Історія України. Повторне видання. З поглибленим вивченням історії. 9 клас. Гісем

§ 4. Соціально-економічне становище

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: визначати особливості розвитку сільського господарства українських земель у цей період; аналізувати перебіг першого етапу індустріальної революції; характеризувати розвиток сіл, міст і торгівлі; з’ясувати, у чому полягала нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були особливості економічного становища українських земель у другій половині XVIII ст.? 2. Що таке індустріальна революція? Де і коли вона розпочалася в Європі? 3. Які зміни в європейському суспільстві спричинило розгортання індустріальної революції? 4. Назвіть нові міста, засновані на українських землях у другій половині XVIII ст. 5. Як розвивалася торгівля в Україні у XVIII ст.? 6. Які товари вивозилися з українських земель до інших країн, а які — завозилися?

  • Які явища характеризували стан сільського господарства та аграрних відносин у цей період?

1. РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА АГРАРНИХ ВІДНОСИН. У першій половині XIX ст. економіка українських земель зберігала аграрний характер. У їх сільському господарстві на початку століття працювало близько 95 % населення, а в середині століття — 89 %. Близько 75 % усієї оброблюваної землі належало поміщикам. Селянство — головний виробник сільськогосподарської продукції — відрізнялося за своїм становищем. Його основними групами були:

  • приватновласницьке селянство, або кріпаки (перебували в особистій залежності від поміщиків та були прикріплені до їхніх маєтків. Приватновласницьке селянство кількісно переважали на Правобережжі);
  • державне селянство (належало державній скарбниці й офіційно називалося «вільними сільськими обивателями», які були особисто вільними й вели власне господарство. Державне селянство переважали на Півдні та Лівобережжі).

Приватновласницьке селянство було зобов’язане виконувати панщину, або відробіткову ренту. Державні селяни сплачували грошову ренту, віддаючи чверть своїх прибутків як податок державі. Російський уряд у 1797 р. офіційно обмежив панщину трьома днями на тиждень. Проте землевласники обходили закон за допомогою урочної системи, коли на один день панщини давалося таке завдання («урок»), яке можна було виконати лише за два-три дні. Вони також запроваджували «місячину», і селянство за постійну панщину отримувало місячне утримання натурою (тобто продуктами).

КІЛЬКІСТЬ ПРИВАТНОВЛАСНИЦЬКОГО І ДЕРЖАВНОГО СЕЛЯНСТВА У СКЛАДІ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНІВ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Яку інформацію про кількість приватновласницького й державного селянства у складі населення регіонів українських земель можна отримати за схемою?

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Витяг із журналу Київського губернського правління про вжиття заходів для припинення поширення чуток щодо наміру уряду звільнити селянство з кріпосного стану (1830 р.)

Відповідно до указу його імператорської величності... велено суворо переслідувати усіх тих, хто буде поширювати чутки про намір уряду надати селянству свободу й здійснити найдіяльніші заходи з припинення найменших ознак непослуху селянства до їх поміщиків... До відома його імператорської величності дійшло, що з певного часу неблагонадійні або розбещені особи почали..., поширювати чутки, як вже бувало раніше, про намір уряду надати свободу селянству.

(У зв’язку з цим) необхідно оголосити повсюдно:

1. Будь-які розмови про свободу наземних поселян (державних селян — Авт.) від сплати податків і поміщицьких селян і дворових людей від покори їхнім панам є чутками неправдивими, вигаданими й поширюваними особами з поганими намірами..., щоб через ці чутки збагатитися за рахунок селянства...

4. Підтверджується необхідність керівникам губерній здійснювати неухильний нагляд, щоб поширювачі таких чуток без відволікань піддавалися суду для покарання їх за всією суворістю законів.

Робота в парах. Опрацюйте наведене джерело й визначте, яким було ставлення російської влади до питання можливості скасування кріпосного права в країні.

Потерпало селянство й від обезземелення. Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію спричиняло те, що власники маєтків збільшували кількість своєї землі як джерела прибутків і постійно зменшували розміри селянських наділів.

Посилюючи визиск свого селянства, поміщики на невеликий період збільшували свої прибутки. Однак наступний занепад селянських господарств, відсутність стимулів для кращої праці, неможливість використання нової техніки робили неминучим занепад поміщицьких маєтків. У 30—40-х рр. XIX ст. після нетривалого періоду розквіту такі господарства опинилися в стані кризи. Її головною причиною стало збереження в сільському господарстві Російської імперії кріпосного права, або кріпацтва.

У середовищі державного селянства Лівобережної та Південної України в результаті товаризації виробництва відбувалося майнове розшарування селянства. Зокрема, у Катеринославській губернії селяни-власники зосередили у своїх руках 18 % усієї приватної землі. З’являлися окремі заможні селяни, які володіли або орендували 100 і більше десятин землі. Імперський уряд підтримував державних селян. Їх було зрівняно в правах із міщанами щодо придбання землі, дозволено створювати фабрики й заводи.

Кріпосне право, кріпацтво — система аграрних відносин, коли селянин за право господарювати на землі її власника втрачав особисту свободу, право вільно залишати земельну ділянку («прикріплювався» до неї), підлягав судовій й адміністративній владі її власника.

Товаризація — процес, за якого продукти праці виробляються для потреб ринку.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із «Записки про кріпосний стан» українського громадського діяча Г. Галана

Селяни утримуються від придбання через природну невпевненість у міцності цього надбання, приховують нажите ними, перетворюючи його на мертвий капітал, а поміщики, зі свого боку, легше марнотратять придбане ними, як таке, що можна легко повернути і знову відшкодувати завдяки даровій праці.

Робота в парах. Опрацюйте наведений матеріал і дайте відповіді на запитання: 1. Які факти наводить автор документа? 2. Які висновки можна зробити про вплив кріпосного права на розвиток сільського господарства українських земель?

Процеси розшарування розгорталися також серед приватновласницьких селян. Їм дозволялося купувати землю на ім’я власника мастку, використовувати найманих працівників, засновувати підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Проте їхнє правове становище залишалося незмінним, і власник мастку міг у будь-який час забрати все їхнє майно.

Погіршення умов існування приватновласницьких селян перетворювало їх на джерело соціальної нестабільності. Проте, намагаючись розв’язати селянське питання, імперський уряд остерігався невдоволення дворян-землевласників, які вважали такі дії посяганням на їхні інтереси.

  • Визначте зміни, які відбувалися на українських землях у складі Російської імперії на початку індустріальної революції.

2. ПОЧАТОК ІНДУСТРІАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. У 30-х рр. XIX ст. на українських землях у складі Російської імперії розпочалася індустріальна революція. Мануфактури, що існували тут раніше, базувалися на ручній примусовій праці кріпаків. Тому перехід до фабрично-заводської промисловості з машинним виробництвом, заснованим на вільнонайманій праці, спричинив тут поступову руйнацію кріпосницьких порядків.

Кількість мануфактур зменшувалася, а фабрик і заводів — зростала. Якщо в 1825 р. на українських землях існувало близько 650 підприємств фабрично-заводської промисловості, то в 1861 р. їх уже налічувалося 2330. Особливо швидко нові підприємства з’являлися в суконній промисловості. Протягом 1805—1859 рр. кількість суконних підприємств зросла з 27 до 160. Основним центром суконної промисловості стало село Клинці на Чернігівщині, де в 1860 р. діяло дев’ять суконних фабрик. У 1789 р. виник ливарний завод у Херсоні, де виготовляли гармати для морського флоту. Суднобудівні заводи існували в Миколаєві та Херсоні. У 1824 р. перший цукровий завод збудували в Київській губернії. Швидкими темпами розвивалася кам’яновугільна промисловість. На середину XIX ст. Донбас став другим за розмірами (після Силезького басейну в Польщі) у Російській імперії центром кам’яновугільної промисловості. Нові підприємства виникали також у цукровій галузі. На середину XIX ст. українські землі забезпечували понад 80 % загальноімперського виробництва цукру. Першими українськими цукрозаводчиками були брати Яхненки та Ф. Симиренко.

Спочатку верстати для фабрично-заводських підприємств завозилися з-за кордону, переважно через порт Одеси. У 40—50-х рр. XIX ст. підприємства з виробництва промислового устаткування виникли в Києві, Катеринославі, Ромнах, поблизу Луганська та інших міст. У 1861 р. на українських землях діяло близько 20 механічних заводів.

Індустріальна революція — процес розвитку продуктивних сил суспільства, під час якого відбувається перехід від мануфактур, де застосовувалася ручна праця, до фабрик і заводів, на яких використовували машини і верстати.

Млини, збудовані в XIX—XX ст. у містах Південної України, є пам’ятками індустріальної культури і досі працюють. Сучасний вигляд млина В. Фаста в колишньому Катеринославі (зараз — м. Дніпро)

Будівля Катеринославської суконної фабрики — одна з найстаріших будівель міста Дніпро. Побудована в 1794 р.

Разом зі становленням фабрично-заводської промисловості утворювалися нові суспільні верстви: підприємці й наймані промислові робітники. Серед власників фабрик і заводів переважали росіяни. Формуванню прошарку промислових робітників перешкоджало існування кріпацтва.

Становище робітників більшості фабрик і заводів було надзвичайно тяжким. Робочий день тривав до 15 годин, заробітна платня була досить низькою, а умови життя — важкими. Чимало робітників отримували каліцтва або гинули через відсутність техніки безпеки та належної медичної допомоги.

  • Визначте явища й характеристики, притаманні розвитку українських сіл і міст у цей період.

3. СЕЛА І МІСТА. Життя українського селянства цього періоду зберігало традиції попередніх часів. Села, як і раніше, закладалися поблизу річок, шляхів, озер, намагаючись якомога більше пристосувати їх до існуючого навколишнього середовища. Описи побуту й праці українського селянства містять твори М. Гоголя, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського та Т. Шевченка, із якими ви познайомитися в курсі української літератури.

Під впливом початку індустріальної революції в житті селянства відбулися певні зміни. Деякі з них вирушали на тимчасові заробітки, працювали на фабриках або займалися промислами. Частину свого заробітку вони віддавали власнику мастка як грошову ренту. Деяким із них таким чином вдавалося накопичити кошти, щоб викупитися з кріпацтва й відкрити власну справу.

Більшість українських міст і містечок у цей час залишалися досить невеликими поселеннями, кількість населення яких не перевищувала 1—2 тис. осіб. У середині XIX ст. з 850 міст і містечок усіх українських земель лише 62 мали понад 10 тис. жителів, а більш ніж 50 тис. осіб населення налічували лише п’ять із них.

Новим явищем стала поява в містах українських земель промислових підприємств, де працювали вільнонаймані робітники. Поступово деякі міста суттєво змінювали свій вигляд і перетворювалися на центри зосередження фабрично-заводської промисловості. Поряд із підприємствами виникали робітничі поселення, де жили працівники фабрик і заводів. Інколи з робітничих поселень виникали нові населені пункти. Кількість міських жителів за першу половину XIX ст. зросла втричі. Особливо швидко розвивалися міста Півдня, де за цей час кількість населення збільшилася в 4,5 разу. Найнаселенішим містом стала Одеса — головний порт Російської імперії з торгівлі зерном.

Чоловік у кожусі. Київщина. Між 1870 і 1889 р.

До міста. Художник Г. Світлицький. 1907 р.

Одеса. 1837 р. Розмальована гравюра

Національний склад населення Одеси відрізнявся строкатістю. Сучасники зазначали, що в місті розмовляють 12 мовами і сповідують 10 віровчень. Представникам усіх національностей, які легально переселялися до Одеси, імперський уряд гарантував віротерпимість, будинок для сім’ї та позику для початку нового життя. На 10 років вони звільнялися від усіх обов’язків і служб, а від військової повинності — назавжди. У місті було чимало нелегальних переселенців з інших губерній. На початку XIX ст. вони становили третину населення міста.

Жодне з великих міст сучасної Європи не може зрівнятися за темпами зростання в XIX ст. з Одесою. За версією російських дослідників і тих західних істориків, що її поділяють, місто заснували в 1794 р. на землях, отриманих Росією в результаті російсько-турецької війни 1787—1791 рр. На цьому місці розташовувалася турецька фортеця Єні-Дунья («Нова земля»), збудована на місці відомого з XV ст. зруйнованого кам’яного замку і порту, яку захопив у 1789 р. іспанець за походженням, генерал Хосе де Рібас. За дорученням імператриці Катерини II він став першим головним будівничим нового міста, ім’я якого й сьогодні має одна з головних вулиць Одеси — Дерибасівська.

У сучасній Одесі 2 вересня кожного року святкується День міста. У цей день 1794 р. начебто «були забиті перші палі в заснування міста».

ЗРОСТАННЯ КІЛЬКОСТІ ПРОМИСЛОВИХ РОБІТНИКІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Як діаграма відображає зміни у складі працюючого населення українських земель під впливом розгортання індустріальної революції?

Український інститут національної пам’яті у проекті «Український південь» стверджує, що «перша писемна згадка про місто Хаджибей, яке з часом перейменували в Одесу, міститься в текстах польського історика Яна Длугоша. У 1415 р. він, описуючи зустріч послів Візантійського імператора і Константинопольського патріарха з польським королем Ягайлом, каже про місто як про королівський порт, через який відбувається торгівля зерном.

НАЙБІЛЬШІ УКРАЇНСЬКІ МІСТА в середині XIX ст.

Місто

Кількість населення, тис. осіб

Одеса

114

Київ

71

Львів

70

Бердичів

54

Харків

50

Які зміни відбулися у складі п’ятірки найбільших українських міст в цей період порівняно із XVII—XVIII ст.?

У першій половині XIX ст. багато зробив для розвитку Одеси новоросійсько-бессарабський генерал-губернатор і міський градоначальник дюк (герцог) Арман де Рішельє. Саме за його правління в місті з’явився театр, який одесити порівнювали з Паризькою оперою. Між морем і портом було прокладено Приморський бульвар, звідки відкривався чудовий морський краєвид. У 1828 р. вдячні одесити на власні кошти встановили пам’ятник дюку Рішельє на верхівці Потьомкінських сходів, який і зараз прикрашає місто. Рішельє рукою вказує на морський порт як головне джерело добробуту міста.

Пам’ятник Арману де Рішельє. Перший пам’ятник в Одесі. Скульптор І. Мартос. 1823—1828 рр.

Під владою Російської імперії правове становище українських міст зазнало суттєвих змін. У 1831 р. влада скасувала дію магдебурзького права для всіх українських міст, крім Києва, а в 1835 р. його ліквідували й тут. Натомість створювалися міські думи на чолі з міськими головами, залежними від імперської адміністрації.

Дедалі вагоміше місце у складі міського населення посідали російські чиновники й військові. Влада підтримувала переселення до українських міст російських купців. Таким чином українців поступово витісняли з провідних позицій у торгівлі. У містах і містечках Правобережжя в торгівлі йшли попереду представники єврейського й польського населення. Особливістю міст Півдня був їх інтернаціональний склад населення.

4. РОЗВИТОК ТОРГІВЛІ. У першій половині XIX ст. загалом склалася сільськогосподарська спеціалізація регіонів українських земель. На Лівобережжі поруч із зерновими вирощували тютюн і коноплі. Правобережжя стало районом переважного вирощування озимої пшениці й цукрових буряків. На Півдні на початку освоєння краю розвивалося вівчарство, а пізніше — вирощування пшениці на експорт. Поглиблення сільськогосподарської спеціалізації сприяло розвитку торгівлі.

Оптова торгівля здійснювалася на великих ярмарках. Найбільші з них відбувалися в січні-лютому та червні—серпні, коли ґрунтові дороги ставали найбільш придатними для перевезення вантажів. У першій чверті XIX ст. на українських землях щорічно відбувалося понад 2 тис. ярмарків із 4 тис. в усій Російській імперії. Найбільші з них збиралися в Харкові, Сумах, Ромнах, Полтаві, Кролевці, Києві, Кременчуці, Ніжині, Стародубі, Бердичеві, Єлисаветграді, Катеринославі, Одесі. Існували як загальні, так і спеціалізовані ярмарки, де продавали зерно, коней, вовну тощо. На сільських ярмарках переважали селянські вироби й товари, необхідні для сільськогосподарської праці. Постійними учасниками ярмарків ставали торговці-скупники. Складовою внутрішньої торгівлі на українських землях були сільські та містечкові базари, де торгували промисловими й сільськогосподарськими товарами. Базари збиралися кілька разів на тиждень або щоденно.

Український ярмарок. Гравюра за малюнком І. Рєпіна

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Управитель Полтавської скарбничої палати М. Арандаренко про організацію чумацького промислу

Ті, що здійснюють візникування солі з Криму та Бессарабії, а також риби з Криму і Дону, звуться чумаками. Цей клас, що підкорив себе особливим умовам під час візникування, відрізняється цим від інших малоросіян...

Візникування своє чумаки провадять зазвичай валками (по-малоросійському фура), які складаються з кількох десятків возів (по-чумацькому паровиці). Валка, або фура, має свого отамана, який від імені цілої валки наймається для візникування, приймає заробітки і робить розкладку за участю кожному. Таке товариство називається в них артіллю. Кожний чумак у своїй артілі підкоряється в суворому розумінні всім умовам і в разі відходження від них карається і навіть виганяється з артілі. Отаман вирішує всі суперечки остаточно, він призначає кару, і вся артіль підкоряється йому безумовно...

Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання: 1. Чим повсякденне життя чумаків нагадувало козацькі звичаї? 2. Як був організований чумацький промисел? 3. Що свідчить про використання в чумацькому промислі вільнонайманої праці з винагородою відповідного внеску кожного робітника?

Чумаки — українські візники, які в XV — першій половині XIX ст. здійснювали торговельно-візницький промисел.

Порто-франко — порт або його частина, у межах якої дозволяється вивезення та ввезення товарів без сплати мита.

Перевезення товарів здійснювали селяни, що відбували гужову повинність або відправлялися на заробітки, яких називали чумаками. До появи залізниць вони відігравали основну роль у перевезенні всіх вантажів. Чумацькі валки доправляли зерно до чорноморських портів, а звідти везли сіль, рибу та інші товари. Заможні чумаки в майбутньому започаткували династії українських підприємців.

Українські землі посідали важливе місце в зовнішній торгівлі Російської імперії. Вони забезпечували 78 % експорту зерна та 55 % вивозу вовни. У першій половині XIX ст. азовсько-чорноморські порти за обсягами перевезень стали значно випереджати балтійські. Однією з причин цього була їхня наближеність до тих земель, де продукція вироблялася. Українська пшениця становила 81 % продукції землеробства, що вивозилася через чорноморсько-азовські порти. Значну роль ці порти відігравали також у ввезенні (імпорті) закордонних товарів до імперії. До початку індустріальної революції в ньому переважали предмети розкоші, і лише пізніше їх потіснили машини й технічне обладнання. Найбільшим серед чорноморсько-азовських портів стала Одеса, яка в 1817 р. отримала статус порто-франко (проіснував до 1858 р.).

5. НОВА МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІВДНЯ УКРАЇНИ. Розвиток Південної України мав велике значення, оскільки тут уперше російська влада відверто визнала неефективність існуючої в державі кріпосницької системи. Своїм указом російська імператриця Катерина II оголосила, що тут не існуватиме кріпосницьких порядків, оскільки ці землі заселятимуться вільними поселенцями. Однак повністю кріпосне право на південноукраїнських землях скасовано не було. У 1861 р. десята частина земель у маєтках Півдня оброблялася кріпаками, решта — вільнонайманими працівниками.

Чумак з околиць Умані. Художник Я. Левицький. 1841 р.

Тенденція до зменшення кількості кріпаків серед працівників маєтків свідчила, що їх власники, зацікавлені у зростанні прибутковості своїх господарств, розуміли неефективність кріпацької праці й покладалися на вільнонайману.

КІЛЬКІСТЬ КРІПАКІВ І ЇХНІХ ВЛАСНИКІВ У ГУБЕРНІЯХ ПІВДНЯ І КИЇВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ (НА 1857 р.)

Губернія

Кількість власників кріпаків

Кількість кріпаків

Таврійська

543

21 144

Катеринославська

2621

158 859

Херсонська

2813

151 142

Київська

1584

521 245

Порівняйте кількість кріпаків у Київській губернії та губерніях Південної України.

Важливе значення Півдня для економічного розвитку всіх українських земель у складі Російської імперії полягало також у тому, що він став чинником формування нових господарських зв’язків між регіонами. Якщо раніше Лівобережжя і Слобожанщина орієнтувалися на Російську імперію, а Правобережжя — на Польщу, то тепер Південь став центром економічного тяжіння та переорієнтації торговельних зв’язків цих регіонів. Відбувалося становлення нової економічної системи, пов’язаної через чорноморсько-азовські порти зі світовими ринками.

На початку заселення земель Південної України тут переважало тваринництво. Природні умови краю сприяли розведенню овець. Південноукраїнська вовна була високоякісною і набагато дешевшою, ніж привезена з інших районів імперії. У 1825 р. із чорноморських портів вивезли 40 тис. пудів місцевої вовни, а через 16 років її експорт за кордон зріс у шість разів і посів друге місце за обсягами після пшениці.

Природна родючість південноукраїнських чорноземів, велика кількість вільної землі й зростання попиту на пшеницю за кордоном спонукало до її вирощування. За тогочасними офіційними джерелами, у 1835 р. врожай зернових на Півдні «перевищував кількість посіяного зерна у 20 разів».

Одним із найпоширеніших занять жителів українського Півдня стало виноробство. Саме в першій половині XIX ст. на околицях Одеси й сонячних гірських схилах Південного Криму з’явилися виноградні плантації, які згодом принесли цьому краю світову славу. Щорічний продаж вин Криму на початку 30-х рр. XIX ст. досяг рекордної для Російської імперії кількості — 12 млн пляшок.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. головним портом України стала Одеса. Саме сюди чумаки звозили зерно на продаж із Правобережної та Лівобережної України. Обсяги торгівлі постійно зростали. У 1795 р. в порт Одеси по зерно увійшли 39 кораблів, а в 1815 р. — 1500.

Характерною рисою господарства українського Півдня стало переважання невеликих маєтків. Чимало з них належало місцевим міщанам і дрібним торговцям, що становили типовий середній прошарок, або дрібну буржуазію. Величезних маєтків із тисячами кріпаків, як в інших губерніях, тут не було. Землевласники Півдня покладалися на сезонну найману працю, а розміри їхніх володінь обмежувалися нестачею робочих рук.

Населення Південної України протягом першої половини XIX ст. внаслідок переселень зростали, як уже відомо, набагато швидше, ніж в інших регіонах українських земель. Переселенців, різних за національністю та походженням, об’єднувало бажання розпочати власну справу, своїми силами досягти успіху. Завдяки цьому в регіоні склалася своєрідна суспільна атмосфера, яка багато чим нагадувала часи освоєння Дикого Заходу в США.

УКРАЇНА І СВІТ

Сучасна американська дослідниця Патриція Герлігі є авторкою монографії «Одеса: історія міста, 1794—1914», яку вона присвятила як історії, так і розвитку Південної України в цей період. Саме в ній проаналізовано становлення й розвиток нової моделі розвитку Південної України в XIX ст. На думку П. Герлігі, «Одеса з повним правом може претендувати на одне із чільних місць серед великих міст світу». Тому вона й присвятила своє дослідження «досвіду міста, яке впродовж XIX ст. зросло... до рівня європейської метрополії». Жодне з європейських міст не могло зрівнятися з Одесою за темпами зростання в цей час. «Нині Одеса — великий морський порт незалежної України... залишається з’єднувальною ланкою між Сходом і Заходом, перехрестям між Європою та Азією».

НА ПІДСТАВІ ФАКТІВ, РОЗГЛЯНУТИХ У ПАРАГРАФІ, СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

  • характер змін у сільському господарстві та аграрні відносини українських етнічних територій у складі Російської імперії;
  • перетворення, що відбувалися на українських землях під час початкового етапу індустріальної революції;
  • зміни, що відбувалися в тогочасних українських містах, селах та розвитку торгівлі;
  • риси, притаманні тогочасній моделі розвитку Півдня України.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

30-ті рр. XIX ст. — початок індустріальної революції на українських етнічних територіях у складі Російської імперії.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Асоціації». Правила гри. Учитель/учителька наводить терміни, поняття, словосполучення за розглянутим матеріалом. Учням та ученицям доручається навести асоціації, які вони в них викликають, і пояснити їх.

2. Які явища в розвитку сільського господарства свідчили про кризу старих порядків і зародження нових? 3. Порівняйте розгортання початкових етапів індустріальної революції на українських землях у складі Російської імперії та в країнах Західної та Центральної Європи. 4. Які зміни в розвитку українських сіл, міст і торгівлі ви вважаєте найважливішими? Поясніть свою думку. 5. Чи доцільно щодо розвитку тогочасної Південної України використовувати характеристику «нова модель соціально-економічного розвитку»? Поясніть свою думку. 6. Складіть таблицю «Нові явища в соціально-економічному розвитку українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст.».

Сфера життя

Які нові явища з’явилися

7. Покажіть на карті регіони й назвіть особливості сільськогосподарської спеціалізації українських земель у цей період. 8. Колективне обговорення. Проведіть дискусію за проблемою «Що і чим заважало соціально-економічному розвитку українських земель в першій половині XIX ст.?

9. Робота в парах. Розв’яжіть пізнавальну задачу. На суконній мануфактурі князя Б. Юсупова в с. Ряшків на Полтавщині більшість використовуваних механізмів та знарядь були ремісничими та ручними. Сам князь дотримувався думки, що витрати на закордонні машини, кожна з яких може замінити працю декількох робітників, — зайве марнотратство, оскільки в нього і так достатньо кріпаків для праці на мануфактурі. На підставі наведеного прикладу поясніть, як поширення на українських землях унаслідок перебування в Російській імперії кріпосного права заважало розгортанню тут індустріальної революції. 10. Підготуйте повідомлення з презентацією (представленням класу роботи) «Розвиток Одеси в першій половині XIX ст. 11. Робота в малих групах. Проведіть конкурс на кращу інсценівку сценки із життя приватновласницьких або державних селян, чумаків, працівників фабрично-заводських підприємств на українських землях у першій половині XIX ст. При підготовці для досягнення більшої історичної достовірності зверніться до додаткових джерел інформації.