Історія України. 8 клас. Гісем

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 8. Культура України першої половини XVII ст.

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про розвиток освіти в тогочасній Україні; якими були здобутки літератури, книговидання, театру, архітектури й образотворчого мистецтва цього періоду; що таке «ораторсько-проповідницька проза», «мемуари», «епіграма», «декламація», «драма», «містерія», «інтермедія», «вертеп», «бароко», «українське бароко», «бастіон».

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Які особливості суспільно-політичного становища українських земель XVI — першої половини XVII ст., на вашу думку, мали вплив на розвиток культури? 2. Назвіть основні здобутки літератури, книговидання, архітектури й образотворчого мистецтва України XVI ст. 3. За курсом зарубіжної літератури з’ясуйте, що вам відомо про добу Бароко і твори цієї доби.

1. Освіта. Утворення Києво-Могилянської колегії. У першій половині XVII ст. на українських землях продовжували розвиватися освіта і шкільництво. Основними видами навчальних закладів у цей період були братські школи, єзуїтські, протестантські та унійні (греко-католицькі) колегіуми.

На початку XVII ст. в Україні налічувалося близько 30 братських шкіл. У 1615 р. виникла школа при Київському, у 1620 р. — при Луцькому, у 1636 р. — при Кременецькому братствах. У братських школах працювали відомі педагоги, вчені й діячі культури. Так, ректорами Київської братської школи були майбутній православний Київський митрополит Йов Борецький, письменник-полеміст Мелетій Смотрицький, письменник і проповідник Касіян Сакович, педагог і поет Хома Євлевич. Викладали в ній білоруський просвітитель Сава Андрієвич, православний богослов Захарія Копистенський та інші.

У першій половині XVII ст. на українських землях збільшувалася кількість єзуїтських, протестантських та унійних (греко-католицьких) навчальних закладів. У цей період тут виникло 12 єзуїтських колегіумів. Протестантські школи існували в Гощі, Берестечку, Хмільнику, Крилові й Панівцях. Школу вищого типу протестанти заснували в 1638 р. в селі Кисилин на Волині. За зразком єзуїтських колегіумів унійці (греко-католики) організували василіянські школи в Бересті, Володимирі, Шаргороді та Холмі.

Восени 1631 р. в Києво-Печерській лаврі архімандрит Петро Могила заснував так звану лаврську школу («гімназіон»). За своєю програмою навчання вона нагадувала єзуїтські колегіуми. У 1632 р. в Києві домовилися об’єднати Київську братську та лаврську школи. Новий навчальний заклад, покровителем і засновником якого став Петро Могила, дістав назву Києво-Братська, або Києво-Могилянська колегія.

У Києво-Могилянській колегії повний курс навчання становив 12 років і поділявся на сім класів («шкіл»).

У підготовчому класі — фарі — та трьох нижчих класах — інфімі, граматиці й синтаксимі — вивчали предмети циклу «семи вільних наук», церковнослов’янську, грецьку та латинську мови. Наступні два класи — поетики та риторики — були середніми. Викладання в них здійснювалося переважно латиною. У поетиці учнів знайомили з різними жанрами поезії та основами віршування. У риториці вони опановували мистецтво складання промов і написання листів.

Вищий ступінь навчання учні колегії здобували у дворічній «школі філософії» та чотирирічній «школі богослов’я». Учнів цих класів називали спудеями (студентами).

Гальшка Гулевичівна (фрагмент). Художник В. Кравченко. 1997 р.

Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна — шляхтянка, що опікувалася розвитком освіти на українських землях. У 1615 р. вона заповіла свою садибу із землями на Подолі в Києві для заснування монастиря, шпиталю і школи для дітей «народу руського, православного». Так виникла Київська братська школа, із якої бере початок Києво-Могилянська академія.

Києво-Могилянська колегія застосовувала поширені в тогочасній Західній Європі види навчання, які на українських землях з’явилися завдяки діяльності єзуїтських і протестантських колегіумів. Однак саме через протидію єзуїтів і вищих органів влади Речі Посполитої вона не стала закладом вищого рівня освіти.

Як і тогочасні європейські навчальні заклади, Києво-Могилянська колегія мала свої школи, що працювали за її програмою в інших містах. Такі школи з’явилися у Вінниці та Кременці. Викладачами колегії були видатні тогочасні вчені й просвітителі, зокрема Сильвестр Косів, Осип Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Єпіфаній Славинецький та інші.

2. Література і книговидання. У першій половині XVII ст. в Україні продовжувала розвиватися полемічна література. Видатним тогочасним православним письменником-полемістом став М. Смотрицький. Чільне місце серед його полемічних творів посідає «Тренос, або Плач Східної церкви». В образі стражденної жінки автор зобразив православне населення українських земель, що зазнавало соціальних, національних і релігійних обмежень.

У цей час в Україні також набули розвитку такі літературні жанри, як ораторсько-проповідницька проза, мемуарна проза та епіграмна поезія. Ораторсько-проповідницька проза включала твори з тлумаченням євангельських текстів і моралістичними повчаннями. Найвидатнішим серед її авторів вважається Кирило Транквіліон-Ставровецький, що написав «Зерцало богословія», «Євангеліє учительноє» і «Перло многоцінноє». Одним із перших творів української мемуарної прози стали спогади киянина Богдана Балики «Про Москву і про Дмитра, царька московського неправдивого», що розповідають про похід польського війська на Москву в 1612 р. Засновником жанру епіграмної поезії, віршованих геральдичних епіграм (гербових віршів), присвят і передмов став Г. Смотрицький. Серед поетів-епіграмістів цієї доби відомі також Дем’ян Наливайко, Памво і Степан Беринди, Андрій Римша, Лаврентій Зизаній, Кирило Транквіліон-Ставровецький та інші.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. виникла полемічна поезія. Так, у «Скарзі вбогих до Бога» невідомий автор у віршованій формі гостро виступає проти окатоличення та полонізації православних українців.

Із розвитком книговидання з’явилися збірки віршованих творів для декламації, призначені для виконання школярами під час урочистих подій. Зокрема, К. Сакович склав «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного». Хоча написання твору пов’язано зі смертю гетьмана, за своїм загальним настроєм твір життєстверджуючий: уславлює мужність воїнів, що захищають рідну землю.

Ораторсько-проповідницька проза — літературний жанр, до якого зверталися церковні діячі, що шляхом красномовства і проповідей тлумачили й поширювали християнське віровчення.

Мемуари — записи сучасників про події, у яких вони брали участь або про які вони дізналися від свідків; про осіб, із якими вони були знайомі.

Епіграма — коротка віршована характеристика особистості, предмета; побажання, дотеп тощо.

Софія Чарторийська — волинська княгиня, відома меценатка першої половини XVII ст. Вона надавала грошову підтримку Пересопницькому монастирю, заснувала при ньому шпиталь та школу для селянських дітей. С. Чарторийська була палкою прихильницею православ’я, відкрила у своєму маєтку в селі Рахманів на Волині друкарню. Вона здійснювала переклади із грецької руською мовою. Саме С. Чарторийська надала підтримку відомому діячеві Львівського братства К. Транквіліону-Ставровецькому у виданні «Євангелія учительного». У 1619 р. цей твір було надруковано її коштом.

Розвиток культури сприяв зростанню попиту на книги, тому книговидання поступово набувало розвитку. У першій половині XVII ст. активно діяла Львівська братська друкарня, яка стала справжньою школою для багатьох українських друкарів. Тут видавалися граматика грецької та церковнослов’янської мов, збірки віршів, драматичні твори староукраїнською мовою.

Найбільшою на тогочасних українських землях стала друкарня Києво-Печерської лаври, заснована архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. Серед перших її видань були «Часослов» і збірник святкових служб «Анфологіон». У Києві з’явилися перші приватні друкарні, засновані Спиридоном Соболем і Тимофієм Вербицьким. У тогочасній Україні почали діяти також мандрівні (пересувні) друкарні, які, надрукувавши книгу в одному місті, переїздили працювати в інше.

Усього до середини XVII ст. на українських землях у різний час діяло понад 20 друкарень. При цьому їхня роль не обмежувалася книговиданням. Друкарні були важливими осередками освіти й культури, навколо яких існували гуртки, що об’єднували діячів культури, вчених і високоосвічених людей.

3. Театр. Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. на українських землях виник шкільний театр. У закладах освіти учнів навчали складати і декламувати вірші та промови. У 30-х рр. XVII ст. у Львівській братській і Київській лаврській школах виникла шкільна драма і було започатковано театр.

Першою відомою пам’яткою української великодньої драми вважається надрукований у 1631 р. твір учителя Львівської братської школи Іоаникія Волковича «Роздуми про муку Христа, Спасителя нашого». Розвитку шкільного театру в Києво-Могилянській колегії сприяли програми навчання в класах поетики та риторики.

У першій половині XVII ст. з’явилися перші містерії. Так, у цей час на Волині або в Галичині створили «Слово про збурення (зруйнування) пекла». Містерії виконували на майданах міст і містечок мандрівні актори в дні церковних свят. Між діями містерії, а згодом шкільної драми розігрувалися інтермедії.

У XVII ст. в Україні значної популярності набув різдвяний ляльковий театр — вертеп. Вертепник мандрував зі спеціальною скринею, розділеною на два поверхи, із бічними дверцятами, через які «заводили» ляльок. На верхньому поверсі показували сцени, пов’язані з Різдвом, а на нижньому — казки, перекази, комедійні побутові інсценівки. Зростанню популярності вертепного театру сприяли учні Києво-Могилянської колегії, які ходили з вертепом людними місцями, домівками й цим заробляли собі на життя.

Декламація — мистецтво виразного читання літературних творів, зокрема віршів.

Драма — літературно-театральний твір, побудований у формі діалогу без авторської мови та призначений для сценічного виконання.

Містерія — духовна драма на біблійний сюжет.

Інтермедія — коротка сценка переважно гумористично-комедійного характеру, що виконувалася в перервах між актами основної вистави (найчастіше драми).

Вертеп — старовинний пересувний ляльковий театр, де виконувалися п’єси на релігійні та світські теми.

Бароко — один зі стилів мистецтва в історії європейської культури; охоплював різні сфери духовного життя суспільства, через що вважається епохою культури.

Українське бароко — назва мистецького стилю, поширеного на українських землях у XVII—XVIII ст.; виник у результаті поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Бастіон — старовинне укріплення у вигляді бойової споруди на розі фортечного муру.

Замок у Збаражі (Тернопільська обл.). 1626—1631 рр. Сучасний вигляд

Костьол бернардинів у Львові. 1600—1630 рр. Сучасний вигляд

4. Архітектура. Із початку XVII ст. в українській архітектурі все виразніше проявлялися елементи європейського стилю бароко, які в Середній Наддніпрянщині поєднувалися з місцевими традиціями. Це створило умови для виникнення своєрідного архітектурного стилю, який називали українським бароко. Так, барокові риси в архітектурі дерев’яних церков були помітні в будівництві зрубів у формі вісімки, видовженні їхніх пропорцій та заміні наметового верху на грушоподібну баню.

До видатних пам’яток архітектури цієї доби належали українські дерев’яні церкви, зокрема церква Параскеви в селі Радруж та церква Воздвиження в Дрогобичі. Пам’ятками тогочасної церковної архітектури стали церква Миколи Притиска в Києві (1631 р.), собор Мовчанського монастиря в Путивлі (перша половина XVII ст.), Покровська церква в Сулимівці (1622—1629 рр.), П’ятницька церква у Львові (1644 р.).

У першій половині XVII ст. на українських землях, як і раніше, будувалося багато оборонних споруд. На межі XVI—XVII ст. змінився їхній зовнішній вигляд. Замість замків почали споруджувати розкішні магнатські палаци, оточені бастіонами. Найцікавішими зразками поєднання палацу й бастіонних укріплень, збудованими в цей період, стали замки в Збаражі та Підгірцях.

Нові риси з’явилися також у містобудуванні. Будівничі Бродів, Станіслава, Полонного намагалися поєднати характерну для попередніх часів шахову сітку розташування вулиць із бастіонними укріпленнями.

У першій половині XVII ст. за підтримки польської влади на українських землях споруджувалися нові католицькі храми. Так, у 1610 р. в Києві на Подолі великий костьол збудували домініканці, а навколо спорудили будівлі домініканського монастиря. Визначною архітектурною пам’яткою того часу став костьол бернардинів у Львові, споруджений у 1600—1630 рр. До нього прилягали монастирські корпуси, що утворювали замкнене подвір’я.

Із появою у Львові єзуїтів пов’язане спорудження в 1610—1630 рр. костьолу єзуїтів — першого в місті храму в стилі раннього бароко. У цьому стилі в 1642—1644 рр. також збудували львівський костьол Стрітення. Цікавими архітектурними пам’ятками тогочасного Львова вважаються каплиці Боїмів та Кампіанів — усипальниці заможних купецьких родин. Їхні стіни мали багате архітектурне оздоблення, прикрашалися різьбленими декоративними композиціями, виконаними в стилі бароко.

5. Образотворче мистецтво. У першій половині XVII ст. в українському образотворчому мистецтві продовжували розвиватися ті жанри, що сформувалися в попередній період. Основними його видами залишалися настінні розписи та іконопис. До наших днів збереглися розписи, виконані напередодні 1620 р. на стінах церкви Святого Духа в селі Потелич. У них помітне своєрідне поєднання традиційних прийомів із новими реалістичними рисами. На думку дослідників, «страсний» цикл потелицьких розписів (зображення мук Христа) ніби перегукується з ідеями «Протестації» Йова Борецького, де він описує муки й страждання українського народу й закликає його до стійкості в боротьбі. Також збереглися розписи Воздвиженської церкви в Дрогобичі. Їхньою особливістю є поєднання біблійних сюжетів та декоративних орнаментів із місцевими квітами — барвінками, волошками тощо.

  • Чи згодні ви з тим, що образотворче мистецтво першої половини XVII ст. є важливим джерелом для вивчення подій цієї доби? Поясніть свою думку.

Воздвиження Чесного Хреста. Розпис у церкві Святого Духа в с. Потелич (Львівська обл.)

Надгробок Я. і С. Жолкевських у костьолі в м. Жовква (Львівська обл.). 30-ті рр. XVII ст.

У цей період удосконалилася техніка різьблення по каменю та дереву. В орнаментах переважали рослинні мотиви. При цьому зображення рослин мало певне значення. Так, поширені в орнаментах зображення виноградної лози і грон у християнстві відомі як символ віри. У другій чверті XVII ст. рослинні орнаменти поступилися місцем різним маскам, емблемам тощо.

Пам’ятками портретного різьблення того часу стали надгробкові портрети. Їхня композиція ускладнилася, поглибилося намагання передати риси характеру персонажа. Таким був поколінний надгробок київського воєводи Адама Кисіля, встановлений у його родинній церкві-усипальниці в селі Низкиничі на Волині. У повний зріст у рицарських латах зображено Яна і Станіслава Жолкевських на їхньому надгробку в костьолі в Жовкві.

Подальший розвиток мистецтва гравюри пов’язаний із поширенням його світського жанру. Перші світські гравюри з’явилися в 1622 р. як ілюстрації до «Віршів на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» К. Саковича. У «Євангелії учительному» К. Транквіліона-Ставровецького вміщено гравюру «Притча про багача і смерть», що зображує працю селян. Видатним гравером став майстер Ілля, який із 1636 р. працював у Києві й виконав гравюри до «Требника» Петра Могили й «Печерського патерика».

В українському живописі першої половини ХVΠ ст. провідне місце посідав жанр портрета. Визнання сучасників здобули портрети майстрів львівської школи. У цей період портрети створювали як із натури, так і посмертно. Вони вирізняються оригінальністю форм, втіленням поширених у цей час у мистецтві гуманістичних тенденцій, використанням засобів поетики й образотворчого фольклору. Такими вважають портрети члена Свято-Успенського ставропігійного братства Михайла Красовського авторства Олександра Ляницького та посмертний портрет Євдокії Жоравко художника Івана Паєвського. Їхньою особливістю є поєднання високого мистецького рівня з використанням прийомів бароко разом із традиціями народно-декоративної творчості. Пензлю Миколи Петрахновича приписували портрет доньки львівського купця Варвари Лангиш, образ якої вважали одним із найпривабливіших у тогочасному українському живописі. Федір Сенькович став автором портретів львівського старости Станіслава Мнішека та підканцлера Речі Посполитої Томаса Замойського. Прикметною ознакою портретів цього періоду було прагнення передати не тільки зовнішні риси людини, але й особливості її характеру.

Працюємо з хронологією

1632 р. — утворення Києво-Могилянської колегії.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?

  • У розглянутий період на українських землях зросла кількість навчальних закладів, що збільшувало можливості для здобуття освіти представниками різних верств суспільства.
  • Завдяки створенню Києво-Могилянської колегії Київ поступово набував значення культурно-освітнього центру.
  • Здобутки книговидання допомагали українському населенню розвивати свою культуру й мову.
  • У першій половині XVII ст. на українських землях було започатковано театр.
  • В архітектурі, містобудуванні й образотворчому мистецтві цей період став часом виникнення українського бароко.

Запитання та завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Продовжте розповідь». Правила гри. Учитель/учителька визначає тему для розповіді за матеріалом параграфа. Учні та учениці, об’єднані в пари, мають розкрити її, називаючи по черзі по одному реченню. Перемагає пара, чия розповідь краще відображатиме зміст теми.

2. Що нового з’явилося в розвитку освіти в Україні в першій половині XVII ст.? 3. Чому заснування Києво-Могилянської колегії вважається однією з важливих подій у тогочасному розвитку українських земель? 4. Назвіть факти, які свідчать про успішний розвиток літератури та книгодрукування в тогочасній Україні. 5. Порівняйте розвиток архітектури й містобудування в XVI — першій половині XVII ст. 6. Які нові явища з’явилися в образотворчому мистецтві цієї доби?

7. Покажіть на карті атласу місця, пов’язані з розвитком культури України в першій половині XVII ст. 8. Закінчіть складання таблиці «Розвиток культури України в XVI — першій половині XVII ст.» (с. 39).

9. Колективне обговорення. Які здобутки культури України першої половини XVII ст. ви вважаєте найважливішими й чому? 10. Відвідайте місцевий художній музей або здійсніть віртуальну екскурсію. На основі знайомства з історико-культурними пам’ятками України XVI — першої половини XVII ст. сформулюйте судження про цінності та норми життя, які утверджували автори цих творів мистецтва.

Практичне заняття за розділом І

Узагальнення за розділом І

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом І