Географія. Повторне видання. 8 клас. Довгань

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Розділ ІІ. Географічний простір України

Вивчення будь-якого об’єкта в географії починається з визначення його положення на земній поверхні. Якщо ми знаємо, де розташований певний об’єкт, то відразу отримаємо уявлення про особливості його природи. Це стосується і країн. Географічне положення кожної з них визначається рядом рис, що роблять її унікальною, не схожою на інші. У цьому розділі ми розглянемо нашу країну в географічному просторі.

Тема 1. Україна на політичній карті Європи і світу

§ 8. Політична карта світу

Ви дізнаєтесь:

  • про сучасну політичну карту світу та історію її формування
  • чи є різниця між поняттями «держава» і «країна»
  • про різні форми державного ладу

Пригадайте:

  • коли й де з'явилися перші держави
  • які географічні об'єкти відображені на політичній карті світу

Сучасна політична карта світу виглядає різнокольоровою мозаїкою: це понад 230 країн, що зайняли територію всіх материків (крім Антарктиди). Такого вигляду політична карта набула в результаті змін та перетворень під час багатовікового розвитку людської цивілізації, де мирний час змінювався конфліктами й війнами.

1. Політична карта світу та її елементи.

Ви багато разів чули слово «країна». Під ним розуміють територію з визначеними кордонами та власним населенням, яка в політичному відношенні може бути як суверенною (незалежною), так і залежною. У світі багато країн, але одна з них є для вас найближчою і найважливішою — це Україна. У 1991 р. вона стала державою, тобто суверенним політичним утворенням суспільства, що займає певну територію, на якій має всю повноту законодавчої та виконавчої влади і організує господарську діяльність населення (мал. 1). Територія держави включає частину поверхні планети, повітряний простір та надра (у межах державного кордону), внутрішні та територіальні води (у межах 12 морських миль від берега; одна морська миля становить 1852 м).

Мал. 1. Святкування Дня Незалежності України в Києві (24 серпня 2015 р.).

За окремими винятками (наприклад Ізраїль) незалежність держав визнано всіма іншими незалежними державами світу. Кількість таких утворень у світі постійно зростає: якщо на початку XX ст. Їх налічувалося 61, то сьогодні — 194. На політичній карті світу відображаються кількісні (об’єднання або розпад держав, територіальні придбання та втрати) і якісні зміни (набуття суверенітету, зміна державного ладу), що постійно відбуваються у світі. На таких картах також позначають державні кордони, столиці держав та найважливіші міста країн.

Не всім країнам вдалося досягти незалежності та визнання іншими державами світу. Тому існують невизнані та частково визнані країни. Окремі з них, наприклад Палестинська автономія, визнаються Україною. Тобто це частково визнана країна. Прикладом невизнаної держави є самопроголошена Придністровська Молдавська Республіка. Вона фактично існує з 1992 р. і не визнана жодною із держав світу.

У минулому на політичній карті було багато залежних територій (колоній), на які припадала приблизно половина суходолу планети. Вони перебували під владою іноземних держав (метрополій) та управлялися ними. Залежні території, як правило, віддалені від метрополії і практично повністю позбавлені політичної самостійності. На карті вони позначаються тим самим кольором, що й метрополія.

На початку XXI ст. колоній залишилося мало. Це переважно незначні території з невеликою кількістю жителів, здебільшого острівні, наприклад Гренландія (Данія), Реюньйон (Франція).

2. Формування політичної карти світу.

Історію формування політичної карти світу поділяють на кілька великих часових відрізків — періодів, кожному з яких притаманні певні риси. Більшість дослідників виділяють чотири періоди: стародавній, або античний (VI тис. до н. е. — кінець V ст. н. е.), середньовічний (початок IV — кінець XV ст.), новий (XVI — початок XX ст.) і новітній (із 1914 р.).

Сучасна політична карта світу здебільшого сформувалася впродовж останнього, новітнього періоду. Тому дослідники поділяють його на кілька менших часових відрізків — етапів.

Перший із них охоплює час між початком Першої світової війни (1914 р.) і подіями, які передували Другій світовій війні (середина 30-х рр. XX ст.).

Початок другого етапу деякі дослідники датують початком Другої світової війни, а кінець його припадає на середину 50-х рр. XX ст.

Третій етап тривав від середини 50-х до початку 80-х рр. XX ст. Головна його ознака — поява на політичній карті світу величезної кількості молодих держав унаслідок визволення колоній. Так, лише в 1960 р. здобули політичну незалежність 17 африканських країн. Унаслідок цього припинили своє існування колоніальні імперії.

Четвертий етап розпочався у 80-х рр. XX ст. і триває до сьогодні. У цей час відбулися такі зміни:

  • поява нових держав. Так, Чехословаччина розпалася на Чехію і Словаччину, на місці Югославії з’явилося шість загальновизнаних та одна самопроголошена країна, СРСР розпався на 15 суверенних держав, від Ефіопії відокремилася Еритрея, від Судану — Південний Судан тощо;
  • об’єднання держав (Німеччина, Ємен);
  • поява значної кількості самопроголошених державних утворень (наприклад Сомаліленд і Пунтленд у Східній Африці, Абхазія і Південна Осетія в Закавказзі) (мал. 2);
  • поява невизнаних і частково визнаних держав, зокрема Палестинська автономія (Ізраїль), Косово (Сербія) (зазначимо, що останню Україна не визнає).

Мал. 2. Гаргейса — столиця самопроголошеної держави Сомаліленд.

3. Державний лад: форми правління та адміністративно-територіальний устрій країн.

Із курсу історії вам уже відомі дві основні форми правління — монархії і республіки.

Монархія — це така форма правління, за якої верховна влада формально або фактично належить одній людині. У більшості випадків монарх (це може бути король, цар, імператор, султан, шах, емір, герцог тощо) отримує владу у спадок.

До початку XIX ст. монархії у світі переважали, причому більшість із них були абсолютними. Така форма правління передбачає зосередження всієї повноти влади в руках однієї людини. У наш час існує 29 монархій, шість із яких — абсолютні. Більшість із них розташовані в Азії (Бруней, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Саудівська Аравія) (мал. 3, 4).

Мал. 3. Султан Хассанал Болкіах — правитель Брунею від 1967 р.

Мал. 4. Папа Римський Франциск I — голова Ватикану від 2013 р.

Набагато більше зараз конституційних монархій. У таких державах влада монарха переважно має формальний характер («монарх є, але він не править»). Прикладами конституційних монархій є ряд країн Європи: Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Швеція. За межами Європи таку форму правління, наприклад, мають Японія, Камбоджа, Таїланд.

Проте в сучасному світі більшість держав мають республіканську форму правління. Республіка — форма державного правління, за якої владні повноваження належать дієздатним громадянам держави. Реальне управління в республіках здійснюють виборні органи або уповноважені ними особи. Вищим законодавчим органом республіки є парламент. Головою держави в таких країнах, як правило, є президент.

Залежно від співвідношення повноважень президента й парламенту республіки бувають президентські, парламентські та мішані. Останні, у свою чергу, можуть бути парламентсько-президентські і президентсько-парламентські.

На сучасному етапі Україна є парламентсько-президентською республікою. Від часів здобуття незалежності за формою державного правління вона належить до мішаних республік.

Наслідком колоніального минулого є держави у складі Співдружності (Співдружності націй). Ця форма правління з’явилася в результаті розпаду Британської імперії. Головою держав Співдружності вважається королева Великої Британії, представлена генерал-губернатором, хоча фактично вся повнота влади належить місцевим органам. Серед країн Співдружності є Канада, Австралія, Нова Зеландія, Папуа — Нова Гвінея.

За адміністративно-територіальним устроєм сучасні країни є або унітарними, або федеративними. Більшість країн світу — унітарні (168 держав). Вони мають єдині для всієї країни вищі органи влади, рішення яких (наприклад прийняті закони) мають верховенство на всій території. Органи управління її територіальних одиниць не мають законодавчих повноважень. Прикладами унітарних країн можуть бути Україна, Польща, Румунія, Франція, Угорщина, Словаччина, Японія.

Більш складний адміністративно-територіальний устрій мають федеративні держави. Вони поділені на адміністративно-територіальні частини (штати, провінції, округи тощо), які наділені певною політичною самостійністю. Так, у федеративній державі є дворівнева система вищих органів влади (федеральні та суб’єктів федерації). При цьому існують як загальнодержавні закони, так і закони, що діють лише в межах тих адміністративних одиниць, де вони були прийняті.

Федераціями є понад 20 країн світу. Типовими їх прикладами є США, Канада, Німеччина, Австрія, Австралійський Союз, Бразилія, Індія. Частина федерацій, що існували в минулому, розпалися на унітарні держави.

Особливою формою адміністративно-територіального устрою країн є конфедерація — союз суверенних держав, створений із метою досягнення певних цілей. На відміну від інших міжнародних об’єднань, у конфедерації створюються наддержавні органи влади. Вони координують діяльність органів влади країн — членів конфедерації.

Сьогодні формально конфедерацією іменує себе Швейцарія. Проте фактично вона — федеративна держава. Близькими за своїм устроєм до конфедерацій є Об’єднані Арабські Емірати — союз семи абсолютних монархій.

4. Геополітика.

Вивченням форм і методів контролю над територією з боку держав та їх об’єднань займається наука геополітика. Згідно з нею політика держави (переважно зовнішня) обумовлюється географічними чинниками. Традиційно найбільше значення серед них мають розмір та просторове положення території, ресурсні, кліматичні, економічні чинники. У XXI ст. зросла роль інформаційних чинників, що обумовлюють високий ступінь залежності державного управління від комп’ютерних технологій. Цим пояснюється активізація інформаційних війн, які спрямовані на формування громадської думки з метою завдання психологічної поразки.

Історичним стержнем геополітики виступає географія. Також вона має тісні зв’язки з історією, демографією, економікою, етнографією, соціологією, політологією, екологією, військовою справою.

Головне

• Історію формування політичної карти світу поділяють на чотири періоди. Сучасна політична карта світу здебільшого сформувалася в останній, новітній період.

• У світі існують дві основні форми правління — монархія і республіка.

• Залежно від особливостей адміністративно-територіального поділу сучасні країни світу є або унітарними, або федеративними.

• Україна є парламентсько-президентською республікою, унітарною державою.

• Геополітика — це наука про географічну зумовленість різних політичних процесів, що відбуваються в країні та її геополітичному просторі.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Розкажіть про політичну карту світу та її елементи. 2. Поясніть відмінності між поняттями «країна», «держава», «залежна територія», «невизнана держава». 3. Назвіть основну форму правління в сучасному світі та її ознаки. 4. Чим федеративні держави відрізняються від унітарних?

Практичне завдання

Нанесіть на контурну карту кордони держав, що стали незалежними за останні 25 років, та підпишіть їхні назви. Скористайтеся додатковою літературою або ресурсами мережі Інтернет.

Працюємо самостійно

Підготуйте повідомлення про геополітику як науку.