Історія України. 8 клас. Гісем

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 25. Участь Гетьманщини в Північній війні. Конституція П. Орлика

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про перебіг Північної війни та участь у ній України; про повстання С. Палія; якими були обставини переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII; про роль Полтавської битви в подальшій долі України; про гетьманство П. Орлика та його Конституцію; як було остаточно ліквідовано козацтво на Правобережжі; що таке «політична еміграція».

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Яку політику здійснював І. Мазепа на початку свого гетьманства? 2. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, який вплив на Україну мали війни Московської держави кінця XVII ст.

1. Гетьманщина в умовах Північної війни Московії та Швеції (1700—1721 рр.). У 1700 р. Московська держава розпочала Північну війну зі Швецією, прагнучи захопити східне узбережжя Балтійського моря. Від самого початку козацькі полки брали участь у воєнних діях, будували канали, дороги, фортеці тощо. Також були й значні втрати серед козаків у боях і від хвороб.

Особливо негативно перші поразки московського війська позначилися на становищі Гетьманщини. Вона стала джерелом матеріальних і людських ресурсів для відновлення воєнного потенціалу Московії. Гетьманщина мусила також утримувати в деяких містах московську армію й військові гарнізони. Крім того, з українських земель у великій кількості вивозили зерно та інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі.

Козаків також непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Пруссії, на регулярні драгунські. Непевність майбутнього Гетьманщини примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею держави. І. Мазепа почав розуміти згубність відносин Гетьманщини з Московією.

  • У чому проявлялася згубність Північної війни для розвитку Гетьманщини?

2. Повстання під проводом С. Палія (1702—1704 рр.). У 1699 р. сейм Речі Посполитої ухвалив рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі. Гетьману С. Самусю та полковникам наказали розпустити полки. Однак вони відмовилися виконати це розпорядження та розпочали боротьбу проти польського панування, яку сучасники називали «другою Хмельниччиною», або «паліївщиною». На чолі цього повстання став полковник Семен Палій (Гурко).

Програма боротьби містилася в його словах: «Я поселився на вільній Україні, й Речі Посполитій немає ніякого діла до цієї області; лише я один маю право в ній розпоряджатися як справжній козак і гетьман козацького народу».

Товариш кінного реєстрового полку часів гетьмана І. Мазепи. 1690—1710 рр. (реконструкція). Художник С. Шаменков

  • Чи можна вважати повстання С. Палія успішним?

УКРАЇНА В ПІВНІЧНІЙ ВІЙНІ (1700—1721 рр.)

Відверта боротьба проти Польщі розпочалася в 1701 р. із селянських заворушень на Поділлі та Брацлавщині. У 1702 р. повстання охопило Київщину та Східну Волинь. На бік повсталих перейшли всі правобережні полки.

Коронний гетьман С. Яблоновський спробував захопити С. Палія у Фастові, але на захист міста піднялися всі жителі. Після невдалої облоги міста польські війська відступили на Поділля, а козаки С. Палія зайняли територію майже всієї Правобережної Гетьманщини та вигнали звідти шляхту.

Влітку 1702 р. повстання спалахнуло з новою силою, набувши рис національно-визвольної боротьби. У листопаді повсталі захопили опорний пункт Речі Посполитої на Правобережжі — Білу Церкву, а згодом Немирів. Польські війська з великами труднощами приборкали повстання на Поділлі та Брацлавщині.

Пам’ятник на честь визволення міста Біла Церква (Київська обл.) у 1702 р. козаками під проводом С. Палія

Семен Палій. Невідомий художник. ХІХ ст.

Семен Палій (Гурко) народився на початку 40-х рр. XVII ст. на Чернігівщині в козацькій сім’ї. Освіту він здобув у Києво-Могилянській колегії, потім став козаком Ніжинського полку, служив у війську П. Дорошенка. Із кінця XVii ст. С. Гурко перебував на Запорожжі, де швидко завоював авторитет серед козаків і дістав прізвисько Палій. У 1683 р. С. Палій очолив козацький загін, що разом із польськими військами захищав Відень від османського вторгнення. Після повернення з походу С. Палій оселився на Правобережжі. Коли польська влада оголосила про формування козацьких полків, С. Палій разом із кількома сотнями запорожців заснував полк із центром у місті Фастів. Проте на ці землі прагнула повернутися й шляхта. Ситуацію загострило укладення «Вічного миру» між Польщею та Московією, за яким Правобережжя залишалося у складі Речі Посполитої. На всі звернення С. Палія до царя взяти Правобережжя під свою владу той відповідав відмовою. У 1689 р. С. Палій із загоном козаків напав на Немирів, де перебував прихильний до Польщі гетьман Г. Гришко. Узяти місто не вдалося. С. Палія заарештували й ув’язнили. За рік козаки його звільнили, і він повернувся до Фастова, де продовжив свою політику.

На той час Річ Посполита перебувала у складних умовах. У країні виникло два ворожі табори: один на чолі зі Станіславом Лещинським підтримувала Швеція, інший на чолі з Августом II Сильним — Московія.

Об’єктивно повстання відповідало інтересам Швеції, але його лідери сподівалися на підтримку Московської держави й лівобережного гетьмана. І. Мазепа теж хотів скористатися ситуацією для відновлення єдності Гетьманщини. У 1704 р. під приводом допомоги королю Августу ІІ козаки І. Мазепи вступили на Правобережжя. Їх зустрічали як визволителів.

Повстання припинилося. Однак несподівано С. Палія як можливого претендента на гетьманську булаву було заарештовано й за згодою царя заслано до Сибіру.

І. Мазепа взяв на себе управління Правобережною Гетьманщиною. На цих землях він проводив обережну політику. З одного боку, було збільшено кількість козацьких полків до семи: уся старшина, крім С. Палія, залишилася на своїх посадах. З іншого — каралися «бунтівники» й підтримувалася шляхта. Проте в 1707 р. ситуація різко змінилася. Шведський король Карл XII здійснив похід, завдавши поразки Августу II, який був одночасно правителем Саксонії. Петро I опинився перед вибором: приєднати до Московії Правобережжя й тим самим налаштувати проти себе польську шляхту чи залишити Правобережжя у складі Речі Посполитої, підтримавши промосковські сили. Він вирішив, що краще мати в Польщі промосковські сили при владі й контролювати всю країну, ніж заволодіти однією її частиною. Проте це не влаштовувало І. Мазепу.

Шведські війська за часів Карла XII: артилерист, гренадер, драгун. Художник Р. Кньотель. 1890 р.

Московські війська вриваються в Батурин у листопаді 1708 р. Сучасний малюнок

3. Перехід І. Мазепи на бік Карла XII. Узявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, I. Мазепа розпочав таємні переговори зі шведським королем Карлом XII.

У 1708 р. Карл XII із 35-тисячною армією вирушив у похід на Москву. Пізніше до нього мав приєднатися генерал Адам Левенгаупт із 16-тисячним військом, важкою артилерією та додатковими припасами.

Шлях на Москву був перекритий великими залогами московських військ у Пскові, Новгороді та Смоленську. Карл XII, віддаючи перевагу маневреній війні, вирішив здійснити обхід через Білорусію. Проте через бездоріжжя, вороже ставлення місцевого населення шведська армія просувалася повільно. Ударом для неї став розгром московським військом армії А. Левенгаупта поблизу села Лісне в Білорусії. Після цього шведський король рушив на українські землі, де сподівався на допомогу І. Мазепи. Гетьман опинився перед вибором: відверто підтримати Швецію або залишитися на боці Петра I. 4 листопада 1708 р. гетьман вирішив приєднатися до Карла XII.

Дізнавшись про вчинок І. Мазепи, цар Петро I наказав зруйнувати гетьманську столицю Батурин, де зберігалися великі запаси зброї, артилерії та продовольства. Долю Батурина вирішила зрада. Полковник І. Ніс показав таємний вхід у місто, через який московські війська проникли в столицю та вчинили погром. Батурин було спалено, а населення знищено. За різними оцінками, загинуло від 11 до 14 тис. осіб, у тому числі дітей, жінок, літніх людей. І. Мазепу оголосили зрадником.

На Старшинській раді в Глухові новим гетьманом було обрано Івана Скоропадського (1708—1722 рр.).

Крім того, Петро I звернувся до населення із закликом бути вірним йому, а на Січ відправив дарунки та гроші. Через кілька днів більшість старшини залишила І. Мазепу, підписала присягу на вірність царю й визнала гетьманом І. Скоропадського.

Проте до І. Мазепи й Карла XII приєднався кошовий отаман Запорозької Січі Кость Гордієнко із частиною запорожців. 8 квітня 1709 р. І. Мазепа та К. Гордієнко підписали з Карлом XII угоду, яка передбачала утворення на українських землях, що перебували у складі Московії, князівства під формальним протекторатом Швеції. Питання про долю правобережних і західноукраїнських земель не порушувалося, оскільки шведський король визнавав їх частиною Польщі. Однак ці плани не були втілені в життя.

Петро I продовжував каральні заходи в Україні. У квітні 1709 р. московські війська під командуванням П. Яковлєва здійснили похід на Запорожжя, у результаті якого була знищена Чортомлицька Січ. Урятувалася лише незначна кількість запорожців.

23 листопада 1708 р. в Москві, а також у Глухові було проголошено церковну анафему (прокляття) І. Мазепі. Понад 200 років (до 1917 р.) анафему українському гетьману повторювали в церквах Російської імперії. Анафему проголошували навіть у тих церквах, що були збудовані коштом І. Мазепи, де в інших молитвах за церковними правилами йому висловлювали хвалу. Українська православна церква зняла з І. Мазепи анафему в 1994 р., а Константинопольський Патріарх — у 2019 р.

Після погрому Січі в 1709 р. запорожці заснували Кам’янську Січ. Проте в 1711 р. московські війська зруйнували її.

Частина запорожців знайшла притулок у володіннях хана — урочищі Олешки, де створила ще одну Січ. Матеріальне становище козаків Олешківської Січі було значно гіршим, ніж на Запорожжі. У 1728 р. козаки під проводом Івана Гусака заарештували кошового отамана К. Гордієнка, спалили будівлі та рушили на місце Чортомлицької Січі. Проте московська влада заборонила їм відновлювати Січ.

Зазнавши невдачі, козаки повернулися у володіння кримського хана й оселилися на місці Кам’янської Січі.

У 1733 р. після смерті К. Гордієнка московська влада дозволила запорожцям повернутися.

У 1734 р. козаки заснували Нову (Підпільненську) Січ, що проіснувала до 1775 р.

  • Чому Полтавська битва вирішила подальшу долю Гетьманщини?

Московські війська, що прибули під Полтаву влітку 1709 р., розмістилися табором на північ від міста поблизу села Яківці. Їхній лівий фланг прикривав ліс, правий — глибокі яри, а з тилу — річка Ворскла. Козацькі полки І. Скоропадського розмістилися між Малими Будищами та Решетилівкою, щоб не допустити відступу шведських військ на Правобережжя. Загалом московська армія налічувала 42—60 тис. осіб та 72 гармати, хоча деякі дослідники називають значно більші цифри (150 тис. осіб). Шведські сили оцінюються у 12—30 тис. осіб та чотири гармати.

Карлу XII заважало керувати боєм під Полтавою поранення в ногу, яке він дістав напередодні.

Під час битви він упав і знепритомнів.

Шведи вирішили, що король загинув, тому кинулися тікати.

4. Полтавська битва та її наслідки. Навесні 1709 р. основні шведські сили й козаки І. Мазепи підійшли до Полтави. Залога міста, що складалася з козаків і московських воїнів, відмовилася здатися. Облога міста тривала три місяці. Тим часом до Полтави підійшли основні московські сили. Тут 27 червня 1709 р. відбулася ключова битва Північної війни.

Шведський король, який мав удвічі менше сил, наважився дати московським військам вирішальний бій. Шведська армія, що вишикувалася чотирма колонами, на світанку рушила полем на московський табір. Проте шведські війська несподівано натрапили на московські редути — польові земляні укріплення. Прохід між редутами й атака московської кінноти завдали шведам відчутних втрат. До того ж їхній лівий фланг загубився в лісі й був знищений. Після кількагодинного важкого бою шведські війська опинилися перед головними московськими силами, що вийшли з укріпленого табору. Шведський король вирішив атакувати їх, зосередивши свої відбірні війська на флангах. Гвардія Карла XII зуміла прорвати лівий фланг московських військ. Тоді Петро I сам повів в атаку свої резерви, які підтримала артилерія. Шведські війська були відкинуті. У їхній тил ударили козаки І. Скоропадського.

До 11-ї години ранку Полтавська битва завершилася поразкою шведського війська, яке втратило понад 12 тис. осіб убитими й полоненими. Московські втрати склали 1345 осіб убитими та 3290 пораненими.

Після поразки І. Мазепа й Карл XII утекли до володінь турецького султана. Петро I доручив своєму послу в Стамбулі підкупити великого візира, якому обіцяли значну винагороду за видачу І. Мазепи. Ця звістка схвилювала гетьмана й остаточно підірвала його слабке здоров’я. 22 серпня 1709 р. він помер. Тіло І. Мазепи відвезли в місто Галац (Румунія) і в колі військової старшини й короля Карла XII поховали в міському монастирі.

5. Гетьман П. Орлик і його Конституція. Ліквідація козацького устрою на Правобережжі. 16 квітня 1710 р. під Бендерами відбулася козацька рада, на якій новим гетьманом було обрано найближчого сподвижника І. Мазепи — генерального писаря його уряду Пилипа Орлика. Він очолив першу українську політичну еміграцію в Європі й уряд в екзилі (еміграції).

Під час козацької ради було прийнято складений П. Орликом документ «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького». Пізніше цей документ дістав назву Конституція П. Орлика, або Бендерська Конституція. Це була угода між старшиною та козаками, з одного боку, та гетьманом — з іншого. Уперше новообраний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко зазначалися умови, за яких він отримував владу.

  • Чи був запропонований П. Орликом конституційний устрій актуальним на той час?

Політична еміграція — вимушена зміна місця проживання або переселення зі своєї батьківщини в інші країни з політичних причин.

Конституція П. Орлика складалася зі вступу й 16 статей. У документі проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої; обґрунтовувалися протекторат шведського короля та союз із Кримським ханством. Територія України визначалася Зборівським договором 1649 р. Козакам поверталися їхні території в Наддніпрянщині.

За Конституцією П. Орлика при гетьмані утворювався представницький орган влади — Генеральна військова рада із законодавчими функціями, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Генеральний військовий суд, до якого гетьман не міг втручатися, отримував право судити за злочини (кривди й провини) як гетьмана, так і старшину.

Державна скарбниця й майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана відводилися окремі землі. Установлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом.

Спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення. Гетьман мав захищати козацтво та все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Таким чином, проголосивши фактично республіканський політичний устрій Української козацької держави, Конституція П. Орлика стала зразком тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а і взагалі в Європі.

Конституція обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу — Генеральної військової ради. У ній були закладені основи принципу розподілу законодавчої, виконавчої та судової влади, упроваджувалася виборність посад.

Зміст документа відповідав інтересам козацької старшини, яка через послаблення гетьманської влади отримала можливість більшої участі в управлінні державою. Конституція П. Орлика до 1714 р. діяла на тій частині Правобережної України, де зберігався військово-територіальний полковий устрій.

Подальші дії П. Орлика були спрямовані на звільнення України з-під московської влади. Він уклав угоди з кримським ханом Девлетом ІІ Гераєм, шведським королем Карлом XII, прибічниками поваленого польського короля Станіслава Лещинського з метою спільного визволення Гетьманщини й Слобожанщини. До них приєдналася Османська імперія, яка 20 листопада 1710 р. оголосила війну Московії. За планом союзників передбачалося здійснити похід із метою звільнення Правобережної України.

На початку 1711 р. хан із 40-тисячною ордою та 2 тис. запорожців вирушив на Слобідську Україну. Не досягнувши там воєнного успіху, він із 12 тис. захоплених бранців повернувся до Кримського ханства. Тим часом П. Орлик із 5 тис. запорожців, 20—30-тисячною татарською ордою та польським загоном рушив на Правобережжя. Він здобув Немирів, Брацлав, Вінницю й узяв в облогу Білу Церкву. До нього приєдналося близько 11 тис. місцевих козаків на чолі з полковником С. Самусем. Однак після звістки про наближення московських військ татари припинили облогу та почали брати ясир (10 тис. жителів). Місцеві козаки залишили гетьмана й кинулися рятувати своїх близьких. П. Орлик втратив мало не все своє військо й був змушений припинити похід. Він повернувся до Бендер. Козаки С. Самуся відмовилися відступити та продовжили боротьбу. Вирішальна битва з московськими й польськими військами відбулася під час оборони Богуслава. С. Самусь та його прихильники потрапили в полон і були заслані до Сибіру.

Влітку 1711 р. Петро I розпочав воєнну кампанію проти Османської імперії — Прутський похід. Московська армія вирушила до Молдавії, де її господар підняв антитурецьке повстання.

8—9 липня на річці Прут відбулася вирішальна битва. Московська армія була оточена турецьким військом, і Петро I зміг вирватися лише завдяки підкупу та значним політичним поступкам.

Пам’ятник П. Орлику в Києві. Скульптор А. Кущ, архітектор О. Стукалов. 2011 р.

Пилип Орлик походив із давнього чеського роду. Навчався П. Орлик спочатку в єзуїтському колегіумі у Вільні, а потім у Києво-Могилянській колегії. Він був освіченою людиною, знав кілька європейських мов. П. Орлик обіймав посади в Генеральній військовій канцелярії, згодом став генеральним військовим писарем і найближчим радником гетьмана І. Мазепи.

За Прутським мирним договором 1711 р. Московська держава повертала Османській імперії Азов, знищувала свої фортеці, нещодавно збудовані на Запорожжі, і зобов’язувалася не втручатися у внутрішні справи Речі Посполитої. Окремий пункт стосувався українських земель, від яких Московія мала відмовитися та повернути під протекторат Кримського ханства й Османської імперії. Проте через нечітке формулювання було незрозуміло, про що йдеться, — Запорожжя, Правобережжя або всю Гетьманщину. Петро І зволікав із виконанням умов договору.

Зрештою наприкінці 1711 р. Османська імперія висунула московській стороні вимогу передати всю Наддніпрянську Україну з Києвом під її протекторат відповідно до умов Прутського мирного договору. Московська влада категорично відмовилася.

У результаті переговорів було досягнуто домовленостей, що Московія відмовляється від Правобережжя (крім Києва з околицями) і західної частини Запорожжя (землі на правому березі Дніпра з Кодаком), а Османська імперія не висуває претензій на інші запорозькі землі та Лівобережну Україну.

Ці домовленості були зафіксовані в московсько-турецькому договорі, підписаному у квітні 1712 р., та Адріанопольському договорі 1713 р. Вони стали тяжким ударом для П. Орлика та його сподвижників.

Розуміючи, що Правобережжя втрачене, царський уряд аж до 1714 р. переселяв місцеве населення на Лівобережжя з метою позбавити П. Орлика будь-якої підтримки.

Україна знову залишалася розділеною. Влада ж П. Орлика над Правобережжям, отримана згідно з указом султана, була нетривалою. У квітні 1714 р. між Османською імперією та Річчю Посполитою було укладено договір, за яким Правобережна Україна залишалася у складі Речі Посполитої. Ще в 1712 р. польський сейм ухвалив рішення про скасування полкового устрою на Правобережжі. У 1714 р. московські війська передали Польщі Білу Церкву, а залишки правобережних полків переправилися через Дніпро. Польща остаточно відновила свою владу на Правобережжі. Однак ці землі не стали «пусткою». Уже від 20-х рр. XVIII ст. почалося їх активне заселення й відродження. Хоча вирішальна роль у цьому процесі належала вже не козацтву.

У червні 1714 р. П. Орлик виїхав із Бендер у подорож до країн Європи, де намагався отримати допомогу в боротьбі проти Московії. У 1720 р. він подався до Німеччини, а згодом до Франції. Однак підтримки у правителів європейських держав гетьман не знайшов. Після підписання Ніштадтського мирного договору 1721 р. між Московією та Швецією перебування українських політичних емігрантів у всіх європейських столицях не схвалювалося. До того ж за наказом Петра I непокірного гетьмана намагалися заарештувати.

Перша сторінка оригінальної версії Конституції П. Орлика. Фотокопія

У 1722 р. П. Орлик був змушений переїхати до володінь Османської імперії, де прожив останні 20 років свого життя. Усі його дипломатичні зусилля виявилися марними.

Працюємо з хронологією

1700—1721 рр. — Північна війна.

1702—1704 рр. — повстання С. Палія («паліївщина»).

1708 р. — укладення гетьманом І. Мазепою договору зі шведським королем Карлом XII.

1708 р. — знищення московськими військами гетьманської столиці — міста Батурин.

1709 р. — зруйнування московськими військами Чортомлицької Січі.

1709 р. — Полтавська битва.

1710 р. — Конституція П. Орлика.

1711 р. — Прутський похід московського царя Петра I.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?

  • Північна війна стала важким тягарем для українського народу. Проти політики московського царя виступив гетьман І. Мазепа.
  • Гетьман І. Мазепа у своїх діях покладався на хитрість, вигоду та інтриги, а не на героїзм і відданість народу та його провідників. Поразка Швеції в битві під Полтавою стала й провалом планів гетьмана на самостійну Українську козацьку державу.
  • Створення козацьких полків на Правобережній Гетьманщині відроджувало традиції українського державотворення. Вагома роль у цьому процесі належала С. Палію.
  • Незважаючи на те, що на певний час удалося об’єднати дві частини України, міжнародне становище склалося не на її користь. Зрештою Правобережжя залишилося у складі Речі Посполитої, а козацький устрій на цих землях був ліквідований.
  • П. Орлик збагатив українську та світову історію першою Конституцією в сучасному розумінні цього слова.

Запитання та завдання

Булава, яку, за легендою, успадкував П. Орлик після І. Мазепи. XVIII ст. Експонат Публічної бібліотеки міста Лінчепінг (Швеція)

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Відгадайте героя або героїню». Правила гри. Учитель/учителька записує на картці ім’я історичної особи та кладе її в конверт. Учні та учениці мають за допомогою заздалегідь визначеної кількості запитань відгадати, про кого йдеться. Учитель/учителька може відповідати лише «так», «ні» або «частково». Гра проводиться в парах, малих групах або з усім класом.

2. Колективне обговорення. Що підштовхнуло І. Мазепу на союз зі Швецією? 3. Які воєнно-політичні дії Петра I стали відповіддю на союз І. Мазепи з Карлом XII? 4. Робота в парах. Обговоріть і визначте, чим гетьманство П. Орлика відрізнялося від правління всіх його попередників. 5. Із якою метою П. Орлик запропонував козацтву «Пакти й Конституції...»? 6. Чому походи П. Орлика в Україну зазнали поразки?

7. Спираючись на додаткові джерела, складіть історичний портрет І. Мазепи, П. Орлика (на вибір). Скористайтеся відповідним планом-схемою в електронному додатку. 8. Простежте за картою (с. 135) події Північної війни на землях тогочасної України. Визначте території, охоплені повстанням С. Палія 1702—1704 рр., напрямки походів П. Орлика на Правобережжя.

9. Чому національно-визвольне повстання на Правобережжі 1702—1704 рр. називали «другою хмельниччиною»?

Пам’ятний знак на честь 300-річчя Конституції П. Орлика. Військово-історичний меморіальний комплекс «Бендерська фортеця» (Молдова). 2010 р.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.