Географія. Повторне видання. 8 клас. Гільберг

§ 41. Моніторинг навколишнього середовища. Основні заходи щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони довкілля. Природокористування в умовах сталого розвитку

Пригадайте: 1. З якою метою спостерігають за станом навколишнього середовища? 2. Що таке екосистема?

Моніторинг навколишнього середовища. На сучасному етапі розвитку людство зіткнулося з певними екологічними проблемами. Постала потреба розроблення сучасних методів контролю та аналізу інформації про об’єкти навколишнього природного середовища. Таку інформацію збирають і аналізують за допомогою державної системи моніторингу довкілля.

Моніторинг навколишнього середовища — система спостереження, збирання, опрацювання, передавання, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього середовища з метою визначення тенденцій його змін і попередження небажаних явищ відповідними регулювальними засобами (мал. 139).

Мал. 139. Модель моніторингу навколишнього середовища

Основні завдання екологічного моніторингу:

  • організація єдиної державної системи контролю за компонентами природного середовища;
  • налагодження автоматизованої системи збирання, опрацювання, узагальнення й збереження інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);
  • оцінювання природно-ресурсного потенціалу та можливого використання ресурсів;
  • виявлення джерел забруднення й вивчення рівня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;
  • моделювання й прогнозування змін екологічної ситуації та якості довкілля;
  • розроблення управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

Державна система моніторингу довкілля передбачає три основні види моніторингу навколишнього природного середовища в Україні, а саме:

  • загальний (стандартний) — моніторинг, що здійснюється з метою виявлення фактичного стану природних ресурсів, прийняття рішень щодо їх ефективного використання, охорони й відтворення. Він об’єднує всі пункти контролю стану довкілля та стану рослинності й тваринного світу, зокрема сільськогосподарських рослин, тварин і продуктів із них, фізичних чинників впливу тощо в єдину регіональну інформаційну мережу;
  • оперативний (кризовий) — проводиться в регіонах, визначених як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій зі шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов життєдіяльності;
  • фоновий (науковий) — комплексний моніторинг, що здійснюється на території природних і біосферних заповідників та на інших територіях, що охороняються.

Ефективність моніторингу може бути забезпечена лише за умови проведення досліджень на трьох рівнях: локальному (місцевому), регіональному (континенти, океани та їх окремі частини) та глобальному (географічна оболонка) (мал. 140, с. 204).

Проведення моніторингу передбачає використання різноманітних методів збирання інформації.

Методи отримання первинної інформації полягають в організації метеорологічних, гідрологічних, океанічних, геофізичних, біологічних спостережень.

Мал. 140. Рівні екологічного моніторингу

Дані про стан довкілля отримують за допомогою дистанційних способів спостереження, зокрема супутників Землі, вертикальних зондувань, фотографічних і геофізичних зйомок, а також геостаціонарних спостережень.

Методи отримання вторинної інформації передбачають упорядкування й опрацювання бази даних, тобто первинної інформації. Результати фіксують у вигляді карт, таблиць і графіків. В Україні розроблення й упровадження системи екологічного моніторингу розпочалося в 1992 р. відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Положення про державний моніторинг навколишнього середовища».

Система державного моніторингу передбачає об’єктивність і достовірність даних, систематичність, багаторівневість, комплексне оцінювання екологічної інформації, її відкритість для населення.

Одним з основних завдань у моніторингу довкілля є створення єдиного інформаційного простору, який може бути сформований на основі використання сучасних геоінформаційних технологій (ГІС) (мал. 141).

Зібрана інформація є підґрунттям для прийняття рішень щодо охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки органами державної влади та місцевого самоврядування.

Дискусійний клуб

Як ви вважаєте, чи потрібно володіти інформацією про стан навколишнього середовища? Які засоби інформування ви вважаєте ефективними?

Мал. 141. Глобальна система спостережень за погодою та кліматом

Основні заходи щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони довкілля. Природокористування — сукупність форм впливу людини на природне середовище та заходів, спрямованих на його збереження.

Унаслідок бурхливого розвитку господарства активно експлуатуються природні ресурси. Часто це набуває форми масового й неконтрольованого їх використання, забруднення довкілля, знищення ландшафтів. Через це багато компонентів природного середовища в Україні перебуває в пригніченому стані, їх здатність до самовідновлення послаблена. Подальше використання природно-ресурсного потенціалу за таким зразком стає неможливим. Техногенне навантаження на природне середовище повинно ґрунтуватися на його здатності до самовідновлення. Надзвичайно важливим завданням є перехід до раціонального природокористування — використання природних ресурсів в обсягах і способами, які компенсуються заходами щодо їх відновлення й охорони.

Сучасний стан природокористування в Україні можна охарактеризувати як нераціональний, оскільки він призводить до виснаження (а часом і зникнення) природних ресурсів, навіть відновлюваних, до посилення забруднення довкілля.

Дискусійний клуб

Які ви можете запропонувати заходи щодо раціонального природокористування?

Охорона довкілля — система заходів, спрямована на збереження й контрольовані зміни природи, її ресурсів, раціональне їх використання. Раціональне використання передбачає: економну експлуатацію природних ресурсів (або ресурсозбереження); зменшення й очищення викидів у довкілля та знешкодження відходів; охорону й відтворення природних умов і ресурсів; розроблення системи освітньо-виховних заходів.

  • Ресурсозбереження — виробництво й реалізація продуктів з мінімальною витратою речовин та енергії на всіх етапах виробничого циклу і з найменшою дією на людину та природне середовище. Це передбачає впровадження ресурсо- й енергозберігальних технологій у промисловості, сільському господарстві, на транспорті та в інших галузях господарства; комплексне використання мінерально-сировинних ресурсів; перероблення вторинної сировини; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об’єктів.
  • Для зменшення й очищення викидів у довкілля та знешкодження відходів упроваджують маловідходні й безвідходні технології, замкнуті цикли водокористування; фільтрацію стічних вод і пилогазових викидів. Транспортні засоби переводять на екологічно безпечні види палива (наприклад, біопаливо); створюють зелені зони вздовж автомагістралей, у містах і навколо них. У землеробстві застосовують органічні добрива й біологічні засоби захисту рослин від шкідників і бур’янів. Утилізують відходи (мал. 142).

Мал. 142. Сміттєспалювальний завод у м. Києві

Мал. 143. Рекультивація терикону

  • Охорона й відтворення природних умов і ресурсів передбачає заходи щодо збереження й примноження біорозмаїття, охорони джерел і малих річок, збереження ґрунтів і відновлення їх родючості, лісовідновлення, охорони ландшафтів тощо.

Завдяки рекультивації, тобто комплексу робіт, спрямованих на відновлення порушених земель, на місці колишніх кар’єрів, відвалів чи смітників можна знову побачити природні ландшафти, сільськогосподарські угіддя або зони відпочинку (мал. 143).

Система освітньо-виховних заходів покликана сформувати в населення екологічну поведінку й культуру, свідоме ставлення до природи.

Природокористування в умовах сталого розвитку. До 1970-х років у світі домінував техногенний тип економічного розвитку. Це природоруйнівний тип розвитку, що передбачає швидке й виснажливе використання невідновлюваних видів природних ресурсів, нещадну експлуатацію відновлюваних ресурсів, що перевищує можливості їх відтворення.

Термін «сталий розвиток» запроваджений Міжнародною комісією з питань навколишнього середовища й розвитку ООН у 1987 р.

Під сталим, або стійким, розуміють розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління й не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

Сталий розвиток визначено ООН, як основний напрям розвитку людської цивілізації на XXI ст., альтернативи йому немає, бо інший шлях призведе до всесвітньої екологічної катастрофи.

З 1997 р. Україна розпочала перехід до сталого розвитку. Необхідність такого переходу зумовлена міжнародними передумовами та внутрішніми чинниками (екологічними й економічними).

Міжнародні передумови: підписання Україною документа ООН «Порядок денний на XXI століття», а також ряду міжнародних договорів, які зобов’язують уряд вести країну до сталого розвитку. З-поміж основних внутрішніх чинників насамперед потрібно виокремити екологічні чинники: радіоактивне забруднення, забруднення атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, забруднення й виснаження ґрунтів тощо.

Економічними чинниками є застарілі технології виробництва, незначні запаси окремих видів ресурсів, відсутність комплексного підходу до використання сировини, високий рівень втрат ресурсів і недостатній рівень утилізації та перероблення вторинної сировини.

Збалансоване використання природно-ресурсного потенціалу України в умовах сталого розвитку можливе через перебудову всього господарського комплексу та подолання нераціональної структури його територіальної організації. Для цього необхідно:

  • визначити невідновлювані природні ресурси, які можуть вичерпатися через 25, 50, 75, 100 та більше років;
  • забезпечити державний контроль за обсягами, повнотою, ефективністю й доцільністю використання невідновлюваних природних ресурсів;
  • організувати геологорозвідувальні роботи з метою розширення сировинної бази невідновлюваних природних ресурсів;
  • забезпечити пріоритетність впровадження безвідходних технологій.

Висновки

  • Сучасний стан природокористування в Україні може бути охарактеризований як нераціональний.
  • Раціональне природокористування передбачає реалізацію заходів щодо економічної експлуатації природних ресурсів, очищення викидів і знешкодження відходів, охорони й відтворення природних умов і ресурсів.
  • Сталий розвиток задовольняє потреби нинішнього покоління й водночас не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

Основні терміни й поняття

Моніторинг довкілля — система постійного спостереження за станом його окремих компонентів і ландшафтів.

Природокористування — сукупність усіх форм впливу людини на природне середовище і заходів, спрямованих на його збереження.

Запитання та завдання

  • 1. Що таке моніторинг довкілля?
  • 2. Яка мета моніторингу навколишнього середовища?
  • 3. Назвіть види природоохоронних заходів. Які з них актуальні для вашої місцевості?
  • 4. Як ви можете посприяти охороні довкілля?
  • 5. Назвіть основні напрями природоохоронної діяльності в Україні. Оцініть їх виконання.

Це цікаво

  • Термін «моніторинг» (від латин. monitor — той, хто дивиться вперед, попереджає, застерігає). У науку це поняття ввів канадський учений Роберт Ман напередодні Стокгольмської конференції ООН із проблем навколишнього середовища (червень 1972 р.). Професор Р. Ман запропонував називати моніторингом «систему повторних спостережень за одним або кількома елементами довкілля в просторі й часі з певною метою за попередньо розробленою програмою».
  • Щороку 5 червня світова громадськість відзначає Всесвітній день навколишнього середовища.
  • Перший завод із перероблення сміття з’явився у Великій Британії наприкінці XIX ст. Нині у Європі під утилізацією сміття розуміють його сортування і вторинне використання.
  • Щороку у всьому світі через викинуті поліетиленові пакети гине понад 100 тис. ссавців, птахів і риб, які їх з’їдають або задихаються в них.