Історія України. 8 клас. Гісем

§ 30. Правобережжя та західноукраїнські землі в середині XVIII ст.

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: яким було соціально-політичне та економічне становище Правобережної України у XVIII ст.; про причини широкого народного руху на Правобережній Україні в середині XVIII ст.; хто такі «гайдамаки», «опришки»; що таке «Барська конфедерація».

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Як складалася доля Правобережної Гетьманщини в другій половині XVII — першій половині XVIII ст.? 2. Що таке національно-визвольна боротьба?

1. Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України. Причини розгортання національно-визвольної боротьби. Річ Посполита, повернувши наприкінці XVII ст. Правобережжя, зуміла відновити колишню владу лише на початку XVIII ст. (1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40: Любомирські, Потоцькі, Чарторийські, Жевуські та інші. Їм належало близько 80 % земель Правобережжя.

Щоб відродити життя на цих землях, магнати роздавали селянам земельні наділи та звільняли їх від усіх повинностей терміном на 15—20 років. Завдяки цим заходам Правобережна Україна швидко наповнювалася переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів, відроджувалося її життя. Проте після закінчення терміну слобід вимоги панів до селян зростали. Поверталося кріпацтво. Панщина сягала до п’яти-шести днів на тиждень. До соціального гноблення додавалися утиски на релігійному ґрунті.

Посилення панщини та національно-релігійне гноблення призвели до широкого народного опору. Невдоволені селяни приєдналися до розбійницьких (гайдамацьких) ватаг, що діяли на Правобережжі. Виник рух, учасників якого називали гайдамаками (назва походить від османсько-турецького слова, що перекладається як «нападати», «шарпати», «гнати», «переслідувати»).

Зростання кількості невдоволених у результаті посилення кріпацтва, нечисленність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорозькою Січчю, із якої виходили ватажки народного руху, перетворили гайдамаків на могутню силу, яка була здатна повалити польську владу на українських землях.

2. Повстання гайдамаків. Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Речі Посполитій точилася боротьба навколо обрання нового короля. Сотник надвірного війська князя Єжі Любомирського на ім’я Верлан утік із війська та оголосив повстання проти панів.

Гайдамаки — селяни-втікачі, вигнанці-запорожці, кримські й ногайські татари, що об’єднувалися у ватаги (купи) і займалися степовим розбоєм («козацьким промислом»). Уперше назва «гайдамацьке гультяйство» була вжита в універсалі командира польських військ від 22 лютого 1717 р. Згодом назву «гайдамаки» почали використовувати для позначення учасників українського національно-визвольного руху.

Гайдамак. Невідомий художник. Початок ХІХ ст.

Гайдамаки. Художник О. Мизін. 1927 р.

Гайдамаки під Уманню. Художник І. Бурячок

Розгляньте ілюстрації. Чи відображають вони справжню сутність гайдамацького руху?

Із листа шляхтича з Летичева до коронного гетьмана Ю. Потоцького про організацію гайдамаками своїх нападів (1746 р.)

Коли [ці гультяї] нападають на село або містечко, то насамперед забезпечують собі дзвіницю, щоб ніхто не вдарив на сполох. Пізніше кілька стає на воротах, двох або трьох гарно кличуть до вікна, щоб їм відчинили. Коли хтось добровільно відчинить, лише заберуть те, що він має. Коли буде сперечатися або боронитися, то поб’ють, поріжуть і все заберуть. Коли нападають на полі або в лісі, то мають такий звичай. Розміщуються в якомусь ярі, де їм із близьких сіл доставляють харчі. Один із гайдамаків сидить на дереві, а коли хтось переходить або переїздить, вискакують і проводять до себе до яру.

1. Яким є ставлення автора до гайдамаків? 2. Яку тактику використовували гайдамаки? 3. Чим можна пояснити появу такого явища, як гайдамацтво?

Верлан зібрав загін прихильників і рушив у похід Брацлавщиною та Галичиною, руйнуючи маєтки шляхти, суди та канцелярії. Він розсилав універсали начебто від імені російської цариці Анни Іванівни, подекуди запроваджував козацькі порядки. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Проте під тиском російських і польських військ Верлан був змушений втекти до Молдавії.

Верлан надихнув на боротьбу нові загони гайдамаків. Щоб їх приборкати, шляхта почала чинити розправи. Проте народний рух не припинявся. Зрештою польські війська вдалися до тактики «поділяй і володарюй». Вони залучили на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву Чалого, який завзято нищив своїх колишніх побратимів. Однак запорожці невдовзі вбили зрадника.

Новий спалах гайдамацького руху відбувся навесні 1750 р. За своїм розмахом він перевершив попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були позбавлені шляхетського панування.

Розуміючи, що події набирають негативних для Росії наслідків, імперський уряд увів свої війська та жорстоко приборкав повстання. Проте остаточно гайдамацький рух придушити не вдалося.

3. Коліївщина. У 60-х рр. XVIII ст. Правобережна Україна опинилася у складній ситуації. Продовжували діяти загони гайдамаків. Польська шляхта розділилася на прихильників і противників короля Станіслава Понятовського, який намагався провести реформи. Загострилися відносини між православними, з одного боку, та католиками й греко-католиками — з іншого.

Скориставшись спровокованою ситуацією, на початку 1768 р. Росія нав’язала Речі Посполитій трактат про зрівняння православних і протестантів у політичних правах із католиками. У відповідь у місті Бар утворилося військово-політичне об’єднання шляхти, що отримало назву Барська конфедерація. Вона виступила за усунення короля та збереження давніх шляхетських привілеїв і порядків. Король не мав достатньо сил, щоб придушити цей рух, і був змушений шукати підтримки в Росії. На Правобережжя ступив корпус російських військ під командуванням Михайла Кречетникова, який розпочав бойові дії проти конфедератів.

  • Чим була зумовлена жорстокість повстанців — учасників Коліївщини?

Барська конфедерація — військово-політичний союз частини польської шляхти, опозиційно налаштованої до офіційного курсу короля Станіслава Понятовського та невдоволеної політичним втручанням Російської імперії у внутрішні справи Речі Посполитої. Союз був проголошений 29 лютого 1768 р. в місті Бар.

Хрест Барської конфедерації

Вчинені конфедератами насильства, нестабільність влади, постої військ, грабунки стали поштовхом до повстання, що увійшло в історію під назвою Коліївщина. Вчені й сьогодні сперечаються про походження цієї назви. Одні стверджують, що вона бере свій початок від слів «колоти», «кіл». За іншою версією, свою назву повстання отримало від назви надвірних козаків «колій», «коліївці» (із польської — черговий), служба яких була «колійною» (тобто почерговою).

Правлячі кола Речі Посполитої, Російської та Османської імперій сприйняли виступ як «бунт черні» і доклали зусиль для його придушення.

Підготовка до повстання розпочалася в лютому 1768 р. Повсталі зібралися в урочищі Холодний Яр неподалік Мотронинського монастиря, де місцевий настоятель Мельхіседек Значко-Яворський, ревний поборник православ’я, освятив зброю повстанців для боротьби проти шляхти й начебто дав їм «золоту грамоту» від Катерини ІІ. Достеменно невідомо, чи діяв настоятель самостійно, виходячи зі своїх переконань, чи за вказівкою російських можновладців, які готували поділ Речі Посполитої. Повстання очолив Максим Залізняк.

Повстанці виступили 6 червня. Їхній шлях проліг через Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Лисянку. Кінцевою метою походу була Умань — важливий торговельний і культурний центр, опора польського панування на Правобережжі. У міру просування повстанців їхня кількість швидко зростала. Вони нищили шляхту, орендарів, католицьке й унійне (греко-католицьке) духовенство.

Братська могила учасників Коліївщини в с. Кодня (Житомирська обл.)

Коліївщина стала приводом до російсько-турецької війни 1768—1774 рр.

Османська імперія сприйняла введення російських військ на Правобережжя для придушення Барської конфедерації як порушення попередніх мирних домовленостей. До того ж керівництво конфедератів уклало угоду з Османською імперією про підтримку.

Загони повстанців, яких турецька влада сприймала як проросійські, здійснили напад на місто Балта, що було під владою кримського хана. 25 вересня 1768 р. Османська імперія оголосила війну Росії, яка сама шукала приводу до вступу в боротьбу за узбережжя Чорного моря. У свою чергу, ці події стали приводом до втручання Росії у внутрішні справи Речі Посполитої та її першого поділу.

Максим Залізняк. Невідомий художник. Кінець XVIII ст.

Іван Гонта. Невідомий художник. 1866 р.

Повстання швидко охопило Київське, Брацлавське, південь Волинського та схід Подільського воєводств. Його рушійною силою стали ватаги гайдамаків, надвірні козаки, частково селяни й міщани.

Коліївщина відрізнялася від попередніх повстань гайдамаків. Вістря боротьби було спрямоване проти польського панування, католицької церкви, утисків орендарів та соціального гноблення з боку шляхти. Метою боротьби проголошувалося створення порядків, де не було б «панів і підданих, а всі користувалися б козацькими вольностями», «аби очистити Вкраїну так, як і раніше було». Повстанці заявили полякам: «Все одно — Гетьманщина буде, не встоїтесь!». Своє військо повстанці називали Військом Запорозьким.

20 червня 1768 р. повсталі з’явилися в околицях Умані. За допомогою сотника Івана Гонти, який із надвірними козаками перейшов на бік повсталих, наступного дня М. Залізняк захопив місто. Дії повсталих в Умані вирізнялися нечуваною жорстокістю. Було зруйновано костьол, єзуїтську школу, монастир Василіянського ордену, шляхетські палаци; загинуло щонайменше 2 тис. осіб, переважно поляків та євреїв. Повстання поширилося на інші райони краю. Тут повстанці встановлювали народне самоврядування. Землі шляхти розподілялися між селянами, скасовувалися повинності. М. Залізняка було обрано гетьманом, а І. Гонту — уманським полковником.

М. Залізняк відправляв у всі регіони України невеликі загони, що мали піднімати народ на боротьбу.

У той час як розгорталося повстання, російські війська підійшли до Умані. Командувач російських підрозділів полковник М. Гур’єв заявив про свою прихильність до повстанців і запросив М. Залізняка, І. Гонту та іншу старшину на бенкет. Проте на ньому ватажків руху підступно заарештували. Загони повсталих, залишившись без провідників, були розгромлені. Незважаючи на це, народні виступи тривали й наступного року.

Коліївщина була останнім повстанням українців проти Речі Посполитої. Воно зазнало поразки. Причини цього були різні: російські та польські війська перевершували повсталих в озброєнні, дії учасників руху були розрізненими, жорстокість повсталих відлякувала від них прихильників.

4. Опришківський рух. О. Довбуш. Рух народних месників набув поширення і на західноукраїнських землях, особливо Прикарпатті. Там їхні загони називалися «чорними хлопцями», або опришками. За історичними джерелами, перші такі загони з’явилися в XVI ст. Виступаючи проти утисків селянства, діючи невеликими групами по 20—50 осіб, вони нападали на шляхту, лихварів, купців. Опришки мали схованки в горах і користувалися підтримкою населення, тому вважалися невловимими.

  • Якою була мета діяльності опришків?

Опришки (від латин. opressor — знищувач, порушник) — учасники повстанського селянського руху, який був поширений на Прикарпатті. Цей рух оцінюють як соціальний бандитизм.

Олекса Довбуш. Народна картина

Найвідомішим ватажком опришків був Олекса Довбуш. Очолюваний ним загін громив панські маєтки, розправлявся із сільськими багатіями. Частину захопленого майна він роздавав бідним. Опорним пунктом опришків стала гора Стіг. Звідти народні месники здійснили стрімкі рейди на Дрогобич, Солотвин, Рогатин, Надвірну та інші міста. Про хоробрість і винахідливість О. Довбуша складали легенди.

Народний герой О. Довбуш загинув у 1745 р. Однак незважаючи на смерть ватажка, рух опришків не припинився до середини XX ст.

Працюємо з хронологією

1734—1769 рр. — гайдамацький рух.

1745 р. — загибель ватажка опришків О. Довбуша.

1768—1769 рр. — Коліївщина.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?

  • Посилення соціального, національного та релігійного гноблення в умовах послаблення Речі Посполитої призвело до розгортання на Правобережній Україні могутнього гайдамацького руху, вершиною якого стала Коліївщина.
  • Історичне значення Коліївщини полягає в тому, що це повстання зміцнило у свідомості народу ідеї соціальної та національної свободи.

Запитання та завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Словесний теніс». Правила гри. Учитель/учителька об’єднує учнів та учениць у пари. Один(-на) учень/учениця ставить запитання за вивченою темою, інший(-а) відповідає на нього, після чого ставить своє запитання, і т. д. Запитання мають передбачати коротку відповідь: «Перелічіть причини...», «Назвіть передумови (прояви, ознаки, результати, наслідки).», «Кого називали.», «Що таке.» тощо. Перемогу здобуває учень/учениця, що надасть більше правильних відповідей.

2. Робота в малих групах. Обговоріть і назвіть причини повстанської боротьби на Правобережжі в другій половині XVIII ст. Яких форм вона набула? Чому в ній переважали соціальні мотиви? 3. Що було спільного й відмінного між повстаннями гайдамаків 30—50-х рр. XVIII ст. та Коліївщиною? 4. Як ви вважаєте, слабкість влади чи національно-релігійна політика держави стали приводом до гайдамацького та опришківського рухів?

5. Робота в парах. Розподіліть обов’язки та за додатковими джерелами підготуйте історичні портрети М. Залізняка, І. Гонти, О. Довбуша (на вибір). Скористайтеся відповідним планом-схемою в електронному додатку. 6. Простежте за картою атласу події гайдамацького та опришківського рухів на Правобережжі та Прикарпатті у XVIII ст. Визначте ключові місця подій.

7. Чому гайдамацький та опришківський рухи характеризують як соціальний бандитизм? 8. Колективне обговорення. Як ви вважаєте, чи могли народні рухи другої половини XVIII ст. привести до відродження Української козацької держави?