Історія України. Повторне видання. З поглибленим вивченням історії. 9 клас. Гісем

§ 5. Початок українського національного відродження

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: дізнатися про те, як розпочалося формування української національної ідеї; з’ясувати, у чому полягало несприйняття частиною нащадків козацької старшини Лівобережжя асиміляторської політики Російської імперії; визначити прояви першого початку формування української національної самосвідомості на українських етнічних територіях у складі Російської імперії; аналізувати утворення та діяльність Кирило-Мефодіївського братства.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Як козацька старшина боролася за відновлення державних прав України у XVIII ст.? 2. Яким був національний склад населення Наддніпрянської України? 3. Що таке національне відродження? На які етапи його поділяють? 4. Що вам відомо про «Історію Русів» та її значення для української культури цього часу? 5. Використовуючи набуті з української літератури знання про «Енеїду» І. Котляревського, розкрийте роль творів нової української літератури для національного самоусвідомлення української спільноти.

1. ПОЧАТОК ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ. Наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст. на українських землях у складі Російської імперії в їх суспільному житті існувало декілька рухів.

Польський національно-визвольний рух об’єднував польських патріотів, які боролися за відродження своєї державності, знищеної наприкінці XVIII ст. Своєю метою вони вважали відновлення Речі Посполитої в кордонах від Балтійського до Чорного морів. Прибічники цих поглядів переважали в середовищі нащадків польської шляхти на Правобережжі. Українське населення краю майже не підтримувало його.

Історична пам’ять — сукупність уявлень про спільне минуле, які передаються з покоління в покоління у вигляді узагальнених образів.

Національна ідея — сукупність найзагальніших уявлень про сучасний розвиток і перспективи на майбутнє певної спільноти.

Російський опозиційний рух ототожнювався з тими представниками російського дворянства, які домагалися лібералізації імперських порядків. Переважну більшість членів таємних організацій, утворених ними на українських землях, становили офіцери розташованих тут частин російської армії. Серед них були й українці, що вступали до цих товариств із власних патріотичних почуттів. Однак представники російського напряму, як правило, не визнавали за народами, що населяли імперію, права на окреме державне існування.

Український національний рух об’єднував прихильників ідеї боротьби проти імперського панування за права українського народу. На його розвиток впливали тогочасні європейські суспільно-політичні ідеї, діяльність представників польських та російських визвольних рухів, а також історична пам’ять українців. На цьому підґрунті формувалися основи національної ідеї української спільноти.

Упродовж кінця XVIII — першої половини XIX ст. українська національна ідея еволюціонувала від намагання відновити автономію українських земель частиною нащадків козацької старшини до першої спроби висунути програму національного визволення українського народу, здійснену представниками Кирило-Мефодіївського братства.

  • Визначте заходи, якими дворяни-автономісти Лівобережжя висловлювали своє опозиційне ставлення до Імперської дійсності.

2. ПЕРШІ СПРОБИ ОПОРУ НАЩАДКІВ КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ АСИМІЛЯТОРСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. На Лівобережжі чимало нащадків козацької старшини, незадоволених проявами асиміляції українців у політиці Російської імперії, прагнули зберегти й відновити традиції козацтва та Гетьманщини. Після того як у 1785 р. імператриця Катерина II поширила на нащадків козацької старшини права й привілеї російського дворянства, опозиційні настрої серед них пішли на спад. Проте залишалися також ті, кого за їхні погляди називали автономістами.

Асиміляція — соціально-культурний процес втрати певним народом усвідомлення себе частиною своєї національної спільноти й прийняття ним рис іншої спільноти.

У 70—90-х рр. XVIII ст. на Лівобережжі діяв створений місцевими патріотами-автономістами Новгород-Сіверський гурток. Його учасниками стали декілька десятків українських діячів. Гуртківці прагнули до повернення часів існування Гетьманщини. Вони виступали за її широку адміністративно-територіальну, культурну й церковну автономію у складі Російської імперії. При цьому не виключалася можливість їх виходу з під її влади. Із цією метою в 1791 р. учасник Новгород-Сіверського автономістського гуртка Василь Капніст їздив до Берліна, щоб дізнатися у прусського короля Фрідріха-Вільгельма II, чи підтримає він збройне повстання, підняте автономістами проти влади Російської імперії на Лівобережжі. Однозначної відповіді в Берліні В. Капніст не отримав.

Серед членів гуртка обговорювалися думки про необхідність укладання рівноправних міждержавних союзів відновленої Гетьманщини з Росією та Польщею, наголошувалося на порушенні Москвою козацьких прав і свобод після підписання «Березневих статей» 1654 р.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із листа В. Капніста до міністра двору та держави Пруссії з проханням про зустріч

Пане! Благаю Вашу милість вибачити сміливість, що я дозволяю [собі] звернутись безпосередньо до Вас. Дуже важлива справа, яка привела мене з віддаленої країни до Вашої милості, вимагає якнайшвидшого налагодження та якнайбільшої таємниці...

Із доповідної записки міністра королю Пруссії із приводу зустрічі з В. Капністом

Вважаю своїм обов’язком якнайсмиренніше доповісти Вашій Величності, що до мене таємно прибув дворянин із Малоросії, або Російської України, який називає себе Капністом... Він твердить, що [його] послали жителі цієї країни, доведені до крайнього відчаю тиранією, яку російський уряд, а саме князь Потьомкін, чинили над ними, та що він хотів би знати, чи на випадок війни можуть вони сподіватися на протекцію Вашої Величності, — у такім разі вони спробують скинути російське ярмо. Він каже, що це була країна давніх запорозьких козаків, від яких забрали всі їхні привілеї, кинувши їх під ноги росіян...

...Я йому відказав, що не можу вплутуватися в пропозиції такого штибу: що Ваша Милість також не захоче про це слухати, доки ви дотримуєтеся миру з Росією; що коли вибухне війна, тоді їм доведеться думати, що треба зробити, аби шукати й дістати підтримку Вашої Величності...

Треба побоюватися, чи це не був емісар (державний агент), підісланий російським двором...

Із відповіді короля Пруссії Вільгельма міністру

...Я повністю поділяю Вашу думку, що не треба довіряти першому стрічному, який приходить із планами, подібними до тих, про які Ви згадуєте... Ви, очевидно, відповіли йому дуже добре, що в разі оголошення війни треба буде тоді подивитися, чи його співвітчизники матимуть такі ж наміри діяти, як вони про це кажуть...

Робота в парах. Опрацюйте джерело і дайте відповіді на запитання: 1. Якою була позиція прусського міністра й короля щодо допомоги українським дворянам-автономістам? 2. Чим можна пояснити позицію прусського двору? 3. Пригадайте, у яких спільних з Австрією та Росією зовнішньополітичних акціях брала участь Пруссія в 1772, 1793, 1795 рр. Спробуйте пов’язати участь у цих заходах із відповіддю В. Капністу.

Обмеженість поглядів учасників Новгород-Сіверського автономістського гуртка сучасні українські історики вбачають у тому, що вони обмежувалися культурно-освітніми проектами й прагнули знайти політичний компроміс із російською владою.

Патріотично-автономістські погляди Новгород-Сіверських гуртківців мали досить помітний вплив на наступні покоління діячів українського національного руху Лівобережної України.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Аналізуючи початок українського національного відродження в Лівобережній Україні, український історик Кирило Галушко зазначав: «Саме тут зосереджувалася соціальна еліта українського суспільства — нащадки козацької старшини, малоросійське дворянство, у свідомості якої була ще свіжою пам’ять про автономний статус цих земель у складі імперії. Саме на Лівобережжі виникла і плекалася ідеологія автономізму, зміст якої полягав у прагненні відновити автономний статус свого краю в межах Російської держави».

ЦІКАВІ ФАКТИ

Існує думка, що до гуртківців належав або був пов’язаний із ними невідомий автор «Історії Русів», створеної між 1760—1820 рр. У ньому дається тогочасне бачення історії України від найдавніших часів до 1768 р. Розповідаючи про події минулого, автор прагне показати наступність у князівсько-гетьманських традиціях у Русі-Україні, звертає увагу на порушення правлячими колами Речі Посполитої і Московської (Російської) держави козацьких прав і свобод, виправдовує всі дії козацтва як відповідні тогочасним уявленням про мораль і справедливість.

  • Визначте події, які пов’язані з розгортанням українського національного відродження на Лівобережжі та Слобожанщині.

3. ПОШИРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ НА ЛІВОБЕРЕЖЖІ ТА СЛОБОЖАНЩИНІ. Відповідно до вимог імперської влади нащадки козацької старшини змушені були шукати документи, які могли підтвердити їхні претензії на отримання російського дворянства. Вони знаходили в родинних архівах: грамоти литовських князів, укази королів Речі Посполитої, універсали українських гетьманів тощо.

Українські дворяни-автономісти В. Полетика, Р. Маркович, А. Чепа, М. Милорадович, Т. Калинський, В. Черниш та інші не мали потреби підтверджувати власне походження, але «по усердію й любові до своєї нації» охоче допомагали в цьому іншим.

Боротьба нащадків лівобережної шляхти й козацької старшини за визнання за ними прав на російське дворянство, що тривала до 1835 р., мала далекосяжні наслідки. Необхідність звернення до власної історії сприяла пробудженню національної самосвідомості серед значної частини українського населення Лівобережжя. У цей час почали з’являтися перші етнографічні та історичні праці, написані дослідниками-аматорами.

Відтворенню минулого українського народу сприяли праці Олександра Рігельмана «Літописна оповідь про Малу Росію, її народ і козаків узагалі», Якова Марковича «Записки про Малоросію, її мешканців і твори», Дмитра Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії», Миколи Маркевича «Історія Малоросії». Першим написав літературний твір народною мовою українців Іван Котляревський, використавши сюжет поеми «Енеїда» (була надрукована в 1798 р.). Мовознавець Олексій Павловський у своїй «Граматиці малоросійського наречія» першим розробив граматичну будову української мови, принципи її розмовного та літературного використання.

Першим дослідником-аматором українського фольклору став грузинський князь Микола Цертелєв, що видав у Санкт-Петербурзі зібрані ним українські історичні пісні. Три збірки народних пісень українців створив та опублікував перший ректор Київського університету Михайло Максимович.

Наведені досягнення дослідників-аматорів стали основою для подальшого розвитку українського національного відродження.

На Слобожанщині розгортання українського національного відродження пов’язують із відкриттям у 1805 р. Харківського університету. Він став першим вищим навчальним і науковим закладом європейського типу на українських землях, підвладних Російській імперії. Ініціатором його створення став слобідський дворянин, вчений, громадський діяч і просвітитель Василь Каразін.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Василь Каразін

Слобідський дворянин Василь Каразін був одним із друзів імператора Олександра І і завдяки цьому дістав його особисту згоду на створення університету в Харкові. Його відкриття стало головною справою життя В. Каразіна. Крім цього, він написав близько 60 наукових праць з агрономії, гірничої справи, метеорології тощо. В. Каразін був винахідником різноманітних сільськогосподарських машин, парового опалення, технології видобутку селітри, сушильних апаратів тощо. Він склав кілька проектів суспільно-економічних реформ у Російській імперії, що викликало незадоволення в правлячих колах. В. Каразіна ув’язнили в Шліссельбурзькій фортеці (1820—1821 рр.), а потім відправили жити під наглядом поліції до родинного маєтку. На відміну від імперського уряду, на українських землях до вченого ставилися з величезною повагою. «Щастям появи університету в Харкові, — писали в листах до нього сучасники, — Україна вам єдиному зобов’язана». У 1905 р. на кошти, зібрані харків’янами, неподалік від будівлі університету в Харкові було відкрито пам’ятник В. Каразіну.

У перше десятиліття діяльності Харківського університету тут працювали 29 професорів, яких запросили з різних країн. Вони знайомили студентів із поширеними тоді в Європі суспільно-економічними та ідейно-політичними течіями. Із випускників Харківського університету сформувалося нове покоління патріотів, яке наприкінці 20-х рр. XIX ст. посіло чільне місце в українському національному русі. У місті завдяки ним з’явився так званий Харківський осередок українського руху.

Губернаторський палац у Харкові. Кінець XIX ст. Стара будівля університету

Пам’ятник В. Каразіну в Харкові. Скульптор І. Андреолетті, архітектор О. Бекетов. 1905 р. Сучасний вигляд

Із кінця 20-х рр. XIX ст. до 1861 р. видання власних періодичних журналів на українських територіях перебувало під забороною. Тому у 20—30-х рр. XIX ст. в Харкові стали випускати українські альманахи й літературні збірки. У них розміщувалися твори й переклади українською мовою Петра Гулака-Артемовського. Українське народне життя описував у своїх повістях Григорій Квітка-Основ’яненко. Поетів Левка Боровиковського та Амвросія Метлинського називали «останніми бандуристами» за їх романтичні балади про славне минуле, написані українською мовою.

У 30-х рр. XIX ст. зростання цікавості до українського культурного життя на Слобожанщині пов’язується з діяльністю так званої «харківської трійці». Вона складалася з Ізмаїла Срезневського, Миколи Костомарова та Амвросія Метлинського. Завдяки їх зусиллям з’явилися збірки «Український альманах», «Утренняя звезда», «Запорожская старина».

На думку дослідників, завдяки діячам Харківського осередку українського руху відбулася поступова заміна терміну «Малоросія» на «Україна», «малоросійський» на «український». Саме І. Срезневський став першим, хто назвав малоросійську мову «українською».

Наприкінці 30 — на початку 40-х рр. XIX ст. у Харкові виник літературно-науковий гурток «романтиків», очолюваний М. Костомаровим. Завдяки зусиллям слобідсько-української інтелігенції, яка входила до нього, з’явилися альманахи «Сніп» та «Молодик». Гуртківці підтримували зв’язки з діячами чеського національного руху і, як вважають дослідники, від них перейняли ідею створення загальнослов’янської федеративної держави.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У 30-х рр. XIX ст. українські літературні гуртки з’явилися в імперській столиці — Санкт-Петербурзі. Під впливом «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» Миколи Гоголя, який там жив і працював, українські народні пісні здобули багато прихильників серед місцевої еліти. У 1831—1845 рр. тут перебував також Тарас Шевченко. У 1840 р. в Санкт-Петербурзі вийшло перше видання його «Кобзаря». Велике значення мало видання в Санкт-Петербурзі в 1841 р. письменником Євгеном Гребінкою альманаху «Ластівка», у якому вперше всі твори було написано українською мовою. Відкриття в Києві університету Св. Володимира сприяло тому, що на початку 40-х рр. XIX ст. сюди перемістився центр українського національно-культурного життя. Навколо університету згуртувалися молоді українські патріоти, серед яких були Василь Білозерський, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак та інші.

У 1845 р. посаду викладача університету отримав Тарас Шевченко.

  • Визначте основні характеристики, притаманні діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

4. УТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО БРАТСТВА. На початку 40-х рр. XIX ст. посилення русифікації Південно-Західного краю сприяло проявам протидії цьому серед української спільноти Лівобережжя та Правобережжя. У 1842—1843 рр. у Києві сформувався гурток, який очолив письменник, етнограф та історик Пантелеймон Куліш. Членів гуртка об’єднувала зацікавленість до минулого України та історії українського козацтва. Захоплення цим сприяло розвитку патріотичних почуттів гуртківців і прагненню докласти зусиль до зміни становища України.

У грудні 1845 р. серед однодумців П. Куліша виникла думка про перетворення їхнього гуртка на таємне товариство з метою пропаганди ідей слов’янської єдності. Ініціаторами цього стали полтавський учитель В. Білозерський, державний службовець П. Гулак, історик М. Костомаров, письменник П. Куліш, етнограф О. Маркович. Організаційне оформлення товариства відбулося на початку наступного року. Його назвали Кирило-Мефодіївським братством на честь братів Кирила і Мефодія — проповідників християнства серед слов’янських народів. Знаком братчиків, як називали себе члени товариства, став перстень із написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846 р.».

Використовуючи імена слов’янських просвітителів у назві, засновники організації підкреслювали, що головним для них є просвітницька діяльність і слов’янська єдність.

У квітні 1846 р. до братства, як припускають, після переїзду з Петербурга до Києва приєднався Т. Шевченко. Кількість членів організації в 1846 р. становила 12 осіб, а зв’язки з нею підтримували ще близько 100.

Члени братства здійснювали наукову діяльність, виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, поширюючи свої ідеї щодо майбутнього українців. Велику увагу кирило-мефодіївці приділяли просвітницькій діяльності, збирали кошти на відкриття народних шкіл, працювали над створенням підручників для них. Зокрема, П. Куліш написав перший підручник з історії України «Повість про український народ».

Уявлення про мету братства в його членів відрізнялися. Так, М. Костомаров головними вважав християнські ідеали й створення спілки слов’янських народів. Т. Шевченко наполягав на першочерговості знищення кріпацтва й визволення з-під російської влади. П. Куліш віддавав пріоритет ідеї національного визволення. Усі ці погляди знайшли відображення в «Книзі буття українського народу» і «Статуті слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія» — програмових документах братства, автором яких став М. Костомаров.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

У розділі «Головні ідеї» «Статуту...» Кирило-Мефодіївського братства наголошувалося на повній самостійності кожного слов’янського «племені» за наявності спільного Слов’янського собору майбутньої співдружності слов’янських держав. Це суттєво відрізнялося від офіційної ідеології Російської імперії, яка проголосила себе покровителькою всіх слов’янських народів. Кирило-мефодіївці виступали за те, щоб утворити демократичну слов’янську федерацію з рівними правами всіх її членів.

Пантелеймон Куліш

Василь Білозерський

Викладена в них програма стала першою спробою поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими християнськими ідеалами та соціальною ідеєю. Реалізація національної ідеї українців пов’язувалася зі створенням слов’янської спілки християнських республік. Україна, на думку М. Костомарова, могла стати вільною лише в «союзі слов’янськім».

ЦІКАВІ ФАКТИ

Первинна назва справи, відкритої щодо братчиків поліцією, — «Про Україно-Слов’янське товариство» — зберігалася в таємниці для того, щоб приховати мету його діяльності. Товариство називали «Кирило-Мефодіївським» за тією назвою, яку застосував М. Костомаров, «щоб перед кожним урядом покришка була».

ЦІКАВІ ФАКТИ

Багато зусиль для того, щоб визволити Т. Шевченка, докладала княгиня Варвара Рєпніна-Волконська, яку сам поет називав своїм «добрим ангелом». Проте шеф жандармів граф О. Орлов відмовив їй і попередив, що подальші «клопотання» матимуть неприємні для неї наслідки.

УКРАЇНА І СВІТ

На думку українського історика Миколи Варварцева, на формування програмових засад Кирило-Мефодіївського братства мала вплив ідеологія та політика італійської організації «Молода Італія».

Також на його засновників мали вплив, на думку дослідників, «визвольні ідеї Заходу періоду назрівання "Весни народів" й активізація загальнослов’янського національного руху» (зокрема його чеської та польської течій).

Микола Костомаров

Християнська ідея знайшла відображення в проголошенні необхідності перебудови всього суспільного життя на основі християнських ідеалів. Із цим також пов’язувалася ідея українського месіанства (особливої ролі): визволяючи слов’янські народи, українці виконують Божу волю. Реалізація соціальної ідеї пов’язувалося насамперед із ліквідацією кріпацтва та станової нерівності.

Програмові ідеї братства в скороченому вигляді містилися також у відозвах «До братів українців» та «До братів великоросів і поляків».

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із довідки III відділення про діяльність учасників Кирило-Мефодіївського братства

У 1847 р. виявлено, що слов’янофільство може набути злочинного напряму: у Києві кандидат Гулак, ад’юнкт-професор Костомаров і кандидат Білозерський заснували таємне товариство під назвою «Товариство Св. Кирила і Мефодія...».

Мета цього товариства спочатку полягала в тому, щоб, відновлюючи народність, мову і літературу слов’янських племен, підготувати ці племена до об’єднання в одну державу, але оскільки всі члени товариства були з Малоросії, то незабаром слов’янофільство перетворилося на українофільство, і вони перейшли до припущень про відновлення Малоросії в тому вигляді, як вони були до приєднання до Росії... У творах Куліша і частково Костомарова описувалися розпорядження імператора Петра І і його наступників у вигляді гноблення та придушення прав народних, а дух попереднього козацтва вони зображували із захопленим схваленням... славу часів Гетьманщини називали всесвітньою, наводили пісні українські, у яких оспівується любов до волі, натякаючи, що цей дух не зник і досі зберігається в малоросіянах. Шевченко у своїх віршах, окрім схвалення попередніх часів і лаяння існуючих порядків, із надзвичайною зухвалістю висловлював наклепи і жовч на все святе для Росії... Були знайдені статут товариства і рукопис «Закон божий» надзвичайно революційного змісту, і вони свідчать, що товариство могло набути напряму, небезпечного для державного спокою.

Робота в парах. Обговоріть зміст джерела і дайте відповіді на запитання: 1. Як російський уряд визначив мету діяльності Кирило-Мефодіївського братства? 2. У чому влада вбачала його небезпеку?

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало близько 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора його членів заарештували. Слідство тривало протягом трьох місяців. Більш за все імперських урядовців збентежили ідеї, викладені в документах братства. За вироком, затвердженим імператором Миколою І, усіх 12 братчиків покарали засланням до різних місць імперії. Найбільше постраждав Т. Шевченко, якого відправили солдатом окремого Оренбурзького корпусу до Орської фортеці (сучасне м. Орськ, Росія) із забороною писати й малювати.

Суворе покарання кирило-мефодіївців загальмувало розвиток українського національного відродження, однак не змогло його зупинити.

НА ПІДСТАВІ ФАКТІВ, РОЗГЛЯНУТИХ У ПАРАГРАФІ, СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

  • особливості перших спроб опору нащадків козацької старшини асиміляторській політиці Російської влади на Лівобережжі;
  • розвиток українського національного відродження на Лівобережжі та Слобожанщині;
  • значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства для розгортання українського національного руху.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

70—90-ті рр. XVIII ст. — діяльність Новгород-Сіверського автономістського гуртка.

1845 р., грудень — 1847 р., березень — діяльність Кирило-Мефодіївського братства.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Відгадайте героя/героїню». Правила гри. Учитель/учителька записує на картку прізвище історичного діяча/діячки та кладе її до конверта. Учні та учениці мають за допомогою заздалегідь визначеної кількості запитань (наприклад, десяти) і часу відгадати, про кого йдеться. Учитель/учителька може відповідати лише «так», «ні», «частково». Гру можна проводити з учнівськими парами, малими групами або всім класом.

2. Висловіть обґрунтовану думку про важливість історичної пам’яті та національної ідеї для розвитку української спільноти. 3. Поясніть, як у діяльності Новгород-Сіверського гуртка втілювалися патріотично-автономістські традиції. 4. Наведіть факти, на підставі яких можна стверджувати, що на українських етнічних територіях у складі Російської імперії відбулася перша стадія українського національного відродження.

5. Український історик Рем Симоненко вбачав історичне значення Кирило-Мефодіївського братства в тому, що воно стало першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Наведіть факти, на підставі яких можна дати таку оцінку братства. 6. Робота в парах. Розпочніть складання таблиці «Стадії українського національного відродження».

Стадія національного руху

Основні події

Результати

7. Розв’яжіть пізнавальні задачі. 1) На думку українського історика канадського походження, Кирило-Мефодіївське братство своєю діяльністю привернуло увагу російського уряду до потенційної небезпеки зростання національної свідомості української спільноти. Чи згодні ви з наведеним твердженням? Чому? 2) Пояснюючи жорстокість у переслідуванні російською владою Тараса Шевченка за його участь у Кирило-Мефодіївському братстві діяч українського руху Михайло Драгоманов писав, що творчість поета відображала «гарячі думи Київсько-українського гуртка». Наведіть приклади з розглянутих на уроках української літератури творів поета, які можна використати для створення такої характеристики. 8. Застосуйте набуте з української літератури уявлення про літературу українського романтизму й поясніть, як ви розумієте зв’язок між ідеями Просвітництва, романтизмом та діяльністю осередків національного відродження на українських землях у складі Російської імперії.