Підручник з Мистецтва. 10 (11) клас. Гайдамака - Нова програма

ЗАХОПЛИВИЙ СВІТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО КІНЕМАТОГРАФА

Європейський кінематограф - найстаріший у світі, адже саме Францію вважають його батьківщиною. 28 грудня 1895 року в Парижі, в індійському салоні «Гранд-кафе» на бульварі Капуцинок відбувся публічний показ «Сінематографа братів Люм’єр». Цей дивовижний винахід дуже швидко почав ширитися Європою і за досить короткий термін досягнув величезних результатів щодо можливостей виразових засобів, здатності впливати на світ і людей.

Про інтенсивність розвитку цього молодого виду мистецтва у Франції свідчить той факт, що до Першої світової війни французьке кіно випускало близько 90 % світової кінопродукції (це були кінокомпанії «Пате», «Гомон» та ін.). На жаль, Перша світова війна дещо загальмувала розвиток кінематографа в Європі, зокрема у Франції. Але через десятиліття країна повернула собі звання одного із законодавців кінематографічної моди.

Пригадайте, які види кінематографа зародилися у Франції, хто стояв біля їх витоків.

Часом наступного злету французького кінематографа вважають 20-30-ті роки XX століття і творчість групи передових французьких кінематографістів (Луї Деллюк, Жан Епштейн, Марсель Л’Ерб’є, Жермен Дюлак та ін.), які назвали себе «Авангард». Експериментуючи в пошуках нових художніх засобів, образів, вони значно розширили виразові можливості кіно. їхні фільми відрізнялися поетичним відображенням життя, психологічною глибиною характерів, достовірністю атмосфери дії.

Кадри з кінофільмів: 1 - «Прибуття потяга на вокзал Ла Сьота» (реж. Луї та Огюст Люм’єри); 2 - «Подорож на Місяць» (реж. Жорж Мельєс)

Постери та афіші до французького кіно

Ще один злет французької кіношколи - кінець 1950-х років - так звана мистецька течія нова хвиля, яка об’єднала навколо себе молодих кінематографістів. Це було масштабне явище у європейському кіно (тільки за чотири роки з’явилося 97 дебютних кінострічок!). У цього мистецького напряму не було спільної програми, але митців об’єднувало прагнення відображати на екрані «живе життя», характерна імпровізаційність під час зйомок, утілення нової концепції і нового типу героя. Стверджуючи самоцінність індивідуального буття людини, «нова хвиля» вивела на екран героя-аутсайдера, який ігнорує соціальні норми задля максимальної самореалізації тощо.

Фільми, які були своєрідним художнім маніфестом цієї течії, - «Красунчик Серж» і «Кузени» Клода Шаброля, «400 ударів» Франсуа Трюффо, «Хіросима, моя любов» Алена Рене, «На останньому подиху» Жана-Люка Годара. А в 1964 році на екрани вийшов фільм «Париж очима шести» - плід колективної праці лідерів «нової хвилі»: Годара, Шаброля, Ромера, Руша, Поле, Душе.

На дозвіллі перегляньте одну з кінострічок режисерів французької «нової хвилі».

Висловте своє ставлення до порушених у фільмі проблем.

Сьогодні французькі фільми - витончене кіно, де психологія і драматизм сюжету поєднуються з деякою пікантністю і художньою красою зйомок.

ФАКТ

Французи були першими не тільки в презентації нового мистецтва - кінематографа (брати Люм’єр), вони дали світу перший у Європі сюжетний фільм «Политий поливальник» та перший повнометражний фільм «Вундеркінд».

Найплідніший кінорежисер світового кіно - француз Жорж Мельєс (близько 4000 фільмів, хоча повнометражними є близько 50). Саме він заклав основи ігрового (художнього) кіно.

Франція є також лідером серед країн, фільми яких номінувалися на отримання премії «Оскар». У Франції щороку проводиться один з найпрестижніших кінофестивалів - Каннський кінофестиваль та щорічна національна кінопремія «Сезар».

Нагорода Каннського кінофестивалю «Золота пальмова гілка»

Поцікавтеся творчістю відомих французьких кіноакторів та кіноактрис, наприклад Жанни Моро, Луї де Фюнеса, Жана-Поля Бельмондо, Катрін Деньов, Алена Делона, Анні Жирардо, Пьера Рішара, Жана Рено, Одрі Тоту, Софі Марсо, Крістіана Клав’є, Матьє Кассовітца та ін. За допомогою додаткової літератури, інтернет-джерел дізнайтеся більше про вплив французького кінематографа на інші кінематографічні школи. Поміркуйте над висловом американської кінокритикеси і режисерки Сьюзен Зонтаг: «Кінокамера всіх нас перетворює на туристів, які розглядають чуже життя і своє власне».

Значне місце в європейському кінематографі посідає італійське кіно. Його історія почалася через декілька місяців після відкриття братів Люм’єр - це був короткий фільм, у якому Папа Римський благословив кінокамеру. Проте роком народження італійського кіно вважається 1904 рік, коли в Турині була створена перша в Італії кіностудія хронікально-документальних фільмів. І майже одночасно з’явилися перші кінофірми, що випускали художні картини на історичні й літературні сюжети, а також комедії і мелодрами. А наступне десятиліття стало часом найбільшого розквіту італійського німого кіно. Але після встановлення в Італії фашистської диктатури (1922) італійські фільми зникли зі світового екрана на понад 20 років.

Серія марок «Кіно: неореалізм». Італія

Марки на тему італійського кіно

Значним явищем у художній культурі Європи 40-50-х років XX століття став неореалізм, що здійснив справжню революцію в італійському кіномистецтві. На екранах Італії з’явилося справжнє життя. Проголосивши принцип достовірності, режисери вийшли зі знімальних павільйонів. Фільми знімали з натури: на робітничих околицях, сільських вулицях тощо. У деяких з них замість професійних акторів грали робітники й селяни, в основі сюжетів переважно були справжні події, факти з газетної хроніки. Головне, що об’єднувало всі неореалістичні твори, було правдиве відтворення навколишньої дійсності, цікавість до долі звичайної людини, певний ступінь документалізму. Неореалізм сприяв змінам у манері акторської гри, додавши їй природності та емоційності. Глядачі впізнавали в кіногероях себе, свої проблеми, страшну правду життя - голод, безробіття, злидарство.

Виникнувши на хвилі підйому демократичного руху, неореалізм вплинув на розвиток усього повоєнного кінематографа, об’єднавши навколо себе різноманітних митців. У найкращих неореалістичних картинах «Рим - відкрите місто», «Пайза» (реж. Роберто Росселліні); «Земля тремтить» (реж. Лукіно Вісконті); «Викрадачі велосипедів»,«Умберто Д.» (реж. Вітторіо де Сіка); «Гіркий рис» (реж. Джузеппе де Сантіс) та ін. з тонкою спостережливістю та правдивістю була відображена боротьба проти фашизму, солідарність людей в умовах післявоєнної розрухи.

Ще один потужний «творчий вибух» італійського кінематографа — середина 50-х років XX століття. Кіномитці почали поглиблено аналізувати відносини між людьми, порушували проблему одинокості людини в сучасному світі. До цих тем звертаються Роберто Росселліні, Лукіно Вісконті, Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антонівні - видатні майстри світового кіно, з творчістю яких пов’язане не тільки італійське, а й світове кіномистецтво в напрямах філософського, поетичного кінематографа. У їхній творчості втілено одну з тенденцій західноєвропейського кіномистецтва - дослідження психології сучасної людини, соціальних мотивів її поведінки, причин сум’яття почуттів і розрізненості між людьми. Саме про це фільми Фелліні «Дорога», «Мамині синочки», «Ночі Кабірії», «Солодке життя», «Вісім з половиною», стрічки Антоніоні «Хроніка одного кохання», «Крик»; так звана «трилогія одинокості і некомунікабельності» - «Пригода», «Ніч» і «Затемнення»; перша кольорова картина «Червона пустеля».

Постери до італійського кіно

Кадр з кінофільму «Одруження по-італійськи» (реж. Вітторіо де Сіка)

У цей період італійська кінематографія вражає світ рекордною кількістю створених картин. Це час яскравих дебютів, розквіту творчості провідних майстрів, появи нових жанрів. Найхарактерніше, що народжується в той час, - це «комедія по-італійськи», чи сатирична комедія характерів, що стала класичним жанром італійського кіно. Стрічки «Бум», «Одруження по-італійськи» В. де Сіки, «Обгон» Д. Різі, «Розлучення по-італійськи», «Пані і панове» П. Джермі - найбільш характерні зразки цього жанру.

Сучасне італійське кіно - це легкість, непередбачуваність, почуття гумору, що у творах видатних режисерів змішуються з певною часткою філософії. Крім того, це кіно як ніяке інше просякнуте національним італійським характером.

Останніми десятиліттями в італійському кінематографі дедалі чіткіше звучать гуманістичні акценти - у ситуації спільних тривог, проблем еміграції, глобалізації та ін. сучасні режисери намагаються осягнути те, що відбувається, зрозуміти свої громадянські права і обов’язки, місце людини в сучасному соціумі.

Постер до кінофільму «Хроніка одного кохання» (реж. Мікеланджело Антоніоні)

Поміркуйте, чи актуальна в сучасному світі проблема одинокості людини (зокрема, вашого віку). Як її можна розв’язати? За бажання перегляньте один з фільмів італійського кінематографа, поділіться враженнями, роздумами.

Німецький кінематограф бере свій початок від року народження кіно: уже 1895-го, за два місяці до братів Люм’єр, у берлінському палаці Вінтергартен (Wintergartenpalais) брати Складановські організували для публіки перегляд коротких стрічок за допомогою власного винаходу - так званого біоскопа. Проте цей апарат через високу вартість своєї технології не зміг конкурувати з проектором Люм’єрів, що використовувався не лише для проекції зображення, але й для зйомки.

Німецький кінематограф дав світовому мистецтву кіноекспресіонізм. Такі зразки кіноекспресіонізму, як «Кабінет доктора Калігарі» (1919, реж. Роберт Віне) і «Носферату. Симфонія жаху» (1922, реж. Фрідріх Вільгельм Мурнау), стали кінокласикою і справили значний вплив на похмуру естетику, що склалася пізніше у фільмах жахів і детективних стрічках.

Значний внесок у розвиток кінематографа зробило «молоде німецьке кіно», представники якого заявили про свій намір створити новий ігровий кінематограф, для якого була «необхідна свобода від умовностей, характерних для кінопромисловості, від упливу комерційного партнера, від опіки зацікавлених груп. Героями їхніх стрічок були звичайні люди зі своїми повсякденними проблемами, зокрема страхом втратити роботу.

Різкій критиці піддавалися кар’єризм і традиційна роль жінки в сім’ї і суспільстві. У різних формах показано пригнобленого індивідуума і протиріччя німецької історії.

Міжнародний успіх до представників «молодого німецького кіно» прийшов, коли Фолькер Шльондорф у 1979 році став володарем «Золотої пальмової гілки» Каннського кінофестивалю за екранізацію роману Гюнтера Грасса «Бляшаний барабан», а 1980-го отримав за цей фільм «Оскара». У 1984 році Вім Вендерс був удостоєний «Золотої пальмової гілки» за фільм «Париж, Техас», а 1987-го він поставив найвідоміший свій фільм «Небо над Берліном», що став кінокласикою.

Постери до творів німецького кіно

Пригадайте, як виявився експресіонізм в інших видах мистецтва. Поміркуйте, чому для митців різних країн така важлива тема звичайної людини з її повсякденними проблемами, взаєминами з іншими та довкіллям.

Англійське кіно - ще одна перлина європейського кінематографа. Наприкінці 1920-х років на небосхилі англійського кінематографа засяяла яскрава зірка Альфреда Хічкока, який досить швидко став знаним майстром екранного детективу. Саме цей жанр і до сьогодні асоціюється здебільшого з англійською кіноіндустрією. Хічкок був майстром інтриги, геніально опрацьовував деталі і створював у своїх фільмах атмосферу загадковості й напруги. Творчим кредо режисера була його власна теза: «Кінематографічний сюжет - це життя, з якого вилучено всі елементи нудьги». Після переїзду майстра до Голлівуду в 1940 році у його стилі визначальним був «саспенс по Хічкоку» - прийом, коли про небезпеку, що загрожує героєві, заздалегідь відомо глядачу і той напружено очікує, чи не втрапить у розставлені сіті персонаж фільму.

Особливим явищем англійського кінематографа було кіно абсурду (фільми абсурду) - напрям, що багато в чому успадковував традиції Хічкока. У цих стрічках поєднувалися жахи й іронія, з’явився чорний гумор, відтворювалися ситуації, яких не буває в житті. Серед кращих комедій цього типу виділяється серія комедій про містера Піткіна.

Однак англійське кіномистецтво залишилося «вірним» жанру детективу. Шедеврами англійського кінематографа стали екранізації творів Агати Крісті, героєм та героїнею яких - Еркюлем Пуаро і міс Марпл - і нині захоплюються люди всього світу.

Постери до англійського кіно

Поміркуйте, як різні жанри кіно можуть впливати на формування певних якостей (зокрема, позитивних) особистості.

В історії чимало явищ, які іноді важко пояснити. Одним з них є шведська школа кінематографії. Її фільми в різні періоди кіноісторії ставали класичними зразками, еталоном для наслідування. Шведське кіно ніколи не наслідувало жодне кіномистецтво світу, а розробляло власний шлях, черпаючи ідеї з національної літератури. Становлення шведської кіношколи пов’язане щонайперше із творчістю режисерів Віктора Шестрема та Моріца Штіллера (Стіллера), особливістю якої було наповнення кінострічок картинами шведської природи, яка з пасивного тла перетворилася на активний художній елемент цілісного екранного образу. Шведські фільми на зорі свого становлення виділялися реалістичністю, поглибленим психологізмом (у Шестрема), експресією і динамікою (у Штіллера, завдяки експериментуванням у царині мистецтва монтажу). Проте після від’їзду цих видатних режисерів до Голлівуду розвиток кінематографа Швеції дещо пригальмувався.

Постери до шведського кіно

Нова хвиля розквіту шведського кіно пов’язана насамперед із творчістю режисера Інгмара Бергмана, якого завжди цікавила людина - сильна і слабка, геніальна і посередня, благословенна і нещаслива, - узята в контексті родини, де є любов, ненависть, смерть, народження, поступова зрілість душі і тіла. Звідси в його творах пріоритет внутрішньої дії, яка досягає своєї кульмінації в експресії діалогу і крупного плану героя (актора чи актриси). Інгмар Бергман винаходить свою власну художню формулу - так звану драматичну сонату, коли впродовж мінімального проміжку часу розгортається багатошарова панорама людської душі.

Людське обличчя у творчості Бергмана набуває абстрактно-символічного значення. Займаючи ввесь екран, воно максимально «оголюється», виражаючи різні емоції - від байдужості, брехливості, гри до віри, туги, любові.

Для кращого розуміння особливостей шведського кінематографа дослідіть теми: «Шестрем і Штіллер - піонери шведського кінематографа, які зажили світової слави»; «Велич і ницість людини у творах І. Бергмана», «Видатна та загадкова Грета Гарбо»; «Творчість шведських кінематографістів сучасності».

ФАКТ

Знаменита американська акторка, популярна в епоху німого кіно й «золотої ери» Голлівуду, одна з найбільших і найзагадковіших зірок Голлівуду Грета Гарбо (справжнє ім’я - Гріта Ловіза Густафсон) починала свій творчий шлях у шведському кінематографі з Моріцем Штіллером (саме він придумав їй цей псевдонім). У 1950-му акторку визнано найбільшою зіркою німого кіно XX століття. У 1954 році була відзначена почесною премією «Оскар». У 1999-му посіла 5-те місце в рейтингу найвидатніших кінозірок за версією Американського інституту кіномистецтва. Відома своїм амплуа загадкових, фатальних жінок і надзвичайно відлюдним способом життя, повною відмовою від реклами й спілкування із пресою й шанувальниками.

Грета Гарбо та Моріц Штіллер

Перлина

Яскравим спалахом в історії європейського кіномистецтва стала поява саги про Джеймса Бонда, або агента 007. Персонаж був «дитям» англійського письменника Яна Флемінга, за творами якого знято майже три десятки фільмів. Останні екранізації - заслуга Голлівуду, але своїм народженням епопея про Джеймса Бонда зобов’язана саме напряму «комерційне англійське кіно».

Поцікавтеся різними кіноверсіями цієї саги. Хто з акторів виконував роль агента 007? Яке світове визнання, зокрема нагороди, отримали фільми «бондіани»?

Кадри з кінофільмів та постер до «бондіани»

Кадр з кінофільму «Новий кінотеатр “Парадізо"»

З останньої третини XX століття європейський кінематограф подарував світу багато гідних уваги картин і режисерів. Зростає тенденція до спільного виробництва, коли кошти й акторів для фільму надає не одна країна, а дві або кілька. А удостоєння таких кінотворів багатьох призів чи премій (наприклад, «Новий кінотеатр “Парадізо”» Джузеппе Торнаторе (Італія-Франція), трилогія Кшиштофа Кислєвського «Три кольори: синій, білий, червоний» (Франція-Швейцарія-Польща)) свідчить про плідність подібної співпраці.

Довідка

Найпрестижнішими кінофестивалями є огляди з конкурсною програмою, що мають акредитацію Міжнародної федерації асоціацій кінопродюсерів (фр. Federation International des Associations de Producteurs de Films, FIAPF). Для того щоб отримати акредитацію, кінофестиваль повинен відповідати певним критеріям: бути міжнародним; проводитися щорічно; мати підтримку місцевої кіноіндустрії; у конкурсі не повинно бути фільмів, які раніше брали участь в інших фестивалях. Крім того, ж одній країні може проходити тільки один подібний фестиваль. Серед європейських кінофестивалів акредитацію FIAPF мають такі кінофестивалі ігрових фільмів:

• Берлінський кінофестиваль, або Берлінале;

• Каннський кінофестиваль;

• Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах;

• Міжнародний кінофестиваль у Локарно;

• Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні;

• Венеційський кінофестиваль;

• Варшавський міжнародний кінофестиваль;

• «Молодість» - Міжнародний кінофестиваль дебютного кіно в Києві.

Нагороди європейських кінофестивалів: 1 - Золотий ведмідь Берлінського кінофестивалю; 2 - Золотий лев Венеційського кінофестивалю; 3 - Скіфський олень Київського кінофестивалю «Молодість»

ПРОФЕСІЙНІ ВИПРОБОВУВАННЯ

Створіть спектакль на тему шкільного життя (колективний проект). Випробуйте себе в ролі сценариста (продумайте сюжет, його драматургію), режисера, актора, звукооператора тощо. Для сценічного оформлення продумайте декорації або світло-візуальне оформлення сцени.

Практичне завдання (на вибір)

1. На відеокамеру зніміть кілька репортажів з реального життя, використовуючи зйомку різними планами.

2. Разом з однокласниками (однокласницями) зробіть постановку фрагмента літературного твору та зніміть на відео.

Проаналізуйте власні досягнення. Поміркуйте над тим, наскільки важлива документальність та художність у кінематографі.

Запитання і завдання

1. Визначте найвагоміші досягнення різних європейських кіношкіл.

2. Доведіть чи спростуйте на прикладах думку про те, що мистецтво (зокрема, кінематограф) може формувати стереотипи та певні ідеали.

3. Пригадайте або поцікавтеся в різних джерелах, як у європейському кінематографі виявилися такі художні стилі і напрями: імпресіонізм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм.

Робота з джерелами:

Дослідіть, які зміни відбулися у європейському мистецтві впродовж його розвитку. Результати дослідження впорядкуйте в зручний спосіб, приміром, створіть візуальний ряд, і презентуйте. Наприклад: «Скульптура від найдавніших часів...»