Підручник з Історії України. 7 клас. Гупан - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 25—26. СОЦІАЛЬНИЙ УСТРІЙ І ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ (друга половина XIV—XV ст.)

1. Суспільне та церковне життя

2. Зміни в сільському господарстві та становищі селян

3. Розвиток ремесла й торгівлі

4. Зміни в міському житті

1. СУСПІЛЬНЕ ТА ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ

Які соціальні групи складали українське суспільство? Яку роль вони відігравали в його житті?

Основою суспільних відносин у Великому князівстві Литовському були стани — великі соціально-правові групи людей, які різняться становищем у суспільстві, спадковими правами та обов’язками. До вищих станів належали шляхта, духовенство, міщани. Найчисленнішим було селянство, проте воно згодом частіше опинялося в залежності від власників землі.

Панівне становище в економічному та політичному житті суспільства посідала невелика частина населення — шляхта.

Серед представників шляхти виокремлювалося декілька груп. Верхівкою шляхти були магнати, які володіли найбільшою кількістю земель.

Магнати займали найважливіші посади в державі, керували зовнішньою та внутрішньою політикою, здійснювали правосуддя. їхні маєтки були своєрідними «державами в державі». Вони мали власні війська із залежних від них шляхтичів, бояр і простих селян. За положенням у суспільстві до них наближались інші великі землевласники.

Середня і дрібна шляхта — власники невеликих і середніх маєтків, які володіли землею і залежними селянами, — також була неоднорідною. Бояри-слуги за право користування землею зобов’язувалися відбувати військову та іншу службу у князів. Вони володіли наділами на великокнязівських землях або на землях удільних князів. Найнижчим прошарком боярського стану були бояри, які несли путну (доставка листів) і ясачну (господарське обслуговування замків) службу.

Серед шляхти були й військовослуживі люди — шляхтичі, які не мали земель і феодально залежних від себе людей і жили за рахунок служби у великих феодалів або оренди в них невеликих ділянок землі, які обробляли власноруч. Їхні права були значно обмеженішими в порівнянні з іншими шляхтичами.

На Буковині за часів Молдавського князівства провідною верствою були бояри, переважно українці. Вони служили дружинниками в господаря краю, виконували адміністративні та судові функції. За службу бояри отримували землі разом з осілими на них селянами. Дрібна шляхта охороняла кордони і становила верству між шляхтою та вільними селянами.

Господар — титул правителів Молдавського князівства та Валахії в XIV—XIX ст.

У Закарпатті створювалися магнатські землеволодіння, що переважно належали угорській шляхті. Українці складали здебільшого дрібну шляхту, володіли невеличкими маєтками та зобов’язувалися виконувати військові, адміністративні та поліційні функції на користь замку, в околицях якого проживали.

На основі ілюстрацій розкажіть, з яких груп складалася шляхта та яку роль вона відігравала в суспільстві.

1 — символічне зображення шляхетських гербів після підписання документів про об’єднання Литви та Польщі (серед них герби Львова, Галицької й Волинської земель); 2 — литовський і польський шляхтичі; 3 — воїни Великого князівства Литовського початку XV ст. (реконструкція В. Ляхора)

Важливе місце в українському суспільстві того часу посідало духовенство, яке поділялось на біле (священики) і чорне (ченці). Духовний сан вважався спадковим — від батька парафію (прихід) отримував син чи близькі родичі. Священик мав земельний лан, а також різні данини натурою від парафіян. Деякі церкви й монастирі володіли великими маєтками, селами й навіть містами.

На українських територіях, підпорядкованих Польщі, відбувалося послаблення позицій православної церкви. У середині XIV ст. було утворено католицьке архієпископство із центром у Львові, а згодом — його представництва в Луцьку, Холмі, Володимирі-Волинському й Кам’янці-Подільському.

Противниками утвердження католицизму в українських землях виступили литовські правителі. У середині XV ст. вони відновили в Києві православну митрополію, що підпорядковувалася Константинопольському патріарху й налічувала 10 єпископств.

Як історик характеризує становище православної церкви? До яких наслідків, на вашу думку, це призводило?

Сучасний історик М. Попович про становище православної церкви

Загальний рівень православної церкви... був дуже низьким... Сільські священики настільки збідніли, що мусили заробляти собі на життя селянською працею... На схилі XIV ст. був час, коли на все Руське воєводство не було жодного православного єпископа... Католицька церква спочатку ставилася до православ'я як до непорозуміння і вважала, що простою заміною священиків... на ксьондзів можна було б навернути руські землі на істинну віру... Конфлікти між церквами постійно супроводжують історію цих століть. Найпростіші й найчастіші конфлікти виникали між приходами в одному поселенні: католики, відчуваючи себе привілейованою церквою, забороняли православним дзвонити в дзвони, влаштовувати процесії, будувати нову церкву, примушували брати участь у католицьких святах.

З XV ст. в особливий стан виокремлювалися мешканці міст — міщани. Їхнє майнове і правове становище залежало від того, кому належала влада в місті. Найчисленніша верства населення — селянство — займалося дрібним господарствам, виконувало феодальні повинності, становило значну частину війська під час збору ополчення. Воно поділялося на людей господарських (залежних безпосередньо від великокнязівської адміністрації), людей панських (залежних від окремих феодалів) і людей церковних, які залежали від церков, монастирів, вищого духовенства. Особисті права селян багато в чому залежали від волі пана. Основне з них полягало у відмові у праві власності на землю й забороні купувати маєтки та землі.

На основі наведеної таблиці та матеріалів Інтернету схарактеризуйте діяльність К. Острозького. Яке значення князя для української історії?

Діяльність князя К. Острозького (1460—1530)

• Упродовж життя обіймав посади тракайського воєводи, віденського каштеляна, вінницького і брацлавського намісника, луцького старости, маршалка волинського, київського воєводи.

• За даними перепису, посідав четверте місце в державі за статками. Майже удвічі збільшив родові землеволодіння Острозьких. На його землях мешкало приблизно 60 тис. підданих.

• Відзначився в бойових діях 1492—1494 рр. під час московсько-литовської прикордонної війни 1487—1494 рр.

Діяльність князя К. Острозького (1460—1530)

• У 1496—1497 рр. на посаді вінницького і брацлавського намісника організовував захист краю від набігів татар.

• У листопаді 1497 р. уперше був призначений великим гетьманом литовським (раніше такої посади не було), який від імені князя командував військами.

• Керував польсько-литовським військом у московсько-литовських війнах 1500—1503 рр. (на початку війни потрапив у полон), 1512—1514 рр., 1517—1522 рр.

• Очолювані князем українські бояри завдали відчутних поразок татарським загонам 1512 р. під Вишневцем, 1519 р. під Сокалем і 1527 р. — під Черкасами.

• Ревний захисник православ’я, вважався світським покровителем православної церкви. На його кошти було побудовано й відреставровано чимало православних храмів у Вільно, Жидичині, Турові, Києві.

2. ЗМІНИ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ ТА СТАНОВИЩІ СЕЛЯН

Які зміни відбулися в житті та становищі селян у другій половині XIV—XV ст.?

Основою економічного життя українського селянства залишалося землеробство, тваринництво, садівництво, городництво, бджільництво, у лісостепній зоні — сезонні промисли: мисливство, рибальство, бортництво.

За своїм майновим і правовим становищем селянство було неоднорідним і перебувало на різних щаблях феодальної залежності. Зокрема, у селах, що опинилися під владою Литви, зберігалися залишки громадського (общинного) співіснування. Основою сільського осередку тут було дворище з 5—10 димів-хат, де господарювала велика родина. Декілька дворищ утворювали громаду. Громада мала спільні ліси, пасовиська, водоймища. Вона контролювала адміністрацію й суд, забезпечувала сплачування данини, утримувала церкву та священика. Громади об'єднувались у волость. Управління общинними справами було виборним. Очолювали його отамани, тіуни, десятники, у волостях — старці. Згодом феодали привласнили більшість земель сільських громад, позбавивши селян відповідних прав.

У цей історичний період більшість селян ще не була закріпачена. Проживали вони на державних землях, зокрема на тих, що вважалися власністю великого князя Литовського. З розширенням земельних володінь окремих феодалів дедалі більша частина селян опинялася на землях приватних власників. Феодали всіма силами прагнули закріпачити селян, збільшуючи повинності, які вони виконували.

У середині XV ст. шляхта Галичини запровадила панщину— обов’язкові селянські роботи на пана (коли селяни орали, сіяли, косили, використовуючи власні знаряддя праці), які тривали 14—15 днів на рік з кожного господарства. Почали з'являтися фільварки, до складу кожного з яких входили житлові приміщення, будівлі господарського призначення (комори для худоби та збіжжя, сараї тощо), а також оранка й угіддя. Працювала у фільварках дворова челядь і мешканці навколишніх сіл, для яких встановлювалася певна норма панщинних днів.

Панщина — обов’язкові селянські роботи на пана.

Фільварок — панський сільськогосподарський хутір, орієнтований на виробництво збіжжя на продаж.

На основі тексту та ілюстрації поясніть, що таке панщина, коли і чому вона з'явилася на українських землях.

На панщині

Зі встановленням панщини селяни втратили і громадянські права — право власності на землю, право суду, право залишати свої села без дозволу пана, за яким вони закріплювалися. Селяни перетворювались на кріпаків.

Кріпацтво — система правових норм, що встановлювала залежність селянина від феодала (прикріплення селянина до землі, право феодала на працю та майно селянина, обмеження селян у праві порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді тощо).

Загальне погіршення становища основної маси населення спричиняло невдоволення, а іноді й народний опір. Наприкінці XV ст. селяни та міщани здіймали стихійні повстання, псували майно феодалів тощо.

3. РОЗВИТОК РЕМЕСЛА Й ТОРГІВЛІ

Якими були характерні ознаки розвитку ремесла й торгівлі у XIV—XV ст.?

У XІV—XV ст. українські міста перетворилися на великі торговельно-ремісничі центри. Сільські ремісники все частіше переїжджали на постійне життя до міст, у яких налічувалося наприкінці цього періоду близько 70 ремісничих спеціальностей. Українські ремісники досягли високої майстерності у виплавці металів, виробництві тканин, обробці срібла й золота.

З метою захисту своїх економічних інтересів ремісники об'єднувалися в спілки за професіями, які називалися цехами (цехи будівельників, зброярів, шевців, ткачів, ковалів тощо). Перші цехи на українських землях з'явились у XIV ст. Внутрішній устрій і становище членів цеху визначались його статутом. Цехи усували конкуренцію, опікувалися професійною етикою, захищали привілеї своїх членів.

Про що йдеться в документі? Про що, на вашу думку, свідчить наведений перелік цехів? Чи сприяло виникнення цехів розвитку ремісництва? Поясніть свою думку.

З «Історії України-Руси» М. Грушевського про заснування цехів

Перший реєстр львівських цехів маємо в акті 1425 р., котрим місто Львів обіцяло Ягайлові, що признає по нім королем його сина. Від міста... виступають тут представники цехів, у такому порядку: крамарі, різники, пекарі, ковалі, шевці, кравці, сідляри й римарі, броварники (пивовари), чинбарі, кушніри. Це, правдоподібно, повний реєстр тодішніх цехів, як бачимо, — дуже нечисленних ще.

На чолі цеху стояв цехмістер, обраний з-поміж впливових майстрів. Він керував справами цеху, захищав його інтереси, розпоряджався цеховим майном, контролював якість продукції, судив членів цеху та підмайстрів за дрібні злочини. Найсуворішим покаранням вважалось виключення з цеху, внаслідок чого право на професійну діяльність втрачалося.

Повноправними членами цехових об'єднань вважалися лише майстри — власники майстерень, де працювали підмайстри й учні. Кандидат у майстри повинен був мати високу професійну кваліфікацію та гроші для заснування майстерні й внесення певної суми в цехову касу. Здійснюючи боротьбу за панування на ринку, цехи досягали заборони позацехового виробництва, називаючи неорганізованих майстрів партачами.

Як ви вважаєте, навіщо цехи створювали власні знаки? Яка ідея середньовічної карикатури? Чому майстри благають лежачу постать (кредит) піднятися?

1 — знаки львівських цехів; 2 — цехи (середньовічна карикатура)

Цехи діяли також як релігійні об'єднання й товариські організації. Вони мали власні каплиці й місця в церквах. Також вони виконували військові функції: за кожним цехом була закріплена певна ділянка міського муру або башта, які вони мали утримувати в належному стані, а в разі військової загрози — обороняти. Так, до наших днів збереглися назви оборонних міських башт Кам’янця-Подільського: Ковальська, Кравецька, Різницька, Гончарська.

Чільне місце в економічному житті українських міст займала торгівля, а купці вважалися привілейованою верствою серед міщан. Основними формами міської торгівлі вважалися ярмарки (у Києві, Берестечку, Дрогобичі та Львові вони відбувалися двічі на рік, а в Барі й Луцьку — тричі на рік), торги та щоденна крамнича торгівля.

Що можна розповісти про торгівлю в XIV—XV ст. на основі наведених зображень?

1 — торгівля тканинами; 2 — купці-сурожани (середньовічна мініатюра); 3 — С. Батовскі-Качор. Ярмарок

Внутрішні торгові зв’язки між різними частинами України мали стабільний характер. Найбільшими торговельними центрами, що постійно контактували між собою, були: Київ, Львів, Володимир, Луцьк, Кременець, Кам’янець-Подільський та інші.

Водночас значна кількість українських міст підтримувала торгові відносини з багатьма країнами світу. Традиційно міцні контакти мали українські купці з європейськими країнами. Важливими були також взаємини з країнами Півдня і Сходу. Українські купці постійно торгували зі Стамбулом, Сучавою, Кафою, Судаком.

4. ЗМІНИ В МІСЬКОМУ ЖИТТІ

Що сприяло розвитку міст в Україні у другій половині XIV—XV ст.?

Незважаючи на татарське спустошення, більшість українських міст витримали натиск агресорів. Першими відродилися галицькі й волинські міста, а згодом — подніпровські.

Із входженням західноукраїнських земель до складу Польщі процес заснування міст на землях Галицької Русі посилився: до кінця XIV ст. тут заснували 37 міст і містечок, у XV ст. — 73.

Кількість жителів міст зростала за рахунок переселення українських селян, міграції представників інших народів: вірменів, поляків, євреїв, німців, татар, караїмів та ін. Зокрема, великі вірменські общини мешкали у Львові, Кам’янці-Подільському, Луцьку. У найбільших містах Галичини — Львові та Перемишлі — неукраїнське населення навіть переважало. На початку XV ст. більшість міщан Львова становили німці, про що свідчить домінування німецьких імен у податкових реєстрах.

Єврейські общини мали власний орган самоуправління — кагал — і підпорядковувалися лише королівській адміністрації. Євреям заборонялося займатися ремеслом, а почасти й торгівлею, тому в їхніх руках зосередилося лихварство, і, відповідно, накопичилися чималі капітали, що активізувало грошовий обіг.

Опишіть особливості розташування міста та його забудови.

1 — A. Пaccapoтті. Вид на Львів; 2 — невідомий художник. Високий замок

Міста на території Великого князівства Литовського протягом XIV— XV ст., на відміну від міст Галичини та Поділля, зберігали напіваграрний характер, а їхні мешканці мали тісні зв’язки із сільським господарством .

У XV ст. в Галичині утверджувався новий тип поселення — містечко. Окрім функцій ремісничих і торговельних центрів, містечка вважались оборонними пунктами від ординців. Деякі з них переходили в категорію міст, інші — занепадали та перетворювалися на села. Якщо на початку XV ст. у Великому князівстві Литовському було 83 міста й містечка, то наприкінці XV ст. — вже 530.

Мешканці міст за соціальним становищем поділялись на три категорії:

— міська верхівка — заможне купецтво, магістратські урядники, лихварі, реміснича верхівка та ін.;

— середній прошарок — купці; особи, які займалися промислами; майстри-ремісники, мельники, пекарі та ін.;

— міські низи (плебс) — дрібні торговці, підмайстри, позацехові ремісники (партачі), слуги, лазнярі, наймити та ін.

З появою в українських містах (Холм, Перемишль, Львів, Галич, Володимир) німецьких громад набуло поширення магдебурзьке право.

Магдебурзьке право — система міського самоврядування в Центральній Європі в часи Середньовіччя. Сформувалося в Магдебурзі (Німеччина) близько 1235 р. У середині XIV ст. магдебурзьке право широко застосовувалося в галицьких містах, а згодом поширилось і на інші українські землі.

Магдебурзьке право регулювало діяльність органів влади та управління міста, міських судів. Головним органом адміністративного управління містом був магістрат, що складався з ради (виборного органа) і лави (суду). На чолі ради стояв бургомістр, а на чолі лави — війт. Розміщалася рада в ратуші. Місто могло мати власну казну, шинок, млин, лазню, проводити щотижневі торги та щосезонні ярмарки, кошти від яких потрапляли в міський бюджет.

Поясніть особливості архітектури ратуші щодо її призначення.

Середньовічні міські ратуші в м. Кам’янці-Подільському і м. Сянок (сучасна Польща)

Першими українськими містами, де запровадили магдебурзьке право, були: Сянок (1339 р.), Львів (1356 р.), Кам’янець (1374 р.). Укладення Кревської унії сприяло поширенню магдебурзького права на землях Великого князівства Литовського. Його отримали міста Берестя, Луцьк, Кременець, Володимир, Житомир, Київ та ін.

Містами, що не мали магдебурзького права, управляли їхні володарі. Міщани були вимушені завозити дрова для міських потреб, заготовляти сіно для коней міської верхівки, збирати хліб тощо, а також сплачувати різні податки. Міські жителі будували й ремонтували замкові споруди, формували ополчення, забезпечували замкову та польову варту, поставляли до війська встановлену (кожному місту) кількість «вибранців» з повним спорядженням тощо.

Міщани самоврядних міст вважались вільними і мали право власності в місті. Однак і вони платили податки в міську казну, виставляли ополчення.

Перевірте засвоєне на уроці

1. Назвіть основні стани суспільства України в XIV—XV ст. і поясніть їхні відмінності.

2. Що таке цехи та навіщо вони створювались?

3. Що таке магдебурзьке право? Покажіть на карті № 5, де воно існувало.

4. Схарактеризуйте роль суспільних верств і станових груп ужитті тогочасного суспільства.

5. Оцініть для різних станів українського суспільства наслідки приєднання українських земель до складу інших держав.

6. Знайдіть прогресивні та регресивні ознаки в цеховому ремісничому виробництві.

7. Схарактеризуйте міське самоврядування в середньовічних містах. Які елементи з такого самоврядування, що Вам відомі, діють у сучасному самоврядуванні?

Домашнє завдання

1. Поясніть поняття: «магдебурзьке право», «панщина», «фільварок», «кріпацтво».

2. Схарактеризуйте становище селянства в різних частинах українських земель.

3. Схарактеризуйте розвиток ремесла й торгівлі в середньовічних українських містах.

4. Покажіть на карті № 5 міста, що стали центрами розвитку торгівлі в українських землях.

5. Спираючись на матеріал підручника та Інтернет-джерела, підготуйте історичний твір на тему «Українське середньовічне місто».