Історія України. Профільний рівень. 11 клас. Гісем

§ 10. Розвиток економіки

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: аналізувати зміни, які в цей період відбувалися в управлінні господарством; визначати особливості розвитку тогочасної промисловості та сільського господарства; характеризувати зміни, які в цей час відбувалися в соціальній сфері.

ПРИГАДАЙТЕ:

1. Якими були особливості відбудови промисловості України в перші післявоєнні роки? 2. Як розвивалося сільське господарство республіки в цей період? 3. За курсом економічної і соціальної географії України вкажіть, якими були провідні галузі промисловості та найбільші регіони сільськогосподарської спеціалізації України в другій половині XX ст.

1. ЗМІНИ В УПРАВЛІННІ ГОСПОДАРСТВОМ. Із квітня 1953 р. в підпорядкування республіки почали передавати підприємства, якими раніше керував центр. Усього до 1956 р. Україні передали близько 10 тис. підприємств, переважно вугільної, металургійної, нафтової, лісової, харчової, м’ясо-молочної, текстильної, легкої промисловості, автомобільного транспорту, зв’язку та промисловості будівельних матеріалів. Загалом протягом 1953—1956 рр. частка республіканської промисловості в Україні зросла із 30 до 70 %.

У 1954 р. розпочалося скорочення кількості працівників адміністративно-управлінського апарату міністерств і відомств як у центрі, так і в республіках. У результаті цього лише протягом 1954—1955 рр. в УРСР кількість працівників міністерств і відомств зменшилася на 61 тис. осіб. У 1957 р. М. Хрущов ініціював перетворення, спрямовані на децентралізацію управління промисловістю й скорочення більшості союзних міністерств. За Законом «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в Українській РСР», прийнятим Верховною Радою УРСР у травні 1957 р., ліквідовувалася система галузевого, вертикального централізованого управління. Замість неї створювалися територіальні ради народного господарства — раднаргоспи.

Раднаргоспи здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у межах відповідних адміністративних районів. У СРСР було створено 103 такі райони, серед яких 11 існували в Україні (Станіславський, Львівський, Вінницький, Київський, Одеський, Херсонський, Запорізький, Дніпропетровський, Харківський, Сталінський та Ворошиловградський).

Децентралізація — система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоуправління; скасування або послаблення централізації.

Раднаргоспи (ради народного господарства) — державні органи територіального планування й управління промисловістю УРСР і СРСР, що існували в 1918—1931 та 1957—1964 рр.

У результаті цих перетворень республіканська політична еліта вперше отримала реальну можливість контролювати місцевий економічний потенціал, за що була вдячна М. Хрущову. Різко зріс престиж секретарів обкомів в областях, де розміщувалися раднаргоспи.

Прагнення партійних керівників інших областей мати власні раднаргоспи обумовило створення в 1960 р. трьох нових — Кримського, Полтавського та Черкаського раднаргоспів. Найбільшими в республіці стали Київський (п’ять областей, 8,5 млн осіб, або 20 % населення республіки), Харківський (три області, 5,6 млн осіб) та Львівський (чотири області, 4,1 млн осіб) раднаргоспи.

За кількістю робітників, зайнятих на виробництві, та вартістю промислової продукції перше місце в УРСР посідали Сталінський, Харківський та Київський раднаргоспи. Усього в підпорядкування українських раднаргоспів перейшло 2,8 тис. підприємств, що виробляли більшість промислової продукції республіки.

Одночасно зі створенням раднаргоспів в УРСР було ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств, а два із союзно-республіканських перетворили на республіканські. Міністерства, що залишилися, звільнялися від безпосереднього управління підприємствами і здійснювали свої нові функції через раднаргоспи.

Тепер майже вся промисловість республіки перейшла в підпорядкування Ради Міністрів УРСР. Однак як за республіканським, так і за союзним урядом зберігалося право скасовувати виконання розпоряджень раднаргоспів.

У 1960 р. в Україні, Росії та Казахстані утворилися центральні раднаргоспи. Наприкінці 1962 р. М. Хрущов ініціював зменшення кількості раднаргоспів, у результаті чого їхня кількість в УРСР скоротилася до семи. Ці дії викликали зростання невдоволення серед республіканської партійної верхівки.

У березні 1952 р. розпочалося створення виробничих колгоспно-радгоспних управлінь. За своєю територією, кількістю населення й обсягами виробництва зазвичай вони об’єднували три-чотири райони. Відтепер керівництво сільським господарством також почали здійснювати за територіальним принципом. Однак у реальному житті це спричинило чимало зайвих труднощів, проблем, призвело до протилежних від бажаних результатів. Управлінський апарат збільшувався, а саме управління ускладнювалося.

У 1963 р. була утворена нова центральна структура — Вища рада народного господарства СРСР, яка керувала не лише раднаргоспами, а й усіма іншими органами управління господарством. У результаті цих нескінченних організаційних перетворень система управління стала ще більш розгалуженою і забюрократизованою, ніж до реформ.

Радянська карикатура. 1960-ті рр.

На якій меті створення раднаргоспів акцентує увагу карикатура? Чи була вона досягнута?

Будівництво Каховської ГЕС. Розпочалося у вересні 1950 р., перший агрегат запрацював у 1956 р.

Шахта Межирічанська (Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн). 1950-ті рр.

2. РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ. Загалом у період хрущовської «відлиги» більшість галузей промисловості УРСР розвивалася, демонструючи вищі за середні по СРСР темпи. Кожна галузь промисловості в ці роки збагатилася новими потужностями. Так, у республіці було збудовано нові теплові й гідроелектростанції — Миронівську, Придніпровську, Сімферопольську, Дніпродзержинську, Каховську, Кременчуцьку тощо. Було освоєно нові вугільні басейни — Львівсько-Волинський кам’яновугільний і Дніпровський буровугільний. Чималих зусиль докладали для модернізації Донбасу. Лише в 1956 р. на підземні роботи в шахти Донбасу було направлено 85 тис. юнаків і дівчат із різних областей республіки. Були введені в експлуатацію Шебелинське (Харківська обл.) і Радченківське (Полтавська обл.) газові родовища, після чого центр ваги в республіканському газовидобутку перемістився із заходу на схід України.

Розбудовувався Криворізький залізорудний басейн, де руду видобували найбільш дешевим відкритим способом. У 1955 р. тут почав працювати найбільший в Європі Південний гірничо-збагачувальний комбінат.

У тогочасній металургійній промисловості УРСР з’явилися унікальні за розмірами мартенівські печі. Унаслідок цього українська металургія за рівнем виробництва продукції на одну особу випередила високорозвинені країни світу, хоча за якістю виплавленого металу істотно їм поступалася.

Увага приділялася розвитку хімічної промисловості України, яка раніше була малорозвиненою в республіці. У 1959—1963 рр. на її розвиток в УРСР спрямували в 1,5 разу більше коштів, ніж за попередні роки. Завдяки цьому було збудовано 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв. Серед них були чотири гіганти «великої хімії» — Роздольський гірничохімічний комбінат, Черкаський та Чернігівський заводи хімічних волокон і Дніпропетровський шинний завод.

Розвивалася машинобудівна промисловість. У Краматорську і Донецьку виникло виробництво надпотужних видобувних машин для гірничорудної промисловості. У Києві, Сумах, Мелітополі та інших центрах машинобудування республіки налагодили виробництво різноманітних агрегатів для хімічної індустрії. Фактично заново створили вітчизняне автомобілебудування, радіоелектроніку, розвивалося виробництво обчислювальної техніки, приладів із застосуванням синтетичних алмазів.

Про розвиток республіканського транспортного машинобудування свідчило те, що у Ворошиловграді й Харкові з 1956 р. серійно випускали тепловози. Унаслідок цього з наступного року випуск паровозів у республіці взагалі припинили.

На Харківському авіаційному заводі розпочали серійний випуск першого у світі швидкісного турбореактивного пасажирського лайнера Ту-104. Із 1960 р. підприємство перейшло на випуск нового літака Ту-124, що використовувався як на внутрішніх, так і на міжнародних трасах. Київський авіаційний завод розгорнув виробництво турбогвинтового літака Ан-24, який став у СРСР найпоширенішою машиною свого класу для пасажирських перевезень.

Шебелинське газове родовище (Харківська обл.)

Яку інформацію щодо розвитку тогочасної економіки УРСР можна отримати за ілюстраціями, наведеними на с. 51, 52?

Автобуси Львівського автомобільного заводу. 1956 р.

Кременчуцький автомобільний завод. 1960 р.

Військово-промисловий комплекс — сукупність підприємств та організацій держави, що виготовляють озброєння й військову техніку для потреб власних збройних сил, а також на експорт.

Із другої половини 1950-х рр. набули розвитку харчова та особливо легка промисловість, які в довоєнні роки в республіці майже не розвивалися. Важка індустрія, що раніше обслуговувала переважно військово-промисловий комплекс і власні потреби, почала більше виробляти на своїх потужностях технічне устаткування для легкої і харчової промисловості. Для реконструкції діючих і будівництва нових підприємств почали застосовувати також техніку, що надходила із соціалістичних країн Центрально-Східної Європи. Крім цього, підприємства важкої індустрії зобов’язали в значних обсягах виробляти товари народного споживання. Завдяки цим заходам забезпечення населення різноманітними товарами широкого вжитку порівняно з довоєнним періодом суттєво покращилося.

Зміни, які відбувалися в розвитку промисловості, свідчили, що за рахунок використання потенціалу УРСР тоталітарний комуністичний режим намагався зберегти своє панування.

3. РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. Кількість міського і сільського населення республіки в цей період була приблизно однаковою. Тобто фактично один колгоспник годував одного жителя міста. Проте за колгоспно-радгоспної системи селяни не могли забезпечити міських споживачів достатньою кількістю продуктів. Спробою подолати дефіцит продовольства стало освоєння цілинних і перелогових земель. У 1956 р. було отримано найбільший урожай. Новоосвоєні регіони дали половину заготовленого державою хліба.

У 1956 р. було запроваджено грошовий податок із громадян, які тримали худобу в містах і робітничих селищах, а влітку 1959 р. указом Президії Верховної Ради УРСР її взагалі заборонили мати неколгоспникам. У 1957 р. М. Хрущов запропонував селянам продати своїх корів колгоспам. Мовляв, для чого мати клопіт із худобою, коли можна отримувати молоко за трудодні на колгоспній фермі, і взагалі, на його думку, незабаром особисті підсобні господарства мають зникнути. Однак колгоспники відмовлялися добровільно віддавати своїх корів. Кампанія з вилучення худоби відбулася лише завдяки адміністративному тиску, як у сталінські часи, і продемонструвала, що економічною доцільністю знову знехтували задля ідеологічних настанов. У результаті цього обсяг продукції, що надходив у базарну торгівлю, зменшився, а ціни зросли.

Піднесення виробництва в сільському господарстві тривало п’ять років. Цьому сприяло вкладання державою значних коштів у його розвиток. Протягом 1954—1958 рр. збір зерна в Україні збільшився майже на 20 %, цукрових буряків — у 2 рази, виробництво м’яса — більш ніж у 2 рази, молока — у 3 рази. Однак після 1958 р. сільськогосподарське виробництво почало занепадати. Здебільшого це було обумовлено неефективністю колгоспно-радгоспної системи загалом та численними, але погано продуманими заходами, ініціатором яких виступав М. Хрущов.

Радянський агітаційний плакат. 1955 р.

Радянський агітаційний плакат. 1959 р. (напис на плакаті: «Укрупнення дрібних колгоспів — шлях до подальшого розвитку соціалістичного сільського господарства!»)

Які кампанії цього періоду мали популяризувати наведені плакати?

У травні 1958 р. з’явилося рішення про продаж колгоспам техніки МТС і створення замість них ремонтно-технічних станцій (РТС), на які, крім ремонту, покладалися також постачальницькі функції. Незважаючи на пільгові ціни, викуп техніки та її утримання стали величезним тягарем для слабкої економіки колгоспів.

Наприкінці 1959 р. розпочалася кампанія з укрупнення колгоспів. Якщо в 1950 р. в республіці їх налічувалося 19 295, то в 1960 р. залишилося 9634. Тепер один колгосп зазвичай охоплював кілька населених пунктів. Одночасно із цим під контролем партійних органів за демагогічними гаслами ліквідації відмінностей між містом і селом почали зміцнювати центральні садиби колгоспів і ліквідовувати «неперспективні села». Крім окремих показових колгоспів, яким штучно створювали сприятливі умови, у більшості з них не було коштів на будівництво багатоквартирних будинків, спорудження водогонів, каналізації, театрів тощо. Чергова кампанія вкрай несприятливо вплинула на економіку колгоспів і побут селян.

Після візиту радянського лідера до США, де він дізнався, як широко використовують кукурудзу, особливо для відгодівлі худоби, Україну охопила «кукурудзяна епопея». У 1961 р. в республіці для «цариці полів» виділили 3 млн га кращих земель (20 % від усіх посівних площ). Завдяки мінеральним добривам, виробництво яких розгорнула українська хімічна промисловість, урожай був непоганим. Однак у неврожайні роки (наприклад, у 1963 р.) збільшення частки кукурудзи в посівах спричиняло те, що худобу, як завжди, переводили на годування соломою, а людям доводилося звикати до специфічного смаку хліба з домішкою кукурудзяного борошна.

На середину 1963 р. ситуація в сільському господарстві погіршилася. Посуха 1963 р. спричинила труднощі в забезпеченні населення хлібом. Високі зобов’язання щодо постачання зерна виконати повністю Україна не могла. Цього року, щоб уникнути голоду, СРСР розпочав закуповувати зерно в США та Канаді. Країна потрапила в залежність від імпорту хліба, із якої вже не змогла вирватися. Одночасно це продемонструвало провал здійснених владою заходів щодо реформування сільського господарства.

4. ЗМІНИ В СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ. У період десталінізації відбулися перетворення в соціальній політиці. Навесні 1956 р. здійснили перші заходи з поліпшення умов праці й підвищення рівня життя людей. Тривалість робочого дня в передвихідні й передсвяткові дні скоротили на дві години. Збільшилися відпустки, пов’язані з вагітністю та пологами, із 77 до 112 календарних днів. Було скасовано норми, що прив’язували робітників до підприємств, де вони працювали. Тепер вони могли змінювати місце роботи, за два тижні попередивши адміністрацію про свій намір. Також було скасовано судову відповідальність за самовільне залишення робочого місця і прогул без поважних причин. У 1958 р. селянство отримало паспорти, завдяки чому можна було вільно залишити свій колгосп або радгосп. Для підлітків віком від 16 до 18 років встановлювався шестигодинний робочий день. Розпочався поступовий (за галузями) перехід із восьми - на семигодинний робочий день. Скасовувалася плата за навчання в старших класах середніх шкіл та вищих навчальних закладах. Завдяки цим заходам М. Хрущов, суттєво не обтяжуючи бюджет значними витратами, одразу здобув прихильність мільйонів громадян.

Тракторний парк Мізоцького бурякорадгоспу. Початок 1960-х рр.

Черга за хлібом. Одеса. 1963 р.

Яку інформацію щодо повсякденного життя населення тогочасної України можна отримати за ілюстраціями, наведеними на с. 54?

Магазин у Києві. 1962 р.

Змін зазнала пенсійна система. У липні 1956 р. з’явився закон про державні пенсії, за яким значно збільшили пенсії нижчих розрядів і обмежили розміри великих пенсій. Середній розмір пенсій зріс майже вдвічі. Пенсійний вік знизився до 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. У липні 1964 р. право на пенсію отримали колгоспники: жінки із 60 років, чоловіки із 65 років. Мінімальний розмір пенсій для колгоспників був мізерним — 12 руб. на місяць, але це був помітний прогрес порівняно з тим, що раніше утримання непрацездатних селян здійснювалося самими колгоспами, і це не було регламентовано державою.

У вересні 1956 р. урядовою постановою в середньому на третину підвищили заробітну плату низькооплачуваним робітникам і службовцям. Неоподатковуваний мінімум заробітної плати також збільшився. Для допомоги матерям створювалися школи-інтернати і групи продовженого дня в загальноосвітніх школах.

Пенсійна реформа, підвищення зарплат та інші заходи значно обтяжили бюджет. Для того щоб виправити ситуацію, за рішенням влади на 20 років відклали виплати за державними облігаціями внутрішньої позики, які в напівдобровільному-напівпримусовому порядку купували громадяни. У результаті цього постраждали інтереси людей старшого віку, яких держава десятки років примушувала віддавати значну частину свого заробітку.

Суттєві зміни відбулися у сфері будівництва житла. У липні 1957 р. проголосили курс на забезпечення кожної сім’ї окремою квартирою в наступні 10—12 років. Для цього житлове будівництво переорієнтовувалося на спорудження будинків за типовими проектами, «без надмірностей», на основі індустріальних методів будівництва. Висоту приміщень встановили до 2,5 м, кількість поверхів у будинках у малих та середніх містах — два-три, у великих містах — чотири-п’ять. Понад 3 млн квартир-«хрущовок», споруджених у наступні роки в республіці, істотно пом’якшили житлову проблему. Якщо в 1918—1955 рр. в Україні загальна площа житлових будинків становила 62,78 млн м2, то в 1956—1964 рр. — 66,49 млн м2. Зведені в цей період панельні будинки з невеликою житловою площею пізніше стали презирливо називати «хрущобами», але тоді вони дали змогу мільйонам громадян залишити бараки й комуналки та переселитися в окремі квартири. Загалом гостроту житлової проблеми в Україні це пом’якшило, хоча нестачу житла повністю ліквідовано не було.

Перша «хрущовка», побудована в 1957 р. в Коломийському провулку м. Києва. Сучасний вигляд

Дещо поліпшилося забезпечення населення товарами широкого вжитку тривалого використання. У побуті поступово з’являлися пилососи, холодильники, швейні та пральні машини. У загальних видатках населення зросли витрати на придбання взуття, швейних виробів, побутових приладів тощо. Позитивно був сприйнятий трудящими запроваджений на початку 1960-х рр. перехід підприємств на п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями.

ВИСНОВКИ

  • Зміни, що відбувалися в період хрущовської «відлиги» в економічній та соціальній сферах, були спробами покращити радянську модель розвитку, не відмовляючись при цьому від примарної комуністичної перспективи.
  • Суперечливий характер аграрної політики М. Хрущова негативно вплинув на розвиток сільського господарства республіки. Якщо у другій половині 1950-х рр. сільське господарство України під впливом державних капіталовкладень розвивалося поступово, то на початку 1960-х рр. колгоспи почали занепадати. Результатом цього стало виникнення нового явища в житті країни — імпортної залежності від закупівлі зерна.
  • У соціальній сфері спостерігалися спроби вирішити проблеми, що накопичувалися десятиліттями, дотримуючись при цьому комуністичної ідеології.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Скільки раднаргоспів було створено в УРСР у 1957 р.? 2. Який раднаргосп республіки був найбільшим за територією та кількістю населення? 3. Які газові родовища було відкрито в УРСР у цей період? 4. Назвіть чотири гіганти «великої хімії», збудовані в цей час в УРСР. 5. Коли було ліквідовано МТС? 6. Який пенсійний вік було встановлено для робітників і службовців у 1956 р.?

7. Назвіть зміни, що відбулися в управлінні господарством УРСР у період хрущовської «відлиги». 8. Визначте основні досягнення в розвитку тогочасної промисловості республіки. 9. Наведіть факти, які свідчать про суперечливий і непослідовний характер аграрної політики в цей період.

10. Продовжте складання таблиці «Розвиток України в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства» (с. 49). 11. Простежте за картою атласу процес виникнення та реорганізації раднаргоспів. 12. Обговоріть у малих групах. У чому полягали основні суперечності реформування промисловості, сільського господарства та соціальної сфери України в умовах десталінізації?

13. Якою мірою, на вашу думку, змінився характер радянської економіки в період хрущовської «відлиги», коли держава звернула увагу на соціальні потреби людей? Поясніть свою точку зору.