщині, після закінчення гімназії вступив до Київського університету, де одразу долучився до українського визвольного руху, ставши членом Київської громади. 1900 р. брав участь у створенні Революційної української партії, 1904 р. увійшов до складу Української соціал-демократичної робітничої партії. Після створення 1917 р. Української Центральної Ради В. Винниченка обирають заступником голови Центральної Ради М. Грушевського. З 16 червня 1917 р. він очолює перший український уряд — Генеральний Секретаріат. Був автором чотирьох Універсалів Центральної Ради. У січні 1918 р. через партійні суперечки подає у відставку. За часів гетьманату Винниченко очолював опозиційну організацію «Український національний союз», брав участь у повстанні проти П. П. Скоропадського. У листопаді 1918 р. Винниченка обрали головою Директорії. Через суперечки між членами Директорії вийшов з її складу і виїхав до Австрії, де створив закордонну групу Української комуністичної партії. 1920 р. Винниченко приїхав до України, щоб обговорити з урядом умови свого повернення, але оскільки його не влаштували умови співпраці з більшовиками, він назавжди залишив Україну й оселився у Франції. У роки Другої світової війни був заарештований німцями й ув'язнений у концтаборі. Автор роману «Записки Кирпатого Мефістофеля», п'єс «Щаблі життя», «Чужі люди», «Чорна Пантера та Білий Ведмідь», спогадів «Відродження нації» та ін.

Винниченко Володимир

Вітовський Дмитро (1887-1919) — визначний український військовий і державний діяч, полковник УГА. Народився в с. Медуха (сучасна Івано-Франківська обл.). Закінчив правничий факультет Львівського університету, юридичний факультет Краківського університету. У роки Першої світової війни — сотник Легіону Українських січових стрільців, учасник боїв на російському фронті в Карпатах і на Поділлі, визначний ідеолог галицького стрілецтва. Восени 1918 р. став організатором і керівником Листопадової національно-демократичної революції в Галичині, першим командиром УГА, Державним секретарем з військових справ уряду ЗУНР. 1919 р. ініціював об'єднання з УНР, представляв ЗУНР на Паризькій мирній конференції. Загинув в авіакатастрофі.

Вітовський Дмитро

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) — видатний історик, визначний політичний і державний діяч. Народився в м. Холм у родині педагога. Закінчив гімназію у Тифлісі, згодом навчався в Київському університеті. Захистивши дисертацію, здобув ступінь магістра. Грушевський одразу ж долучився до діяльності Київської громади. 1894 року переїхав до Львова, де очолив щойно створену кафедру української історії Львівського університету. Невдовзі Грушевський став очільником Наукового товариства ім. Т. Шевченка, протягом 18 років редагував «Записки наукового товариства ім. Т. Шевченка», почав видання своєї монументальної 10-томної роботи «Історія України-Руси». 1899 р. у Львові став одним із співзасновників Української демократичної партії. Повернувшись до Києва, 1907 р. організував й очолив Українське наукове товариство, 1908 р. був обраний головою Товариства українських поступовців, яке об'єднало більшість українських партій. На початку Першої світової війни був заарештований за підозрою у шпигунстві на користь Австрії, засуджений російським урядом на заслання. 7 березня 1917 р. Грушевський був обраний головою Центральної Ради, яка підтримувала шлях від автономізму до визнання необхідності проголошення повної незалежності України. За часів Гетьманату виїхав за кордон і повернувся до України в 1923 р. Був обраний академіком ВУАН, згодом — академіком АН СРСР. 1931 року його заарештувало ДПУ, звинувачуючи в керівництві організацією «Український національний центр». Після звільнення змушений був працювати в Москві. Помер у Кисловодську.

Грушевський Михайло

Єфремов Сергій Олександрович (1876-1939) — політичний діяч, публіцист, літературний критик та історик культури. Походив із сім'ї священика. Закінчив Київський університет, із середини 1890-х рр. працював у царині літератури. Належав до ліберального крила українського руху, був одним із лідерів ТУП, пізніше — головою УПСФ. 1917 року був обраний заступником голови Центральної Ради, редактором газети «Нова Рада», генеральним секретарем з міжнаціональних питань. Засудив гетьманський переворот, співпрацював з Українським національним союзом, проте був противником антигетьманського повстання. За часів Директорії працював в Українській Академії наук. У радянські часи — на науковій роботі, був обраний академіком, а згодом віце-президентом ВУАН. У липні 1929 р. заарештований і в березні 1930 р. засуджений у «справі СВУ» до 10 років тюремного ув'язнення. Помер в одному з таборів ГУЛАГу. Реабілітований 1989 р.

Єфремов Сергій

Липківський Василь Костянтинович (1864-1937) — церковний та освітній діяч, історик, перший митрополит Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) (у 1921-1927 рр.). Народився в с. Попудня на Черкащині в родині священика. З 1917 р. бере участь у створенні незалежної української церкви. 20 жовтня 1921 р. Всеукраїнський православний собор благословив В. Липківського на служіння митрополитом УАПЦ. Радянська влада перешкоджала його діяльності. У жовтні 1927 р. через тиск ДПУ УСРР 2-й Всеукраїнський собор УАПЦ усунув В. Липківського від керівництва УАПЦ. У січні 1930 р. організований владою надзвичайний «собор» УАПЦ ліквідував УАПЦ. В. Липківський у жовтні 1937 р. був заарештований, засуджений до розстрілу та страчений.

Липківський Василь

Махно Нестор Іванович (1888-1934) — провідник повсталого революційного селянства Півдня України в роки революції та громадянської війни. Народився в селянській родині в с. Гуляй-Поле на Катеринославщині. Закінчив два класи початкової школи. Працював у поміщиків, потім робітником. Упродовж 1906-1908 рр. — член організації анархістів-комуністів «Спілка бідних хліборобів», у складі якої брав участь в експропріаціях. 1910 р. засуджений до смерті, але плутанина в даті народження (в усіх документах фігурував 1889 р.) дала змогу «неповнолітньому» Несторові Махно замінити її довічною каторгою. Протягом 1911-1917 рр. перебував в ув'язненні. Після Лютневої революції 1917 р. повернувся до Гуляй-Поля, де почав власні революційні перетворення: розподілив поміщицьку землю між селянами, створив військовий загін. Не визнавав влади ні Тимчасового уряду, ні Центральної Ради. Улітку 1918 р. очолив боротьбу селян проти німецьких окупантів та П. Скоропадського, потім — проти Директорії УНР і денікінців на боці більшовиків. Ідейно стояв осторонь більшовизму. Махно виступив проти політики воєнного комунізму (1919 р.), за що був оголошений радянською владою поза законом. У період денікінської окупації України вів активну боротьбу в білогвардійському тилу, створивши 35-тисячну Революційну повстанську армію України (махновців). 1920 р. уклав угоду з більшовиками для розгрому Врангеля. Перемігши, більшовики почали масове знищення махновців. 1921 р. Махно був змушений емігрувати до Румунії. Жив у Польщі, з 1926 р. — у Парижі. В останні роки життя вів літературну діяльність, користувався популярністю серед анархістів, які надавали йому всіляку підтримку.

Махно Нестор

Нарбут Георгій (Юрій) Іванович (1886-1920) — художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків — банкнот та поштових марок. Народився на хуторі Нарбутівці біля Глухова (нині Сумська обл.). Початкову художню освіту здобув самотужки. У 1906-1917 рр. жив у Петербурзі. У 1910-1912 рр. працював над ілюстраціями до казок Г. X. Андерсена, байок І. Крилова, народних казок і дитячих пісень. Виконав безліч гербів, ілюстрував або оформлював Малоросійський Гербовник, «Герби гетьманів Малоросії», «Старовинна архітектура Галичини», «Стародавні садиби Харківської губернії». У березні 1917 р. переїхав до Києва, де створював ескізи військових мундирів армії України, етикеток на паковання українських товарів, гральних карт. У вересні 1917 р. став професором новоствореної Української Академії Мистецтв, а згодом її ректором. Опрацював проекти Державного Герба і Печатки Української держави. Гетьман П. Скоропадський 18 липня 1918 р. затвердив малу Державну печатку — зображення козака з пищалем на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого було розміщено володимирський тризуб.

Нарбут Георгій

Петлюра Симон Васильович (1879-1926) — визначний український громадсько-політичний та державний діяч, публіцист. Народився в передмісті Полтави, походив з козацько-священицької родини. Навчався в духовній семінарії, з якої був виключений за прояв революційних настроїв. З 1900 р. — член Революційної української партії, яка в 1905 р. була реорганізована в Українську соціал-демократичну робітничу партію. Вчителював, редагував низку українських видань у Петербурзі, Москві. У роки Першої світової війни — працівник Союзу земств і міст, голова Українського військового комітету Західного фронту. У березні 1917 р. він — член Української Центральної Ради, з травня — голова Української військової ради, з червня — генеральний секретар військових справ. За часів Гетьманату належить до складу Директорії, яка очолила боротьбу проти П. Скоропадського. З листопада 1918 р. він — Головний отаман армії УНР, з лютого 1919 р. — голова Директорії, виходить зі складу УСДРП. У кінці 1919 р. виїхав до Польщі, де у квітні 1920 р. уклав Варшавську угоду про спільну з поляками боротьбу проти більшовизму. Після закінчення радянсько-польської війни емігрував за кордон. У Парижі видавав щотижневик «Тризуб». У травні 1926 р. був підступно вбитий С. Ш. Шварцбартом.

Петлюра Симон

Петрушевич Євген Омелянович (1863-1940) — державний і політичний діяч. Народився в сім'ї священика на Львівщині. Освіту здобув на правничому факультеті Львівського університету, доктор права. У 1907-1918 р. — голова Українського парламентського представництва. 19 жовтня 1918 як президент Української Національної Ради проголосив створення ЗУНР. 4 січня 1919 р. обраний президентом Західноукраїнської Національної Республіки. Після проголошення 22 січня 1919 р. Акта Злуки УНР і ЗУНР став членом Директорії УНР. Політичні суперечності, що виникли між С. Петлюрою і Петрушевичем щодо союзу УНР з Польщею, змусили останнього виїхати за кордон до Відня. Помер у Берліні.

Петрушевич Євген

Скоропадський Павло Петрович (1873-1945) — державний і політичний діяч, воєначальник, гетьман України 1918 р. Походив зі старовинного аристократичного роду. Закінчив Пажеський корпус у Петербурзі. Генерал-лейтенант, брав безпосередню участь у Першій світовій війні. 1917 р. очолив 1-й Український корпус, був обраний Отаманом Вільного козацтва. 29 квітня 1918 р. за згодою німецької окупаційної влади здійснив державний переворот. УНР було ліквідовано і проголошено Українську Державу. Дбаючи про збереження державності, одночасно проводив політику обмеження громадянських свобод. Після поразки країн Четверного союзу проголосив союз з майбутньою небільшовицькою Росією, що призвело до антигетьманського повстання, очолюваного Директорією. 14 грудня 1918 р. гетьман підписав зречення від влади і виїхав до Німеччини. Загинув в кінці Другої світової війни під час бомбардування.

Скоропадський Павло

Челебіджіхан Номан (1885-1918) — кримськотатарський політичний державний діяч. Народився в с. Біюк-Сонак у родині імама. 1909 р. був одним із засновників підпільної патріотичної організації «Батьківщина». Після Лютневої революції Н. Челебіджіхан повернувся до Криму та очолив національний рух кримських татар. 25 березня його обрали головою Всекримського Мусульманського виконкому та муфтієм-головою Таврійського мусульманського духовного управління. У грудні 1917 р. Н. Челебіджіхан став одним із організаторів Першого Курултаю кримськотатарського народу. Курултай затвердив проект Конституції, розробленої за участі Н. Челебіджіхана, та проголосив створення Кримської народної республіки. Н. Челебіджіхана було обрано головою Директорії — національного уряду та міністром юстиції. У січні 1918 р. більшовики захопили владу в Сімферополі та заарештували Н. Челебіджіхана. 23 лютого 1918 р. його розстріляли у в'язниці Севастополя матроси-більшовики.

Челебіджіхан Номан

Зміст