Підручник з Мистецтва. 9 клас. Гайдамака - Нова програма

Кінематографічні школи

Більшість людей на планеті не байдужі до кінематографа. Чому так відбувається? Чому кіно так стрімко ввірвалося в наше повсякденне життя і ось уже впродовж понад століття посідає в ньому почесне місце? Напевно, завдяки сильному емоційному впливу цього виду мистецтва на людину, можливості під час перегляду фільму переживати безліч різноманітних вражень і відчуттів. Дехто із задоволенням переглядає фільми про кохання —радіє і плаче разом з героями мелодрами. Інші люблять «полоскотати» свої нерви під час перегляду трилера чи фільму жахів або пустити сльозу над трагічним фіналом фільму. А ще хтось просто обожнює занурюватися у світ детективу, пригод чи фантастики.

У кінематографі немає єдиного загальноприйнятого набору жанрів (як, наприклад, у живописі), за яким можна було б точно класифікувати всі кінотвори. Крім того, більшість художніх кінофільмів можна сміливо зарахувати до більш ніж одного жанру. Тому говорити про нижчеприведену систему жанрів ігрового кіно можна лише з великою часткою умовності. Ця система найімовірніше була сформована самими глядачами на основі особистих вражень, ніж кінознавцями в рамках наукових досліджень. Проте вона поширена і певною мірою є загальноприйнятою.

Об’єднайтеся в пари (чи групи) і розкажіть про особливості кожного із жанрів кіно. Наведіть приклади творів різних жанрів кінематографа із власного глядацького досвіду.

У центрі будь-якої кінооповіді є герой — конкретна людина, яку грає актор. І саме від майстерності акторського складу, його гри багато в чому залежить успіх картини.

Акторська професія в кіно має свої специфічні особливості. Адже зйомки кінофільму відбуваються зовсім не так, як перебігає театральна вистава, де сюжетна лінія і, відповідно, кожен персонаж мають свій драматургічний розвиток. Окремі сцени фільму зазвичай знімають не за хронологією сценарію, а в довільному порядку. А в цілісний сюжет їх монтують уже тоді, коли повністю відзнято весь матеріал. Тому кіноактор чи кіноакторка мають бути готовими зіграти свого персонажа на будь-якому етапі сценарію, їм потрібно вміти швидко «переключатися» з однієї емоції на іншу, а перед роботою над кожною окремою сценою чітко усвідомити, що відбувається з героєм чи героїнею в певний момент. У кіно найважливішою є правдоподібність гри. З екрану актор (акторка) може переконати глядача тільки за умови, що «проживає» свого персонажа, буквально занурюється в його життя, завдання, проблеми й почуття. І що краще він (вона) це зробить, то правдивішим буде персонаж. Достовірність досягається внутрішнім налаштуванням актора (акторки) на зображення персонажа. У тому й полягає акторська професія — у вмінні не просто показувати щось, а й одночасно проживати те, що відбувається з персонажем. «Внутрішнє існування» — це красномовний професійний термін на позначення акторської техніки. У кінцевому підсумку глядач відчуває те саме, що й актор чи акторка. Якщо грає майстерно, глядач, затамувавши подих, поринає в магію кіно, а якщо переграє чи недограє — викликає у глядача відчуття незручності або залишає його байдужим.

1 — Євген Леонов у кінофільмі «Джентльмени удачі»; 2 — Фаїна Раневська в кінофільмі «Попелюшка»; 3 — Луї де Фюнес у кінофільмі «Жандарм із Сен-Тропе»

1 — Раїса Недашківська в кінофільмі «Лісова пісня»; 2 — Микола Яковченко в кінофільмі «Вій»

Питання «вірю чи не вірю» є принциповим не тільки для глядача: що більше актор сам вірить у запропоновані обставини свого персонажа, то ймовірніший його успіх. І якщо ви після перегляду фільму перебуваєте під враженням від якоїсь ролі, значить актор чи акторка, що її зіграли, - справжні професіонали.

Керує процесом акторської гри режисер, а точніше, режисер-постановник. Це — художній керівник усієї команди. Він є інтерпретатором сценарію, який доносить задум автора до акторів і стежить за його втіленням. Режисер-постановник спрямовує роботу кінооператора, звукорежисера, керує монтажем фільму.

У кожного видатного режисера є «риси власного стилю». Наприклад, будь-яка історія, яку розказав Федеріко Фелліні, — це глибокий психологічний аналіз людської сутності. Автор акцентує увагу на індивідуальних якостях і рисах героїв, і часто ці самі риси показує карикатурно, а гостро-соціальні проблеми подає без критики.

Основні риси стилю режисера Андрія Тарковського: алегоричність, прагнення порушувати й залишати без однозначної відповіді важливі соціальні та етичні питання, ретельна увага до світла і звуку, медитативність відеоряду і крайній ступінь занурення глядача в атмосферу картини. Фільми Тарковського завжди завершуються акордом гармонії, надії, просвітленим поверненням до того, що здається втраченим назавжди.

Фільми Леоніда Бикова — лірико-комедійні чи лірико-драматичні — це глибоке, прискіпливе, схвильоване дослідження щирої, стійкої і чистої людської душі, а тому вони завжди хвилюють глядачів.

Кадри з кінофільмів: 1 — «Соляріс»; 2 — «Дзеркало» (реж. Андрій Тарковський)

Кадри з кінофільмів: 1 — «В бій ідуть лише “старі”»; 2 — «Зайчик» (реж. Леонід Биков)

Будь-який фільм Джеймса Кемерона — це масштабність, грандіозність і епічність, які досягаються значними бюджетами, потужним акторським складом і дорогими спецефектами. Також режисер любить ставити в центр сюжету незалежний і яскравий жіночий персонаж.

Кадри з кінофільмів: 1 — «Безодня»; 2 — «Термінатор» (реж. Джеймс Кемерон)

Стиль деяких режисерів також упізнається у специфічному стилі зйомки. Як правило, картини метрів кінематографа вгадуємо з перших кадрів. Типажі головних героїв, особливості сюжету, те, як поводиться камера, та й у цілому атмосфера фільму — усе разом це складається в унікальний авторський почерк, який можна назвати візитівкою режисера. Наприклад, Стівен Спілберг нерідко використовує у своїх творах сцени із силуетом або обрисами людини на тлі яскравого світла, що часто підсилюється густим туманом, а Стенлі Кубрик показує головних героїв крупним планом з головою, нахиленою вниз, і очима, спрямованими вгору.

Поміркуйте над висловом Андрія Тарковського: «У чому ж суть авторської роботи в кіно? Умовно її можна визначити як ліпку з часу. Подібно до того, як скульптор бере брилу мармуру і, внутрішньо відчуваючи риси свого майбутнього твору, прибирає все зайве, кінематографіст від “брили часу”, що охоплює величезну сукупність життєвих фактів, відсікає і відкидає все непотрібне, залишаючи лише те, що повинно стати елементом майбутнього фільму, те, що має стати складовими образу».

Останніми десятиліттями з активним розвитком кіноіндустрії актуальною стає професія кінопродюсера, який створює умови для виробництва фільму (бюджет, наймання ключового персоналу тощо), запрошує сценариста, режисера, акторів, забезпечує рекламу картини й просування її в кінопрокаті. Продюсер бере участь у всіх стадіях створення фільму — від початку розробки до початку прокату.

Завдяки самобутньому таланту режисерів та особливій грі акторів у світі сформувалися кінематографічні школи, кожна з яких має свою специфіку.

На батьківщині кінематографа кіно ніколи не було в занепаді. Французьке кіномистецтво є одним з найповажніших у світі. Сучасні риси французького кіно сформувалися після Другої світової війни — це виключна витонченість гри акторів, психологізм подій, увага до найменших деталей, тісний синтез із музикою, драматизм сюжетів плюс своєрідна французька пікантність, майстерність операторів, що створює художню красу зйомок. І в усьому почуття міри і стилю. З-поміж французьких режисерів найвідоміші Жан-Люк Годар, Люк Бессон, Жан-П’єр Жене, Франсуа Озон та інші. Популярні актори — Жан Рено, Ален Делон, Жан-Поль Бельмондо, П’єр Рішар, Одрі Тоту, Софі Марсо, Крістіан Клав’є, Матьє Кассовітц і багато інших.

Справжнє кіно — це мистецтво, що потребує майстра, який знає свою справу. Жан-П’єр Жене понад 20 років по зернині збирав ідеї, щоб створити фільм «Амелі». У цьому кінотворі відчувається рука Майстра — з винятковим почуттям смаку, стилю й міри. Це сучасна романтична казка про юну парижанку Амелі Пулен, не позбавлену, звичайно, різних дивацтв. Незрозумілі, на перший погляд, вчинки тихої і самотньої дівчини, що живе у світі своїх фантазій, змінювали життя абсолютно різних людей, даруючи їм щастя й розфарбовуючи навколишній світ яскравими, запаморочливими фарбами. Амелі прагнула стати для оточуючих своєрідною феєю, поки сама не знайшла довгоочікуване щастя з теж незвичайним хлопцем Ніно (він колекціонував невдалі знімки з кабінок «термінового фото»). У французькому кіно режисери надають музиці значення нарівні з сюжетом. Адже без неї навіть найкращі сцени стануть безликими й нудними. Музика Яна Тирсена до «Амелі» має той самий, споконвічно французький, шарм.

1 — Катрін Деньов у кінофільмі «Шербурзькі парасольки»; 2 — Одрі Тоту в кінофільмі «Амелі»; 3 — Мішель Марсьє в кінофільмі «Анжеліка»

1 — Жан-Поль Бельмондо в кінофільмі «Професіонал»; 2 — П’єр Рішар у кінофільмі «Іграшка»; 3 — Жан Рено в кінофільмі «Васабі»

Кінофільм «Амелі» (реж. Жан-П’єр Жене; за бажання на дозвіллі).

Розкажіть про свої міркування щодо основної ідеї фільму.

Італійський кінематограф завжди був самобутнім і неповторним завдяки високому «авторському» кіно таких режисерів, як П’єр Паоло Пазоліні, Федеріко Фелліні, Бернардо Бертолуччі, Лукіно Вісконті й Мікеланджело Антоніоні, з творчістю яких пов’язане не тільки італійське, але й світове кіномистецтво в напрямах філософського, поетичного кінематографа. Фільми цих режисерів, сповнені абстракцій, метафор, містики, назавжди ввійшли до золотого фонду світового кіно й стали джерелом натхнення для нових поколінь режисерів.

Також італійське кіно — це легкість, непередбачуваність, почуття гумору, які у творах видатних режисерів змішуються з певною часткою філософії. Це кіно як ніяке інше просякнуте рисами національного характеру.

У сучасному італійському кінематографі режисери намагаються висловити своє розуміння того, що відбувається, усвідомити свої громадянські права й обов’язки, місце людини в сучасному соціумі. Останніми десятиліттями в ньому дедалі чіткіше звучать гуманістичні акценти: про спільні тривоги людства, проблеми еміграції, глобалізації тощо.

Серед видатних італійських акторів слід згадати Софі Лорен, Джину Лоллобриджиду, Марчелло Мастроянні, Адріано Челентано.

Адріано Челентано в кінофільмі «Приборкання норовистого»

Фільм «Життя прекрасне» (1997) режисера Роберто Беніньї — світла картина на тему Голокосту, про добро і гуманізм. Під час Другої світової війни в Італії до концтабору були відправлені євреї — батько і його маленький син. Дружина, італійка, добровільно пішла слідом за ними. У таборі батько, щоб урятувати сина, розповів йому, що все, що відбувається навколо, є дуже великою грою за приз (справжній танк, що дістанеться тому хлопчикові, який зможе не потрапити на очі наглядачам). Він зробив усе, щоб син повірив у гру й залишився живий, ховаючись у бараку.

1 — Постер до кінофільму «Життя прекрасне» (реж. Роберто Беніньї); 2 — Софі Лорен і Марчелло Мастроянні в кінофільмі «Вчора, сьогодні, завтра»; 3 — Джина Лоллобриджида в кінофільмі «Соломон і Шеба»

Кінофільм «Життя прекрасне» (реж. Роберто Беніньї).

Поміркуйте над назвою твору. Чому, на вашу думку, цей фільм має багато шанувальників у всьому світі, зокрема отримав найвищі відзнаки на найбільших кінозаходах світу (Оскар, Сезар, BAFTA, Каннський кінофестиваль)? Які емоції викликав цей фільм у вас?

Українське кіно, як і кіно в усьому світі, розвивалося у напрямах: ігрового, неігрового та анімаційного. Самобутнім і неповторним явищем українського кінематографа є поетичне кіно. Воно народилося в 60-х роках минулого століття і засвідчило розвиток власної кіномови, що ґрунтується на можливостях мистецтва не словесного, а саме візуального. Маніфестуючи національну своєрідність, митці в національних формах намагалися осягнути істинність людської долі, трагедій, страждань, мрій і радості в найскладніших поворотах життя. До поетичного кіно належать фільми: «Тіні забутих предків» (реж. Сергій Параджанов); «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою» (реж. Юрій Іллєнко); «Вірність» (реж. Петро Тодоровський); «Камінний хрест» (реж. Леонід Осика); «Довгі проводи» (реж. Кіра Муратова) та ін.

Найвагоміше досягнення поетичного кіно в тому, що воно звернулося до осмислення непересічних цінностей: патріотизму, моральних та естетичних скарбів, що викристалізовувалися у свідомості й пам’яті народу впродовж віків і постали перед загрозою знецінення. Усвідомлювалося, що треба рятувати душу своєї нації, душу народу. Якщо буде збережено його духовне здоров’я, то не загубиться і традиційна культура, що поєднує в собі духовність та інтелект.

Фільм «Тіні забутих предків» (1964) режисера Сергія Параджанова — поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності та фантазії... Цей фільм про кохання гуцульських Ромео і Джульєтти за мотивами новели Михайла Коцюбинського вражає драматизмом подій і доль. Краса старовинних костюмів, предметів побуту, дивовижних гірських пейзажів; таємничість напів’язичницьких ритуалів; екзотичне звучання фольклорних мелодій та неймовірне багатство кіномови ставлять фільм у ряд загальновизнаних шедеврів світового кіно.

Кадри з кінофільму «Тіні забутих предків» (реж. Сергій Параджанов)

Кінофільм «Тіні забутих предків» (реж. Сергій Параджанов).

«Цей фільм — поетична драма про велике кохання Івана й Марічки. Фільм вводить нас у світ народних переказів, звичаїв і побуту старих Карпат» — такими титрами починається кінострічка «Тіні забутих предків». Подискутуйте щодо цього вислову. Які ще проблеми порушено у творі?

ФАКТ

Українському кіно вже понад сто років. А ще до 40-х років XX століття Україна була в авангарді світового кінематографа за кількістю відзнятих стрічок.

Окрім того, ми були піонерами й у винайденні кінознімального апарата. Адже ще в 1893 році головний механік Новоросійського університету (нині Одеський національний університет імені I. I. Мечникова) Йосип Тимченко сконструював прототип сучасного кінознімального апарата й апарата для кінопроекції. Тоді-таки він здійснив перші у світі кінозйомки — зняв вершників і метальників списів. Ці дві стрічки 1893 року було продемонстровано в готелі «Франція» (Одеса).

У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів, а вже у грудні — майже рік у рік із першим публічним кіносеансом братів Люм’єр у Парижі — він улаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі.

Український кінематограф з початку свого існування гучно заявив про себе на весь світ. Саме в Києві 1928 року відкрилася найсучасніша у світі (!) кінофабрика (нині Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка). В Україні, в Одесі, 1925 року Сергій Ейзенштейн зняв один з найвідоміших фільмів німого кіно «Броненосець Потьомкін». У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі (Бельгія) у результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм «Земля» Олександра Довженка було названо в числі 12 найкращих картин усіх часів і народів.

Афіша до кінофільму «Земля» (реж. Олександр Довженко)

Схарактеризуйте афіші до кінотворів. Яке емоційне повідомлення вони несуть?

Протягом останніх років український кінематограф упевнено крокує вперед, здобуваючи визнання на світових кінофорумах. Так, наприклад, у 2003 році на Берлінському кінофестивалі (Берлінале) український анімаційний фільм «Йшов трамвай дев’ятий номер» (реж. Степан Коваль) отримав «Срібного ведмедя», а короткометражні стрічки «Подорожні» (2005, реж. Ігор Стрембіцький) та «Крос» (2011, реж. Марина Врода) отримали Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю.

Афіші до кіно- та мультфільмів: 1 — «Поводир» (реж. Олесь Санін); 2 — «Микита Кожум’яка» (реж. Манук Депоян); 3 — «Крос» (реж. Марина Врода)

Глибоко проникливими, емоційно насиченими є українські кінострічки останніх десятиліть: «Брати. Остання сповідь» (реж. Вікторія Трофіменко), «Плем’я» (реж. Мирослав Слабошпицький), «Незламна» (реж. Сергій Мокрицький), «Поводир» (реж. Олесь Санін), «Той, хто пройшов крізь вогонь» (реж. Михайло Іллєнко), «Будинок з башточкою» (реж. Єва Нейман), «Лебедине озеро. Зона» (реж. Юрій Іллєнко), «Аврора» (реж. Оксана Байрак) та ін.

Уже багато років тішать глядачів твори українського анімаційного кіно: «Жив-був пес» (реж. Едуард Назаров), «Пригоди капітана Врунгеля», «Крила» (реж. Давид Черкаський), «Солом’яний бичок» (реж. Леонід Зарубін), «Чумацький шлях» (реж. Володимир Гончаров), «Лис Микита» (реж. Володимир Кметик та Михайло Яремко), «Микита Кожум’яка» (реж. Манук Депоян) — і, звісно, «Як козаки...» (реж. Володимир Дахно).

З-поміж українських режисерів найвідоміші Олександр Довженко, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Кіра Муратова та ін. Серед видатних акторів — Ада Роговцева, Богдан Ступка, Наталія та Ольга Сумські та ін.

Українське кіно — це особливі кінострічки. У них — історія нашого народу, вони оповідають про людей, які нібито живуть поруч із нами. У фільмах сяють українські кінозірки, творять картини українські режисери. Це наша гордість і наша надія.

Кадри з мультфільмів: 1 — «Лис Микита»; 2 — «Жив-був пес»; 3 — «Йшов трамвай дев’ятий номер»

1 — Ада Роговцева в кінофільмі «Тобі, справжньому»; 2 — Богдан Ступка в кінофільмі «Вогнем і мечем»; 3 — Наталя Сумська в кінофільмі «Наталка Полтавка»

Дізнайтеся про розвиток в українському кінематографі різних жанрів ігрового кіно: комедії, детективу, бойовика, фантастичного фільму тощо. Наведіть приклади і висловіть своє ставлення до одного з кінотворів.

Якщо йдеться про американський кінематограф, здебільшого спадає на думку слово «Голлівуд». І справді, Голлівуд — це гігантська кіноіндустрія, що розповсюдила свій вплив на весь світ. Щонайперше, голлівудські картини — це блокбастери із захопливими сюжетами, неймовірними спецефектами, безвідмовними монтажними прийомами тощо. Голлівуд має значний вплив і на кінематограф інших країн — його фільми задають моду в багатьох жанрах кіно, виборі сюжету, створенні іміджу фільму для рекламної кампанії.

Нині Голлівуд — це група великих кінокомпаній — мейджорів: Columbia Pictures, 20^th Century Fox, Warner Bros., Paramount Pictures, Universal Studios, Walt Disney Company, SONY Pictures, Metro Goldwyn Mayer (MGM), на яких переважно зосереджено кіновиробництво Голлівуду. Разом фільми цих кіностудій забезпечують до 90 % касових зборів у США.

Часто Голлівуд звинувачують у штампуванні однотипних фільмів, якісних, але знятих за стандартними рецептами, позбавлених нових творчих ідей, будь-якого авторського стилю і розрахованих щонайперше на комерційний успіх. Незважаючи на це, голлівудські стрічки дуже популярні, адже реалізують саму суть кінематографа — видовище. Кінематографісти і продюсери насамперед ставляться до кіно як до способу самореалізації, вони захоплені історією картини, її персонажами і прагнуть створити якісний твір, розповісти історію за допомогою екрана. І, можливо, саме тому попри розмах американської кіноіндустрії в ній вдалося зберегти творче, художнє ставлення до процесу створення фільму.

Кадри з кінофільмів: 1 — «Аватар» (реж. Джеймс Кемерон); 2 — «Гладіатор» (реж. Рідлі Скотт); 3 — «Назад у майбутнє» (реж. Роберт Земекіс)

Постери до кінофільмів: 1 — «Пірати Карибського моря»; 2 — «Залізна людина»

Тематичні парки розваг

Поцікавтеся, які особливі прийоми та сталі сюжетні складові (наприклад, незламність позитивного героя, характерний упізнаваний образ негативного героя, наявність жінки-красуні, яка врешті-решт зверне свою увагу на позитивного героя тощо) застосовуються в голлівудських кінотворах. У цьому аспекті проаналізуйте один із блокбастерів. Зробіть висновки. Пригадайте, що таке римейк фільму. Наведіть приклади голлівудських римейків та їх оригінальних версій.

Історично кінематограф Голлівуду — продюсерський, зорієнтований на створення касових фільмів для масового прокату. Випуск кожної голлівудської картини супроводжується великою маркетинговою підготовкою, адже прокатна доля фільму визначається не тільки якістю картини, але й грамотністю маркетингової стратегії. І саме продюсер, крім організації виробництва фільму, розробляє рекламну стратегію впродовж усього виробничого процесу. До моменту здачі фільму продюсерський колектив уже чітко уявляє, що в картині може максимально зацікавити майбутнього глядача і як найкраще презентувати новий кінопроект аудиторії.

Рекламна кампанія продумується до найменших деталей. Найважливішим етапом у ній є виробництво відеороликів (трейлерів), що планується запускати на телебаченні, як своєрідні «нагадування» про новий кінопроект, що найближчим часом буде демонструватися в кінотеатрах. Виробництво трейлерів у США вже давно є окремим мистецтвом, існують навіть спеціальні кінокомпанії, так звані трейлерхауси, що займаються виключно монтажем трейлерів до фільмів. Саме в таких компаній західні продюсери, як правило, замовляють трейлери до своїх картин.

Прибуток від кінопроекту — це не тільки прибуток від прокату, але й дохід від тематичних парків, парків розваг, величезного ринку супутньої продукції: різних іграшок, сувенірів, комп’ютерних ігор за мотивами кінокартини, предметів одягу тощо.

Але американське кіно — це не тільки кіноіндустрія Голлівуду, це й розвинута система незалежного кіно (культові стрічки, творчі експерименти тощо), яке створили ентузіасти без залучення великих кінокомпаній.

Це кіно досить популярне і заслужило світове визнання, не раз перемагаючи на міжнародних конкурсах і фестивалях. У цих фільмів зазвичай менші бюджети і вони рідко (але таке все ж буває!) стають блокбастерами, проте їх автори вільніші та сміливіші у виборі сюжетів і частіше експериментують. Ці кінороботи — від стрічок, увінчаних «Оскарами», до суперечливих картин — змінювали правила гри в кінематографі, визначали обриси сучасної кіноіндустрії і поп-культури в цілому. З-поміж найвідоміших картин цього кіно «Амадей» (реж. Мілош Форман); «Термінатор» (реж. Джеймс Кемерон), «Хоробре серце» (реж. Мел Гібсон); «Той, що танцює з вовками» (реж. Кевін Костнер); «Володар перснів: Братерство персня» (реж. Пітер Джексон); «Мала на мільйон» (реж. Клінт Іствуд) та багато-багато інших захопливих кінотворів.

На дозвіллі поцікавтеся творами незалежного американського кіно. Перегляньте картини, що вас зацікавили. Поміркуйте, що вас захопило, які провідні ідеї втілено в них.

Кадри з кінофільмів: 1 — «Амадей» (реж. Мілош Форман); 2 — постер до кінофільму «Чикаго»; 3 — «Хоробре серце» (реж. Мел Гібсон)

Кадри з кінофільмів: 1 — «Той, що танцює з вовками» (реж. Кевін Костнер); 2 — «Мала на мільйон» (реж. Клінт Іствуд)

ФАКТ

На Голлівудській Алеї Слави встановлено близько 2500 зірок з іменами видатних митців - фахівців різних професій. Зірки поділяють на категорії: за заслуги у сфері кіно вручають зірку- «кінокамеру»; зірку — «театральну маску» — тим, хто відзначився в театральній галузі; тим, хто зробив значний внесок у розвиток галузі телевізійного мовлення, вручають зірку зі знаком «телевізор»; за заслуги в індустрії звукозапису — зі знаком «фонограф»; також є зірка зі знаком «радіомікрофон» — за внесок у галузі радіо. Таким чином, охоплено майже всі сфери, де може проявитися по-справжньому творча особистість.

Видатні досягнення були і в американському анімаційному кіно. Одну з найбільших корпорацій індустрії розваг у світі — The Walt Disney Company(Волт Дісней Компані) — заснували в 1923 році брати Волтер і Рой Діснеї. Серед перших анімаційних творів Волта Діснея була серія фільмів «Аліса в Країні мультиплікації» (1926—1927) за мотивами книги Льюїса Керролла «Аліса в Країні чудес», фільми про Міккі Мауса (художник-аніматор Аб Айверкс).

Широковідомі діснеївські цикли мультфільмів «Кумедні симфонії» (понад 70 серій), серед них такі шедеври, як «Танок скелетів», «Гидке каченя», «Троє поросят». У них з’являються улюблені герої глядачів — собачки Плуто і Гуффі, качка Дональд Дак та ін.

Великої популярності набули повнометражні анімаційні стрічки Діснея «Білосніжка і семеро гномів» (1937), «Піноккіо» (1940). Свідченням визнання титанічної праці мультиплікаторів була нагорода «Оскар», присуджена музиці Лі Харлайна, Поля Сміта і Неда Вашингтона до мультфільму «Піноккіо».

Ще ціла низка повнометражних мультфільмів: «Дамбо» (про циркове слоненя, яке навчилося літати), «Бембі» (про пригоди маленького оленяти), «Попелюшка», «Пітер Пен», «Спляча красуня», «Сто один долматинець» — стали класикою мультиплікаційного кіно.

Компанією було відкрито розважальні комплекси з атракціонами «Діснейленд-парк» (1955, м. Анахайм неподалік м. Лос-Анджелеса), «Всесвітній центр відпочинку Волта Діснея» (1971, м. Орландо, штат Флорида), «Євродиснейленд» (1992, м. Париж) та ін. Там відвідувачі, оточені персонажами з улюблених мультфільмів, поринають в атмосферу незабутнього свята і казки.

Кадри з мультфільмів: 1 — «Попелюшка»; 2 — ««Бембі»

Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик міститься в Болівуді в мегаполісі Мумбаї. Болівуд —найбільша кінофабрика світу: за рік тисяча фільмів і три з половиною мільярди проданих квитків (Голлівуд відстає на один мільярд). Індійське кіно має величезну кількість своїх шанувальників у всьому світі. Сюжети фільмів побудовано на коханні, ненависті, злочинах, помсті, у них завжди перемагають істина, любов і краса. Це світ надії, яскравих кольорів, позитиву, невинності та казок. У фільмах поєднано комічні, романтичні, драматичні сцени та елементи «болівудського вестерну». І, звичайно, відмітна риса індійського кіномистецтва — це багато пісень і національних танців, завдяки яким практично кожен фільм можна зарахувати до жанру мюзиклу. Артисти зазвичай багато танцюють і виконують велику кількість вокальних номерів (пісні співають актори чи здебільшого професійні співаки). У рекламних цілях саундтреки до фільмів випускають заздалегідь, і вони часто стають самодостатнім продуктом. Це символізує, що фільм буде приречений на успіх і, швидше за все, це буде «болівудський блокбастер».

Кадри з кінофільмів: 1 — «Зіта і Гіта» (реж. Рамеш Сіппі); 2 — «Красуня, ти — моє кохання» (реж. Пуніт Мальхотра); 3 — афіша до кінофільму «Помста і закон» (реж. Рамеш Сіппі)

Кадр із кінофільму «Девдас» (реж. Санджай Ліла)

За бажання перегляньте одну або кілька стрічок індійського кінематографа. Доведіть або спростуйте вислів актора, режисера, продюсера індійського кіно Джоя Муккерджі: «Наше кіно — це казка, створена за перевіреним рецептом: кохання, перемога добра над злом і пісня. Музика є частиною всього в Індії — вона в кожному ритуалі. Тож і кіно відповідне. Звісно, коли фільм показують за кордоном, його не завжди розуміють, танці можуть видаватися штучними, але тут, в Індії, це природно».

Інший погляд на світ, інші ракурси, ритми й динаміку відкриває західному глядачеві азійський кінематограф, перш за все кінематограф Японії, Китаю, Кореї, Гонконгу тощо, який зараз переживає справжній бум. В азійських фільмах простежується одна спільна властивість: вони просякнуті національною культурою і самобутністю, які є джерелом натхнення сюжетів, а все запозичене переробляється і подається через призму місцевих звичаїв і традицій.

Зокрема, багато японських фільмів, зважаючи на особливості національної культури, відомі і зрозумілі лише вузькому колу шанувальників. Багато в чому на японський кінематограф вплинув традиційний театр. Візуальний ряд непоспішний і споглядальний, що дивує західних глядачів, які звикли до активних дій і частої зміни картинки. Це кінематограф не дії і слів, а образів, що й обумовлює часте мовчання героїв картин, які інколи впродовж фільму не вимовляють жодного слова. Образам японського кіно не характерний активний вияв емоцій — їх герої в діалогах рідко переходять на крик і майже ніколи не сміються. Японське кіно подарувало світу одного з кращих режисерів XX століття Акіра Куросаву і одного з кращих акторів Тосіро Міфуне.

Кадри з кінофільмів: 1 — «Сім самураїв» (реж. Акіра Куросава); 2 — «Тигр, що крадеться, дракон, який зачаївся» (реж. Енг Лі)

Динамічна і водночас глибока кінострічка «Сім самураїв» (реж. Акіра Куросава), яка стала основою для численних римейків, оспівує доблесть, мужність і силу згуртованої групи самураїв перед страшною небезпекою. За сюжетом, жителі села наймають сімох самураїв, щоб захистити своє поселення від набігу жорстоких розбійників. Воїни не тільки беруть участь у захисті селян, а й вчать їх основ військової справи та допомагають будувати укріплення.

1 — Брюс Лі в кінофільмі «Кулак люті»; 2 — Джекі Чан у кінофільмі «Острів вогню»

Разом з тим яскравою рисою азійського кінематографа є наявність сцен із презентацією різних видів східних бойових мистецтв. З-поміж відомих акторів, які активно популяризували це мистецтво в кіно, — Джекі Чан та Брюс Лі.

Дивна казка про Тигра і Дракона («Тигр, що крадеться, дракон, який зачаївся», реж. Енг Лі), знята в жанрі китайського бойового фентезі з усіма характерними «прийомами» — майстрами кунг-фу, які літають, витончено поставленими сценами битв, прекрасно розкрила екзотичні особливості китайської поетики. Цей фільм наробив багато галасу в кінематографічному світі: отримав безліч кінонагород, зокрема чотири «Оскари», і став дуже успішним комерційним проектом, касові збори якого сягнули понад 100 млн доларів.

За сюжетом фільму, легендарний майстер бойових мистецтв Лі Мубай залишає шлях воїна, передає магічний меч «Зелена доля» на зберігання своєму товаришу й занурюється в медитацію. Однак меч викрали таємничі зловмисники. І на горизонті з’являється зловісна фігура давнього супротивника — жінки, яка розправилася свого часу з учителем Лі Мубая. Тож майстер вирушає на пошуки меча й безжальної вбивці, натрапляючи на шляху на підступність, магію, силу і любов...

Кінофільм «Тигр, що крадеться, дракон, який зачаївся» (реж. Енг Лі, за бажання).

Але нині ми найбільше чуємо про кінематограф Японії не як про прем’єри фільмів, а як про нові, що вийшли в прокат або з’явилися в Інтернеті, мультфільми, зроблені у стилі аніме. Цей вид кінематографа «заразив» своєю фантастичністю все сучасне молоде покоління.

Анімаційне кіно з’явилося в Країні Вранішнього Сонця ще на початку XX століття. І зараз японські повнометражні «мультики» є, мабуть, найпопулярнішими у світі. Своїм визнанням вони багато в чому завдячують видатному майстру Тедзука Осаму, якого називають японським Діснеєм. Саме він створив той характерний стиль зображення особи зі збільшеними і сильно деталізованими очима, зіницями, повними відблисків, округлою головою, маленьким носом, спрощеною формою тіла, вираженням емоцій за рахунок використання міміки й голосу. Важливою ознакою японських мультфільмів є те, що, за невеликим винятком, аніме розраховано на дорослу аудиторію.

Кадри з аніме

Які японські аніме вам відомі? Які сюжети вони розкривають, які проблеми порушують? Подискутуйте, чому ці мультфільми є такими популярними серед сучасної молоді.

Із часів появи кінематографа постало питання про якісну оцінку фільмів загалом і праці окремих членів знімальної групи зокрема. Одним з об’єктивних показників успіху фільму є касовий збір з його прокату. Проте вважати цей показник єдино правильним — помилка, адже всі фільми перебувають у різних умовах: одні добре розрекламовані й анонсовані — для інших навіть не виготовлено якісних афіш, в одних фільмах знімаються зірки — інші створили кінематографісти-початківці. Крім того, національні й культурні особливості фільму можуть впливати на його популярність. І всі ці показники свідчать про успіх картини в цілому, а не про внесок окремих членів групи.

Для розв’язання зазначених проблем оцінки кіно у світі проводиться багато кінофестивалів, розігрується низка кінопремій. Кінофестивалі покликані продемонструвати сучасні віяння в кінематографі, вибрати кращі фільми року, оцінити роботу членів знімальних груп. Кінопремії, на відміну від кінофестивалів, не супроводжуються публічними показами фільмів-номінантів, але їхні завдання аналогічні.

Нагороди кінофестивалів та кінопремій: 1 — статуетка «Оскар»; 2 — Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю; 3 — Золотий ведмідь Берлінського кінофестивалю; 4 — Скіфський олень кінофестивалю «Молодість»; 5 — Золота маска Британської кіноакадемії; 6 — Золотий глобус Голлівудської асоціації іноземної преси; 7 — Золотий лев Венеційського кінофестивалю

«Найкращий фільм» (робота в групах). У кожній групі визначте шляхом «мозкового штурму» по п’ять найважливіших для вас критеріїв відбору «хорошого кінофільму». Розташуйте їх за рейтингом. Проаналізуйте, чи збігаються думки в різних групах. Зробіть висновки. На дозвіллі поцікавтеся, за якими критеріями здійснюється відбір фільмів на кінофорумах у номінації «найкращий фільм року».

Художні течії і напрямки в кінематографі

Кінематограф, як вид мистецтва, не стояв осторонь від авангардних пошуків, що вирували у XX столітті в різних видах творчості. Щойно кінематографісти навчилися розповідати кіноісторії, працюючи з монтажем, кадром, зображенням, стало зрозуміло, що в кіно можливі пошуки, які перетворять його в більш високе мистецтво. Молоді режисери, що нерідко приходили в кінематограф з інших сфер мистецтва, активно експериментували, і ці експерименти здавалися певним бунтом, модерністським викликом, кинутим суспільству, але зрештою дали плідні результати, що збагатили й розширили можливості мови кіномистецтва.

Кіноімпресіонізм з’явився під впливом однойменного стилю живопису і розвивався також переважно у Франції. Імпресіоністи від кіно вважали, що кінематограф має розмовляти з глядачем власною мовою, застосовуючи при цьому тільки йому властивий набір виразових засобів. Саме тому вони активно використовували зйомки на пленері, мистецтво ракурсу, ритм, композиції кадру, що яскраво виразилося, зокрема, у творах Луї Деллюка та інших французьких режисерів. Людина у фільмах імпресіоністів зливається з навколишнім середовищем, стаючи елементом світової матерії. Її образ змодельований із переживань, спогадів, настроїв. Так, фільм Луї Деллюка «Мовчання» (1920) являє собою внутрішній монолог героя, що сидить біля каміна і згадує давноминулі події, гострота переживань яких не ослабла з плином часу.

Пригадайте й назвіть риси імпресіонізму в різних видах мистецтва. Порівняйте їх.

Справжніми віртуозами чистої кінематографічної форми виявилися представники французького авангарду. Проголосивши ідею «чистого кіно», режисери-авангардисти почали створювати фільми без сюжетів, без героїв, без сенсу. У пошуках специфічних особливостей кіномови авангардисти зосередилися на вивченні ритмічних закономірностей рухомого зображення, перетворивши абстрактні засоби екранної виразності (план, ракурс, динаміку) в художній образ фільму.

Зокрема, яскрава представниця дадаїзму Жермен Дюлак зробила спробу створити візуальне відображення музичних творів.

У своїх кінокартинах («Запрошення до подорожі» (1926), «Платівка № 927» (1929), «Арабеска» (1929)) вона намагалася створити зорові музичні еквіваленти творів Бетховена, Шопена, Дебюссі, поєднуючи кадри на основі асоціацій і мелодико-ритмічних закономірностей.

Абстракціоніст Анрі Шомет вважав, що у фільмі слід відокремлювати об’єкти зображення як від документального, так і від драматичного контексту, у результаті чого виникає візуальна симфонія, а кіно стає мистецтвом світла, ритму і форм. Наприклад, у картині «Віддзеркалення світла і швидкості» (1925) він, використовуючи світло прожекторів та оптичні видозміни, перетворив кришталеві підставки для ножів на купи сяючого кришталю. Ці кадри режисер чергував із зображенням лісового масиву, знятого з вікна автомобіля, що рухається. Під час уповільнення швидкості темні стовбури дерев «роз’єднувалися» світлими вертикальними смугами, а під час швидкого переміщення — навпаки, «зливалися» в єдину чорну смугу.

Картина Фернана Леже до фільму «Механічний балет»

Кадри з кінофільму «Механічний балет» (реж. Фернан Леже)

Одним з яскравих прикладів кіноабстракціонізму є фільм художника Фернана Леже «Механічний балет» (1924). Це — перша кінострічка, створена без сценарію. У ній поєдналися фотофрагменти, малюнки, нанесені на стрічку (оптична фонограма), класична анімація (наприклад, кубістична фігура Чапліна чи танець ніг). У кінотворі автор за допомогою різноманітних ракурсів і тревелінгу «оживив» каструлі, тарілки, щітки в нехитрому танці.

Кінофільм «Механічний балет». Фрагмент (реж. Фернан Леже).

Які ваші враження від твору? Схарактеризуйте музичне оформлення Джорджа Антейла, Майкла Наймана. Як узгоджено звук і зображення в кінострічці? Пригадайте риси абстракціонізму в образотворчому мистецтві. Назвіть видатних представників цього напряму мистецтва.

Футуристичні захоплення рухом, ритмом виявилися у стрічці Ежена Деслава (Євген Савченко, українець за походженням) «Марш машин» (1926). Він експериментував з музикою в кіно — розміщував за екраном грамофон і ставив платівки з музикою, потрібною йому за сюжетом картини (пам’ятаємо, що в ці часи кіно ще німе). У стрічці «Колесо» (1929) режисер Абель Ганс використав нові прийоми ритмічного монтажу. Найефектнішим епізодом є так звана «симфонія рейок». У момент фільму, коли герой, машиніст потяга, вирішує пустити поїзд під укіс, Ганс ефектно використовує зйомку з руху, створює напругу, що поступово зростає — рух потяга збільшується. Але помічник машиніста терміново тисне на гальма — швидкість руху починає знижуватися.

Ці кінообрази ніби перегукуються зі знаковим для музичного футуризму образом паровоза, який створив Артюр Онеггер («Пасифік 231»). Якщо режисер прагнув «озвучити» зображення, то композитор, за його словами, «хотів передати зорове враження і фізичну насолоду рухом у суто музичній побудові».

Відеоролик до музики Артюра Онеггера «Пасифік 231».

Пригадайте музичний твір «Пасифік 231». Які засоби застосував композитор для реалістичності відображення потяга?

Автори сюрреалістичних фільмів відтворювали щонайперше психологічні стани, викликані самотністю, приниженням людської гідності тощо. Світ цих фільмів балансує на межі сну й реальності, свідомого і підсвідомого. До кіномистецтва залучалися авторитети мистецького авангарду. Наприклад, у створенні картини «Андалузький пес» (1929) іспанського режисера Люїса Бунюеля брав участь художник Сальвадор Далі. Епізоди фільму нагадували низку чудернацьких видінь, споріднених з його сюрреалістичними живописними полотнами.

Потужним кінематографічним акордом авангарду є фільм Рене Клера «Антракт» (1924), на музику Еріка Саті. Стрічку створено не як самостійний екранний твір, а як фільм для демонстрації в антракті хореографічної вистави. Хоча згодом, отримавши схвальні відгуки критики й публіки, фільм став самостійним твором.

Кінофільм «Антракт» (реж. Рене Клер, за бажання).

У деяких кінострічках 1920-х років у акторів був дуже підкреслений грим, змінені пропорції, навмисно промальовані декорації — це вплив німецького експресіонізму, намагання позбавити кінообраз схожості з певними предметами, а кіномистецтво представити як гру світла, форм і ліній. Інтерес кінематографістів був більше зосереджений на виразній акторській грі, ніж на монтажно-виражальних засобах. Твором, що започаткував німецький кіноекспресіонізм, є фільм Роберта Віне «Кабінет доктора Калігарі» (1920). Цікаво, що співавторами режисера були художники Герман Варм, Вальтер Реріг і Вальтер Рейман. Риси експресіонізму виявилися щонайперше в декораціях, костюмах, акторському гримі. Змодельований у знімальному павільйоні художній простір фільму відображав «похилений» світ, що от-от розпадеться. Зображені предмети (двері, стільці, вікна) позбавлені правильних геометричних форм. «Зламані» вулиці, хаотичне нагромадження будинків, зигзаги сходів розщеплюють композицію кадрів, підкреслюючи їх площинний характер. Навіть титри у фільмі виписано різким нерівним «почерком». У стилістичну єдність із декораціями була приведена й акторська пластика: нервозність жестів, еквілібристика ходи героїв ніби відтворюють «крихку» природу людського тіла. Загрозливо деформований світ «Кабінета доктора Калігарі» акумулював атмосферу безвиході й трагічного сум’яття оголеної душі людини.

Афіші до фільму «Кабінет доктора Калігарі»

Пригадайте риси експресіонізму в музиці та образотворчому мистецтві. Схарактеризуйте особливості художньої мови афіш фільму. Що надає їм рис експресіонізму?

Після Другої світової війни для італійського кінематографа був характерний неореалізм, у якому найбільш яскраве вираження отримує соціальна реальність, і саме вона стає основою кіносюжетів. Проголосивши принцип достовірності, режисери вийшли зі знімальних павільйонів. Фільми знімали з натури: на міських вулицях, у сільських краєвидах, на робітничих околицях. У деяких з них замість професійних акторів грали робітники й селяни, в основі сюжетів переважно були справжні події, факти з газетної хроніки.

Головним, що об’єднувало всі неореалістичні твори, було правдиве відтворення сучасної дійсності, цікавість до народного життя, долі простої людини, певний ступінь документалізму. Глядачі впізнавали в кіногероях себе, свої проблеми, страшну правду життя — голод, безробіття, злидарство. Видатні режисери неореалізму — Роберто Росселіні, Вітторіо де Сіка, Лукіно Вісконті та ін. Світову славу по праву заслужило мистецтво видатної актриси театру й кіно Анни Маньяні, актора, драматурга, режисера Едуардо де Філіппо, одного з видатних коміків — Тото. Вони правдиво втілили незабутні образи й характери звичайних італійців. До яскравих зразків неореалізму належать фільми «Рим — відкрите місто» (1945, реж. Роберто Росселіні), «Викрадачі велосипедів» (1948, реж. Вітторіо де Сіка), «Земля тримтить» (1948, реж. Лукіно Вісконті), «Біля стін Малапагі» (1949, реж. Рене Клемен).

Поцікавтеся кінотворами неореалізму. Перегляньте один з них та напишіть свій відгук. Порівняйте живописний та кінореалізм.

Постмодерністським фільмам притаманні інтерес до формальної оповіді і трюків, причому це часто подається в пародійному ключі (наприклад, «Роман з каменем», реж. Роберт Земекіс); тяжіння до стилізації, цитування та асоціативні посилання на інші фільми, на класику жанру, у результаті чого збільшується кількість нових фільмів на старі сюжети (римейків). У кінотворах, особливо кримінального жанру, майже зникає моральна оцінка героїв, оскільки вони спочатку задані в пародійному аспекті, проте не настільки, щоб не створювати напруги («Справжнє кохання» (1993), реж. Тоні Скотт; «Кримінальне чтиво» (1994), реж. Квентін Тарантіно).

Пригадайте основні риси мистецтва постмодернізму. Наведіть приклади. Схарактеризуйте основні риси вияву згаданих художніх напрямів у музичному та образотворчому мистецтві.

Сьогодні важко уявити наше життя без кіно. Адже воно дозволяє нам, простим глядачам, поринути у новий незвіданий світ — світ фантазій, історій та мрій, у якому нам ніколи не побувати насправді, проте який щодня забарвлює та прикрашає нашу буденну реальність.

Марки до фільмів у стилі неореалізм

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

«Сторінками кіно» (аплікація, колаж). Створіть кінострічку з кадрів кінотворів. Орієнтовні теми: «Кінематографічні школи», «Мої улюблені фільми», «Жанри кіно», «Історія кінематографа» тощо.

СЛОВНИК

Блокбастер — термін щодо дуже успішних, високобюджетних вистав і кінофільмів.

Римейк — нова версія або інтерпретація раніше виданого твору.

Саундтрек — музичний супровід до будь-якого матеріалу: фільму, мюзиклу, аніме, телепередачі, комп’ютерної гри тощо.

Тревелінг — прийом кіно- або телезйомки при русі камери, коли кут між оптичною віссю об’єктива і площиною об’єкта залишається під час зйомки незмінним (наприклад, під час проїзду камери вздовж вулиці (горизонтальний тревелінг) або під час руху від землі вгору (вертикальний тревелінг)).

Запитання і завдання

1. Назвіть види і жанри кінематографа, його художні засоби, відомих акторів і режисерів українського та світового кіно.

2. Поміркуйте, які творчі й технічні професії задіяно в кіноіндустрії.

3. Розкажіть про особливості однієї з кінематографічних шкіл.

4. З якою метою проводять різноманітні кінофестивалі? Назвіть найвідоміші з них.

Робота з додатковими джерелами інформації

Поцікавтеся особливостями проведення кіноподій з відзначення найкращих кінострічок.

Створіть власну «топ-десятку» найкращих кінофільмів. Обґрунтуйте свій вибір, визначте критерії відбору.

Дослідіть самостійно творчість улюбленого актора ігрового кіно. Визначте жанр фільму (комедія, детектив, бойовик, вестерн, мюзикл, мелодрама тощо), роль музики в ньому.

Проведіть конференцію «Національні кінематографічні школи».