Історія України. Повторне видання. З поглибленим вивченням історії. 9 клас. Гісем

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 14. Ліквідація кріпацтва та реформи 60—70-х рр. XIX ст.

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: дізнатися про передумови, причини, зміст та особливості проведення реформ 60—70-х рр. XIX ст. у тогочасній Україні; з’ясувати наслідки реформ 60—70-х рр. XIX ст.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке кріпосне право, або кріпацтво? 2. Як і коли було ліквідоване кріпосне право в українських регіонах у складі Австрійської імперії? 3. Що таке реформа? 4. Чи можна стверджувати, що існування кріпосного права заважало економічному розвитку українських земель під владою Російської імперії?

  • Визначте особливості розвитку господарства українських регіонів, підвладних Російській імперії в цей період.

1. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в середині XIX ст. Подальшому розвитку господарства українських земель заважало кріпосне право. Розвиток промисловості стримували відсутність ринку вільнонайманої робочої сили та вузький попит на промислову продукцію. Залишки кріпосницьких відносин перешкоджали також процесу розшарування селянства та формуванню суспільних верств селян-підприємців і сільських найманих робітників. До того ж міські підприємці та купці не мали можливості придбати землю, оскільки вона не була предметом вільної купівлі та продажу.

Скоморошківський цукровий завод, заснований у 1860 р. (Вінницька обл.). Фотографія 2008 р. (станом на початок 2020 р. завод повністю зруйнований)

У середині XIX ст. поступово почали окреслюватися нові напрями господарської спеціалізації українських регіонів. У господарстві Півдня провідне місце замість вівчарства посіло вирощування пшениці на експорт. На Лівобережжі та Слобожанщині через віддаленість від ринків збуту зерна в південній частині головним джерелом прибутків стало тваринництво, у північній — тютюнництво й льонарство. Значні прибутки місцевим землевласникам давало ґуральництво. Правобережжя в 40-х рр. XIX ст. перетворилося на основний район виробництва цукру.

Протягом першої половини XIX ст. власники маєтків Правобережжя спеціалізувалися на вирощуванні зерна, яке продавали через чорноморські порти. Щоб отримати більше посівних площ, вони забирали у свої господарства дедалі більше земель, унаслідок чого тут з’явилася велика кількість безземельного кріпосного селянства. Нагромадивши значні кошти, власники маєтків шукали додаткових засобів до збагачення. Орієнтуючись на наявний попит, вони вкладали гроші в будівництво цукрових заводів і створювали бурякові плантації, на яких працювали безземельне селянство.

Спершу цукрова промисловість була переважно дворянською. Пізніше сюди стало вкладати капітали купецтво. Однак купці не мали можливості використовувати безоплатну працю кріпаків і стали залучати найманих робітників. У середині XIX ст. в Наддніпрянській Україні купці-підприємці орендували 24 цукрові заводи та землі навколо них.

Таким чином, цукробурякова промисловість набувала ринкового характеру і за своїм змістом ставала прямою протилежністю панівній кріпосницькій системі господарювання. Її збереження ставало головною перешкодою для розвитку галузі, в отриманні прибутків від якої була зацікавлена влада. Схожі процеси спостерігалися і в інших галузях промисловості, оновленню яких під впливом індустріальної революції заважала наявність кріпосного права.

  • Назвіть передумови та причини реформ 60—80-х рр. XIX ст. у Російській імперії.

2. ПЕРЕДУМОВИ СЕЛЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ. Селянська та інші реформи 60—70-х рр. XIX ст. в Російській імперії відбулися значно пізніше, ніж у країнах Заходу. До здійснення такої наздоганяючої модернізації Росію підштовхували кілька історичних передумов.

  • Подальше існування кріпосного права загрожувало імперії перетворитися на другорядну країну, про що свідчила її поразка у Східній (Кримській) війні. Селянський рух в українських губерніях наприкінці війни, постійні вимоги звільнення селян із боку всіх опозиційних імперській владі сил, вплив ліквідації кріпацтва на західноукраїнських землях у 1848 р. — усе це також сприяло перетворенню проблеми скасування кріпацтва на нагальну потребу подальшого розвитку імперії.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Обґрунтування необхідності скасування кріпосного права поміщиком О. Кошелєвим (1858 р.)

Стежачи за станом поміщицьких господарств і кріпосницького побуту, прислуховуючись до слів дворян, селян і дворових людей та спостерігаючи за діями тих і інших... я прийшов до повного переконання в тому, що настав крайній термін для вжиття рішучих заходів стосовно скасування кріпосного стану...

По-перше, невдоволення селян проти поміщиків посилюється з кожним днем...

По-друге, бажання селян і дворових людей бути вільними виявляється зі зростаючою силою та відвертістю...

По-третє, збідніння поміщицьких селян помітно зростає. Цей чинник безсумнівний... оброки дійшли до розмірів неймовірних... Запас селянського терпіння вичерпується...

...По-сьоме, удосконалення в галузі сільського господарства постійно вимагають застосування до нього вільної праці. Поки в нас існує панщина, поки ми можемо брати на роботу людей, скільки хочемо і до того ж задарма, поки ці люди з’являються до нас зі своїми хоч будь-якими, але дармовими знаряддями, поки поміщик може кожну хвилину замінити селянські наділи землі, — доти рільництво не просунеться вперед.

По-восьме, успіхи заводської та фабричної промисловості вимагають збільшення кількості вільних робітників. Тепер величезна кількість людей затримується поміщиками на непродуктивних роботах (у передпокоях, на стайнях тощо). Навіть більше, усіляка панщина, неурочна робота поглинає вдвоє, утроє більше робочого часу, ніж це потрібно. Усі ці робітники звернуться з необхідності до промисловості, і відчутна тепер нестача робочих рук значно зменшиться.

Ще багато інших обставин примушують бажати якнайшвидшого скасування кріпосного стану...

Робота в парах. Опрацюйте джерело і дайте відповіді на запитання: 1. Чому автор вважає скасування кріпосного стану необхідним кроком для подальшого соціально-економічного розвитку імперії? 2. Сформулюйте основні причини скасування кріпосного права.

  • Кріпосне право сповільнювало темпи економічного розвитку країни. Наявність у складі імперії таких регіонів, як Південь України, переконливо засвідчувала переваги вільнонайманої праці. Водночас виникали численні невідповідності між відносинами, які тут існували, і порядками в інших частинах імперії. Проте дворянські землеволодіння забезпечували своїми господарствами близько 50 % товарного хліба, їх швидке та одночасне усунення могло призвести до катастрофічних наслідків.
  • Кріпосне право за формою та змістом нагадувало рабство. Воно засуджувалося більшістю представників різних суспільних верств своєю аморальністю. До того ж приклад європейських держав, де його ліквідували, демонстрував, що це не послабило владу, а навпаки, змінило її, відкривши нові можливості для розвитку господарства.

ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ПРОВЕДЕННЯ СЕЛЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ 1861 р. В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

Робота в парах. Наведіть факти, що є прикладами прояву цих причин.

ЦІКАВІ ФАКТИ

За ліквідацію кріпацтва виступали купці та підприємці, оскільки розуміли, що воно є головною перешкодою для розвитку промисловості й торгівлі. Серед землевласників також було багато тих, хто дотримувався ліберальних позицій. Український діяч, власник великих маєтків на Полтавщині й Чернігівщині Григорій Галаган був членом комісій, які розробляли проекти здійснення реформи. Послідовно обстоюючи інтереси українського селянства, він писав, що «відкладання цього перетворення (скасування кріпацтва — Авт.) може мати найшкідливіші наслідки з усіма жахами народних повстань». Проте більшість дворян-землевласників була набагато консервативнішою у своїх поглядах, і якщо погоджувалася на особисте звільнення селянства, то лише без наділення його землею.

  • Визначте особливості проведення селянської реформи 1861 р. на українських землях.

3. ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ СЕЛЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ 1861 р. НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. У лютому 1861 р. російська влада оприлюднила Маніфест про скасування кріпосного права й «Положення», де містилися законодавчі акти селянської реформи, якими розв’язувалися питання:

  • скасування кріпосного права та визначення нового правового статусу селянства;
  • організація селянського самоуправління;
  • створення інституту мирових посередників між селянами й поміщиками;
  • наділення селянства землею;
  • визначення повинностей тимчасовозобов’язаних селян;
  • викуп землі селянами.

Одразу після публікації Маніфесту селянство отримувало особисту свободу. Оголошувалося, що відтепер колишні кріпаки є вільними сільськими обивателями й мають громадські права: одружуватися, самостійно укладати майнові угоди, виступати від свого імені в суді, відкривати торговельні й промислові підприємства тощо. Проте повністю станова нерівноправність селянства не була ліквідована. Воно залишалося нижчим податним станом, несло подушну та інші грошові й натуральні повинності, зазнавало тілесних покарань, які не поширювалися на привілейовані стани.

За «Положенням», селянство мало об’єднуватися у громади (общини). Землю отримували не окремі селянські господарства, а громади. На Правобережжі та Лівобережжі за сплату платежів і податків відповідало кожне селянське господарство окремо, в інших регіонах — круговою порукою уся громада. У разі несплати селянином податків його борг розподілявся між іншими членами громади. Для розв’язання господарських питань члени громади збиралися на сільські сходи. Суміжні сільські громади об’єднувалися у волості. На сільського старосту й волосного старшину, яких вони обирали, покладалися місцеві адміністративно-господарські функції: стежити за порядком, організовувати виконання вимог вищих органів влади й державних законів.

Діяльність сільського самоуправління та відносини селянства з поміщиками контролювали мирові посередники. За задумом російського уряду, вони мали перешкоджати зловживанням землевласників. Проте більшість мирових посередників самі були поміщиками й захищали насамперед власні інтереси, інколи навіть усупереч закону.

Центральне місце в реформі посідало питання про землю. Акти реформи базувалися на визнанні за поміщиками права власності на всю землю в маєтках, у тому числі й на селянські наділи. Селяни оголошувалися користувачами цієї землі, зобов’язаними відробляти за неї встановлені «Положенням» повинності — оброк або панщину. Для того щоб стати власником свого наділу, селянин мав викупити його в землевласника. Розміри повинностей та наділів визначалися для кожної місцевості окремо залежно від якості землі. У середньому селяни отримували 1,9—2,3 десятини землі. Поміщики, згідно із законом, могли відрізати в селян «зайві» землі. Селянські наділи збільшили лише на Правобережжі. Це було викликано бажанням російського уряду привернути на свій бік селянство після придушення польського повстання 1863—1864 рр. Загалом розмір селянського землекористування на українських землях після реформи скоротився на 27 %.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із Загального положення про селян, що вийшли з кріпацької залежності (19 лютого 1861 р.)

1. Кріпосне право на селян, оселених у поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди, у порядку, зазначеному в цьому Положенні...

3. Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, надають за встановлені повинності в постійне користування селян садибну їх осілість і, крім того, для забезпечення їхнього побуту і для виконання їх обов’язків перед урядом і поміщиком ту кількість польової землі й інших угідь, яка визначається на підставах, зазначених у місцевих Положеннях...

8. Поміщики, наділивши селян у постійне користування за встановлені повинності землею, на підставі місцевих Положень не зобов’язані надалі ні в якому разі наділяти їх будь-якою додатковою кількістю землі.

17. Селяни, які вийшли з кріпацької залежності, утворюють у справах господарських сільські громади...

Робота в парах. Обговоріть джерело і дайте відповіді на запитання: 1. Як за джерелом вирішувалося питання кріпосного права? 2. Як вирішувалося питання землі? 3. Який орган самоврядування мали утворювати селяни, що виходили з кріпацької залежності?

ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ ПІСЛЯ РЕФОРМИ 1861 р. НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Наділ — ділянка землі, яку селянська родина отримувала в користування.

Відрізки — землі, які за реформою 1861 р. забирали в селян, якщо до цього вони користувалися більшим наділом, ніж тепер мали отримати у власність.

Тимчасовозобов’язані — категорія селян за реформою 1861 р., що за користування своїми наділами мали виконувати колишні повинності (оброк або панщину) до укладення викупної угоди селянина з поміщиком.

Відробітки — виконання селянином різних робіт у господарстві поміщика за оренду землі, позичені гроші, продукти тощо.

Викупні платежі — сума грошей, яку за реформою 1861 р. селянин мав сплатити поміщику для того, щоб отримати у власність присадибну ділянку землі й польовий наділ.

Мировий посередник зачитує зі сходів панського будинку Положення про селян 19 лютого 1861 р.

Поки селяни не викупили землю, для них вводилося становище тимчасовозобов’язаних (було скасовано в 1881 р.). Розмір селянського наділу й обсяг повинностей визначалися окремими угодами. Їх укладення було основною справою мирових посередників. Збільшувати повинності без збільшення розміру наділу поміщикам заборонялося. Однак закон не передбачав зменшення повинностей у зв’язку зі зменшенням наділів. Тому після відрізання «зайвої» землі повинності селян фактично зросли.

Завершальним етапом селянської реформи мала стати викупна операція. Селянство зобов’язували сплатити за свій наділ п’яту частину суми його вартості. Іншу частину держава надавала в борг селянину, який мав його повертати разом із відсотками протягом 49 років. За цей час селянство мусило сплатити державі втричі більше коштів від початкової вартості землі.

Здійснення викупної операції завершило відокремлення селянського господарства від поміщицького. Одночасно поміщики отримували гроші, за які могли здійснити перебудову своїх господарств на новий лад.

  • Як змінилося становище державного селянства?

4. ЗМІНИ В СТАНОВИЩІ ДЕРЖАВНОГО СЕЛЯНСТВА. Через декілька років після реформи 1861 р., що торкалася приватновласницького селянства, зміни відбулися і в становищі державних селян, які становили 44 % усього селянства українських земель. До цієї категорії населення належали чимало колишніх козаків, військові поселенці, колоністи Південної України.

Згідно з указом 1866 р., усі землі державного селянства, залишаючись власністю держави, закріплювалися за сільськими громадами й надавалися в безстрокове користування (подвірне або громадське). Селянство за це мало сплачувати до скарбниці щорічну «оброчну подать». Державні селяни могли стати власниками наділів, сплативши за них викуп протягом восьми років, але розмір їхніх наділів мав становити не більше 8—15 десятин. Унаслідок цієї реформи, здійснення якої тривало 20 років, становище державних селян стало дещо кращим, ніж колишніх кріпосних (їхні наділи були в середньому вдвічі більшими, а викупні платежі — значно меншими). Розвиток господарства державних селян стримувала наявність громад зі спільною відповідальністю у сплаті податків.

У значно кращих умовах опинилися колоністи Південної України. Маючи великі наділи до реформи, вони зберегли їх і після неї, а також отримали різні пільги. Так, наприклад, вони сплачували у два-три рази меншу «оброчну подать», ніж інші державні селяни. Переважна більшість господарств колоністів за своїм характером були великими фермерськими господарствами, які широко використовували сільськогосподарську техніку й вільнонайману робочу силу, орендували, крім власних наділів, великі земельні ділянки.

  • У чому полягали земська, міська й фінансова реформи?

5. ЗЕМСЬКА, МІСЬКА ТА ФІНАНСОВА РЕФОРМИ. Скасування кріпосного права стало поштовхом до перетворень в інших сферах життя, що й обумовило подальше реформування. Із метою вдосконалення системи місцевого управління в 1864 р. було здійснено земську реформу. За нею в повітах і губерніях запроваджувалося земське (місцеве) самоврядування. Земства складалися з розпорядчих (повітових і губернських земських зборів) та виконавчих (повітових і губернських земських управ) установ. До повітових зборів обирали гласних (депутатів) від різних станів — землевласників, міських власників і селянство. На повітових зборах обиралися гласні губернських земських зборів.

На українських землях дія земської реформи поширювалася лише на території Лівобережжя та Півдня. На Правобережжі було багато опозиційно налаштованої до російського уряду колишньої польської шляхти, яка брала участь у польському повстанні 1863—1864 рр., тому земства тут не створювали до 1911 р.

Завдяки підтримці земств виник селянський кооперативний рух, були створені кредитні установи для селян. Земства опікувалися також будівництвом та утриманням шляхів, організацією поштової служби, статистичних досліджень. Вони утримували початкові та професійні школи, навчання в яких було безкоштовним. Земства реорганізували мережу закладів охорони здоров’я на принципах безкоштовності, дільничного характеру, створення необхідних умов для стаціонарного лікування населення. Більшість із цих заходів вони фінансували самі.

Полтава. Будинок губернського земства. Листівка початку XX ст.

Земства — виборні органи місцевого самоврядування в Російській імперії за реформою 1864 р.

У земському зібранні. Художник К. Лебедєв. 1907 р.

Кам’янець-Подільське відділення державного Дворянського земельного банку (споруда 1896—1901 рр.)

Знак члена Харківської міської управи XIX ст.

За міською реформою 1870 р. самоврядування в містах змінювалося зі станового на безстанове. Відповідно до закону 1875 р., в усіх містах українських земель створювалися міські думи. Виборче право надавалося чоловікам із 25 років, але тільки тим, хто був власником нерухомості, торговельних і промислових підприємств. Робітники, службовці, інтелігенція, які разом становили більшість міського населення, але не мали власності та не сплачували податків, не отримали право голосу. Міські думи обирали міські управи — постійно діючі виконавчі органи. Думу та управу очолював міський голова. Діяльність думи та її голови контролювалася губернатором, який міг скасувати будь-яке її рішення. Міська дума опікувалася благоустроєм міста, сприяла розвитку місцевої торгівлі й промисловості, системи охорони здоров’я та народної освіти.

Незважаючи на обмежений характер реформи міського самоврядування, вона мала позитивне значення, оскільки замінювала старі органи станового управління містом новими, заснованими на буржуазному принципі майнового цензу.

Потреби економічного розвитку спонукали імперський уряд до проведення фінансових реформ. Зокрема, у 1860 р. створили Державний банк, який отримав переважне право кредитування. У всіх губерніях виникли незалежні від місцевої адміністрації контрольні палати, які щомісяця перевіряли видатки всіх місцевих установ. Цим кроком уряд протидіяв зловживанням і хабарництву.

Було скасовано давню відкупну систему збору податків, за якою більшість цих грошей надходила до кишені відкупників. Замість цього встановлювалися акцизні збори, які збирали державні установи. Однак селянство та міщани, як і раніше, сплачувати подушну подать, від якої звільнялися привілейовані стани.

  • Назвіть особливості судової, військової, освітньої, цензурної та національної реформи.

6. СУДОВА, ВІЙСЬКОВА, ОСВІТНЯ, ЦЕНЗУРНА Й НАЦІОНАЛЬНІ РЕФОРМИ. Проведена в 1864 р. судова реформа докорінно змінила судоустрій Російської імперії. Раніше існував становий, закритий, залежний від місцевої адміністрації суд із відсутністю захисту обвинуваченого та бюрократичною тяганиною. Відповідно до нових судових статутів суд ставав безстановим, гласним, незалежним від адміністративної влади. Засідання всіх судових органів були відкритими для публіки.

Центральною ланкою нового судочинства став окружний суд. Проте католикам та юдеям у них обіймати посади було заборонено. Створені на українських землях губернії входили до Харківського, Одеського та Київського судових округів. Усі дрібні громадянські та кримінальні справи розглядали мирові судді. Їх обирали земства або міські думи. Місцева адміністрація не мала можливості усунути з посади мирового суддю або суддів окружного суду. Однак для селянства, яке становило більшість населення українських земель у цей час, судова реформа мало що змінила. Волосні суди, які судили його за місцевим правом, застосовуючи покарання різками, залишилися в незмінному стані.

Унаслідок військової реформи країну поділили на 15 округів; до складу трьох із них — Київського, Одеського й Харківського — входили губернії, створені російською владою на українських землях. Уряд Російської імперії регулював національний склад військових частин, через що в підрозділах, розташованих тут, українці становили не більше ніж 40 % від загального складу. Водночас їх направляли нести службу в інших регіонах імперії.

Важливим у здійсненні військової реформи стало запровадження в 1874 р. замість рекрутських наборів нової системи комплектування армії. Вона полягала в загальній військовій повинності для осіб чоловічої статі, які досягли 20-річного віку, незалежно від станової належності. Строк військової служби в сухопутних військах становив шість років, на флоті — сім. Наприкінці XIX ст. встановили єдиний п’ятирічний термін служби в усіх родах військ. Особи, які здобули освіту, могли служити менше.

Потреби оновлення імперії спричинили необхідність здійснення освітніх реформ. Прийнятий у 1863 р. новий університетський статут, дія якого, зокрема, поширювалася на Харківський та Київський університети, надавав їм досить широку автономію в питаннях внутрішнього життя. Університет у цілому та кожен професор тепер міг вільно отримувати з-за кордону будь-яку літературу, відправляти на стажування до інших країн молодих учених. Навчання для переважної частини студентів залишалося платним.

Освітня реформа започаткувала в Російській імперії вищу жіночу освіту. Хоча жінкам не дозволяли навчатися в університетах, для них запровадили приватні вищі жіночі курси. Так, у Києві було відкрито вищі жіночі курси з природничих (1870 р.), фізико-математичних та історико-філологічних (1878 р.) наук. Проте жіночі курси за якістю та змістом підготовки не були аналогічними університетській освіті і готували курсисток до педагогічної праці в народних школах та жіночих гімназіях. Це було проявом нерівності в доступі жінок та чоловіків до освіти.

Курсистка. Художник М. Ярошенко. 1880 р.

Олександрівська (чоловіча) гімназія в Сумах. Була відкрита в 1873 р.

Цензура — у широкому розумінні — система нагляду за змістом і поширенням інформації, притаманна владі; її наявність — невід’ємна риса диктаторських та авторитарних режимів.

Перетворення в галузі середньої освіти полягали в реорганізації гімназій. Право навчатися в них надавалося представникам усіх станів, але плата за навчання не дозволяла здобувати середню освіту всім охочим. Гімназії поділялися на реальні та класичні, з окремим навчанням юнаків і дівчат. Закінчення класичної гімназії давало можливість вступу до університету, реальної — до вищої технічної школи. Згідно з реформою запроваджувалася єдина система початкової освіти. Із дозволу влади школи могли засновувати земства, приватні особи або громадські установи. Зміст навчання в усіх видах шкіл контролювала губернська училищна рада. Навчання в початкових школах (крім приватних) було безкоштовним.

За цензурною реформою 1865 р. установи цензури отримали широкі повноваження. Редакторам газет і журналів заборонялося торкатися гострих політичних питань, критикувати владу або висловлювати те, що суперечить вченню православної церкви. Порушення цих вимог спричиняло тимчасове закриття видання або навіть його заборону.

До національних реформ відносять певні зміни, зроблені для представників неросійських національностей. Так, відповідно до указів 1859—1880 рр. значна частина єврейського населення отримала можливість безперешкодно розселятися на території всієї імперії.

У Фінляндії визнали фінську мову державною та дозволили видавати нею літературу. Також вона отримала право збирати власний сейм.

З’явилися також дозвільні рішення видавати газети національними мовами. При цьому національно-культурні права українського населення ігнорувалися, а його вважали частиною російської спільноти.

«Великі реформи» 60—70-х рр. XIX ст., як їх називали в тогочасній Російській імперії, розв’язали чимало застарілих соціально-економічних проблем, які заважали її розвитку. Вони усунули багато з того, що заважало розвитку капіталістичних відносин. Проте реформи залишилися незавершеними, і в період 80-х рр. XIX ст., який увійшов в історію Російської імперії як «доба Контрреформ», деякі з них скасували.

НА ПІДСТАВІ ФАКТІВ, РОЗГЛЯНУТИХ У ПАРАГРАФІ, СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

  • характерні риси економічного розвитку українських земель у складі Російської імперії в цей період;
  • те, чому влада імперії пішла на проведення селянської реформи;
  • зміни, які відбулися в середовищі селянства українських земель під впливом реформи 1861 р.;
  • вплив реформ 60—70-х рр. XIX ст., здійснених російською владою на українське суспільство.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1861 р. — селянська реформа в Російській імперії.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Відгадайте дату або термін». Правила гри. Учитель/учителька записує на картці, не повідомляючи клас, дату або термін та кладе її в конверт. Учням та ученицям надається право поставити заздалегідь визначену кількість запитань (наприклад, шість), щоб з’ясувати, про що йдеться. Учитель/учителька має право відповідати на поставлені запитання «так», «ні» або «частково».

2. Які зміни відбулися в економічному розвитку українських земель у складі Російської імперії в середині XIX ст. порівняно з попереднім періодом? 3. Розкрийте взаємозв’язок між передумовами і причинами селянської реформи. 4. Українська історикиня Тамара Лазанська зазначала, що селянська реформа 1861 р. «не вирішила всіх соціально-економічних питань, які стояли перед суспільством». Укажіть, які соціально-економічні питання реформа вирішила, а які — ні й чому, на вашу думку. 5. Висловіть обґрунтовану думку щодо того, чи вплинули російські «великі реформи 60—70-х рр. XIX ст. на розвиток українських земель. 6. Робота в парах. Складіть таблицю «Вплив реформ 60—70-х рр. XIX ст. на розвиток українських земель».

Назва реформи

Основні положення

Вплив на розвиток українських земель

7. Колективне обговорення. Проведіть дискусію за проблемою «Позитивні й негативні наслідки реформ 60—70-х рр. XIX ст. для населення українських земель». За необхідності використайте додаткові джерела інформації для кращої аргументації. 8. Робота в парах. Розіграйте інсценізацію розмови колишнього кріпосного селянина й державного селянина, де вони повідомляють один одному про зміни в їхньому житті, спричинені реформами 60—70-х рр. XIX ст.

9. Розв’яжіть пізнавальну задачу. Деякі сучасні українські психологи висловлюють припущення, що «наслідки покріпачення селян досі відбиваються на українському і російському народах». Так, психологиня Олена Ліщинська зазначає: «Пригнічення народу не минає безслідно. Сам період обмежень спричиняє відставання від інших, вільніших народів». Висловіть аргументовану позицію щодо наведеної точки зору.