Природничі науки. 2 частина. 11 клас. Гільберг

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Е. 10. Агротехнології

У минулому існували три надійні способи збанкрутувати, найшвидший з яких — тоталізатор на іподромі, найприємніший — жінки, а найнадійніший — сільське господарство.

Вільям Пітт Амхерс1

1 Вільям Пітт Амхерс (1773-1857, Велика Британія).

ВИ НАВЧИТЕСЯ

Знати: види діяльності в сільському господарстві та чинники, що впливають на його продуктивність; сучасні методи селекції тварин, рослин і мікроорганізмів.

Наводити приклади: впливу природних і суспільних чинників на рівень розвитку та спеціалізацію сільського господарства в регіонах світу, у країні; застосування методів генної та клітинної інженерії в сучасній селекції.

Порівнювати ефективність методів класичної селекції та сучасної біотехнології.

Характеризувати дію засобів захисту рослин і тварин.

Оцінювати біологічну та екологічну безпеку використання натуральних і штучних агропромислових матеріалів, приймати обґрунтоване рішення щодо їхнього використання.

Прогнозувати основні напрями розвитку технологій сільського господарства.

Усвідомлювати роль і значення сільського господарства в структурі ВВП України

Агробізнес

Сільське господарство — це вид матеріального виробництва з вирощування сільськогосподарських культур і розведення свійської худоби та птиці для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною. До складників сільського господарства належать рослинництво й тваринництво, у складі яких виокремлюють різні види економічної діяльності (мал. 10.1).

Мал. 10.1. Структура сільського господарства

Проаналізуйте схему, зображену на малюнку 10.1, і доберіть з-поміж наведених назви її складників: «Вирощування зернових і зернобобових культур»; «Тваринництво», «Вирощування технічних культур»; «Картоплярство»; «Овочівництво» «Баштанництво»; «Садівництво й виноградарство»; «Рослинництво», «Скотарство»; «Свинарство»; «Птахівництво»; «Вівчарство»; «Бджільництво». Поміркуйте, чи вичерпною є ця схема. Доповніть і деталізуйте її, використавши здобуті раніше знання та інформацію з додаткових джерел. Запропонуйте своє бачення структури сільського господарства й візуалізуйте його.

Саме сільське господарство є складником агропромислового комплексу (АПК), що поєднує в собі галузі, які забезпечують сільське господарство засобами виробництва та обслуговування, а також галузі зі збереження, перероблення та реалізації сільськогосподарської продукції (мал. 10.2). Як сектор ринкової економіки, агропромисловий комплекс дістав назву агробізнес.

Мал. 10.2. Що ще потрібно для сільського господарства?

Одним з основних природних чинників, що безпосередньо впливають на розвиток сільського господарства у світі, є земельні ресурси, зокрема землі цільового сільськогосподарського призначення. До них належать рілля, пасовища, сіножаті, багаторічні насадження та перелоги. Загальна площа цих земель становить сільськогосподарські угіддя.

Нині у світі на орні землі припадає близько 11 % усієї території суші (1 340 млн га), на луки й пасовища — 24 % (3 365 млн га). Поняття «сільськогосподарські угіддя» включає орні землі, багаторічні насадження (сади), природні луки та пасовища. Загальна площа сільськогосподарських угідь становила наприкінці XX ст. 4 810 млн га, а площа орних земель у розрахунку на одного жителя планети — 0,24 га. У Данії цей показник (на 100 осіб) дорівнює 50 га, в Угорщині — 49,5 га, у Іспанії — 39,1 га, у Франції — 31,4 га. Землезабезпеченість різних країн світу дуже різниться. Найбільша площа оброблюваних земель на особу — в Австралії (2 га), у Північній і Південній Америці (0,7 га й 0,5 га відповідно). Найнижча — у Європі (0,3 га) й Азії (0,15 га). У Бангладеш, Данії, Угорщині, Україні рілля займає більш ніж половину їхньої території. Кількість ріллі в Україні на 100 жителів становить 64 га. За цим показником нашу державу випереджають лише Австралія (153 га), Канада (167,5 га), США (67,0 га). Дуже гостро стоїть проблема землезабезпечення в Японії та Єгипті (0,04 га), Індонезії та Китаї (0,07-0,08 га). Проте, як побачимо згодом, це не вказує на нестачу харчових продуктів у цих країнах.

Іншими природними чинниками безпосереднього впливу на розвиток аграрного виробництва є клімат і ґрунти. Агрокліматичні умови, а саме — необхідні температури для вегетації рослин, а також особливості співвідношення тепла й вологи (коефіцієнт зволоження) — визначають річні ритми, сезонний характер сільськогосподарського виробництва, а також часто зумовлюють його ризиковість і нестійкість. Ґрунтові ресурси, насамперед родючість, структура й механічний склад ґрунту, безпосередньо формують регіональну структуру рослинництва. А на розвиток тваринництва природні чинники впливають через кормову базу.

Агрокліматична ситуація й переважання тих або інших зональних типів ґрунтів визначають також зональну спеціалізацію рослинництва й тваринництва у світовому сільському господарстві.

Окрім природних, на розвиток агробізнесу активно впливають соціально-економічні чинники: аграрні відносини на селі, форми земельної власності, особливості землекористування, рівень розвитку агрокультури тощо. Величезний вплив справляють досягнення науки, зокрема розвиток нових напрямів селекції.

Сукупність усіх цих чинників дає змогу побачити загальну картину основних сільськогосподарських районів і зон. Такий підхід допомагає визначити спеціалізацію сільськогосподарського виробництва в конкретному районі, спрогнозувати ефективність його функціонування та перспективи розвитку.

Для характеристики рівня розвитку сільського господарства використовують різні показники (мал. 10.3). Найчастіше визначають вартість виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на душу населення та показника продуктивності праці.

Мал. 10.3. За якими показниками характеризують сільське господарство?

Порівняно з іншими видами економічної діяльності сільському господарству властиве освоєння значних земельних площ, тривалий термін виробничого процесу, велика трудомісткість. Його роль в економіці різних країн і регіонів має значні відмінності.

Розрізняють товарне й споживче сільське господарство. Для товарного характерні велика продуктивність, інтенсивність розвитку, високий рівень спеціалізації. Для споживчого — низька продуктивність, екстенсивність розвитку, відсутність спеціалізації.

У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Це означає, що фермери там виробляють сільськогосподарську продукцію в кількості, яка значно перевищує власні потреби фермера та його сім’ї. Надлишок продукції фермер продає і купує за виручені гроші потрібні йому матеріали, техніку, добрива тощо.

У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Це означає, що дрібні фермери мають змогу продавати лише невелику частку своєї продукції. Дрібнотоварне виробництво переважно орієнтується на задоволення власних потреб фермерських господарств у харчових продуктах.

У сільському господарстві країн, що розвиваються, поширені плантації — великомасштабні сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні певних продовольчих або технічних культур, зазвичай субтропічних і тропічних, наприклад, кави, цукрової тростини, бавовнику, чаю тощо.

У структурі світового сільського господарства частки землеробства й тваринництва приблизно рівні. Тваринництво переважає в розвинених країнах, а рослинництво — у країнах, що розвиваються. Є два основні типи рослинництва — неполивне та зрошувальне. Останнє поширене в тропіках, сухих субтропіках і субекваторіальних широтах. Найбільші площі зрошуваних земель — у Китаї, Індії, Мексиці, Пакистані, Єгипті.

Основа рослинництва — зернові культури: пшениця, рис, кукурудза, ячмінь, овес і жито. Вони є основним джерелом рослинних білків у харчуванні та відгодівлі худоби. Три основні «хліби людства» — пшениця, рис і кукурудза (мал. 10.4).

Мал. 10.4. Країни-лідери за експортом пшениці (2015-2016 роки)

Окрім зернових, джерелом продовольства є також олійні, бульбоплідні, цукроносні, тонізувальні, овочеві, плодові культури (мал. 10.5).

Мал. 10.5. Сільськогосподарські культури

Проаналізуйте схему, зображену на малюнку 10.5, і доповніть її, використавши зображення на малюнку 10.6, здобуті раніше знання та інформацію з додаткових джерел.

Мал. 10.6. До якої культури належиш?

Основними видами тваринництва (мал. 10.7) є розведення великої рогатої худоби, свинарство й вівчарство. Найпоширенішим є скотарство. Воно має три основні напрями: молочний, м’ясо-молочний і м’ясний. Свинарство поширене переважно в густонаселених районах Землі. Вівчарство зосереджено в сухих степах, напівпустелях і гірських районах. Птахівництво промислового типу розміщено в густонаселених районах розвинених країн світу. Рибальство — переважно в приморських країнах Тихого й Атлантичного океанів. Тваринництво тісно пов’язане з рослинництвом (поясніть чому). Воно дає людині харчові продукти й тяглову силу (наведіть приклади), забезпечує промисловість сировиною (якою саме?).

Мал. 10.7. Тваринництво

Проаналізуйте схему, зображену на малюнку 10.7, і назвіть галузі тваринництва, відображені на ній.

Уже кілька десятиліть міжнародні організації регулюють основні потоки сільськогосподарської сировини на світовому ринку. За результатами 2015 року до десятки країн з найвищим рівнем розвитку сільського господарства увійшли Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Нігерія, Пакистан, Туреччина, Аргентина, Японія, які дотепер залишаються лідерами в цій галузі (пересвідчіться в цьому, проаналізувавши дані, наведені в таблиці 10.1).

Таблиця 10.1.

Країни світу з найвищим рівнем розвитку сільського господарства

Місце

Країна

Сукупний дохід від сільського господарства, млрд доларів

Лідер з виробництва

1

Китай

1 088

Зернові (рис)

2

Індія

413,4

Цукрова тростина

3

США

290

Кукурудза, різні види м’яса, молоко

4

Індонезія

127

Натуральний каучук, кава, спеції, какао

5

Бразилія

110

Цукрова тростина, кава, соя і курятина

6

Нігерія

106

Фрукти, боби й горіхи, натуральний каучук

7

Пакистан

63

Пшениця і бавовник

8

Туреччина

62

Інжир, тютюн, лимон, сочевиця, фісташки, лісові горіхи

9

Аргентина

59

Пшениця, соя і кукурудза

10

Японія

51

Риба, морепродукти

Ядро міжнародного агробізнесу утворюють великі транснаціональні корпорації (ТНК), що контролюють виробництво та збут продуктів харчування. Це такі відомі компанії, як «Данон», «Бунге», «Каргілл» (усі із США) та швейцарська «Нестле», англо-нідерландська «Юнілевер».