Зарубіжна література. 5 клас. Глотов

Олександр Сергійович Пушкін

(1799-1837)

Олександр Сергійович Пушкін — найславетніший поет Росії. Він походив зі старовинного дворянського роду і змалку говорив французькою мовою. Навіть свої перші вірші, написані в дитячому віці, він творив по-французьки. А все тому, що маленький Олександр, як і багато інших дітей із дворянських родин, став заручником модної тоді освіти на французький лад. Гувернантами дітей Пушкіних, як велів тодішній дворянський звичай, були французи, та й бібліотека батька, де майбутній поет проводив багато часу за читанням, також складалася лише із книжок французькою мовою. З російською мовою маленького Олександра познайомили бабуся — Марія Олексіївна, яка вчила його наказувати прислузі, а також домашній священник. У дитинстві, як згадував поет, великий вплив на нього мала няня Арина Родіонівна, яка розповідала йому російські народні казки і пробудила в ньому щиру любов до народної творчості.

Арина Родіонівна. Портрет роботи невідомого художника

Любов до казки надихала О. Пушкіна упродовж усього його творчого шляху. Казки російського поета («Казка про рибака та рибку», «Казка про мертву царівну та про сімох богатирів» та ін.) й досі люблять юні читачі. Особливе місце у казкарській творчості поета посідає «Казка про рибака та рибку». Її сюжет широко поширений у різних народів. Олександр Пушкін скористався відповідною німецькою казкою, у якій дія відбувається на березі моря, старий — рибак, а в ролі виконавиці усіх бажань виступає риба камбала. Поет замінив цей не надто поетичний образ золотою рибкою, символом багатства і достатку.

КАЗКА ПРО РИБАКА ТА РИБКУ

Жив старий із своєю старою

Біля самого синього моря.

Жили вони в ветхій землянці1

Рівно тридцять літ і три роки.

Дід ловив неводом2 рибу,

А баба куделила пряжу.

Якось в море закинув він невід, —

Прийшов невід з самим баговинням3.

Він удруге закинув невід, —

Прийшов невід з травою морською.

Як утретє закинув він невід, —

Витяг невід однісіньку рибку,

Золотую рибку, не просту.

Почала тая рибка благати,

Людським голосом промовляти:

«Відпусти мене, діду, до моря,

Дорогий дам за себе я відкуп:

Відкуплюся, чим тільки ти схочеш!»

Здивувався старий, налякався:

Він рибалив тридцять літ і три роки,

Та не чув він, щоб риба говорила.

Відпустив він рибку золотую,

Ще й сказав їй привітливе слово:

«Бог з тобою, рибко золотая!

Мені твого відкупу не треба,

Іди собі, рибко, в синє море,

Гуляй там собі на просторі!»

1 Ветха землянка — виритий у землі, дуже старий будинок.

2 Невід — сітка рибальська.

3 Баговиння — тонкі густі водорості.

Повернувся дід до старої,

Розповів їй про диво велике:

«Я піймав був сьогодні рибинку,

Золоту рибинку, не просту,

По-нашому рибка говорила,

В синє море додому просилась.

Дорогою ціною відкуплялась,

Відкуплялась, чим тільки я схочу.

Не посмів я взять відкуп з рибки,

Відпустив її так в сине море».

Почала баба лаяти діда:

«Ой, дурило ж ти, недотепа!

Не зумів взяти відкупу з рибки!

Було взяти від неї хоч ночви4,

Адже наші, бач, зовсім побиті!»

4 Ночви — довгаста посудина для прання білизни, купання, виготовлення тіста тощо.

От пішов дід до синього моря,

Бачить: море злегенька заграло.

Став він кликати рибку золотую.

Припливла з моря рибка, спитала:

«Чого тобі треба, дідусю?»

Тут старий уклонився та й каже:

«Змилуйся, паніматонько-рибко!

Бач, стара моя все докоряє,

Не дає мені, старому, спокою:

Їй потрібні новісінькі ночви,

Бо наші, бач, зовсім побиті!»

Відказала рибка золотая:

«Не журися, іди собі з Богом,

Будуть вам новісінькі ночви».

Повернувся старий до старої, —

А у баби новісінькі ночви!

Та ще дужче стара докоряє:

«Ой, дурило ж ти, недотепа!

Випросив, телепню, ночви!

А яка ж із ночов отих користь?!

Повертайся, дурню, до рибки,

Уклонися їй, випроси хату!»

От пішов дід до синього моря, —

Скаламутилось синє море.

Став він кликати рибку золотую.

Припливла до нього рибка, спитала:

«Чого тобі треба, дідусю?»

Тут старий уклонився та й каже:

«Змилуйся, паніматонько-рибко!

Іще дужче стара мене лає,

Не дає мені, старому, спокою,

Хату просить баба сварлива!»

Відказала рибка золотая:

«Не журися, іди собі з Богом.

Нехай так уже: буде вам хата!»

Пішов дід до своєї землянки,

А землянки немає вже й сліду!

Перед ним стоїть хата з світлицею,

З димарем мурованим, білим,

Ще й дубові, тесові ворота.

А стара сидить під віконцем

Та чимдуж чоловіка картає:

«Ой, дурило ж ти, недотепа!

Випросив, телепню, хату!

Повертайся, вклонися рибці:

Вже не хочу я бути селянкою,

Хочу буть стовбовою дворянкою5

5 Стовбова дворянка — дворянка старовинного і знатного роду.

Знов пішов дід до синього моря, —

Неспокійне синєє море!

Золоту став він кликати рибку.

Припливла з моря рибка, спитала:

«Чого тобі треба, дідусю?»

Уклонився він рибці та й каже:

«Змилуйся, паніматонько-рибко!

Бач, стара моя зовсім здуріла,

Не дає мені, старому, спокою:

Вже не хоче буть вона селянкою,

Хоче буть стовбовою дворянкою».

Відказала рибка золотая:

«Не журися, іди собі з Богом!»

Повернувся старий до старої,

Що ж він бачить? — Високі хороми,

А на ґанку стоїть його баба,

В соболевій вона тілогрійці,

Грезетова на маківці кічка6,

Ще й перлове намисто на шиї,

На руках самоцвітні каблучки,

На ногах — чобітки червоні.

Перед нею дбайливі слуги,

Вона б’є їх, за чуба тягає...

Каже дід до своєї старої:

«Здрастуй, пані-добродійко дворянко!

Чи теперечки ти вдовольнилась?»

А стара на старого як гримне

Та на стайню до коней послала.

6 Грезетова кичка — давній головний убір заміжньої жінки із тканини з візерунком того самого кольору.

Ілюстрація Івана Білібіна

От і тиждень, і другий минає,

Іще дужче тут баба здуріла,

Знов до рибки старого посилає.

«Повертайся, вклонися рибці:

Вже не хочу я бути дворянкою,

Хочу вільною бути царицею!»

Дід злякався, почав благати:

«Що ти, бабо, чи ти сказилась?

Ні ступити, ні мовить не вмієш,

То й смішитимеш ціле царство!»

Розгнівалась баба ще дужче,

Як ударить діда в обличчя.

«Як ти смів сперечатись зі мною,

Зі мною, дворянкою стовбовою?!

Йди до моря, кажу тобі честю,

А не схочеш — неволею підеш!»

Почвалав старенький до моря, —

Почорніло синєє море.

Ілюстрація Бориса Зворикіна

Золоту став він кликати рибку.

Припливла до нього рибка, спитала:

«Чого тобі треба, дідусю?»

Уклонився старий та й каже:

«Змилуйся, матінко-рибко!

Знову моя баба вередує:

Вже не хоче бути дворянкою,

Хоче бути вільною царицею!»

Відказала рибка золотая:

«Не журися, іди собі з Богом.

Добре, буде царицею баба!»

До старої дідусь повернувся,

Бачить: царський палац препишний,

У палаці стару свою бачить, —

За столом сидить вона — цариця,

Служать їй бояри та дворяни,

Наливають їй вина заморські,

А на закуску — медяники солодкі.

Навкруги стоїть грізна сторожа,

За плечима — списи та сокири.

Як побачив дідусь, налякався,

В ноги він старій уклонився,

Мовив: «Здрастуй, грізна царице!

Чи ж теперечки ти вдовольнилась?»

І не глянула баба на нього,

Тільки гнати з очей його звеліла.

Тут підбігли пани та бояри,

Старого у шию заштовхали.

А на дверях сторожа надбігла

Та сокирами ледь не зарубала.

Ще й народ глузував із нього:

«Так і треба тобі, старий нечемо!

Це тобі, нечемо, наука,

Щоб не ліз не в свої сани!»

Кадр із мультфільму «Казка про рибака і рибку», 1950 р.

Ось і тиждень, і другий минає, —

Іще дужче баба здуріла,

Царедворців по діда посилає.

Розшукали старого, приводять.

Чоловікові й каже баба:

«Повертайся, вклонися рибці, —

Вже не хочу я бути царицею,

Хочу бути морською володаркою,

Хочу жити в окіяні-морі,

Щоб служила мені рибка золотая

І в мене була на побігеньках».

Не насмілився дід сперечатись,

Не наважився всупереч казати.

От іде він до синього моря,

Бачить — море сердито бушує,

Надимає розгнівані хвилі,

Ходять хвилі, і стогнуть, і виють.

Став він кликати рибку золотую.

Припливла з моря рибка, спитала:

«Чого тобі треба, дідусю?»

Уклонився старий та й каже:

«Змилуйся, матінко-рибко!

Що робити з клятою бабою?

Вже не хоче вона буть царицею,

Хоче буть володаркою морською,

Щоб їй жити в окіяні-морі,

І щоб ти сама їй служила

І в неї була на побігеньках!»

Не сказала нічого рибка,

Лиш хвостом по воді майнула

І сховалась в глибокому морі.

Довго ждав старий біля моря,

Не діждався, пішов він додому.

Глянув — аж перед ним землянка,

На порозі сидить його баба,

Перед нею — розколоті ночви.

Переклала з російської Наталя Забіла

Засвоюємо прочитане

  • 1. Стисло перекажіть зміст казки «Казки про рибака та рибку».
  • 2. Хто є головними героями казки? Що ви дізналися про життя діда та баби?
  • 3. Що відмінного у вдачі діда і баби?
  • 4. Чому дід випустив рибку?
  • 5. Як ви гадаєте, чому рибка відмовилась виконувати останнє бажання баби?

Міркуємо над прочитаним

  • 1. Як розпочинається казка? Прочитайте зачин. Чи властивий такий зачин для казок?
  • 2. Які магічні цифри зустрічаються у казці?
  • 3. Яка головна думка казки? Чому ви так вважаєте? А як би ви вчинили на місці головного героя?

Працюємо творчо

  • 1. Як ви гадаєте, до якої групи казок належить «Казка про рибака та рибку»? Доведіть свою думку.
  • 2. Що, на вашу думку, засуджує поет у своїй казці?