Історія України. Повторне видання. З поглибленим вивченням історії. 9 клас. Гісем

Розділ І. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

§ 3. Політика Російської імперії щодо українських етнічних територій

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: з’ясувати прояви ставлення російської влади до населення українських етнічних територій; визначити, у чому полягало використання владою Російської імперії ресурсів українських земель для реалізації своїх цілей; встановити, які зміни відбувалися з українським козацтвом після ліквідації Запорозької Січі.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Яка політика здійснювалася російською владою щодо Гетьманщини і Запорозької Січі у XVIII ст.? 2. Назвіть прояви використання російською владою ресурсів Гетьманщини й Запорозької Січі в цей період. 3. Наведіть факти, за якими можна скласти уявлення про роль українського козацтва в подіях XVI—XVIII ст. на українських землях. 4. Коли і як виникла Задунайська Січ?

• Яким, на вашу думку, було ставлення російської влади до населення українських етнічних територій?

1. ПРОЯВИ СТАВЛЕННЯ ВЛАДИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ДО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕТНІЧНИХ ТЕРИТОРІЙ. У складі Російської імперії українська спільнота опинилася в політичній системі, життя якої суттєво відрізнялося від звичних їй умов. Російська імперія була великим територіальним об’єднанням, що складалося із центру та підпорядкованих йому територій, заселених різними народами. Вона мала централізовану систему управління, очолювану імператором.

Виконання законів і розпоряджень уряду покладалося на численне чиновництво, яке для населення імперії було безпосереднім уособленням влади. Раніше, за часів існування Гетьманщини й перебування у складі Речі Посполитої, українцям не доводилося стикатися з усевладдям чиновництва. Одним із важливих завдань, виконання яких воно забезпечувало, вважалося збирання податків. Проте витрачалися вони відповідно до вимог центру, а не на місцеві потреби. Від населення українських земель вимагалося повне підпорядкування владі. Усіма існуючими засобами впливу імперська влада сприяла формуванню в підданих покори й вірності. Відтак більшість населення поступово пристосовувалася до вимог влади, вважаючи їх цілком прийнятними. Проте дехто ставився до нової дійсності досить критично й згадував попереднє життя. На українських територіях постійно розміщувалися значні військові формування російської армії, перебування яких ставало інколи досить обтяжливим для місцевого населення. Важким тягарем для представників непривілейованих станів українського суспільства стала рекрутська повинність, за якої до російської армії з 1 тис. осіб на 25 років забирали від 5 до 10 рекрутів. Водночас для представників сімей української еліти військова служба в російській армії розглядалася як можливість зробити непогану кар’єру.

Новою особливістю життя українців під імперською владою стала його регламентація. За доби Гетьманщини та Речі Посполитої влада ніколи не видавала розпоряджень щодо впорядкування питань повсякденного життя населення. За імперських часів вона стала намагатися регламентувати життя своїх підданих на території всієї багатонаціональної держави за єдиними стандартами.

Рекрутська повинність — система комплектування армії та флоту в Російській імперії у XVIII—XIX ст.

Проводи рекрутів. Художник І. Соколов. 1860 р.

У ставленні до українських етнічних територій уряд імперії постійно підкреслював, що ці землі є давньою та невід’ємною частиною Росії, яку вона лише на деякий час втратила. Українців вважали «малоросами», які належали до єдиного «великоруського народу». Політика ігнорування національних особливостей як українців, так і інших підкорених народів, а також наявність в імперії російського народу, за представниками якого визнавалася провідна роль у суспільстві, обумовлювали здійснення русифікації всіх сфер суспільно-політичного життя. На українських землях русифікація спрямовувалася на викорінення наявних відмінностей між «малоросами» й «великоросами». Українці потерпали від того, що їх мову й культуру зневажливо вважали спольщеним діалектом російської, прищеплювали комплекс меншовартості порівняно зі «старшими братами» росіянами. Унаслідок цього збереження власної мови, культури та історії для української спільноти набувало великого значення.

• Визначте основні факти, які свідчать про використання Російською імперією ресурсів українських територій.

2. ВИКОРИСТАННЯ РОСІЙСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ РЕСУРСІВ УКРАЇНСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ У ВІЙНАХ першої половині XIX ст. СТВОРЕННЯ АЗОВСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА. Перебуваючи під імперською владою, українці були змушені брати участь у реалізації далекосяжних зовнішньополітичних планів російського уряду. На українські землі припадав важкий тягар використання її людського й господарського потенціалу. Відображенням цього стало залучення Російською імперією ресурсів українських земель для своїх потреб під час війн, які велися в першій половині XIX ст. з Османською імперією та Францією. У 1806—1812 рр. українські землі повною мірою відчули тягар нової російсько-турецької війни. У Чернігівській, Полтавській, Слобідсько-Українській, Київській, Катеринославській та Херсонській губерніях оголосили набір до ополчення. Із Лівобережжя на потреби армії реквізували понад 14 тис. волів, 6 тис. возів та 1 тис. коней у супроводі 4 тис. селян-погоничів.

Трагічним для тогочасних українців стало те, що до складу турецької армії входили підрозділи задунайських козаків, а у складі російської перебували козаки-чорноморці. Унаслідок цього вони змушені були йти брат на брата, убивати єдиновірців задля чужої війни.

У 1812 р. війна завершилася укладанням Бухарестського мирного договору між Російською та Османською імперіями. За ним Росія здобула право судноплавства Дунаєм і отримала Бессарабію. Більшість її населення становили молдавани, але в Хотинському, Аккерманському та Ізмаїльському повітах проживало чимало українців.

У червні 1812 р. розпочалася російсько-французька війна. Французька армія рухалася вглиб Російської імперії, намагаючись захопити Москву.

У ході війни Російська імперія покладала надії на використання потенціалу українських земель.

Штаб-офіцер Азовського козацького війська. 1851 р.

У Києві, Житомирі, Сосниці та інших українських містах розташовувалися величезні склади, де зберігалися тисячі тонн борошна, круп, вівса, ячменю, що перевищувало половину всіх запасів Російської імперії. Російський уряд за будь-яку ціну намагався їх зберегти для забезпечення армії продовольством.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із попереднього розпорядження про утворення Українського козацького війська, затвердженого Олександром І у Вільно (5 червня 1812 р.)

Військо це передбачається утворити на Україні з людей, до козачої служби здібних і здавна відомих звичкою та охотою до неї.

Воно має складатися з чотирьох полків: кожен полк — із восьми ескадронів, а ескадрон — зі 150 козаків...

Як мине в українських полках потреба, усі вони розпускаються по своїх домівках, але вже назавжди залишаються належними війську і за першою потребою мають з’явитися на службу і скласти знову свої полки, для цього вони повинні мати в постійній справності зброю, одяг і коней, утримуючи все це власним коштом, але звільняючись зате від усяких інших по державі повинностей. Діти (їхні), які народжені від (часу) вступу у військо, належатимуть також до нього. А тим із них, яких поміщики не знайшли для себе вигідним прийняти в селища свої, відведуться для селення землі казенні, — про що буде ухвалена тоді окрема постанова...

Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання: 1. Якою, відповідно до джерела, мала стати загальна кількість Українського козацького війська? 2. Що обіцяли селянам, які підуть служити до війська? 3. Що, на вашу думку, мало особливо приваблювати селянство?

Нестача легкої кінноти змусила російського імператора погодитися на формування чотирьох полків Українського козацького війська в Київській та Подільській губерніях.

У липні 1812 р. Олександр І доручив малоросійському генерал-губернатору сформувати на тих самих умовах, що й на Правобережжі, Малоросійські кінно-козацькі полки в Полтавській (дев’ять полків) та Чернігівській (шість полків) губерніях. Крім того, із цих двох губерній (в інших це було заборонено) узяли 43 тис. селян до пішого земського ополчення. У складі Російської армії воювали також полки Чорноморського та Бузького козацьких військ, прикордонні загони правобережних «лісових козаків» і понад 1 тис. херсонських козаків, очолюваних В. Скаржинським.

У битві між російською та французькою арміями в серпні-вересні 1812 р. під селищем Бородіно на шляху до Москви брали участь регулярні полки, сформовані на українських землях — Київський, Чернігівський, Харківський, Новоросійський драгунські полки, Охтирський, Сумський, Маріупольський, Ізюмський гусарські полки, Глухівський, Катеринославський і Малоросійський кірасирські полки.

Коли французька армія, зазнавши поразки, відступала з території Російської імперії, українські формування брали участь у її переслідуванні та закордонному поході російської армії. Вісім українських козацьких полків у складі російської армії були учасниками грандіозної «битви народів» 16—18 жовтня 1813 р. під Лейпцигом. Три полки Бузького козацького війська та Українська кінно-козацька дивізія, сформована з правобережних козацьких полків, відзначилися в боях за Париж.

Козак та унтерофіцер Кінних полків Полтавської губернії, 1812—1815 рр.

Після перемоги Росії у війні українські частини повернулися додому. Усі полки розформували. Втрати українців склали близько 6 тис. осіб. Більшість ополченців повернули до їх довоєнних занять. Козакам Малоросійських кінно-козацьких полків запропонували продовжити службу в Чорноморському козацькому війську або повернутися до свого попереднього стану, оскільки більшість із них раніше належала до державних селян. Сформовані на Правобережжі Українське козацьке військо та полки Бузького козацького війська ліквідували.

ЦІКАВІ ФАКТИ

На початковому етапі російсько-французької війни 1812 р. розташоване на Волині Українське козацьке військо захищало київський напрямок. Малоросійські кінно-козацькі полки увійшли до складу російської армії, а чернігівсько-полтавське ополчення утримувало 800-кІлометрову лінію укріплень на північних кордонах українських земель І не давали французькій армії просунутися вглиб цієї території й оволодіти складами Із запасами необхідного їй продовольства.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Несподівану допомогу у війні 1828—1829 рр. російська армія отримала від козаків-задунайців. Кошовий отаман Задунайського козацького війська Йосип Гладкий відмовився йти воювати «брат на брата» і разом із 500 своїми прибічниками перейшов на бік росіян. Він показав російським військам переправу через Дунай, яка була невідома туркам і не охоронялася. Завдяки цьому російська армія здійснила раптовий успішний наступ, результатом якого стала перемога у війні. Дізнавшись про перехід частини козаків-задунайців на бік ворога, турецькі війська жорстоко розправилися з тими, хто залишився на Січі, і зруйнували її. Так, у 1828 р. припинила своє існування Задунайська Січ.

Наступного разу, коли Російська імперія активно використовувала у своїх інтересах матеріальні й людські ресурси підвладних українських територій, стала російсько-турецька війна 1828—1829 рр. Для забезпечення армії необхідним знову використовували місцеві запаси продовольства, підводи, волів і погоничів до них. Фактично на плечі населення губерній Півдня України було покладено постачання армії, усього того, без чого вона не могла вести воєнні дії.

У війні використали створене в 1828 р. в Південній Бессарабії з місцевого населення та втікачів із турецьких володінь Дунайське козацьке військо.

Османська імперія, зазнавши поразки у війні, віддала Російській імперії гирло Дунаю та східне узбережжя Чорного моря. Із козаків-задунайців, що перейшли на бік Росії в роки війни, у 1832 р. створили Азовське козацьке військо.

Першим наказним отаманом війська став Й. Гладкий. Проте він уже не обирався козаками, а призначався російським урядом і підпорядковувався новоросійсько-бессарабському генерал-губернатору. У мирний час азовські козаки патрулювали східне узбережжя Чорного моря — від Керченської протоки до міста Поті. У разі війни вони мали своїми силами здійснювати його оборону. На початку 60-х рр. XIX ст., коли необхідність в Азовському війську зникла, козаків із сім’ями почали примусово переселяти на Кубань. У 1864 р. військо ліквідували, а його клейноди передали Кубанському козацькому війську. Тих, хто не бажав переселятися, перевели з козацького стану до селянського.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із Положення про оселення запорозьких козаків у Новоросійському краї від 27 травня 1832 р.

1. Для оселення запорозьких козаків призначається в Катеринославській губернії Олександрівський повіт: так звана Бердянська земля, всього 43 141 десятина.

2. До складу Запорозького козацького війська приєднати міщан Петровського посаду, кількістю 238 ревізьких душ, із землею в їхньому володінні кількістю до 4 тис. десятин і всіма їхніми рибними заводами та очеретяними плавнями, причому надаються їм усі вигоди й права, узагалі козачому війську даровані. Із таким приєднанням козацьке військо матиме в спільному володінні рибні заводи на Азовському морі, що розташовані на березі тієї землі, де росте очерет... [...]

6. Козацьке військо звільняється назавжди від земських повинностей, крім тих, що стосуються їхньої землі.

7. Військові повинності воно виконує за прикладом інших козацьких військ... [...]

15. Із поселення запорозьких козаків узяти їм назву Азовського козацького війська.

Робота в парах. Виконайте завдання і дайте відповіді на запитання: 1. Знайдіть на карті землі, які отримало Азовське козацьке військо. 2. Якими були права й привілеї, надані Азовському козацькому війську?

• Визначте основні зміни в середовищі козацтва після ліквідації Запорозької Січі.

3. КОЗАЦТВО ПІСЛЯ ЛІКВІДАЦІЇ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ. Після ліквідації Запорозької Січі одна частина козацтва залишилася на землях Російської імперії, друга — знайшла притулок в Османській імперії (див. схему). Трагедія цих людей поглиблювалася тим, що під час російсько-турецьких війн вони були змушені воювати з єдиновірцями. Служба двом імперіям формально зберігала козацтво, але зміст їхньої служби зазнав змін. Проте навіть за таких умов козацтво зберігало свою культуру, традиції й історичну пам’ять.

Чорноморське козацьке військо, створене з козаків-запорожців, що залишилися під російською владою, спочатку жило на землях між Бугом і Дністром у межах Російської імперії. Проте після перемоги в російсько-турецькій війні 1787—1791 рр. російський уряд став роздавати землі, де жили козаки, російським чиновникам та іноземним колоністам. Перспектива обернення на кріпаків спонукала козаків домагатися від імперського уряду дозволу переселитися в інші місця.

Козаки на Чорному морі. Художник І. Рєпін. 1908 р.

У 1792 р. Чорноморське козацьке військо переселили на Чорноморську оборонну лінію на правому березі Кубані, захист якої став основним обов’язком козаків. Спочатку традиційні форми життя козацтва зберігалися. Однак через деякий час козацька старшина, яка не хотіла підпорядкуватися козацьким радам, розробила нові правила, а російський уряд затвердив їх. За ними козацьку раду ліквідували та встановили приватну власність старшини на землі, призначені раніше всьому війську. Скасовувалася давня козацька заборона на перебування на Січі жінок. Катеринодар, де розташовувався головний кіш Чорноморського козацького війська, став звичайним містом, де жили сімейні козаки.

ІСТОРИЧНА ДОЛЯ КОЗАЦТВА ПІСЛЯ ЛІКВІДАЦІЇ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ

За допомогою схеми поясніть, яких змін зазнало українське козацтво після ліквідації Запорозької Січі.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Російський князь Олександр Баратинський, вбачаючи небезпеку для імперії в існуванні Чорноморського козацького війська, пропонував військовому міністру Російської імперії провести його реорганізацію. Необхідність її він пояснював тим, що в Чорноморському козацькому війську, що складається з малоросів і зберігає традиції Запорозької Січі, їхня окремішність набуває форми національності та виявляється в їхній неприхильності до інородців, яких козаки неприязно називають москалями. Злиття Чорноморського війська з Кавказьким лінійним може протидіяти цьому, але важливо, щоб це злиття змінило також побут козаків.

УКРАЇНА І СВІТ

Під час російсько-французької війни 1812 р. представники населення українських етнічних територій перебували, крім російської, у складі французької та австрійської армій, яка діяла разом із нею. Так, один із двох уланських полків польського «Легіону Вісли» французької армії становили вихідці з Поділля. П’ять з восьми полків 30-тисячного австрійського допоміжного корпусу генерала Карла Шварценберга, який брав участь у Російській кампанії Наполеона, було сформовано з галичан.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Усі повідомлення козацьких старшин Задунайської Січі до турецької адміністрації передавалися лише українською мовою та потім перекладалися драгоманом (перекладачем). Кошовому отаману під загрозою смертної кари заборонялося спілкуватися з турецькою адміністрацією іншою мовою, крім української.

Частині колишніх запорожців, що переселилася до Османської імперії, султан надав землі в гирлі Дунаю, де й виникла Задунайська Січ. Обов’язком козаків-задунайців стала військова служба при турецькому флоті під час військових походів. На Січі завжди перебував турецький чиновник, який мав видавати паспорти тим, хто залишав її межі, а також стежити за поведінкою козаків.

Не довіряючи козакам-задунайцям, турки вимагали, щоб кожного разу, коли ті рушають у походи проти християн із турецькою армією, кіш відповідав власним життям за вірність своїх товаришів.

У 1785 р. близько 8 тис. козаків-задунайців оселилися у володіннях австрійських Габсбургів у провінції Банат. Там вони заснували Банатську Січ і несли прикордонну службу на австро-турецькому кордоні. У 1805 р. вони повернулися до турецьких володінь.

Головним джерелом поповнення Задунайської Січі були втікачі з Наддніпрянської України. Завдяки цьому кількість козаків-задунайців в окремі роки досягала 10 тис. осіб.

НА ПІДСТАВІ ФАКТІВ, РОЗГЛЯНУТИХ У ПАРАГРАФІ, СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

• ставлення влади Російської імперії до населення українських етнічних територій;
• використання Російською імперією ресурсів українських територій у війнах, які велися нею в першій половині XIX ст.;
• становище козацтва після ліквідації Запорозької Січі.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

Початок 80-х рр. XVIII ст. — 1828 р. — існування Задунайської Січі.

1788—1920 рр. — існування Чорноморського (від 1860 р. — Кубанського) козацького війська.

1828—1868 рр. — існування Дунайського (від 1856 р. — Новоросійського) козацького війська.

1832—1864 рр. — існування Азовського козацького війська.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Словесний теніс». Правила гри. Учні та учениці об’єднуються в пари, один учень/учениця пропонує іншому/іншій відповісти на запитання, яке передбачає коротку відповідь. Той/та відповідає і за умови правильної відповіді отримує право поставити своє запитання. Перед початком гри необхідно визначити час на роздуми над запитанням і кількість запитань без відповіді, що означають поразку.

2. Назвіть прояви ставлення російської імперської влади до населення українських етнічних територій. Чим вони відрізнялися від часів перебування у складі Речі Посполитої та Гетьманщини? 3. Оцініть використання Російською імперією ресурсів українських земель у своїх інтересах. Чи було це корисним для українського поселення? Чому? 4. Як змінилося становище українського козацтва після ліквідації Запорозької Січі?

5. Покажіть на карті території, де розташовувалася Задунайська Січ, Чорноморське, Дунайське та Азовське козацькі війська. 6. Колективне обговорення. Проведіть дискусію за проблемою «Зміст, методи і ймовірні наслідки політики, яку здійснювала Російська імперія щодо українських етнічних територій».

7. Робота в парах. Розв’яжіть пізнавальну задачу. Дослідник історії українського козацтва Володимир Голобуцький, характеризуючи долю нащадків запорожців, у XIX ст. назвав їх «двома гілками зрубаного дерева». Поясніть, як ви це розумієте. Назвіть, чим відрізнялася доля нащадків запорозьких козаків у XIX ст. 8. Робота в парах. За додатковими джерелами інформації познайомтеся з умовами життя в Чорноморському козацькому війську в Російській імперії та Задунайській Січі під турецькою владою. Розіграйте уявний діалог, який міг би між ними відбутися, де вони розкажуть один одному про своє життя. 9. Висловіть обґрунтоване припущення, якими моральними й соціальними цінностями керувалися представники наведених груп населення: 1) козаки-задунайці, які відмовилися брати участь у російсько-турецьких війнах і перейшли під владу Російської імперії; 2) нащадки запорозьких козаків, які несли службу в Чорноморському козацькому війську; 3) представники населення українських земель, які в період російсько-французької війни вступили до Українського козацького війська та Малоросійських козацьких полків; 4) козаки-задунайці, які в період російсько-турецьких війн відмовилися переходити під владу Російської імперії; 5) представники населення українських етнічних територій, які підтримували війну Наполеона проти Російської імперії в 1812 р.; 6) представники населення українських етнічних територій, які в російсько-французькій війні 182 р. підтримували Росію.