Історія України. 8 клас. Гісем

Розділ IV. Козацька Україна наприкінці 50-х рр. XVII — на початку XVIII ст.

§ 20. Гетьманство І. Виговського. Розкол Гетьманщини. Андрусівське перемир’я

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про правління гетьмана І. Виговського, Андрусівське перемир’я; якими були причини і наслідки московсько-української війни 1658—1659 рр.; про причини Руїни та розколу Гетьманщини; що таке «громадянська війна», «Руїна», «Чорна рада».

ПРИГАДАЙТЕ: 1. У якому становищі перебувала Українська козацька держава на момент смерті Б. Хмельницького? 2. Якими були соціальні наслідки Національно-визвольної війни? 3. Що таке федеративна держава?

1. Внутрішня та зовнішня політика І. Виговського. Гадяцька угода. Політична й соціально-економічна ситуація на українських землях після смерті Б. Хмельницького була вкрай складною. Поразка українсько-трансільванської воєнної кампанії проти Речі Посполитої негативно вплинула на морально-психологічний стан суспільства. До того ж загострилися українсько-московські відносини через нехтування царським урядом інтересами Гетьманщини. Тривала війна різко погіршила матеріальне становище селянства й козацтва. Чимало козаків, що не отримували платню за службу, зосередилися на Запорозькій Січі, яка перетворилася на осередок можливого соціального вибуху.

У середовищі козацької старшини сформувалися угруповання, що не поділяли принципу спадковості гетьманату та розгорнули боротьбу за владу. У протистоянні за гетьманську булаву найуспішніше діяв Іван Виговський. 15 вересня 1657 р. на Старшинській раді в Чигирині його було обрано гетьманом до повноліття сина Б. Хмельницького Юрія, а вже в жовтні козацька рада в Корсуні призначила І. Виговського повноправним гетьманом.

І. Виговський продовжував зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького. Він намагався зберегти союзницькі відносини зі Швецією, Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою. Остання підтримувала І. Виговського в боротьбі за гетьманську булаву.

На час обрання гетьманом І. Виговський був досвідченим державним діячем, однак у внутрішній політиці припустився досить серйозних помилок. По-перше, гетьман підтримував козацьку старшину й шляхту, при цьому залишаючи поза увагою інтереси основної маси козаків, селян і міщан. По-друге, згубним для Української козацької держави стало те, що для боротьби з антигетьманськими виступами І. Виговський шукав допомоги в правителів інших держав.

  • Чому значна частина населення негативно сприймала політику І. Виговського?

Гетьман Іван Виговський. Невідомий художник. XIX ст.

Громадянська війна — форма політичної боротьби, що є збройною сутичкою між соціальними групами в межах однієї держави задля здобуття державної влади або досягнення (відстоювання) певних прав, привілеїв.

Руїна — термін, яким позначають процес занепаду й спустошення Української козацької держави під час громадянської війни, період гострої боротьби старшини за владу й постійної агресії сусідніх держав.

Прорахунки гетьмана призвели до козацьких заворушень, що розпочалися в жовтні 1657 р. на українських землях. Козаків очолили кошовий отаман запорожців Яків Барабаш і полтавський полковник Мартин Пушкар. Ці виступи таємно підтримував царський уряд. Спочатку гетьман спробував домовитися з ним, пішовши на деякі поступки, яким свого часу опирався Б. Хмельницький. Так, він дозволив призначити московських воєвод у великих містах Гетьманщини, погодився на перепис населення для збирання данини царю тощо. Проте це не допомогло.

Тоді для придушення повстання І. Виговський уперше в історії України використав кримських татар і розплатився за їхню допомогу дозволом брати ясир із Полтавщини. Під час відчайдушних боїв між прихильниками та противниками гетьмана у травні-червні 1658 р. на українських землях загинуло та було взято в ясир близько 50 тис. осіб, серед яких і керівники повстання. Фактично ці події започаткували період громадянської війни. В українській історії його також називають Руїною.

Остаточно авторитет гетьмана підірвали його прагнення порозумітися з Річчю Посполитою. Починаючи з весни 1658 р. тривали переговори про умови повернення козацької України до складу Речі Посполитої. Поштовхом до такої зміни політики Української козацької держави, за образним висловом І. Виговського, стало те, що «Москва хоче мати гетьмана, якого можна, взявши за хохол, за собою водити». Ще однією причиною було те, що отримати допомогу від кримського хана гетьман міг лише після примирення з польським урядом (із 1654 р. існував союз між Річчю Посполитою і Кримським ханством, що мав чинність упродовж 12 років).

За результатами переговорів 16 вересня 1658 р. на козацькій раді неподалік міста Гадяч було укладено українсько-польську угоду. Одним з авторів цієї угоди був Юрій Немирич, якого називали «правою рукою» гетьмана. Польський сейм затвердив Гадяцьку угоду з деякими змінами у травні 1659 р. У кінцевому варіанті вона містила такі положення:

  • Україна в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств під назвою Руське князівство входила до складу Речі Посполитої як третя складова федерації — нарівні з Короною Польською і Великим князівством Литовським (назву «Руське князівство» було вилучено з остаточного тексту угоди, яку ухвалив сейм Речі Посполитої);
  • федерація об’єднувалася особою спільного короля, обраного представниками трьох держав;

Московський стрілець. Сучасна реконструкція

Юрій Немирич і його герб «Клямри». Невідомий художник

Юрій Немирич народився в 1612 р. на Житомирщині в родині бояр Немиричів. Початкову освіту за бажанням батька він здобув у Раківській социніанській академії в Польщі, а в 1630—1633 рр. здійснив освітню мандрівку за кордон. Завершуючи освіту в Сорбонні, талановитий юнак видав у Парижі власний твір, написаний латиною, під назвою «Розвідка про московитську війну», який присвятив порівняльному аналізу політичного устрою Московської держави та Речі Посполитої.

На початку Національно-визвольної війни Ю. Немирич воював на боці Польщі. У 1655 р. він перейшов на бік трансільванського князя Дєрдя II Ракоці, який підтримував протестантів, а в 1657 р. — на бік козаків. У цей самий час Ю. Немирич прийняв православну віру. Після смерті Б. Хмельницького він став «правою рукою» І. Виговського у планах примирення України й Польщі через федеративний союз трьох держав.

У серпні 1659 р. Ю. Немирич трагічно загинув.

  • на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король із чотирьох кандидатів, що були представниками козацької старшини; гетьман обирався довічно;
  • гетьману заборонялися будь-які відносини з іншими державами;
  • польські й литовські війська не мали права перебувати на українських землях;
  • козацький реєстр мав становити 30 тис. осіб (тобто скорочувався наполовину);
  • гетьман мав право представляти королю щорічно по 100 козаків із кожного полку для надання їм шляхетських привілеїв;
  • церковна унія мала бути скасована; водночас п’ять православних ієрархів отримували місця в сенаті;
  • передбачалося заснувати необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.

Хоча польський сейм і затвердив Гадяцьку угоду (крім пункту про скасування церковної унії), її умови не були втілені в життя. Цей документ, незважаючи на всі його позитивні моменти, спізнився щонайменше на століття. Після тривалої боротьби з Польщею його вже не сприймали в українському суспільстві. Коли посланець привіз остаточний текст угоди до І. Виговського, той вигукнув: «Ти зі смертю приїхав і смерть мені привіз».

2. Московсько-українська війна 1658—1659 рр. Конотопська битва. Гадяцька угода стала приводом до відкритої агресії Московської держави проти Гетьманщини. Восени 1658 р. між ними розпочалася війна. Московська влада закликала український народ не підкорятися гетьману, а армія на чолі з воєводою Григорієм Ромодановським силою схиляла населення до підданства московському царю. Частина лівобережних козацьких полків перейшла на бік Московської держави.

Тим часом І. Виговський розіслав європейським правителям лист-звернення, у якому повідомив про розрив із Московією та його причини.

На початку квітня 1659 р. московське військо на чолі з князем О. Трубецьким підійшло до Конотопа та взяло його в облогу. Місто захищали 4 тис. козаків на чолі з наказним гетьманом Г. Гуляницьким. Героїчна оборона дала змогу І. Виговському зібрати сили та разом із поляками й татарами рушити на допомогу.

8—9 липня 1659 р. під Конотопом відбулася вирішальна битва, у якій І. Виговський завдав поразки 100-тисячній московській армії. У битві загинули основні сили московської кінноти. Переляканий цар навіть залишив Москву, боячись чергового походу козаків на місто.

Проте через гостру внутрішньополітичну ситуацію скористатися результатами перемоги гетьман не зміг. Рух проти влади І. Виговського охопив Лівобережжя й частково Правобережжя. До того ж на українські землі знову рушили московські війська. У цей час гетьмана зі своїм військом залишив кримський хан, оскільки вінницький полковник І. Сірко разом із запорожцями здійснив воєнний похід на Аккерман.

КОНОТОПСЬКА БИТВА (1659 р.)

Уранці 8 липня 1659 р. І. Виговський з українськими та польськими полками рушив до переправи через річку Куколка біля села Соснівка, що за 12 км від Конотопа. Тим часом татари й українська кіннота пішли в обхід Соснівки. Назустріч українському війську рушила відбірна московська кіннота. Біля переправи зав’язалася битва. Українські полки вдавано відступили, заманивши частину московської кінноти на протилежний берег річки. Тим часом у тил московського війська вдарила татарська й українська кіннота. Серед московських військ виникла паніка, і вони кинулися тікати. У полон потрапили князі Семен Пожарський, Семен Львов та інші. Уночі О. Трубецький дав наказ зняти облогу з міста та відступити. У цей момент із Конотопа вдарив Г. Гуляницький і захопив частину обозу московського війська. Згодом підійшли І. Виговський та Мехмед IV Герай із військами, завдавши Московії ще більших втрат. Московське військо переслідували ще три доби, а вцілілим частинам удалося дістатися Путивля.

Невдоволена політикою І. Виговського козацька старшина об’єдналася навколо Юрія Хмельницького й висунула його на гетьманство. 21 вересня 1659 р. відбулася козацька рада, на якій Ю. Хмельницького було обрано гетьманом. І. Виговський урятувався втечею до поляків, але в 1664 р. його було звинувачено у змові проти Польщі й страчено.

3. Гетьманство Ю. Хмельницького. Поділ українських земель на Лівобережну і Правобережну Гетьманщину. Ставши гетьманом, Ю. Хмельницький вирішив налагодити відносини з Московією. Під час переговорів у Переяславі московські воєводи відхилили український проєкт та нав’язали новий договір на основі змінених «Березневих статей», що отримав назву «Переяславські статті» 1659 р.

Нові обмеження, що містилися в «Переяславських статтях», викликали обурення в більшості козацтва.

У той самий час Річ Посполита та Московська держава готувалися до нового етапу боротьби. У воєнній кампанії 1660 р., вирішальна битва якої відбулася поблизу міста Чуднів (тому її назвали Чуднівська) на Правобережжі, польсько-татарська армія завдала поразки козацько-московській. Політичним наслідком цього став перехід Ю. Хмельницького на бік Польщі й підписання Слободищенського трактату 1660 р. Його було укладено на основі Гадяцької угоди, але з деякими змінами.

Гетьман Юрій Хмельницький. Невідомий художник. XVII ст.

Умови «Переяславських статей» 1659 р.:

  • старшина була позбавлена права без дозволу царя переобирати гетьмана;
  • гетьман втрачав право самостійно призначати, звільняти або засуджувати до страти старшину й полковників;
  • московське військо, крім Києва, розміщувалося в Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані;
  • українському уряду було заборонено підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами й організовувати воєнні походи без дозволу Московії.

Умови Слободищенського трактату 1660 р.:

  • було вилучено положення про Руське князівство;
  • гетьман був зобов’язаний надавати військову допомогу Речі Посполитій у її війнах з іншими державами;
  • підтверджувалася заборона гетьману вести самостійну зовнішню політику;
  • польській шляхті повертали все майно на українських землях.

Підписання Слободищенського трактату призвело до політичного розколу українського суспільства. Якщо на Правобережжі козацька рада, що відбулася восени 1660 р. в Корсуні, схвалила його, то козаки деяких лівобережних полків відмовилися підтримати трактат й обрали своїм наказним гетьманом переяславського полковника Якима Сомка. Ю. Хмельницький за допомогою татар спробував відновити свою владу на Лівобережжі й усунути від влади Я. Сомка. Проте це лише погіршило ситуацію: у травні 1661 р. майже все Лівобережжя визнало владу Московії. Наприкінці 1662 р., зневірившись у можливості об’єднати під своєю булавою всі українські землі, Ю. Хмельницький зрікся гетьманства й постригся в ченці під ім’ям Гедеон.

У цей час остаточно склався поділ території Гетьманщини на Правобережну, яка визнавала польську владу, і Лівобережну, підпорядковану Московській державі. В обох частинах Української козацької держави було встановлено окремі гетьманати.

На Правобережжі в січні 1663 р. козацька рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю (1663—1665 рр.). На Лівобережжі після короткого гетьманства Я. Сомка (1662 р.), якого не визнала московська влада, 27 червня 1663 р. на Чорній раді в околицях міста Ніжин гетьманом обрали Івана Брюховецького (1663—1668 рр.). Отже, у Гетьманщині виникла глибока криза. Кожен гетьман покладався на силу, щоб об’єднати українські землі.

4. Спроби об’єднати Правобережну і Лівобережну Гетьманщину. Андрусівське перемир’я 1667 р. У жовтні 1663 р. на Лівобережну Гетьманщину вторглися польські війська на чолі з королем Яном ІІ Казимиром, татари та правобережні козацькі полки на чолі з П. Тетерею. Цей похід тривав до березня 1664 р. і зазнав поразки.

Повернувшись із невдалого походу, польська шляхта почала відновлювати свої порядки на Правобережжі.

У відповідь спалахнуло повстання проти польської влади, унаслідок якого П. Тетеря втік до Речі Посполитої. Новим гетьманом Правобережжя було обрано Петра Дорошенка (1665—1676 рр.). Він зумів відновити діяльність державних органів та зміцнити свою владу. Першочерговим завданням новообраний гетьман вважав об’єднання двох частин України.

Чорна рада — термін, що позначає козацьку раду, у якій крім старшини брала участь і значна частина рядового козацтва. Означення «чорна» походить від слова «чернь» — так старшина називала рядових козаків і нижчі стани суспільства.

Гетьман Павло Тетеря. Невідомий художник

Тим часом обраний гетьманом Лівобережжя кошовий отаман Запорозької Січі І. Брюховецький у листопаді 1663 р. підписав із представниками царського уряду «Батуринські статті». Порівняно з попередніми договірними статтями вони містили п’ять нових пунктів:

  • гетьманський уряд зобов’язувався безоплатно забезпечувати продовольством розташовані на українських землях московські гарнізони;
  • гетьманський уряд зобов’язувався здійснювати заходи з повернення московських утікачів (їх переховування каралося смертю);
  • встановлювалася заборона для українських купців на продаж вина й тютюну в Московській державі;
  • заборонявся продаж хліба на Правобережну Гетьманщину й кримським татарам;
  • гетьманський уряд мав скласти списки всіх козаків, міщан і селян, а також зазначити розміри їхніх земельних володінь.

У вересні 1665 р. І. Брюховецький першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви, де підписав нові статті, що значно посилювали залежність козацької України від царського уряду. Згідно з «Московськими статтями»:

  • українські землі й міста проголошувалися володіннями московського царя, а з їхнього населення (крім козаків) стягувалися податки до царської скарбниці;
  • вибори гетьмана відбувалися в присутності московських представників, а гетьманські клейноди новообраний гетьман отримував від царя;
  • дипломатичні відносини гетьмана з іншими державами заборонялися;
  • Київську митрополію мав очолити московський ставленик;
  • гетьман позбавлявся права надавати українським містам самоврядування, відтепер це здійснював тільки цар;
  • збільшувалася кількість московських гарнізонів, вони розміщувалися в усіх основних містах, а повноваження московських воєвод суттєво зростали (збирання податків із некозацького населення, хліба на утримання гарнізонів, грошових зборів тощо).

І. Брюховецький отримав від московського царя титул боярина та великі маєтки за проявлену поступливість.

У цей період також тривала війна між Московською державою та Річчю Посполитою. Виснаживши матеріальні й людські ресурси, обидві держави схилялися до примирення. Дізнавшись про початок переговорів, П. Дорошенко зрозумів, що сподіватися на допомогу Польщі в боротьбі проти Московії не варто. За допомогою татар він розгромив під Браїловом польське військо (19 грудня 1666 р.), тим самим перешкодивши його намірам розміститися на Правобережжі.

У той самий час у результаті тривалих переговорів 30 січня 1667 р. в селі Андрусово, що під Смоленськом, Московська держава та Польща уклали угоду про перемир’я на 13,5 року. На підписання Андрусівського перемир’я не запросили ні лівобережного гетьмана І. Брюховецького, ні новообраного правобережного гетьмана П. Дорошенка.

Гетьман Іван Брюховецький. Невідомий художник

Згідно з умовами Андрусівського перемир’я закріплювався такий поділ українських земель: Правобережжя (без Києва) відійшло до Польщі, а Лівобережжя та тимчасово Київ (на два роки) залишилися за Московією. Запорожжя мало визнавати владу обох держав.

Працюємо з хронологією

1658 р. — Гадяцька угода.

1659 р. — Конотопська битва.

1663 р. — Чорна рада.

1667 р. — Андрусівське перемир’я.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?

  • У період гетьманства І. Виговського через внутрішні й зовнішні чинники в Гетьманщині спалахнула громадянська війна.
  • Гадяцька угода між Гетьманщиною та Річчю Посполитою не знайшла підтримки в більшої частини населення, що стало головною причиною втрати І. Виговським гетьманства.
  • Обрання гетьманом політично несамостійного Ю. Хмельницького не змогло врятувати Гетьманщину від Руїни. Політичні хитання гетьмана від Московії до Польщі зрештою призвели до усунення його від влади, а подальша боротьба за гетьманську булаву спричинила розкол Гетьманщини на Правобережну і Лівобережну.
  • Уклавши Андрусівське перемир’я, Річ Посполита й Московська держава юридично оформили поділ Гетьманщини.

Запитання та завдання

Ілюстрація до книги «Чорна рада» П. Куліша, виданої Я. Оренштайном

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Знайдіть, покажіть та розкажіть». Правила гри. Клас об’єднується в чотири команди. Кожна команда представляє одну з подій (укладення Гадяцької угоди, Конотопська битва, Чорна рада поблизу Ніжина, Андрусівське перемир’я). Учасники команди мають знайти інформацію про подію, показати на карті атласу місце, де вона відбувалася, та скласти розповідь про її наслідки для подальшого розвитку Української козацької держави.

2. Які прорахунки політики І. Виговського призвели до загострення соціально-політичного становища в Гетьманщині восени 1657 — взимку 1658 р.? 3. Колективне обговорення. Охарактеризуйте зміст Гадяцької угоди. У чому полягала відмінність цього документа від Зборівського договору 1649 р. і «Березневих статей» 1654 р.? Умови договорів із якою державою були більш прийнятними для Гетьманщини: із Московією чи Річчю Посполитою? Поясніть свою думку. 4. Чому перемога під Конотопом не додала авторитету гетьману І. Виговському? 5. У чому полягала недалекоглядність політики Ю. Хмельницького?

6. Простежте за картою атласу перебіг воєнних дій українсько-московської війни 1658—1659 рр. 7. Складіть у зошиті порівняльну таблицю «Договори, укладені Гетьманщиною із сусідніми державами». Питання для порівняння визначте самостійно. 8. Робота в парах. Обговоріть і визначте етапи обмеження прав Української козацької держави в 1654—1667 рр. Які методи використовувала Московія в обмеженні прав козацької України?

9. Який рік слід вважати датою розколу Української козацької держави на Лівобережну і Правобережну Гетьманщину: 1660, 1663 чи 1667? Поясніть свою думку.

Повалення та арешт гетьмана Я. Сомка й обрання І. Брюховецького. Кадр із кінофільму «Чорна рада». Режисер М. Засєєв-Руденко. 2000 р.