Захист Вітчизни. Профільний рівень. 11 клас. Фука

§ 100. Методи накладання пов’язок

За способом виконання покривні бинтові пов'язки поділяють на циркулярну (кругову), спіральну, хрестоподібну (вісімкоподібну), черепахоподібну, колосоподібну, пращоподібну.

1. Циркулярна (кругова) пов’язка є початком будь-якої бинтової пов'язки, а також може бути самостійною пов'язкою на невеликі рани. Особливість пов'язки в тому, що кожен наступний тур накладають точно на попередній (іл. 100.1).

Іл. 100.1. Циркулярна пов'язка на передпліччя

Іл. 100.2. Звичайна спіральна пов’язка на плече і гомілку

Іл. 100.3. Спіральна пов’язка з перегинами: а — на передпліччя: б — на гомілку

2. Спіральну пов’язку застосовують для закриття ран великого розміру на кінцівках або тулубі й вважають класичною бинтовою пов'язкою, за якої дотримано всі правила бинтування.

Її тури перекривають попередні на 1/2-2/3 ширини. На частині кінцівки, близькій за формою до циліндра (стегно, плече), накладають звичайну спіральну пов'язку (іл. 100.2); на близьких за формою до конуса (передпліччя, гомілка) — спіральну пов'язку з перегинами (іл. 100.3). При цьому перегини потрібно робити на одній поверхні, не натягуючи бинт і чергуючи їх зі звичайними турами.

3. Хрестоподібну (чи вісімкоподібну) пов'язку накладають на поверхню з неправильною конфігурацією — здебільшого, на грудній клітці, потиличній ділянці та на гомілковостопному суглобі (іл. 100.4). Пов'язку на потилицю накладають хрестоподібно, стаючи позаду пораненого. Спочатку бинт закріплюють навколо голови, спускають з потилиці на шию й обводять навколо шиї, потім піднімають знову на потилицю і проводять навколо голови через чоло.

Іл. 100.4. Хрестоподібна (вісімкоподібна) пов'язка: а — на грудну клітку; б — на потилицю; в — на гомілковостопному суглобі

4. Черепахоподібну пов’язку накладають на колінний і ліктьовий суглоби. Вона забезпечує надійну фіксацію перев'язувального матеріалу в рухомих ділянках. Залежно від порядку накладання, тури пов'язок можуть сходитися і розходитися (іл. 100.5).

5. Колосоподібну пов’язку (іл. 100.6) застосовують за наявності ран у ділянці лопатки, надпліччя, плечового суглоба і верхньої третини плеча. Ставши збоку від постраждалого біля ушкодженої кінцівки, рятівник накладає 2 тури бинта для фіксації навколо верхньої третини плеча, виводячи бинт з пахвової ямки на плечовий суглоб. Бинтуючи далі, ведуть бинт навкоси, через спину під здорову руку через грудну клітку на хворий плечовий суглоб, обводячи навколо плеча. Ходи повторюють, перекриваючи на половину ширини бинта попередні, доки не вкриють весь плечовий суглоб і надпліччя. На плече накладають кругову пов'язку з перегинами (щоб пов'язка лежала щільно без кишень). Для цього бинт спрямовують знизу вгору. Перегини дають змогу щільно накладати ходи бинта один на інший. Закріплюють бинт унизу.

Іл. 100.5. Черепахоподібна пов'язка: а — на колінний суглоб; б — на колінний суглоб, яка сходиться; в — на ліктьовий суглоб

Іл. 100.6. Колосоподібна пов'язка

Іл. 100.7. Фіксація перев'язувального матеріалу лейкопластирем

Для фіксації покривних (захисних, асептичних) пов'язок на животі, грудній клітці або інших ділянках тіла часто застосовується клеол (іл. 100.7). Ним також можна укріплювати описані вище пов'язки на кінцівках.

Накладену на рану марлеву серветку можна зафіксувати кількома смужками лейкопластиру, приклеєними паралельно (іл. 100.8) або навхрест, які на 3-4 см виступають за межі стерильного перев'язувального матеріалу. Для надійної фіксації лейкопластир накладають лише на суху шкіру.

Недоліками лейкопластирних пов'язок вважають такі: можлива алергічна реакція; неможливість їх використання на волосяних поверхнях тіла; недостатньо міцна фіксація в разі накладання вологих пов'язок, а також в ділянках суглобів.

Трубчастий еластичний бинт-ретіласт забезпечує надійну фіксацію перев'язувального матеріалу на різних ділянках тіла внаслідок своєї пружності й еластичності (іл. 100.9).

Методи накладання компресійної пов'язки докладно описані в § 93.

Іл. 100.9. Трубчастий еластичний бинт-ретіласт — фіксатор перев’язувального матеріалу

Методи накладання пов’язок для підтримування та іммобілізації. Після накладання бинтової пов’язки її варто доповнити підтримувальними пов’язками, описаними в § 99. Наприклад, за допомогою медичної косинки можна закріпити пов’язку передпліччя і знерухомити верхню кінцівку, підвісивши її у фізіологічному положенні.

Пов’язки для іммобілізації поділяють на транспортні та лікувальні. Транспортні використовують для транспортної іммобілізації в разі переломів, великих ран і опіків кінцівок з використанням табельних і підручних засобів. Методи їх накладання вивчають у розділі, де розглядається надання медичної допомоги при переломах і вивихах. Лікувальні пов’язки застосовують для тривалого лікування вказаних травм під контролем лікаря. З цією метою найчастіше накладають гіпсову пов’язку. Її перевага полягає в тому, що вона знерухомлює кінцівку, оберігає її від проникнення вторинної інфекції, забезпечує максимальний спокій рані, чим зменшує термін її загоєння. Надлишок ранових виділень добре вбирається в гіпсову пов’язку, оскільки гіпс має високу гігроскопічність. Усе це створює сприятливі умови для загоєння ран і переломів.

  • 1. Як розрізняють покривні бинтові пов’язки за способом виконання?
  • 2. На яких частинах тіла накладають циркулярну (кругову), спіральну, хрестоподібну (вісімкоподібну), черепахоподібну, колосоподібну, пращоподібну пов’язки?
  • 3. Як можна фіксувати захисну пов’язку?
  • 4. У яких ситуаціях накладають пов’язки для іммобілізації і підтримування? Наведіть приклади.