Захист Вітчизни. Профільний рівень. 11 клас. Фука

§ 77. Міжнародно-правова регламентація ведення воєнної боротьби

Що вам відомо про збройний конфлікт на Донбасі?

Міжнародне гуманітарне право (МГП) — це система юридичних норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів. Вони регулюють відносини між державами і забороняють або обмежують використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечують права індивіда незалежно від раси, статі, мови і релігії в цей час і встановлюють міжнародно-правову відповідальність за їх порушення.

МГП є галуззю міжнародного права, у різних джерелах його називають по-різному — право, яке використовується під час збройних конфліктів, право війни, право збройних конфліктів, закони і звичаї війни тощо. Предметом регулювання МГП є суспільні відносини, що складаються між його суб'єктами під час збройних конфліктів.

МГП використовує поняття «війна», «збройний конфлікт міжнародного характеру», «збройний конфлікт неміжнародного характеру» тощо. За положеннями Женевських конвенцій 1949 р., міжнародний збройний конфлікт — це збройне протистояння між державами, між національно-визвольним рухом і метрополією, між повсталою стороною та військами уряду, а також застосування збройної сили міжнародними організаціями, що здійснюють колективні збройні заходи щодо підтримки миру та міжнародного правопорядку. Збройний конфлікт неміжнародного характеру — це збройне зіткнення організованих антиурядових загонів, повстанців зі збройними силами уряду, що відбувається на території однієї держави.

МГП регулює поведінку воюючих сторін як в умовах міжнародних збройних конфліктів, так і збройних конфліктів неміжнародного характеру (громадянські війни, державні заколоти). Після початку збройного конфлікту МГП однаковою мірою застосовують до всіх сторін конфлікту, незалежно від його причин або того, хто розпочав воєнні дії.

Збройні конфлікти — внутрішні і міжнародні — уже стали жорстокою реальністю XXI ст. На сьогодні є юридичні можливості врегулювання збройних конфліктів засобами інституційних механізмів, зокрема ЄС, ОБСЄ та універсальної міжнародної організації ООН, які базуються на де-юре положеннях міжнародних договорів, конвенцій, Статуту ООН, Ради Європи. Ст. 38-ма Статуту Міжнародного суду ООН встановила перелік тих джерел міжнародного права, які застосовуються судом під час розгляду справ. Це міжнародні договори (загальні і спеціальні), міжнародні звичаї, загальні принципи, які визнані цивілізованими націями, судові прецеденти і доктрини. Норми міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, було кодифіковано у двох Гаазьких конференцій у 1899 р. і 1907 р. Ці норми в МГП мають назву «право Гааги».

У 1949 р. в Женеві було прийнято чотири конвенції про захист жертв війни. Норми цих конвенцій, а також двох додаткових протоколів до них 1977 р. у міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Женеви».

Ст. 1-ша Гаагської Конвенції про відкриття воєнних дій 1907 р. зобов'язує не починати воєнні дії між державами без попереднього недвозначного попередження, яке матиме форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Генеральна Асамблея ООН ухвалила 14 грудня 1974 р. положення, що сам факт оголошення війни, яка не є актом самооборони відповідно до ст. 51-ої Статуту ООН, не перетворює війну протиправну у війну законну і є актом агресії. Початок же агресивної війни без її оголошення є обтяжливою обставиною, що підвищує відповідальність агресора.

У 2014 р. РФ без оголошення війни анексувала Крим і взяла активну участь у розв'язанні збройного конфлікту на Донбасі. 25 листопада 2018 р. вона також уже відкрито без оголошення війни агресивно атакувала і здійснила збройний напад на військові кораблі ЗСУ в міжнародних водах Чорного моря із захопленням у полон українських військових моряків, поранивши кількох з них. Згідно з нормами МГП, дії Росії мають ознаки збройної агресії, чим порушують дію основоположних норм і принципів міжнародного права, що в майбутньому матиме правові наслідки для РФ.

Початок війни. Саме лиш оголошення війни, навіть без початку воєнних дій, завжди призводить до стану війни та спричиняє відповідні правові наслідки. Закінчуються мирні відносини між цими державами: • відкликають персонал посольств та консульств; • припиняють дипломатичні і консульські зв'язки; • втрачають свою дію політичні договори (про ненапад, про нейтралітет, про військовий союз) та деякі інші договори.

Але у відносинах між воюючими сторонами починають діяти міжнародні договори, що закріплюють норми і принципи в період збройних конфліктів. Особливістю цих договорів є те, що вони не можуть бути денонсовані* під час війни сторонами, що беруть участь у збройному конфлікті. З одного боку, вони регулюють відносини між державами, що воюють, з іншого — між нейтральними та іншими невоюючими державами. Відповідно до громадян країни-супротивника може бути застосований спеціальний режим. Згідно зі ст. 41-ою і 42-ою Женевської конвенції IV 1949 р. «Про захист цивільного населення під час війни» обмежується право на вибір місця проживання; люди можуть бути інтерновані або примусово поселені у визначеному місці.

Театр війни. Військові дії розгортаються на територіях воюючих держав. Під театром війті у військовій справі розуміють сухопутну територію, морську акваторію (внутрішні і територіальні води) та повітряний простір над ними, у межах яких збройні сили держав (коаліцій держав) можуть вести військові дії стратегічного масштабу. Театр війни не має строго визначених географічних кордонів. Зазвичай це один континент з прилеглими до нього акваторіями. При цьому територія нейтральних і невоюючих держав згідно з чинними нормами міжнародного права не повинна використовуватися як театри військових дій, а, отже, не може бути об'єктом нападу і знищення.

Нейтралітет під час війни. У період збройних конфліктів держави можуть відмовлятися брати участь у них і надавати допомогу воюючим сторонам через свій нейтральний (від лат. neuter — ні той, ні інший) юридичний і політичний статус, про що держава офіційно заявляє. Нейтралітет під час війни є двох видів: постійний (на випадок будь-якої війни) або тимчасовий (тільки щодо конкретної війни). У мирний час — це відмова від участі у військових блоках. Наприклад, Швейцарія з 1815 р. є постійно нейтральною країною. Нейтральна держава під час війни дотримується правового положення, за якого вона не бере участь у війні і не надає безпосередніх допомог воюючим. Нейтральна держава не повинна дозволяти тим, хто воює, створювати, встановлювати або розміщувати на своїй території радіостанції та інші засоби зв'язку і технічні пристосування. Але вона може дозволяти воюючим державам (на рівних засадах) користуватися своїми засобами зв'язку.

Нейтральна держава не повинна забезпечувати тих, хто воює, зброєю, військовими і іншими матеріалами. Разом з тим вона не зобов'язана перешкоджати вивезенню (або транзиту) з місць ведення бойових дій за рахунок тої або іншої з воюючих сторін зброї, боєприпасів на умовах взаємності і однакового відношення до воюючих. Також має право дозволяти перевезення по своїй території поранених і хворих воюючих сторін за умови відсутності в транспорті зброї і боєприпасів. Нейтральна держава має право відбивати замахи на її нейтралітет за допомогою своїх збройних сил.

Очевидним є те, що на сьогодні нейтральний статус не працює. Так, під час Другої світової війни нацисти окупували нейтральні Бельгію, Нідерланди, Данію, Норвегію. СРСР розпочав війну проти Фінляндії, а пізніше окупував нейтральні балтійські країни — Естонію, Латвію, Литву. Згодом і Швеція та Швейцарія змінили політику на догоду Рейху. Росія розпочала війну проти України, коли ми були офіційно позаблоковою державою. Попри те, що РФ на всіх рівнях наголошує на своєму нейтралітеті і начебто не бере участі в ситуації, де сторонами конфлікту є вона та Україна, то тут неминуча кваліфікація його як міжнародний збройний конфлікт. Захоплення міст на Донбасі у квітні 2014 р. влада України розглядає як зовнішню агресію з боку РФ, яка обстрілювала нашу територію та здійснює або «загальний», або ж «ефективний» контроль над антиукраїнськими збройними групами.

Розглядаючи ситуацію з анексією Криму, також варто розцінювати її як саме міжнародний збройний конфлікт, сторонами якого є РФ й Україна. Ці дії кваліфікуються статтею 2-ою (пункт 2) чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. («випадки часткової або повної окупації території Високої Договірної Сторони, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір»). Анексія Криму суперечить імперативним нормам загального міжнародного права та не створює інших правових наслідків, крім відповідальності агресора, бо за сучасним міжнародним правом анексія — це один з різновидів агресії.

В Україні в лютому 2018 р. набув чинності Закон «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областях», за яким Росія визнана державою-агресором і українська влада закликає усю міжнародну спільноту визнати факт агресії.

  • 1. Що називають міжнародним гуманітарним правом? Що є предметом регулювання МГП?
  • 2. Які є різновиди збройних конфліктів та чим вони відрізняються між собою?
  • 3. Які є юридичні можливості врегулювання збройних конфліктів на сьогодні?
  • 4. Поясніть, що означає поняття «початок війни» як вид міжнародних відносин?
  • 5. Що означає поняття «театр війни», як вид міжнародних відносин?
  • 6. Розкажіть товаришу, як ви розумієте поняття «нейтралітет» як вид міжнародних відносин.