Зарубіжна література. 5 клас. Глотов
Розмаїття природного життя у віршах єврейських поетів з України
Єврейські поети з України
Протягом відомої історії на території нинішньої держави Україна жили різні народи: мешканці Давньої Греції, Римської імперії, Візантії, кочові племена — скіфи, сармати, готи, гуни, половці, печеніги. Ці землі перебували у складі різних держав: Русі, Московського царства, Російської імперії, Австро-Угорщини, Радянського Союзу, Польщі.
Зараз в Україні, крім корінних націй — українців, кримських татар, караїмів, кримчаків та гагаузів — живуть народи, які мають свою історичну батьківщину, але через історичні обставини значна кількість їх здавна вважає своєю вітчизною саме Україну.
Тому сучасна культура України, крім провідної української культури, має різні етнічні складові, які впливали на формування свідомості українців, їхньої мови, звичок, традицій.
Тому для української читацької аудиторії спадщина цих уродженців України є частиною літератури зарубіжної. Але ми не можемо не відчувати спорідненість цієї хоча й іншої, але такої близької до нас культури.
Наприклад, євреї є одним з найдавніших народів Землі. Їхня історія навіть записана у Біблії. Але після біблійних часів євреї довгі століття перебували на чужині, жили у різних країнах світу. Тому значна частина їх, зберігши свої традиції, релігію та культуру, втратила рідну мову, іврит, якою була написана найдавніша частина Біблії — Старий Заповіт. Євреї, що жили у Центральній та Східній Європі, говорили на мові, спорідненій з німецькою — їдиш. Сьогодні більшість євреїв світу розмовляє мовою країни перебування. Напередодні Другої світової війни в Україні жило понад два з половиною мільйони євреїв, які говорили, співали пісні та писали літературні твори на мові їдиш.
Та під час війни і після неї євреї зазнали Голокосту — масового свідомого винищення. І тепер в Україні мовою їдиш володіє лише три тисячі осіб.
Але у дев’ятнадцятому та двадцятому століттях література на їдиш була добре знаною, вона досягла значних художніх висот. Деякі письменники літератури на їдиш, вихідці з України, є відомими в усьому світі: Шолом Алейхем, лауреат Нобелівської премії з літератури Шмуель Аґнон.
У першій половині минулого століття провідними письменниками їдишомовної літератури були Лейб Квітко та Перец Маркіш.
Вони народилися та виросли на землях корінної України, на теперішній Хмельниччині. Євреї тодішньої Російської імперії були позбавлені своїх культурних прав, і тому більшість з тих, хто тягнувся до мистецтва слова, переходили з рідної мови на російську. Дехто навіть міняв свої єврейські прізвища.
Але були й такі, хто, знаючи і російську, і українську мови, залишалися тими, ким народилися. Вони відчували землю, природу та людей України своїми, близькими та рідними — і все одно були євреями. Вони не могли зрадити мову, якою мати співала їм колискові пісні.
Після революції 1917 року у державі помінявся соціальний устрій, скинули царя, прийшла інша влада. Але ця влада хотіла, щоби усі були однаковими: говорили однією мовою, святкували одні свята, прагнули до однієї мети.
Тому письменників, які прагнули зберегти свою національність, залишитися українцями, білорусами чи євреями, всіляко гнобили та обмежували.
Через це, хоча Перец Маркіш та Лейб Квітко намагалися бути відданими новій системі цінностей, влада не дозволила існувати окремій національній культурі. Єврейські письменники, які продовжували писати на їдиш, були знищені. Немає тепер ані авторів, ані читачів, які би знали цю мову. Ми можемо милуватися красою їхніх віршів про природу України лише у перекладі на українську.
Лейб Квітко
(1890-1952)
Лейб Квітко, мабуть, один із найвідоміших єврейських поетів, що народилися в Україні. Популярність він здобув головним чином завдяки своїм дитячим віршам. Народився майбутній поет на Хмельниччині у багатодітній бідній сім’ї. Хлопчик рано осиротів, тому його певний час виховувала бабуся. Уже з десятирічного віку майбутній поет змушений був працювати. Він, попри таке важке дитинство, самотужки навчився читати та писати, а вже з дванадцяти років почав віршувати. У 1917 році вийшла друком його перша поетична збірка для дітей «Пісеньки» («Ліделех»). Згодом з’явилися й інші книги, зокрема «В гості», «Коли я виросту», «В ліс», «Лям і Петрик» тощо. Кожен, хто знав Лейба Квітко, відзначав його незвичайну «дитинність». Відтак у своїх віршах, присвячених дітям, поет постійно звертався до дитячого світосприймання. Але для нього це не сума художніх прийомів, а природна мова. На жаль, життя Лейба Квітко закінчилося трагічно: він став жертвою сталінських репресій.
ЖУК
А дощ іде разом і тут, і он там —
В дворі і на полі — де душно житам.
Намокли дерева, схилився овес...
Хоч би це людина чи вуличний пес!
Одне тільки й видно — біда он жуку! —
Його підхопило водою в струмку.
Ой глянь — перекинувсь, ногами пряде.
Але якось виплив і став на тверде.
Та тільки тут знову краплиною цок! —
Ударило в голову й тягне в струмок.
Жучок потопає, ой горе, біда!
Аж тут плине тріска, і каже: сідай!
Ілюстрація Володимира Конашевича
Жучок умостився, немов на човна.
Пливе собі тріска, всі кручі мина...
Струмок аж булькоче,
сріблом блискотить.
Пливе собі тріска, де хата стоїть.
Прибилась до хати, та в двері ті стук! —
І враз опинився у щілинці жук.
Жила ж там сімейка промежи людей —
Та тільки й усього, що трійко дітей.
Гуртом вони вийшли, де травка м’яка,
І зовсім пустили на волю жука.
Переклали з їдиш Ілля Мазоре та Павло Тичина
Вірш «Жук» мовою їдиш
Засвоюємо прочитане
1. Яка біда і чому трапилася з жуком?
2. Хто врятував жука від утопления?
3. Прочитайте уривок з вірша:
Жучок потопає, ой горе, біда!
Аж тут плине тріска, і каже: сідай!
Жучок умостився, немов на човна.
У цих рядках використано:
- А. епітети
- Б. антоніми
- В. синоніми
- Г. порівняння.
4. Де опинився жук після порятунку?
5. Чому діти «пустили на волю жука»?
6. Яка головна думка вірша «Жук»?
Працюємо творчо
Знайдіть у мережі Інтернет інформацію про порятунок представників дикої природи, які гинуть внаслідок необдуманої людської діяльності, наприклад спалювання сухої трави, вирубування лісів тощо.
Перец Маркіш
(1895-1952)
Цей поет прожив життя, наповнене пригодами та мандрами. Виходець з бідної родини, він не мав жодних шансів на життєвий успіх, якби не захопився літературою. Саме поезія вивела його у великий світ. Ще зовсім юним він переміг на конкурсі краси у Парижі. Завдяки отриманій нагороді познайомився з Європою. Вірші Переца Маркіша читали й перекладали у Берліні та Варшаві. Коли він повернувся на батьківщину, здобув славу самобутнього письменника. Тематика його поем та п’єс була різноманітною, часто — гостро політичною, але завжди усе, що відбувалося з героями його книжок, було оточено дивовижною природою його вітчизни, України.
ВРОЖАЙ
В золотих кубельцях,
На тонких стебельцях
Гойдаються завзято
Вгодовані зернята.
Горнуться гарненькі
До землі до неньки,
Калатають гномики
Золотаві дзвоники.
Пісеньки та шерхи,
Глечики та келихи.
Колосочку колосок —
Дзенька злотом голосок.
Золотий достиглий рай.
Золоті пухнасті юрми
Дмуть, гудуть щодуху в сурми:
Вітре, цить, не заважай!
Бо врожай!
Переклад Валерії Богуславської
Вінсент ван Гог. «Пшеничне поле зі снопами»
Засвоюємо прочитане
- 1. Чому вірш називається «Врожай»?
- 2. Із чим автор порівнює достиглий врожай?
- 3. Якими ви уявляєте гномиків, що «калатають золотаві дзвоники»?
- 4. Чому автор, розповідаючи про врожай, використовує золотий колір?
Працюємо творчо
- 1. Намалюйте ілюстрацію до вірша «Врожай».
- 2. Перекажіть своїми словами вірш «Врожай».
Прозова та віршована мова
Чому ми завжди безпомилково відрізняємо поезію від прози? Що робить поезію поезією? Над цими запитаннями ви, напевно, уже замислювалися, хоча й, можливо, не знаходили точної відповіді. Найголовнішою ознакою віршованої мови, яка відрізняє її від мови прозової, є ритм, або ритмічність. Загальновідомо, що кожне повнозначне слово має один наголошений склад й один-два (чи більше) ненаголошених. Наголошений склад вимовляється з трохи більшою силою, а ненаголошений — слабше. Упорядковане чергування наголошених складів з ненаголошеними називається ритмом.
Графічно склади позначаються таким чином: наголошені (—ˈ), ненаголошені — (◡).
Візьмемо, наприклад, два рядки з вірша «Врожай» Переца Маркіша і, розбивши слова в поетичних рядках на склади, розставимо наголоси:
В результаті ми отримаємо таку схему:
Як бачимо, ненаголошені і наголошені склади розмірено і правильно чергуються один з одним, тобто поетичним рядкам притаманний ритм. Іншою важливою ознакою поетичного твору (щоправда, не кожного!), яка одразу ж впадає в око, є рима. Рима — це співзвучність наголошеного голосного і наступних звуків наприкінці віршованих рядків. У нашому прикладі римуються слова юрми і сурми, адже окрім перших приголосних й — с, усі наступні звуки у цих словах збігаються.
Якщо спробувати передати зміст якого-небудь вірша, зламавши його ритм і знехтувавши римами, то отримаємо лише звичайну, «нецікаву» прозу. Поети кажуть: не потрібно писати віршів, якщо те ж саме можна сказати прозою. Отже, смисл поезії, її душа полягає в тому, що відрізняє її від прози. А це, в першу чергу, спеціальна «поетична» форма, куди входить і ритм, і рима, і побудова вірша.
Засвоюємо прочитане
- 1. Назвіть основні відмінності між прозовою та віршованою мовою.
- 2. Які основні особливості віршованої мови?
- 3. Що називається ритмом? Намалюйте графічну схему ритму уривка з вірша «Жук» Лейба Квітко.
- 4. Дайте визначення рими. Чи уся поезія обов’язково повинна бути римованою?
Про епітет
Епітет — слово грецького походження (epitheton — прикладка). Епітетом називається художнє (образне) означення, що підкреслює якусь характерну рису певного предмета чи явища або передає емоційне ставлення до них.
У більшості випадків епітетом буває прикметник: «І тридцять витязів чудових / Із хвиль виходять смарагдових» (О. Пушкін); «Задзвени із глибини тихої печалі...». Проте слід запам’ятати, що далеко не кожен прикметник може стати епітетом, а лише такий, який містить авторську оцінку.
Крім оригінальних епітетів, тобто, створених письменниками, у художній літературі значне місце посідають і постійні епітети. Постійні епітети найчастіше зустрічаються в усній народній творчості. Наприклад: «дуб зелений», «чисте поле», «море синє», «бідна дівчина» тощо. Постійні епітети часто трапляються у художній літературі.
Роль епітетів у фольклорі надзвичайно велика. Вони разом з порівняннями і гіперболами е головними засобами художньої виразності балад і пісень, міфів і легенд.
Про метафора
Метафора — слово давньогрецького походження, і означає воно «перенесення». З метафорою ми зустрічаємося не тільки в літературі, вона, як вірний товариш, супроводжує нас і в повсякденному житті. Наприклад, кажучи, що «сонце встає», ми тим самим порівняли його з живою істотою, перенесли властивості людини чи тварини на інший предмет (сонце). Чому ми так зробили? Мабуть, тому, що побачили між ними схожість.
Цю ж схожість (метафору) використав і англійський поет Персі Біші Шеллі. Наприклад, уже перший рядок вірша «Про коника та цвіркуна» є прихованою метафорою, у якій земля порівнюється із поезією у значенні — щось прекрасне, величне, піднесене, що глибоко впливає на почуття, уяву.
Отже, можна навіть сказати, що метафора — це просте, хоч і приховане, порівняння. Звичайно, при глибших роздумах ми дійдемо висновку, що метафора і порівняння різняться між собою. Якщо в порівнянні обов’язково є те, що порівнюється, і те, з чим порівнюється, то в метафорі достатньо лише останнього, а про сам факт порівняння ми лише здогадуємось.
Чи не найголовніше значення метафори полягає в тому, що вона змушує працювати нашу думку і нашу уяву, вимагає від нас певних творчих зусиль, оскільки нам потрібно «відтворити» приховане порівняння.
Таким чином, переносне значення слова, побудоване на зіставленні, порівнянні одного предмета чи явища з іншим, схожим на нього, називається метафорою.
Працюємо творчо
- 1. Випишіть у зошит епітети з вірша «Врожай».
- 2. У вивчених вами поетичних творах знайдіть і запишіть у зошит по одному прикладу метафори.
- 3. Порівняйте пейзажі у віршах «Врожай» Переца Маркіша та «Задзвени із глибини» Генріха Гейне. Які засоби одухотворення природи використані у віршах?