Історія України. Повторне видання. 9 клас. Гісем

§ 16. Населення українських земель у пореформену добу

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: дізнатися про зміни кількості й складу населення українських земель у цей період; з’ясувати особливості становища різних верств населення тогочасного українського суспільства.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Якою була кількість населення українських земель у складі Російської імперії наприкінці XVIII ст.? 2. Назвіть особливості складу населення українських земель, підвладних Російській імперії в цей період.

  • Що було характерним для кількості й складу населення українських земель цієї доби?

1. Кількість і склад населення українських земель, підпорядкованих російській владі в другій половині XIX ст. Упродовж другої половини XIX ст. кількість населення дев’яти губерній, утворених російською владою на українських землях, збільшилася з 13,5 до 23,5 млн осіб. Особливо швидкими темпами зростала кількість жителів Півдня і Сходу України, де відбувався бурхливий розвиток промисловості (із 3,6 млн осіб у 1858 р. до 8,8 млн у 1897 р.). Міське населення Правобережжя та Лівобережжя за цей час збільшилося у три рази, Півдня і Сходу — у п’ять разів. Більшість населення українських земель (22 млн осіб) становило селянство. Промислових робітників наприкінці XIX ст. налічувалося близько 360 тис. осіб. За національним складом у населенні краю переважали українці. Найчисленнішими національними меншинами були росіяни, білоруси, євреї, німці та молдавани. Найбільша частка росіян була характерна для губерній Півдня і Сходу — 21-27 %.

НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ наприкінці XIX ст.

Робота в парах. За схемою охарактеризуйте особливості національного складу населення українських земель у цей період.

Суттєвих змін упродовж другої половини XIX ст. зазнав національний склад населення Криму. У 90-х рр. XIX ст. відбулася чергова хвиля масової еміграції з півострова кримськотатарського населення, викликана постійними релігійними утисками й безвихідним становищем безземельного селянства. Це призвело до того, що на 1897 р. із близько 1,5 млн населення півострова 70 % складали росіяни і лише 13 % — кримські татари, що перетворилися на національну меншину.

  • Що нового з’явилося в становищі українського селянства в цей період?

2. Селянство. Українське селянство було тією частиною населення, яке поважало народну культуру, вважала своєю рідною мовою українську. За пореформеної доби село загалом зберігало свій давній вигляд. Селянство різних регіонів по-різному будувало та прикрашало свої оселі, проте повсюдно вони зберігали традиційні українські риси.

Протягом другої половини XIX ст. в середовищі незаможного селянства переважало житло, що складалося з хати й сіней. Заможні господарі все частіше влаштовували у своєму житлі ще й комору. Із початку XX ст. через вплив міст у хаті вже відгороджували кухню.

У харчовому раціоні українського селянина значних змін не відбулося. Більшість харчувалася дуже просто та одноманітно. Здебільшого вони споживали круп’яну та борошняну їжу, картоплю та інші овочі.

РОЗШАРУВАННЯ СЕЛЯНСТВА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПОРЕФОРМЕНУ ДОБУ

Робота в парах. З’ясуйте за схемою, у чому полягало розшарування українського селянства.

Важливе місце в житті українського села посідала селянська громада. Проте реформа 1861 р. суттєво змінила економічні й правові основи її життєдіяльності. Громада стала нижньою ланкою імперської адміністрації. Уся земля належала громаді, яка розподіляла її між окремими селянськими господарствами. Час від часу відбувалися земельні переділи. Усі члени громади отримували певну смугу землі з різних полів, унаслідок чого виникало черезсмужжя. Селянин міг продати свою ділянку за згодою громади, але не мав права використовувати на власний розсуд. Спільне господарювання вимагало від нього підпорядковуватися громадівській сівозміні, і порушити це правило було неможливо. Ліси, пасовища, луки, річки, озера залишалися неподільною спільною власністю громади.

Наприкінці 60 — у 70-х рр. XIX ст. українське селянство почало використовувати заводські металеві знаряддя праці. Поширення набули нові залізні плуги та плуги із залізними частинами, до яких впрягали коней. Заміна волів кіньми збільшила продуктивність праці в обробітку землі та перевезенні зерна в кілька разів. Заводи сільськогосподарського машинобудування випускали культиватори, парові молотарки тощо. Проте використовували техніку лише заможні й середняцькі господарства. Наприкінці XIX ст. на українських землях з’явилося чимало механічних млинів, які поступово витіснили дерев’яні вітряки та водяні млини.

За пореформеної доби, коли селянство почало господарювати самостійно, дедалі помітнішим ставало його майнове розшарування. Унаслідок цього селянство розділилося на три основні групи:

  • заможне селянство, яке успішно господарювало завдяки поєднанню тяжкої праці, ініціативності, землеробського таланту, використанню праці сільських найманих працівників (батраків). Їхні господарства пристосувалися до потреб ринку та орієнтувалися на виробництво товарної продукції. Вони збільшували свої наділи, купуючи землю у збіднілих односельців, мали кілька коней і сільськогосподарський інвентар;
  • господарі середнього достатку, або середняки. Земельні наділи, що належали цій категорії селянства, давали можливість прогодувати сім’ю. Вони також мали кілька коней та голів худоби. Незважаючи на те що вони були працьовитими господарями, придбати дорогу сільськогосподарську техніку середняки могли рідко. Працювали вони переважно самі, бо не мали можливості найняти батраків;
  • бідні селяни, або бідняки, що стали найчисленнішою групою тогочасного сільського населення. Вони взагалі не мали землі або мали недостатню її кількість для того, щоб прогодувати себе і свою родину. Бідняки наймалися працювати до заможних односельців і поміщиків або шукали іншої сезонної роботи.

Дворянська родина. Друга половина XIX ст.

Значна кількість бідняків обумовлювала зростання напруженості в українському селі. Ця ситуація значною мірою стала наслідком земельної реформи 1861 р.

  • Визначте зміни в становищі дворянства в пореформену добу.

3. Дворянство. Реформа 1861 р. стала рубіжною подією для більшості дворянства. Землевласники, які звикли розпоряджатися долею свого селянства і не замислюватися над тим, звідки беруться гроші, опинилися в незвичних умовах. Тепер для забезпечення гідного життя слід було навчитися підраховувати вартість робіт, витрати, прибутки тощо. Для багатьох це виявилося надто складно. Замість переобладнання своїх маєтків, придбання машин тощо дворяни намагалися зберігати звичний стиль життя. Коли грошей не вистачало — закладали маєтки та брали позички. Унаслідок цього на 1877 р. великі борги мали 77 % дворян. Розплачуватися за звичку до безтурботного життя багатьом доводилося землею, яку в них купували підприємливі селяни. У 1862—1914 рр. дворянське землеволодіння на українських землях зменшилося на 53 %.

Проте частина землевласників Правобережжя та Півдня Україні змогла перебудувати свої господарства відповідно до нових умов. У їхніх маєтках-економіях створювалися великі товарні виробництва з використанням вільнонайманої праці. На початку 90-х рр. XIX ст. серед поміщицьких господарств краю маєтки-економії становили 40 %. Найвідомішими серед них були земельні магнати Півдня України: Фальц-Фейни в Таврії, Аркаси на Херсонщині, Голуби на Катеринославщині. Хоча за своєю соціальною належністю власники нових господарств залишалися привілейованим дворянським станом, фактично вони наближалися до великої буржуазії. Деякі з них згодом стали також власниками фабрик, заводів, банків.

  • Як відбувалося в цей час формування буржуазії?

4. Буржуазія. Реформи 60—70-х рр. XIX ст. сприяли появі нових верств суспільства — буржуазії та промислового робітництва. Процес формування буржуазії розпочався ще за дореформеної доби. Представники нової суспільної верстви були здебільшого вихідцями з купецтва або заможного селянства. Прикладом становлення українського підприємництва була фірма «Брати Яхненки і Симиренко». У пореформений період вона стала лідером у цукровій промисловості.

Наступним етапом формування буржуазії стала індустріалізація. Одночасно з появою фабрично-заводських підприємств, банків, бірж на українських землях посилювалися позиції буржуазії. Її ряди активно поповнювалися представниками інших станів. Крім купецтва, кількість буржуазії збільшувалася за рахунок заможних селян, чумаків, скупників, сільських лихварів. До неї приєднувалися і дворяни, які зуміли створити товарні господарства в сільськогосподарському виробництві, харчовій промисловості тощо. Найвідомішими з них були правобережні дворяни Бобринські, Потоцькі, Браницькі.

У складі буржуазії з’явилися різні за рівнем заможності групи. Велика буржуазія на стала нечисленною, але зосереджувала у своїх руках найбільший капітал. Її представляли власники значних купецьких капіталів, промислових підприємств, найзаможніші господарі маєтків-економій. Основну масу середньої буржуазії становило купецтво. До цієї групи також належали колоністи Півдня України, власники середніх за розмірами промислових підприємств тощо. Найчисленнішою стала дрібна буржуазія — власники крамниць, ремісничих майстерень, невеликих промислових закладів, заможних сільських господарств.

Безкоштовна лікарня для робітників (нині — «Охматдит»), що була зведена на кошти Μ. Терещенка в Києві

Головою родини був Артем Терещенко. Свій капітал він створив, забезпечуючи продовольством російську армію під час Східної (Кримської) війни. Зароблені гроші він вклав у будівництво великої цукроварні в селі Хутір-Михайлівський на Чернігівщині. Пореформена доба стала періодом активізації підприємницької діяльності голови родини та його синів — Миколи і Федора. Родина посіла провідні місця в торгівлі хлібом, цукром, худобою, у лісообробці, цукровому, ґуральному, суконному виробництві, їй належало понад 200 тис. десятин землі.

За успішну підприємницьку діяльність А. Терещенку надали дворянське звання. Згодом брати Терещенки стали одними із засновників цукрового й рафінадного синдикатів та Всеросійського товариства цукрозаводчиків.

Родина Терещенків уславилася також своєю меценатською діяльністю, витративши на доброчинність близько 5 млн крб. Μ. Терещенко виділяв кошти на будівництво притулків, навчальних закладів, лікарень, храмів, музеїв, пам’ятників, театральних приміщень. Допомагав він і окремим українським митцям.

Меценат — заможний покровитель наук і мистецтв, який добровільно і безкорисливо сприяє розвитку сфер культури, освіти і науки або підтримує набувачів благодійної допомоги.

За складом буржуазія була багатонаціональною верствою, до якої належали українці, росіяни, євреї, поляки, німці, французи, бельгійці та інші. Хоча українці не мали в ній більшості, протягом другої половини XIX ст. їхні позиції посилювалися.

Серед найвідоміших українських підприємців була сім’я Терещенків з давнього козацького роду міста Глухова. Представниками української буржуазії пореформеної доби були також Харитоненки, Римаренки, Симиренки та інші.

  • Що було притаманне становищу промислового робітництва в цей період?

5. Промислове робітництво. Новою суспільною верствою пореформеного українського суспільства стало промислове робітництво. Наприкінці XIX ст. його кількість становила 330 тис. осіб. Це було лише 7 % наявної робочої сили, хоча загалом їхнє число за пореформені роки зросло в чотири рази.

На відміну від селянства воно не мало засобів виробництва та мусило продавати свою робочу силу. У другій половині XIX ст. воно було неоднорідною за складом верствою. Велику кількість робітництва становили сезонні працівники, зайняті в цукровій промисловості. У позасезонний час вони поверталися до своїх сіл. Суто промисловими робітниками стали насамперед жителі нових промислових районів — шахтарі Донбасу, металурги Кривого Рогу та інші.

Український громадський діяч С. Подолинський про умови життя працівників цукроварень

...Тільки на деяких цукроварнях людей харчують вволю й непогано, наприклад, у Бобринських і в Симиренка належить по фунту м’яса на день на робітника. Зате майже в усіх інших заводах м’яса дають тільки двічі-тричі на тиждень і не більше як по 1/2 фунта. Житнього борошна належить від 1 пуда 30 фунтів до 2 пудів на місяць на особу, каші — зазвичай пшона, по 30 фунтів. Солі відпускається 3—4 фунти і стільки ж сала. У піст замість сала дають конопляну олію. Приварку, тобто борщу та іншого, дають дуже мало, хоча в нашім краї овочі недорогі... На вечерю дають те саме, що й на обід, на сніданок та полудень зазвичай тільки самий хліб... Далеко не на всіх заводах є лазні... Так само ніде на заводах нема особистих прачок для прання сорочок робітника, які через те ходять у чорних сорочках, аж поки вони на їхніх плечах не розпадуться... Далеко не при всіх заводах є шпиталі та навіть не на всі заводи наймають лікаря для своїх робітників... У кожному випадку хворий робітник позбувається заробітної платні, а підрядники навіть вираховують з їхньої платні за харчі. Робітники, покалічені на заводах, тільки зрідка дістають карбованців 10 за своє каліцтво, зазвичай їм не дають нічого...

Робота в парах. Виконайте разом такі завдання: 1. Обчисліть, скільки харчів становила щоденна норма робітника в грамах і кілограмах (1 пуд = 40 фунтів = 16 кілограм). 2. Дайте оцінку рівню соціальної захищеності робітництва.

Барак робітника цукроварні. Реконструкція. Експозиція Вінницького обласного краєзнавчого музею

Умови життя й праці промислового робітництва, за деякими винятками, зовсім не відповідали тогочасним європейським нормам. Особливо тяжким було становище робітництва у великих промислових центрах.

Заробітна плата промислового робітника була єдиним джерелом його існування. Проте й цю платню видавали не регулярно. Зазвичай розрахунки з робітниками здійснювалися три-чотири рази на рік — на Різдво, Великдень тощо. До чергової платні робітник отримував продукти в заводській крамниці в кредит за цінами, що значно перевищували ринкові. Унаслідок цього вони майже не вживали м’яса, споживали найпростішу їжу — хліб, картоплю, сало тощо.

Знедолене становище спричиняло страйки та інші сутички між власниками підприємств та їхніми працівниками. Завдяки своїм виступам робітництва інколи виборювали деяке поліпшення свого становища.

Висококваліфіковані робітники згодом почали отримувати непогану платню. Деякі з них навіть могли наймати прислугу.

  • Які риси були притаманні становищу інтелігенції й місцю жіноцтва у тогочасному українському суспільстві?

6. Інтелігенція. Становище жіноцтва. Новою верствою, яка з’явилася у тогочасному українському суспільстві, стала інтелігенція. До неї належали особи, які займалися правом, медициною, педагогікою, наукою, мистецтвом, літератури, державні службовці та інші. Головними рисами, притаманними їй в цей час, на думку дослідників, стали:

  • стрімке кількісне зростання;
  • формування за рахунок представників різних соціальних верств;
  • посилення суспільної ваги й впливу на суспільно-політичне життя;
  • поступове оформлення в окрему суспільну верству;
  • формування традиції опозиційного ставлення інтелігенції до влади.

Відомий український громадсько-політичний діяч й публіцист XX ст. Іван Лисяк-Рудницький називав період другої половини XIX — початку XX ст. «інтелігентською добою».

За даними перепису 1897 р. у Російської імперії на території дев’яти губерній, утворених владою на українських землях, проживало понад 134 тис. осіб, які за своїми заняттями належали до інтелігенції.

XIX ст. стало добою зміни уявлень про місце жінки в суспільстві провідних країн Європи. Із розгортанням процесів модернізації ці тенденції набули поширення й на українських землях. Проте вони торкнулися лише незначної частини жіноцтва. Переважно це були жінки, що належали до еліти суспільства, а також жительки великих промислових центрів. В українському селі зберігалися давні традиції родинного життя і місця жінки в ньому.

Частина жінок із заможних родин прагнула здобути вищу освіту та брати активну участь у громадському житті. Проте в суспільстві існувало безліч упереджень і законодавчих перешкод, що заважали їм у цьому.

Інтелігенція — соціальна верства, яка формується у суспільстві з осіб, професійно зайнятих розумовою працею (лікарі, педагоги, інженери, вчені тощо).

Дружина заводського робітника. Художник Н. Касаткін. 1901 р.

Швидкий розвиток великої промисловості зумовив зростання міст та їх жителів. У нових умовах життя відбувся злам традиційних родинних відносин, переважно не на користь жінки. Хатнім господарством і доглядом дітей, як і раніше, займалися жінки. Ця праця не була легкою, але вона не мала грошового виразу. Жінка залишалася економічно несамостійною, а це породжувало нерівність та нерівноправ’я. Таким чином, покладені на жінок обов’язки по догляду за родиною, виховання дітей та ведення сімейного господарства обмежували їхню економічну самостійність, ставили в залежність від чоловіка, призводили до сімейного насилля.

Найчастіше на роботу влаштовувалися незаміжні жінки, або ті, сім’ї яких перебували в скрутному матеріальному становищі. Загалом на тогочасних промислових підприємствах працювало близько 15 % жінок. Проте зарплата жінок становила лише дві третини від зарплати чоловіків за ту саму роботу.

На думку українського історика Олександра Рубльова, на українських землях під владою Російської імперії оформлення української інтелігенції започаткувало Кирило-Мефодіївське товариство.

У підпорядкованих Австрійській імперії українських регіонах початок формування української інтелігенції дослідник пов’язує з діяльністю «Руської трійці» та Головної руської ради.

Будинок Ф. Фальц-Фейна в Одесі. Сучасний вигляд

Етикетка цукрової продукції, яку випускала компанія «Брати Яхненки і Симиренки». 1870 р.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

  • нові явища у становищі селянства, дворянства, буржуазії та промислових робітників у цей період;
  • становище жіноцтва в другій половині XIX ст.

Запитання і завдання

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Шість запитань». Правила гри. Парам учнів та учениць доручається на підписаних аркушах скласти шість запитань, що потребують короткої відповіді, за розглянутим матеріалом. Потім вони обмінюються аркушами й за визначений час відповідають на запитання, складені партнером/партнеркою по парі.

2. Висловіть оціночне судження щодо характеру змін кількості й складу населення українських земель у цей період. 3. Чим становище селянства і дворянства в пореформений період відрізнялося від того, яким воно було в першій половині XIX ст.? 4. Чи можна погодитися з судженням, що вага і значення буржуазії й промислового робітництва в соціальній структурі тогочасного українського суспільства зменшувалися? Чому? 5. Висловіть думку про те, яке значення мало формування інтелігенції для суспільства цієї доби. 6. Визначте головні проблеми, пов’язані зі становищем жінки в українському суспільстві.

7. Складіть таблицю «Зміни становища основних верств суспільства українських земель другої половини XIX ст.».

Верства

Зміни у становищі

8. Напишіть листа від імені представника обраної вами верстви до вигаданої особи, що жила на українських землях під австрійською владою, з описом скільки харчів становила щоденна норма робітника умов її життя, становища, інтересів і потреб у пореформений період.