Історія України. Повторне видання. 9 клас. Гісем

§ 11. Культура України. Розвиток освіти, науки та літератури

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: з’ясувати основні умови розвитку культури на українських землях у цей період; дізнатися, як розвивалася освіта; визначити основні досягнення тогочасної науки; проаналізувати здобутки української літератури цього періоду.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Якими були особливості розвитку культури українських земель у другій половині XVIII ст.? 2. Як розвивалася освіта на українських землях у цей період? 3. Укажіть основні досягнення науки на українських землях у цей період. 4. Назвіть видатних діячів української літератури другої половини XVIII ст. та їхні твори.

  • Визначте умови розвитку культури на українських землях наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

1. Умови розвитку культури на українських землях. Основним змістом змін, що відбувалися в культурному розвитку цього періоду, було становлення модерної української культури. Цей процес значною мірою співвідносився з українським національним відродженням. Суттєвий вплив на розвиток культури мало перебування українських земель під владою Австрійської та Російської імперій. На її розвитку негативно позначалися відсутність власної державності, національні утиски, імперські кордони, що роз’єднували єдину етнічну українську територію.

На українських землях у складі Російської імперії національно-культурна політика влади щодо українського населення поєднувала заходи з його русифікації та культурної асиміляції, які здійснювалися адміністративними засобами. Українські землі під російською владою перетворювалися на пересічні губернії імперії. Унаслідок цього чимало талановитих українців через відсутність умов реалізувати себе на Батьківщині змушені були шукати кращих можливостей в імперських столицях. Тому багато досягнень тогочасних українських культурних діячів зараховували до російської культури.

У досить складних умовах розвивалася культура на українських землях, підпорядкованих австрійським Габсбургам. Українське населення потерпали тут від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Східній Галичині, мадяризацією на Закарпатті та румунізацією в Північній Буковині. Денаціоналізації та асиміляції галицьких і закарпатських українців чинила опір греко-католицька церква. Оскільки у складі Австрійської імперії за західноукраїнськими землями зберігалося другорядне становище щодо інших провінцій, то українські культурні діячі також часто змушені були шукати можливості прояву своїх здібностей за межами рідного краю. Однак загальна ситуація в регіоні внаслідок реформ Марії-Терезії та Йосифа II стала дещо кращою для розвитку культури, ніж та, що існувала на українських територіях у складі Російської імперії.

Значний вплив на суспільне життя і, зокрема, на культуру мав початок індустріальної революції, спричинені нею процеси модернізації та зміни в житті й побуті людей. Зростання потреб в спеціалістах різного фаху стало причиною змін в освіті. У науці зросла кількість відкриттів прикладного характеру, обумовлених потребами тогочасного життя. Письменники й художники у своїх творах також почали звертатися до нових явищ суспільного розвитку.

  • Визначте особливості систем освіти на українських землях у складі Російської та Австрійської імперій.

2. Освіта. На українських землях під російською владою становище початкової освіти погіршилося. Через відсутність коштів у селянства закривалися школи, які воно раніше утримувало, а уряд ними не опікувався. За імперською реформою системи освіти 1803 р. на українських землях створили нові навчальні заклади трьох типів. Початкові парафіяльні училища, де навчали лише закону Божого, арифметики й грамоти, призначалися для дітей представників нижчих станів. Початкові повітові училища — для дітей «купців, ремісників та інших міських обивателів». У гімназіях навчалися діти дворян, чиновників та багатих купців. У 1850 р. у всіх початкових навчальних закладах на українських землях навчалося лише 67 тис. учнів. Більшість населення залишалася неписьменною.

Середню освіту надавали гімназії, навчання в яких було платним. Лише їх закінчення забезпечувало право вступу до університету або на державну службу. Дітей селян-кріпаків до гімназій та вищих навчальних закладів не приймали. Протягом першої половини XIX ст. на українських землях діяло 19 гімназій, де навчалося 4 тис. учнів. На початку XIX ст. тут з’явилися перші професійні школи — ремісничі училища, фельдшерські школи, училища торговельного мореплавства, садівництва, виноробства, бджільництва тощо.

Єдиним вищим позастановим навчальним закладом до 1817 р. залишалася Києво-Могилянська академія. Спеціальним рішенням влади в 1817 р. її ліквідували й замість неї створили духовну академію, що надавала лише вищу богословську освіту.

Перший вищий навчальний заклад нового типу — університет — було відкрито, як ви вже знаєте, у 1805 р. в Харкові. Він мав словесний (історико-філологічний), юридичний, математичний і медичний факультети. Протягом 1805—1851 рр. у ньому здобули вищу освіту 2,8 тис. осіб. У 1834 р. відкрився Київський університет Святого Володимира, який мав філософський та юридичний факультети. Навчання в університетах тривало чотири роки.

Проміжну ланку між середніми та вищими навчальними закладами становили ліцеї, які у своєму дев’ятирічному курсі поєднували гімназичну та університетську програми: Волинський ліцей (гімназія) у Кременці (1805 р.), Рішельєвський ліцей в Одесі (1818 р.), Гімназія вищих наук у Ніжині (1820 р.).

Використовувати українську мову в усіх навчальних закладах Наддніпрянщини заборонялося.

Університет (від латин. — сукупність) — вищий навчально-науковий заклад, до складу якого входить кілька факультетів, де викладаються дисципліни, що становлять основу наукового знання.

Київський університет Св. Володимира. XIX ст.

На українських землях у складі Австрійської імперії значні зміни в системі освіти відбулися за реформ Марії-Терезії та Йосифа II. У 1774 р. з’явився закон про обов’язкову початкову освіту для дітей 5—12 років. Вони мали право навчатися рідною мовою. Згодом запровадили нову систему освіти, за якою навчальні заклади поділялися на гімназії різних типів. Закінчення гімназій, у яких здобували повну середню освіту, давало можливість вступу до вищих навчальних закладів — академій та університетів. На середину XIX ст. у Східній Галичині діяло вісім гімназій, у Північній Буковині — одна, на Закарпатті — дев’ять. У всіх навчальних закладах, крім початкових, навчання здійснювалося німецькою мовою. Держава не фінансувала навчальні заклади, утримувалися вони на кошти населення й місцевих громад.

У Східній Галичині українській спільноті доводилося чинити опір спробам поляків зробити початкові школи польськими. Проте польська громада краю в 1805 р. домоглася від австрійської влади прийняття рішення про передачу всіх початкових шкіл краю під контроль римо-католицької церкви. Унаслідок цього посилилася полонізація початкової освіти в Галичині. Більше десяти років знадобилося для того, щоб за наполяганням греко-католицького духовенства влада дозволила йому також опікуватися школами. Переважна частина дітей українського селянства через важке матеріальне становище батьків узагалі не відвідували школу. У 1841 р. в початкових школах Галичини навчалося лише 14 % дітей селянства шкільного віку.

На Буковині відбувалася румунізація системи освіти. Навчання здійснювалося румунською й німецькою мовами, українська мова до шкіл не допускалася. У 1850 р. в краї діяло 55 шкіл.

На Закарпатті завдяки зусиллям греко-католицької церкви існувала найкраща на українських землях у складі Австрійської імперії система початкової освіти. Наприкінці XVII — на початку XIX ст. тут діяло близько 300 шкіл, що утримувалися церковними громадами й викладання в яких здійснювалося українською народною мовою. У всіх інших навчальних закладах краю використовували угорську мову, що перешкоджало навчатися в них дітям української громади краю. Угорський уряд наполегливо проводив мадяризацію Закарпаття. За законом 1844 р. в усіх видах шкіл краю запроваджувалася угорська мова.

Закладами вищої освіти були Львівський університет (заснований в 1661 р., відновлений в 1784 р.), Реальна (торговельна) академія (1817 р.) і Технічна академія (1844 р.). Викладання в цих закладах здійснювалося латинською й німецькою мовами.

«Весна народів» 1848—1849 рр. спричинила деякі зміни в ситуації з освітою в краї. У цей період тут почали відкриватися недільні школи для дорослих, де навчання здійснювалося українською мовою. У Галичині їх було 60, у Закарпатті — дев’ять. За рахунок збільшення терміну навчання в початкових трирічних школах влада створила нижчі реальні школи, де учнів знайомили з основами сільськогосподарських знань — садівництвом, бджільництвом тощо.

Із розпорядження попечителя Київського навчального округу ректору Київського університету Святого Володимира про встановлення таємного нагляду за викладанням (1834 р.)

Беручи до уваги умови тутешнього краю, я вважаю потрібним запропонувати вашому високородію доповідати негайно до мого відома про такі обставини:

1. Коли в лекції панів викладачів університету міг вкрастись хибний напрям, протидіючий вірі, моральності, покірності властям і викликання любові до якоїсь вітчизни, віддаленої перекрученими думками від спільної улюбленої вітчизни, для цього я покладаю на вас ретельний, але таємний нагляд за викладанням університетських лекцій.

3. Коли б ви зі свого боку помітили особистості недозволені вчинки членів університету або зв’язки їх з людьми неблагонадійними або підозрілими.

6. Про всі ті випадки, які хоч і не згадуються у цій пропозиції, але які, з міркувань умов краю, здавалися б вам досить важливими і заслуговуючими на особливу увагу...

Робота в парах. Обговоріть джерело і висловіть припущення, з якою метою влада запроваджувала заходи, про які в ньому йдеться.

Будинок Даровського, у якому розміщувалася Технічна академія

Розвиток освіти на українських землях обумовлювався зростанням потреб російської та австрійської влади у збільшенні кількості освічених підданих. Однак російська влада в освітній політиці взагалі не звертала увагу на освітні потреби української або будь-якої іншої національної спільноти, а австрійська задовольняла їх лише на рівні початкової освіти. Проблема наявності системи освіти, яка б задовольняла потреби національного розвитку, ставала однією з найважливіших для українського населення.

  • Визначте наукові досягнення, здійснені українськими вченими у цей період.

3. Розвиток науки. Видатні вчені. Перша половина XIX ст. стала періодом вагомих здобутків українських учених у природничих науках. Розвитку астрономії сприяло заснування астрономічних обсерваторій у Харкові (1808 р.), Миколаєві (1821 р.) та Києві (1845 р.). Цікаві спостереження небесних явищ здійснив професор Харківського університету Тимофій Осиповський. Він також був визначним математиком і створив тритомний «Курс математики», який протягом кількох десятиліть залишався основним підручником із цієї дисципліни. Математик Михайло Петроградський за видатні досягнення був обраний членом Римської, Туринської, Паризької і Петербурзької академій наук.

Визначну роль у розвитку хімічної науки відіграли праці професорів Харківського університету Олексія Ходнєва та Миколи Бекетова. З ініціативи В. Каразіна в 1812—1830 рр. у Харкові, Києві, Миколаєві та Полтаві створили метеорологічні станції, що започаткувало регулярні спостереження за погодними умовами. Значну роль у розвитку ботаніки, садівництва та агрономії відігравала науково-дослідна робота в ботанічних садах, які в цей період виникли в Києві, Одесі, Кременчуці, Харкові та Ялті. На українських землях під австрійською владою великий ботанічний сад існував при Львівському університеті.

Успішно розвивалася медична наука. Засновником української хірургічної офтальмології став професор Київського університету Володимир Караваєв. Професор Харківського університету Микола Єллінський написав двотомний підручник з основ хірургії, за яким тривалий час навчалися студенти університетів і медичних академій Російської імперії.

У вищих навчальних закладах Російської імперії та західноєвропейських країн працювало багато українських учених-закарпатців. Директором Петербурзького головного педагогічного інституту був професор Василь Кукольник, який викладав тут курси права, фізики, хімії та агрономії. Поєднував викладання логіки, моральної філософії та права з директорством у Петербурзькому комерційному училищі професор Петро Лодій. Викладав політичні науки й був першим ректором Петербурзького університету Михайло Балудянський. Зі Львівським і Краківським університетами пов’язана діяльність закарпатця Івана Земанчика. Він був професором, деканом і ректором Львівського університету, пізніше — професором Краківського університету. У «Руському інституті» при Львівському університеті він викладав рідною мовою студентам-українцям фізику та математику.

Ученим-енциклопедистом вважається перший ректор Київського університету Святого Володимира Михайло Максимович. Він був автором підручників для студентів «Основи біології» та «Основи зоології», праць «Роздуми про природу» і «Систематика рослин». Μ. Максимович переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім», склав три збірки українських народних пісень, проводив дослідження з історії Києва, Полтави, Переяслава та інших українських міст.

Наукове товариство — товариство, яке об’єднує фахівців з певної наукової дисципліни.

Бібліотека й музей Оссолінських у Львові. XIX ст.

Із розвитком науки пов’язана поява наукових і технічних товариств, які сприяли дослідницькій діяльності вчених і популяризації їхніх ідей. Першим технічним товариством на українських землях під владою Російської імперії вважається засноване В. Каразіним на Харківщині Філотехнічне товариство (1811—1818 рр.). У 1839 р. виникло Одеське товариство історії і старожитностей, яке досліджувало минуле південної частини українських земель і Криму. Товариство мало право проводити тут археологічні розкопки.

Основним напрямком діяльності Тимчасового комітету для розшуку старожитностей (1835—1845 рр.), створеного в Києві, стали також археологічні дослідження. Археологами-аматорами, які входили до його складу, було знайдено фундамент Десятинної церкви та руїни Золотих воріт у Києві.

Найбільшим культурно-освітнім і науковим центром на українських землях під владою австрійських Габсбургів став «Оссолінеум» (Народний заклад ім. Оссолінських) у Львові, заснований польським істориком і громадським діячем Юзефом Оссолінським у 1817 р. У ньому зберігалися архіви польської шляхти, колекції зброї, картин, скульптур, археологічних пам’яток тощо. До складу «Оссолінеуму» входили також велика бібліотека, друкарня й музей.

  • Визначте здобутки української літератури цієї доби.

4. Розвиток української літератури. Становлення сучасної української літературної мови. В українській літературі та мистецтві цього періоду основними художніми напрямками були класицизм і романтизм. Розвиток класицизму пов’язаний із творчістю І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка. Стилю романтизму дотримувалися харківські романтики (Л. Боровиковський, А. Метлинський, Μ. Костомаров та інші), члени «Руської трійці» (Я. Головацький, І. Вагилевич, Μ. Шашкевич), на Закарпатті — О. Духнович. Вершиною романтизму вважається творчість Т. Шевченка, П. Куліша. У класичному та романтичному стилях писав свої твори Є. Гребінка.

Іван Котляревський став майстром бурлескно-травестійного жанру й засновником нової української поезії, написаної народною мовою. Його літературна діяльність розпочалася з переробки поеми римського поета Вергілія «Енеїда». Поява однойменної поеми стала початком нової доби в українській літературі. У творі стару книжну мову остаточно витіснила народна.

Це започаткувало становлення сучасної української літературної мови. Її подальшому розвитку сприяли інші майстри української літератури цього періоду.

Творцем нової української художньої прози та жанру соціально-побутової комедії називають Григорія Квітку-Основ’яненка. Його перу належать повісті «Пан Халявський», «Українські дипломати», «Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Конотопська відьма», п’єси «Сватання на Гончарівці», «Щира любов», «Шельменко-денщик» та інші твори. У деяких із них автор по-доброму глузував над вадами людської натури, в інших — заглиблювався в гіркі реалії життя українського села, із великим теплом зображував повсякденне селянське життя.

Класицизм — напрям європейської літератури й мистецтва XVII — початку XIX ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке й давньоримське, тобто античне) мистецтво.

Романтизм — напрям у європейській літературі та мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст.; надавав першочергове значення духовно-творчому життю людини, зображенням і характеру й пристрастей.

Бурлеск — комічна поезія.

Травесті — гумористична поезія, близька до пародії.

Австрійський дослідник і громадський діяч другої половини XIX ст. К. Е. Францоз про творчість П. Гулака-Артемовського

...Після 1816 р. зміг видати деякі зі своїх гумористичних картин із народного життя... Петро Гулак-Артемовський. Вони були невинними, або принаймні виглядали такими. Коли, наприклад, цей поет у своїй байці «Пан та собака» змальовує бідування собаки, який як винагороду за свою вірність отримує лише удари й навіть не сміє гавкати, то це здавалося дуже смішним, але водночас було гіркою алегорією, яку кожен розумів. Не будемо ставити тут запитання, чи розумів це й уряд...

Робота в парах. Обговоріть джерело і дайте відповіді на запитання: 1. Що, на думку дослідника, хотів сказати П. Гулак-Артемовський у байці «Пан та собака»? 2. Яке значення, на вашу думку, мала творчість П. Гулака-Артемовського для тогочасного українського суспільства?

У творчості Петра Гулака-Артемовського гумор і сатира мали форму гострої критики соціальної несправедливості. Своє ім’я він уславив складанням байок. Найвідомішим його твором стала байка «Пан та собака», де автор зобразив важке життя українських селян-кріпаків. Семен Гулак-Артемовський є автором музики до опери «Запорожець за Дунаєм», яка стала українською музичною класикою.

Письменник Євген Гребінка уславився своїми байками («Малоросійські приказки»), які завдяки лаконічності вислову, добрій мові й національному колориту вважаються одними з найкращих в українській літературі. У жанрі байки, мовою алегорій він зображував соціальну і національну несправедливість тогочасної дійсності. Відкрито висловлювати такі думки в умовах тогочасної Російської імперії він не міг.

Значне місце в українській літературі посідає творчість Пантелеймона Куліша. Він написав перший український історичний роман «Чорна рада», історичні поеми «Україна», «Настуня», «Маруся Богуславка», «Грицько Сковорода», «Магомет і Хадиза» та інші. В його творчому доробку багато романів, повістей, оповідань, драматичних творів, наукових і науково-популярних праць. Велике значення мав виконаний ним перший повний переклад Біблії українською мовою, здійснений у 1860—1897 рр.

Творчість Миколи Гоголя для більшості сучасників і наступних поколінь стала прикладом письменника, який дошкульною сатирою на існуючий лад забезпечив собі почесне місце серед класиків світової літератури. Саме цьому були присвячені соціальна комедія «Ревізор» і поема-драма «Мертві душі». Особливим українським колоритом насичені його повісті «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» і «Тарас Бульба».

Вершиною розвитку української літератури цього періоду вважають творчість Тараса Шевченка, який став не лише її класиком, а й національною гордістю українського народу. Його перу належить збірка поезій «Кобзар», поема «Гайдамаки», збірка «Три літа», повісті «Музикант», «Художник», «Близнята», «Капітанша», драма «Назар Стодоля». Наприкінці життя він створив низку поезій, що стали зразком любовної та пейзажної лірики.

На українських землях під владою Австрійської імперії нову українську літературу започаткували члени «Руської трійці». Найталановитішим серед них визнавали Μ. Шашкевича. Зміст його творів («Туга», «Розпука», «Веснівка», «Підлісся») мав переважно сумне забарвлення, яке часто поєднувалося з національними закликами.

Одним із найталановитіших поетів краю вважали Миколу Устияновича. У його доробку чимало віршів, балад і пісень.

Зустріч Тараса Бульби з синами. Художник Т. Шевченко. 1842 р. Ілюстрація до повісті Μ. Гоголя «Тарас Бульба»

Романтичні картини карпатського життя змальовано в новелах «Помста верховинця», «Страсний четвер».

Перше видання «Кобзаря» Т. Шевченка. 1840 р.

Набір із дев’яти срібних пам’ятних монет, присвячених поемі «Енеїда» І. Котляревського. 2020 р.

Працюємо з хронологією

1784 р. — відновлення діяльності Львівського університету.

1798 р. — вихід друком «Енеїди» І. Котляревського.

1805 р. — заснування університету в Харкові.

1834 р. — заснування університету в Києві.

1840 р. — вихід друком «Кобзаря» Т. Шевченка.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

  • суперечності розвитку української літератури в цей період;
  • прояви в розвитку освіти перешкод;
  • особливості розвитку науки;
  • зв’язок між здобутками української літератури цього періоду І становленням сучасної української літературної мови.

Запитання і завдання

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Три речення». Правила гри. Учитель/учителька доручає учням та ученицям передати зміст визначеного питання трьома простими реченнями. Переможцями стають ті, чия розповідь у лаконічній формі краще передаватиме зміст матеріалу. Для кращого й зручнішого виявлення переможців гру можливо провести у письмовій формі.

2. Сформулюйте обґрунтоване оціночне судження умов розвитку культури на українських землях наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. 3. Порівняйте розвиток освіти на українських землях у XVI—XVIII ст. та наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

4. У чому полягав розвиток науки на українських землях в цей період? Наведіть факти, які підтверджують вашу думку. 5. Чи можна погодитися з думкою, що українська література цієї доби через несприятливі умови імперського панування не змогла суттєво вплинути на формування національної культури й сприяти розвитку українського націотворення? Поясніть свою думку.

6. Розпочніть складання таблиці «Культура України кінця XVIII — першої половини XIX ст.».

Галузь культури

Досягнення

Видатні діячі

7. Використовуючи матеріал з курсу української літератури, в усній або письмовій формі підготуйте повідомлення за темами: 1) Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка (за творами «Катерина», «Наймичка», «У нашім раї на землі...»); 2) алюзії на події історії України у творах І. Котляревського «Енеїда», «Наталка Полтавка»; 3) значення ініціативності наполегливості й працьовитості для досягнення поставленої мети або прагнення до справедливості, рицарства щирості, вірності почуттю й обов’язку у творі П. Куліша «Чорна рада» (на вибір).