Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

§ 25. Спроби модернізації Османської імперії. Молодотурецька революція 1908 р. Спроби модернізації Ірану (Персії). Революція 1905—1911 рр.

1. Які території входили до складу Османської імперії на початок XIX ст.? 2. Хто такі яничари? 3. Чим був зумовлений початок занепаду Османської імперії?

1. Османська імперія в XIX ст. На початку XIX ст. Османська імперія була в занепаді. Чергові воєнні поразки свідчили про необхідність проведення реформ. Перші реформи для подолання воєнної відсталості від європейських держав були здійснені султаном Селімом III(1789—1807 рр.). Проте створення нового регулярного війська зустріло опір із боку яничарів, які не бажали втратити своє привілейоване становище. Вони вчинили заколот і вбили султана. Усі реформи були скасовані. Новий султан Махмуд II (1808—1839 рр.) зробив нову спробу реформування армії, ліквідувавши військо яничарів. Махмуд II провів реорганізацію державного апарату, запровадив систему міністерств і здійснив новий адміністративний поділ. Однією з важливих реформ стало введення приватного права на землю.

Селім III

Абдул Меджид

Усі позитивні зрушення були перекреслені воєнними поразками від Росії, Австрії, Персії тощо. Проте наступний турецький султан Абдул Меджид (1839—1861 рр., син Махмуда II, продовжив реформаторську політику батька. Його перетворення увійшли в історію під назвою Танзімат («реорганізація»).

У період Танзімату були здійснені такі заходи: ухвалені земельний, цивільний і кримінальний кодекси; проведена грошова реформа; формувалася мережа світських навчальних закладів; почалося будівництво залізниць, телеграфних ліній, промислових підприємств; створювалися сприятливі умови для іноземного капіталу тощо. Головним перетворенням стало проголошення в 1856 р. всіх підданих (мусульман і немусульман, турків і представників інших народів) рівними перед законом.

Частина реформ стала викликати невдоволення мусульман і перш за все турків. Спроба нового султана Абдул-Азіза (1861—1876 рр.) скасувати деякі зміни спричинила переворот «нових османів» — прихильників продовження реформ. «Нові османи» примусили наступного султана Абдул-Гаміда II (1876—1909 рр.) прийняти конституцію, яка обмежувала владу султана, закріплювала створення двопалатного парламенту, проголошувала права і свободи громадян.

Нові реформи ще більше поглибили розкол у суспільстві на прихильників і противників старих, традиційних порядків. Тоді Абдул-Гамід II усунув від влади «нових османів», розпустив парламент, відмовився від принципу рівності мусульман і немусульман. У 1895—1896 рр. були влаштовані жорстокі погроми вірменів. Період правління Абдул-Гаміда II отримав назву Зулюм («гніт», «свавілля»).

У 1878 р. уряд султана Абдул-Гаміда II оголосив про банкрутство Османської імперії й після трирічних переговорів із західними кредиторами погодився на встановлення фактичного іноземного контролю над фінансами країни. Створене тоді Управління оттоманського державного боргу, де по черзі головували британський і французький представники, отримало широкі права і привілеї.

Абдул-Гамід II

Іноземні держави домоглися вигідних концесій (угод) на будівництво залізниць, які відкривали шлях для експансії на Близький і Середній Схід.

Кабальний характер мала й тютюнова монополія, із 1883 р. передана Франції. Проте становище Туреччини як залежної країни мало суттєві особливості: суперечності й боротьба між великими державами давали її правлячим верствам певні можливості для лавірування.

2. Молодотурецька революція. На відміну від інших азіатських держав, які перетворювалися на напівколонії, Османська імперія мала боєздатну, патріотично налаштовану армію. Саме курсантами Стамбульського військово-медичного училища в 1889 р. було створено таємне політичне товариство під назвою «Єднання і прогрес», яке започаткувало молодотурецький рух. Він об’єднав військових, молоду інтелігенцію та політичну еміграцію на чолі з Ахмедом Резою.

Молодотурки поставили перед собою мету відновити Конституцію 1876 р. і провести деякі реформи, модернізувавши суспільство за європейським зразком. Єдине, що викликало розбіжності серед учасників руху, — національне питання. Група Ахмеда Рези обстоювала ідею «османізму» — збереження імперії. Інша група наполягала на децентралізації імперії та визнанні автономії за нетурецькими народами.

У 1907 р. в Парижі відбувся з’їзд молодотурецьких груп, на якому було досягнуто тимчасового примирення та ухвалено рішення про підготовку повстання. Воно почалося 3 липня 1908 р. виступом армійських підрозділів у Македонії.

Султан Абдул-Гамід II поспішив оприлюднити своє рішення про відновлення Конституції 1876 р. Повсталі війська вступили до Стамбула. Молодотурки сформували новий уряд, однак султана залишили на троні. Доступившись до влади, вони проводили свою політику непослідовно й занадто обережно. Це дало змогу Абдул-Гаміду II 13 квітня 1909 р. вчинити заколот із вимогами відродити шаріат, скасувати Конституцію та відновити владу султана. Проте заколот було придушено, а Абдул-Гамід II втратив трон. Новим султаном став Мехмед V (1909—1918 рр.).

Молодотурки залишалися при владі до 1918 р. За час свого правління вони так і не виконали обіцянок провести модернізацію країни й звільнитися від європейського економічного засилля та політичної залежності.

Прагнення зберегти імперію зумовило консервативний характер реформ.

Ахмед Реза

Листівка, присвячена відновленню Конституції 1876 р. в Османській імперії

У внутрішній політиці утверджувалася ідеологія пантюркізму — створення й панування єдиної турецької нації. Це викликало нові хвилі антитурецьких настроїв у поневолених народів. Спроба силою нав’язати пантюркізм вилилась у криваві погроми вірменського та грецького населення, повстання арабів та балканські війни.

В економічній сфері молодотурки зважилися на незначні реформи лише напередодні Першої світової війни (обмежувалися позаекономічні форми експлуатації селян, вводилися закони протекціонізму).

3. Спроби модернізації Ірану (Персії) в XIX ст. Після короткочасного піднесення в середині XVIII ст. і тривалої боротьби в 1794 р. в Ірані (Персії) утвердилася «аджарська династія, яка правила до 1925 р. Новою столицею держави став Тегеран. За віросповіданням більшість іранців були мусульманами-шиїтами.

Іранські шахи вели боротьбу зі своїми традиційними суперниками — турками, афганцями, великими моголами, росіянами. Перша третина XIX ст. відзначилася низкою поразок від Туреччини й Росії та втратою Грузії, Вірменії і Північного Азербайджану. Спроба за допомогою Франції та Англії модернізувати армію не дала бажаного результату. Натомість це створило передумови для активного проникнення європейців, які стали нав’язувати шаху нерівноправні угоди. Укладені договори сприяли проникненню на іранський ринок європейських промислових товарів, які спричинили розорення торгівлі та ремесла в країні, а також посилення експлуатації селянства. Іран опинився на межі соціального вибуху. Селяни, ремісники та шиїтське духовенство вбачали вихід із кризи в появі легендарного імама Магді, який мав установити істинну справедливу владу.

У 1844 р. з’явився якийсь сеїд (вождь) Алі Мухаммед, що оголосив себе Бабом, тобто воротами, через які очікуваний імам Магді має спуститися на землю.

У 1847 р. влада, стривожена зростанням кількості прихильників Баба, кинула його до в’язниці. В ув’язненні Баб написав свою відому книгу «Беян», де проголосив себе довгоочікуваним Магді й виклав принципи свого вчення. Він стверджував, що є тим пророком, що несе світу справедливість, гарантує захист прав і майна та водночас виступає проти свавілля влади й засилля іноземців. Найбільше прихильників ці ідеї знайшли серед міських жителів.

Баб Алі Мухаммед

Одним-двома реченнями дайте характеристику діячу, зображеному на ілюстрації.

Усипальниця Баба та розкішні сади Багаї навколо неї в Хайфі (Ізраїль)

Поширюючи ідеї Баба, його послідовники багато в чому йшли далі від нього, вимагаючи розділу та спільності майна, виступаючи за загальну рівність, у тому числі рівність жінок. Ці гасла мали великий вплив на селян, у результаті чого швидко зросла кількість бабітів. Восени 1848 р. спалахнуло бабітське повстання. Лише в 1852 р. його вдалося придушити, але не зупинити рух бабітів. Зрештою його лідери були змушені тікати до Османської імперії, де рух трансформувався в новий і отримав назву бехаїзм. Прихильники нового руху виступали проти війни, за релігійну терпимість, рівноправність, переділ майна тощо.

Могутні народні рухи поставили владу перед необхідністю проведення реформ. їх провідником став прем’єр-міністр (візир) Тагі-хан. Реформи, що здійснювалися переважно в армії, торкнулися й сфери ремесла та торгівлі, а також освіти (перша газета, перша світська школа-ліцей). Однак шах Насер ад-Дін відправив Тагі-хана у відставку, що призвело до згортання реформ.

Іран усе більше потрапляв у залежність до іноземців. І хоча шах запровадив у систему управління країною деякі нововведення (зокрема, намагався обмежити судову владу шиїтського духовенства та європеїзувати систему адміністрації), ці запізнілі спроби реформування вже мало що могли змінити.

На відміну від Османської імперії, де завдяки танзіматським реформам була збережена політична незалежність, шахський Іран свою незалежність швидко втрачав. До кінця XIX ст. Росія та Англія фактично поділили між собою сфери впливу в цій країні. У цей самий час у суперництво за вплив в Ірані втрутилася Німеччина, а на початку XX ст. — США.

4. Революція 1905—1911 рр. в Ірані (Перем). Процес перетворення Ірану на напівколонію супроводжувався руйнуванням традиційних структур і посиленням експлуатації населення. Рівень життя іранців знижувався. На межі XIX—XX ст. у країні різко загострилася продовольча проблема. Це спричинило голодні бунти (1900, 1901, 1903 рр.). Наприкінці 1905 р. спалахнула революція — одна з перших в Азії на початку XX ст.

Група федаїнів. XX ст.

Іранська революція розпочалася наприкінці 1905 р. масовими демонстраціями в Тегерані, Ширазі, Мешхеді та інших містах.

Протестуючі висували вимоги проведення радикальних реформ, зокрема скликання меджлісу (парламенту) і прийняття конституції. Особливого піднесення революційні виступи набули в червні-липні 1906 р.

Наляканий шах Мозаффар ед-Дін (1896—1907 рр.) 5 серпня 1906 р. видав указ про запровадження конституційного режиму. 7 жовтня відкрився перший іранський меджліс, який прийняв Основний закон (першу частину іранської Конституції). Влада шаха обмежувалася, парламент закріпив за собою право затверджувати всі закони та бюджет, концесії, іноземні позики, угоди з іншими державами. Через рік, 7 жовтня 1907 р., шах ухвалив доповнення до Конституції, де проголошувалися рівність громадян перед законом, недоторканність особи та власності, свобода слова, друку тощо. Запроваджувався принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки. Зрештою іранський шах залишився лише главою виконавчої влади.

Водночас відбувалися революційні зміни по всій країні. У містах з’явилися революційні організації — енджумени. Посилився рух моджахедів — борців за віру й справедливість, серед яких вирізнялася радикально налаштована молодь — федаїни.

Проти поглиблення Іранської революції спільно виступили Росія та Англія. У червні 1908 р., скориставшись спадом революції, наступний шах Мохаммед Алі-шах (1907—1909 рр.) вчинив переворот і розігнав меджліс.

Однак революція тривала, центр боротьби перемістився на північ країни. У 1908—1909 рр. відбувся збройний виступ в іранському Азербайджані (Тебризьке повстання). У 1909 р. спалахнуло антишахське повстання в Бахтіарії та Гіляні. Збройні загони повстанців — федаїнів, підтримані бахтіарськими ханами, у липні 1909 р. вступили до Тегерана. Шаха було скинуто й оголошено про відновлення Конституції. Новий шах Султан Ахмад-шах (1909—1925 рр.) скликав новий меджліс, який продовжив революційні перетворення. Зробити це було нелегко. Фінансова система країни, як і вся економіка, за роки революції розвалилася. Іран запросив на службу американського фінансового радника М. Шустера. Його успішна діяльність занепокоїла Росію та Англію, які згодом перейшли до відкритого збройного втручання.

Іранську революцію було придушено, меджліс розігнано, загони федаїнів ліквідовано. Іран визнав англо-російську угоду. Проте частину революційних завоювань було збережено, зокрема Конституцію. Іран почав перетворюватися на конституційну монархію. Революція сприяла піднесенню національно-визвольного руху в Азії на початку XX ст., тобто започаткувала пробудження Азії.

Висновки

Реформи XIX ст., спрямовані на зміцнення Османської імперії та її модернізацію, виявилися невдалими. Спроби європеїзації зустріли опір консервативних сил. Зрештою більшість реформ були скасовані.

Молодотурецька революція 1908 р. не виконала свого основного завдання — здійснення модернізації Османської імперії. Це пояснюється особливістю структури турецького суспільства, де турки були панівною нацією, а будь-яка модернізація призвела б до втрати ними цієї ролі та розпаду імперії, що згодом і сталося. Іран (Персія), як і інші країни Азії, у XIX ст. теж поступово перетворювався на напівколонію європейських держав. Особливо цей процес прискорився після придушення бабітського повстання та провалу реформ Тагі-хана. Наприкінці століття Іран став напівколонією Росії та Англії.

У 1905 р. в Ірані спалахнула революція, яка започаткувала не тільки зміни всередині країни, а й пробудження всієї Азії.

Запитання і завдання

1. Які сфери державного життя намагалися в першу чергу реформувати правителі Туреччини та Ірану? 2. Який період в історії Туреччини називають Танзіматом? 3. Коли відбулася Молодотурецька революція? Які реформи здійснили молодотурки? 4. Коли відбулося бабітське повстання? 5. Які реформи намагався здійснити Тагі-хан? 6. Напівколонією яких держав став Іран наприкінці XIX ст.? 7. Коли відбулася революція в Ірані? Якими були її завоювання?

8. Чому в XIX ст. спроби здійснити реформи, які передбачали європеїзацію Османської імперії, провалилися? Хто був противником реформ? 9. Чому Молодотурецька революція не привела до реформування країни? 10. Якими були причини та наслідки бабітського повстання в Ірані? 11. Охарактеризуйте становище Ірану на межі XIX—XX ст. 12. Що спричинило революцію в Ірані? Яку роль у придушенні революції в Ірані відіграли Росія та Англія?

13. Складіть у зошиті таблицю «Політичне та соціально-економічне становище Туреччини наприкінці XIX ст.». 14. Складіть план розповіді за п. 2 параграфа «Молодотурецька революція 1908 р.» або п. 5 «Революція 1905—1911 рр. в Ірані (Персії)».

15. Обговоріть у групах, що заважало Туреччині та Ірану стати на шлях модернізації. 16. Чому великі держави, незважаючи на занепад Османської імперії, не пішли на її розподіл? Складіть есе за цим питанням.