Історія України. Повторне видання. 9 клас. Гісем

Розділ III. Повсякденне життя та культура України кінця XVIII — першої половини XIX ст.

§ 10. Культура України. Повсякденне життя

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: дізнатися про взаємозв’язок між людиною і тогочасним навколишнім середовищем; з’ясувати сутність змін, які відбувалися в цей час у менталітеті представників української спільноти; характеризувати основні види господарської діяльності українців та українок; визначити риси, притаманні поселенням, житлу, одягу і харчуванню українського населення; встановити особливості шлюбно-сімейних відносин й становище жінки в українській спільноті.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Що таке повсякденне життя? 2. Які явища розглядалися під час аналізу повсякденного життя української та європейської спільнот у попередні роки навчання? 3. Укажіть риси, притаманні українському менталітету в XVI—XVIII ст. 4. Як господарювало українське селянство в попередні століття? 5. Назвіть особливості повсякденного життя українців і українок у XVI—XVIII ст. б. Яким було становище жінки в цей період?

  • Як умови навколишнього середовища впливали на заняття населення українських земель?

1. Людина і навколишнє середовище. Розвиток будь-якої людської спільноти разом з іншими чинниками залежить від географічного положення й природних умов території, на якій вона існує.

Українські землі розташовані в південно-східній частині Європи. Їх рівнинний ландшафт і сприятливі кліматичні умови впливали не лише на розвиток землеробства й тваринництва як основних видів господарювання, а й на формування характеру самих людей — терплячих, звиклих до тривалої наполегливої праці. Майже дві третини українських земель становили родючі чорноземи, які були головним багатством їхнього населення й одночасно причиною посягань на них сусідів.

Господарювання впливало також на суспільне життя населення. Родючі ґрунти дозволяли українському селянству успішно вести одноосібні господарства, на відміну від їхніх сусідів білорусів і росіян, де бідніші ґрунти й суворіший клімат змушували їх об’єднувати свої зусилля для спільної праці.

Український краєвид із хатами. Художник В. Маковський. 1901 р.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. більшість населення українських етнічних територій у складі Російської й Австрійської імперій становило селянство, яке здавна працювало біля землі, жило в невеликих мальовничих селах і не бажало змінювати їх на міські оселі. Індустріальна революція спричинила певні зміни у складі населення українських земель, однак і наприкінці XIX ст. селянство в його складі переважало.

  • Чим ментальність відрізняється від менталітету? Які нові явища з’явилися в українській ментальності в цей період?

2. Менталітет українського народу. Протягом тривалого часу під впливом різноманітних природних та історичних чинників формувався менталітет українського народу. Історик Михайло Грушевський стверджував, що українці й українки мають переважно західний тип менталітету, хоча й не відкидав проявів у ньому східних впливів.

Менталітет — спільне світосприйняття, світобачення, самоусвідомлення, спосіб мислення, поведінки й національного характеру, притаманні певному народу.

Ментальність — характеристика менталітету окремої людини або групи осіб, які є представниками певного народу.

Рутенство — сукупність настроїв і поведінки, пов’язаних із прихильним ставленням до австрійських Габсбургів (підвладного їм українського населення), що існували в період перебування українських земель у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії.

Мати з дітьми. Галичина. XIX ст.

Українці здавна займалися землеробством, з особливою шаною ставилися до матері-землі, що була їхньою годувальницею. Притаманні українському менталітету пошана до матері й турбота про рідну землю об’єднувалися в одне ціле й ототожнювалися з любов’ю до Батьківщини.

Розташування на українських землях «Великого кордону» між християнським й мусульманським світами сформувало в населення два основна типи реакції на ці умови. Загроза поневолення штовхала найрішучіших присвячувати життя захисту рідної землі. Саме з них сформувалося українське козацтво. Іншим типом українців ставали ті, хто намагався пристосуватися до складних умов життя. Вони вчилися жити під різною владою, пристосовуючись до неї і приховуючи свої думки й почуття.

Особливістю менталітету українців було те, що вони не претендували на землі сусідів, а прагнули лише спокійно жити на своїх. Українська спокійна вдача формувала такі риси народного характеру, як терпимість до людей, приязне ставлення до ближнього, сусіда й чужого.

Після включення українських земель до складу Російської імперії серед нащадків козацької старшини набула поширення так звана малоросійська ментальність. Зрівнявшись у правах із російським дворянством, вони прагнули зробити кар’єру в імперії і часто намагалися забути своє козацьке походження. До закликів відстоювати права української спільноти владою імперії малоросійські дворяни найчастіше ставилися негативно, не бажаючи втратити свої привілеї. Однак варто зазначити, що серед них були й ті, хто стояв біля витоків українського національного відродження на Лівобережжі.

На українських землях під владою австрійських Габсбургів набуло поширення так зване рутенство. Західні українці в переважній більшості були вдячні австрійській владі за зміни, які вона здійснювала на їхніх землях. Тому вони підтримували віденський уряд, позитивно сприймали все, що надавала влада й упродовж тривалого часу не висували великих вимог до неї. Рутенство, з одного боку, гальмувало розвиток національної свідомості західних українців і допомагало австрійцям зміцнювати свою владу в краї, з іншого — було історично обумовлене існуючою ситуацією, оскільки, задовольняючи деякі потреби місцевої української спільноти, австрійці намагалися послабити вплив польської влади на Галичині, угорської — у Закарпатті й румунської — у Північній Буковині.

  • Визначте зміни, які в цей час відбувалися в основних видах господарської діяльності українського селянства.

3. Традиційні види господарської діяльності українського селянства наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. Тогочасне українське суспільство за сферою зайнятості більшості працюючого населення зберігало аграрний характер. Українське селянство, крім основного виробника необхідного для життєдіяльності інших суспільних верств, відігравало роль носія й охоронця національних звичаїв й традицій. Це обумовлює важливість розуміння стану традиційних видів його господарської діяльності в цей час. Українське селянство здавна займалося землеробством, тваринництвом, городництвом, садівництвом, бджільництвом, мисливством і рибальством.

Селянки на городі

Композиція на тему збирання льону на Поліссі. Художник І. Мітасов. 1888 р.

У землеробстві зберігалася трипільна система. Для обробітку землі до 80-х рр. XIX ст. використовували важкий плуг, який тоді називали малоросійським, або степовим. На початку 40-х рр. XIX ст. поряд із ним почали застосовувати легкий плуг. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо. Збирали врожай вручну за допомогою коси й серпа.

У більшості господарств залежно від достатку тримали волів, коней, корів, овець, свиней, кіз, різну птицю. Особлива увага приділялася розведенню волів, які були основною тягловою силою.

Городництво вважалося переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (спершу їх використовували як декоративну рослину) і кукурудзи, завезених з Америки. У першій половині XIX ст. на Півдні з’явилися томати, баклажани й перець. Славилися також херсонські кавуни, які вирощували на Півдні із XVI ст. У 1764 р. на українських землях з’явилася картопля, яка з часом стала «другим хлібом». Поряд із новими культурами не забувалися й звичні буряки, капуста, гарбузи, морква, цибуля, часник, огірки тощо.

Невід’ємною складовою українського пейзажу були сади. Вони оточували селянські хати, закладалися при монастирях і приватних маєтках. Скрізь вирощували яблука, груші, вишні, сливи, на півдні — черешні, горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор’ї та на Закарпатті — виноград.

Бджільництво завжди відігравало важливу роль у господарстві. Справжню революцію в цій галузі здійснив український вчений П. Прокопович, який у 1814 р. винайшов рамочний вулик. Проте використовувати його розпочали в Німеччині, а на українських землях — лише через кілька десятиліть.

Протягом XIX ст. чільне місце в харчовому раціоні населення українських земель, як і раніше, посідала риба. Після приєднання Російською імперією Причорномор’я тут почали виникати приватні риболовецькі артілі, що ловили осетрів, судаків, лящів, тарань тощо. Звідти чумацькі валки везли солону і в’ялену рибу до інших українських регіонів. Оселедці й тарань були неодмінним товаром на українських ярмарках і базарах.

  • Які нові явища у зовнішньому вигляді поселень і житла на українських землях з’явилися в цей період?

4. Поселення й житло. Міста, містечка, великі й малі села створювали те неповторне тло, на якому розгорталися події «українського XIX ст.». Оскільки більшість українського населення становило селянство, то міста й містечка були переважно місцевими адміністративними й торговельними центрами для найближчих околиць. Під імперською владою вигляд багатьох із них зазнав змін. У кожному місті з’явився місцевий управлінський центр із площею, поряд з якою розміщувалися адміністративні установи. Їхній вигляд відрізнявся від будівель, зведених в українському стилі. Центральні вулиці й площі деяких міст вимощувалися бруківкою та освітлювалися гасовими ліхтарями. Однак більшість вулиць залишалася незабрукованою й майже непрохідною в дощову пору року.

Катеринослав. Листівка. XIX ст.

Губернаторський бульвар. Львів. XVIII ст.

Кожне місто складалося із центру, яким часто був давній замок або фортеця, прилеглих кварталів та околиць. Утім, у XIX ст. на місці давніх напівзруйнованих фортець, потреби в яких уже не було, поставали нові вулиці й місця для прогулянок. Наприклад, у Львові на місці давнього Високого замку створили парк. Передмістя поступово об’єднувалися з містами, а давні шляхи ставали міськими вулицями. Центрами міського життя були церкви і, звичайно, базари.

Перша половина XIX ст. стала часом появи у великих містах, відповідно до європейської архітектурної моди, кількаповерхових цегляних будинків. Проте в невеликих містах переважали, як і раніше, одноповерхові дерев’яні оселі. Будинки заможних господарів були багатокімнатними, за європейськими традиціями мали парадні зали, вітальні, кімнати для гостей і слуг, кабінет господаря, спальні, кухні, господарські приміщення тощо. Кімнати облаштовувалися меблями, які, відповідно до побажань і можливостей замовника, завозилися з Європи або виготовлялися місцевими майстрами. Окрасою кімнат були дзеркала, килими, годинники, картини тощо. Оселі ж середніх за достатком і незаможних верств за своїм виглядом залишалися майже незмінними від попередніх часів і нагадували селянські садиби, оточені городами й садами.

Хата із села Старокозаче (Одеська обл.). XIX ст.

Бойківська хата із с. Тухолька (Львівська обл.)

З опису побуту українського селянства, зробленого французьким лікарем Домініком П. де ла Флізом у 20-х рр. XIX ст.

...Селянські житла (на Київщині) скрізь збудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове... Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон.

У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом просторіші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку і чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих... прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька простих стільців.

їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний, зрідка пшеничний... Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди..., а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки... Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону.

Для їжі вони користуються простим мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі. Виделки їм майже невідомі...

Робота в парах. Опрацюйте джерело і дайте відповіді на запитання: 1. Якими були риси, притаманні зовнішньому вигляду селянських осель? 2. Що розміщувалось всередині селянських хат? 3. Чим харчувалося українське селянство? 4. Що використовували при споживанні їжі?

Перебування під імперською владою вплинуло й на вигляд українського села. Особливо це було помітно на українських землях у складі Російської імперії. За розпорядженнями російської влади села впорядковувалися за єдиним зразком. У центрі мала розташовуватися площа, від якої розходилися вулиці до околиць. На ній селянам оголошувалися указівки влади, здійснювалися покарання злочинців тощо. Імперське захоплення чітким плануванням було особливо поширене на півдні, де нові села забудовувалися лише за затвердженими планами під наглядом місцевої адміністрації. На українських землях підвладних австрійським Габсбургам, як правило, вигляд сіл не регламентувався.

Перетворення нащадків козацької старшини на малоросійське дворянство і прагнення колишньої правобережної польської шляхти наслідувати тогочасну європейську моду спричинило появу на підвладних Російській імперії українських землях маєтків із палацами, парками, домовими церквами, родовими усипальнями тощо. Деякі з цих палаців, садиб та їхніх парків збереглися до наших днів.

  • Визначте характерні риси, притаманні одягу, їжі й напоям населення тогочасних українських земель.

5. Одяг, їжа, напої. Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. для одягу населення українських земель було характерним поєднання народних традицій, яких дотримувалася більшість селянства, і впливів європейської моди, які охоче наслідували міщани й заможні верстви суспільства. Однак значна частина української еліти підвладних Російській імперії українських земель не забувала народних традицій і інколи додавала його окремі елементи до свого одягу. Народне вбрання залишалося популярним й було своєрідним проявом зростання національної свідомості українських патріотів.

Їжа й напої українців у XIX ст., як і раніше, були пов’язані переважно з продуктами землеробства та тваринництва й зумовлені особливостями господарства в окремих регіонах і використанням печі для їх приготування. Побудова печі обумовлювала переважання в українській кухні варених і тушкованих страв і меншою мірою — смажених і печених. Українські господині готували страви традиційно двічі на день і вживали обов’язково гарячими.

Повсякденними стравами залишалися, як і колись, борщ, пшоняний куліш, різні каші, галушки, вареники, картопля, вівсяний кисіль. Більшість населення м’яса споживала мало. Страви з птиці готували переважно в неділю, а з м’яса — лише на свята. Молочні страви споживали частіше. Варені та смажені яйця теж були частиною святкового столу. У піст часто готували рибну юшку, а на свята пекли пироги з рибою.

Святкове вбрання українського селянства. XIX ст.

Приготування їжі. XIX ст.

Представники заможних верств населення, за імперською модою, часто захоплювалися західноєвропейською кухнею, страви якої їм готували кухарі, виписані з Парижу, Відню тощо. Серед напоїв у них були популярні французькі та італійські вина. У пересічного населення популярністю користувалися напої домашнього приготування. Найпоширенішими тут були узвари зі свіжих та сушених фруктів і хлібний, грушевий, буряковий, яблучний та березовий квас. Хмільний мед і пиво в цей період залишалися на святковому столі, проте наприкінці століття їх готували вже рідко. Утім, пияцтва майже не існувало, оскільки воно засуджувалося суспільством. Серед заможних верств були поширені чай і кава. Селянство й незаможні верстви часто заварювали й пили настої цілющих рослин, а то й просто вишневі та малинові гілки.

  • Якими були особливості шлюбно-сімейних відносин і становище жінки у цей період?

6. Шлюб і сім’я. Становище жінки. У цей період сім’я зберігала важливе значення для українців. Разом із сільськими й міськими громадами, православною й греко-католицькою церквами сім’я допомагала зберегти національно-культурну самобутність українського народу. Сімейні відносини, як і раніше, регулювало давнє звичаєве право — неписані народні традиційні норми, на які в багатьох випадках змушені були зважати церква й державні установи. Зокрема, традиціями звичаєвого права освячувалася підлеглість жінки чоловікові, але заперечувалися зловживання, передбачалося право жінки на майно сім’ї тощо.

Закріпленої законами рівності у правах із чоловіками в цей період українські жінки на землях у складі Російської та Австрійської імперії не мали. Основною причиною такого стану були міцні патріархальні традиції, низький рівень життя і як наслідок економічна залежність жінки від чоловіка. Зацікавленість до них виявили окремі особи із заможних сімей найчастіше під впливом відвідин європейських країн. Проблема освіти й інші соціальні проблеми в Україні накладалися на національні, тому жіночий рух був завжди пов’язаний з національно-визвольним. Деякі із цих питань входили до порядку денного національно-визвольних рухів (щодо освіти та праці жінок).

Різноманітні джерела свідчать, що навіть в умовах існування традиційної української патріархальної сім’ї, тобто верховенства батька й чоловіка, жінка зберігала повагу й гідність. Сім’я виховувала дітей, прищеплювала їм трудові навички, здатність захищати себе й рідну землю. Звичаєво-правовими настановами утверджувалися чистота й цілісність сім’ї, любов і шанобливе ставлення до батьків, піклування про дітей, засуджувалася подружня невірність і будь-які інші порушення традиційних моральних засад сімейного співжиття.

У цей період в українській спільноті поширилося два типи сімей: малі та великі. У документах XIX ст. міститься чимало відомостей про спільне проживання й господарювання кількох поколінь в одній сім’ї. Існували сім’ї, що складалися з 30 й більше осіб. Наявність великих сімей зумовлювалося не лише традицією, а й економічними причинами: спільними зусиллями було легше вести господарство, сплачувати податки тощо. Внутрішні конфлікти часто приводили до розпаду сім’ї, виділення з неї окремих малих сімей. Основними причинами таких процесів ставали розвиток товарно-грошових відносин у тогочасних містах і селах й поглиблення соціальної нерівності. Найдовше великі сім’ї зберігалися на Прикарпатті, Закарпатті та Поліссі.

Мала сім’я — сім’я з однієї шлюбної пари (або одного з батьків) із неодруженими дітьми (або без дітей).

Велика сім’я — сім’я, що складалася з кількох шлюбних пар різних поколінь, які жили разом і вели спільне господарство.

Українська дівчина за вишивкою. XIX ст.

Середній склад сім’ї на українських землях у цей період становив п’ятеро-семеро осіб. У XIX ст. найпоширенішою в Україні була повна мала сім’я (подружжя й неодружені діти). Бездітне подружжя часто всиновлювало дитину із сім’ї родичів, де було багато дітей.

Гуцули у весільному вбранні. XIX ст.

Однією з найголовніших подій у тогочасному житті було одруження. У XIX ст. майже на всій території України шлюбним віком вважалося досягнення 16 років для дівчини й 18 — для хлопця. Шлюб як акт створення нової сім’ї супроводжувався церковним вінчанням і відповідними записами в документах світської влади. Завершальним етапом укладання шлюбу ставало весілля, обряд якого сягав дохристиянської давнини. Весілля могло відбуватися через кілька тижнів або місяців після вінчання. Вважалося, що одружені мали право починати спільне життя й ставали законним подружжям лише після весілля. Проте церква сприймала це як приниження християнського обряду. Так, з 1843 р. за рішенням Синоду Російської православної церкви одружених зобов’язували жити разом після вінчання.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

  • вплив навколишнього середовища на життєдіяльність населення тогочасної України;
  • зміни в менталітеті українського населення у розглянутий період;
  • господарську діяльність тогочасного українського селянства;
  • поселення і житло українського населення кінця XVIII — першої половини XIX ст.;
  • одяг, їжу і напої української спільноти у цей період;
  • шлюбно-сімейні відносини й становище українського жіноцтва.

Запитання і завдання

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Історична абетка». Правила гри. Ведучий/ведуча шляхом випадкового вибору визначає букву алфавіту. Окремі учені та учениці, пари або малі групи мають скласти перелік термінів, словосполучень, визначень явищ, які починаються на цю букву й пов’язані зі змістом розглянутого матеріалу. Час для роздумів встановлюється перед початком гри. Наведені визначення не повинні повторюватися. Перемагають ті, чий перелік буде найдовшим.

2. Порівняйте малоросійську ментальність і рутенство. 3. Французький мандрівник Шарль-Луї Лесюр зазначав, що «українці більш великодушні, більш відверті, більш ввічливі, більш гостинні, мають більший торговельний хист, ніж росіяни. Вони — українці — являють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі». На які риси української ментальності звертає увагу автор? Поясніть, як ви розумієте його твердження. 4. Визначте спільне й відмінне у харчовому раціоні українського населення в розглянутий період і тепер. 8. Порівняйте шлюбно-сімейні традиції в розглянутий період на українських землях та в країнах Центральної та Західної Європи. Зробіть висновок про спільне й відмінне.

5. Складіть таблицю «Повсякденне життя населення українських земель у XVI—XVIII та наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.».

Сфера повсякденного життя

Особливості прояву

XVI—XVIII ст.

Кінець XVIII — перша половина XIX ст.

6. Робота в парах. Обговоріть і складіть меню повсякденного й святкового обіду представників різних верств українського суспільства кінця XVIII — першої половини XIX ст.