Світова транспортна система

Транспортні системи країн і регіонів світу мають певні відмінності, зумовлені характером соціально-економічного ладу, рівнем розвитку продуктивних сил, економіко-географічними особливостями країн і регіонів тощо. За цими ознаками можна виокремити п’ять типів транспортних систем. Перший тип — це транспортна система Північної Америки, другий — транспортні системи країн Західної Європи та Японії. Характерними особливостями цих типів систем є високий рівень розвитку: усі види сучасного транспорту й самостійної промисловості з виробництва транспортних засобів, розвинута транспортна інфраструктура, велике значення транспорту в економічному житті, що забезпечує адекватне обслуговування як вантажних, так і пасажирських перевезень.

До третього типу належать транспортні системи деяких країн Азії, Африки та Латинської Америки, що швидко розвиваються, та «нових індустріальних країн». Четвертий тип — це транспортні системи переважної більшості країн, що розвиваються. Більшість країн, що розвиваються, ліпше пов’язані повітряним сполученням з розвинутими країнами, ніж між собою. Іноді переліт літаком з однієї столиці країни, що розвивається, до іншої простіше здійснити кружним шляхом через столицю розвинутої держави. До п’ятого типу належать транспортні системи країн з перехідною економікою. Ідеться насамперед про країни Центральної Європи, СНД та Балтії. Транспортні системи країн цього регіону перебувають у стані адаптації до нових умов й обсягів зовнішньоекономічної діяльності.

Транспортно-дорожній комплекс України має високий потенціал розвитку, оскільки країна розташована на перетині шляхів сполучення між західними європейськими та східними азійськими країнами, має розгалужену сітку транспортних шляхів і розвинутий сучасний рухомий склад усіх видів транспорту.

Територією України проходять чотири з десяти Міжнародних транспортних коридорів. За даними досліджень англійського інституту «Рендел», Україна посідає перше місце серед європейських країн за коефіцієнтом транзитності.

На даний час розвиток інфраструктури, сервісного обслуговування, а також загального економічного та технічного станів транспортної галузі нашої країни перебуває ще на досить низькому рівні. Унаслідок недосконалості нормативно-правової бази, недостатніх інвестицій до транспортно-дорожнього комплексу збільшується зношеність технічних засобів, погіршується їхня структура, не дотримується належна безпека руху, зростає негативний вплив діяльності транспорту на навколишнє природне середовище та здоров’я людини. Це призводить до витіснення українських перевізників з міжнародних ринків транспортних послуг, особливо в умовах жорсткої конкуренції, знижує якість обслуговування вітчизняних підприємств і населення, створює реальну загрозу економічній безпеці держави.

Попри технічні й експлуатаційні можливості, розвиток кожного виду транспорту не такий, як мав би бути. Наприклад, основний фонд залізничного транспорту (парк транспортних засобів, технічне оснащення колій) застарілий. Хоча останнім часом рухомий склад поступово оновлюють через закупівлю та будівництво вагонів і локомотивів — як закордонних, так і вітчизняних (ідеться про вагони корейського виробництва «Hyundai», українські вагони Крюківського вагонобудівного заводу), технічний стан колій, вокзалів і станцій ще на недостатньому рівні. Також проблемою є невідповідність ширини колій української та європейської залізниць.

Оскільки Україна має розгалужену річкову мережу й вихід до Чорного й Азовського морів, водний транспорт є досить перспективним, але занедбаним. Застарілий рухомий склад, причали та пристані, навантажувально-розвантажувальні засоби, недостатнє фінансування й використання річкового флоту не може повністю задовольнити потреби в перевезенні вантажів і пасажирів.

Пріоритетним завданням для України є реалізація її транспортного потенціалу та створення транзитного транспортного мосту, що поєднуватиме країни Європи, Азії та Сходу.

Розбудова будь-якої транспортної системи має здійснюватися на основі логістики, що об’єднує в комплекс керування товарними, фінансовими й інформаційними потоками. Сировину потрібно доставити на виробництво, готовий товар — посереднику, а від посередника — споживачеві. Організувати всі переміщення, звівши витрати до мінімуму — у цьому полягає основне завдання транспортної логістики.

Важливими показниками для транспортної логістики є такі:

рівень розвитку господарства та тривалість періоду освоєння території вплинули на щільність і протяжність залізничного й автомобільного видів транспорту в різних країнах;
морські перевезення вантажів більшості товарів мають усталені маршрути курсування. У морських портах розвинених країн зосереджено найбільші промислові комплекси з перероблення завезеної сировини та виробництва пального й енергії;
річкові перевезення переважно розвинені у внутрішньому сполученні у великих за площею країнах світу. Виняток — Європа, де більшість вантажів і пасажирів перевозять між країнами, що лежать уздовж течій Рейну й Дунаю;
більшість пасажирів у світі перевозять цивільною авіацією між хабами. Найважливіші хаби поєднані між собою регулярними лініями авіаперевезень;
міжнародними транспортними коридорами перевозять значну частину вантажів у трансконтинентальному сполученні. Їхня розбудова дає змогу залучити до міжнародних економічних зв’язків підприємства в глибинних районах.

Зміст