Захист Вітчизни. Профільний рівень. 11 клас. Фука

§ 73. Хімічна зброя. Зони хімічного ураження

Хімічна зброя. Під час Першої світової війни, 22 квітня 1915 р., німці застосували небачену зброю, наслідки застосування якої жахнули світ. Цього дня о 3 год 30 хв біля бельгійського міста Іпр німецька армія вперше в історії застосувала хімічну зброю (іл. 73.1).

Іл. 73.1. Газова атака. 22 квітня 1915 р. Бельгія

Не готові ні технічно, ні психологічно до таких дій, солдати протилежної сторони поспішно покидали бойові позиції, гинули і корчились, уражені газом. Фронт було прорвано. У першій хімічній атаці німці витратили 180 т хлору, випускаючи його з балонів протягом п'яти хвилин на ділянці фронту протяжністю 6-8 км. У результаті хімічної атаки отруєння отримало 15 тис. солдатів французької і канадської армій, 5 тис. бійців загинуло. Що ж таке хімічна зброя?

Іл. 73.2. Хімічна зброя: а — хімічні фугаси: б, в — хімічні снаряди

Хімічну зброю застосовують для масового ураження людей, тварин і рослин, зараження місцевості, споруд, техніки, води та продуктів харчування. Основу хімічної зброї складають отруйні речовини, які відповідають визначеним технічним вимогам, мають певні фізико-хімічні та надзвичайно токсичні властивості, що забезпечують найбільшу бойову ефективність. Основними засобами доставки отруйних речовин до місця призначення є: авіаційні хімічні бомби й касети, керовані й некеровані хімічні снаряди або ракети, артилерійські хімічні снаряди та міни, хімічні фугаси, термічні й механічні генератори аерозолів, а також шашки, гранати і патрони (іл. 73.2), які зберігаються в спеціально обладнаних сховищах під особливим контролем.

Масштаби хімічного зараження характеризуються розмірами зон зараження.

Розрізняють такі зони: смертельних токсодоз; токсодоз, що виводять із ладу; граничних токсодоз (зона зараження).

Зона хімічного зараження, утворена ОР, охоплює ділянку розливу і територію, якою поширилися пари отруйних речовин у вражаючих концентраціях.

У результаті застосування отруйних речовин (ОР) утворюються осередки хімічного зараження — територія, у межах якої в результаті впливу ОР відбулися масові ураження людей, тварин і рослин, розміщена бойова техніка, транспорт, джерела водопостачання, продукти харчування й інші об'єкти. Залежно від кількості викинутої отруйної речовини в зоні хімічного зараження може бути один або декілька осередків хімічного враження.

Ураження особового складу та населення може відбуватися від дії: а) парів первинної хмари зараженого повітря, які виникають у момент використання хімічних боєприпасів; б) парів вторинної хмари зараженого повітря, що утворюються при випаровуванні летких речовин із зараженої ділянки місцевості та розповсюдження її за вітром на інші ділянки території; в) крапельно-рідинних (стійких) отруйних речовин.

Площі зараження повітря вторинною хмарою значно перевищує площу зараження в місці вибуху хімічних боєприпасів. Залежно від тривалості зараження місцевості різними типами ОР, осередки хімічного ураження поділяють на два типи: стійкі й нестійкі. Для створення стійких осередків застосовують крапельно-рідинні ОР. Розроблено кілька класифікацій отруйних речовин, в основі яких лежать імовірність їх використання в сучасній війні, тактичне призначення, характер токсичної дії, стійкість.

Широко застосовують табельні отруйні речовини (ті, що прийняті на озброєння), резервні й обмеженого призначення.

Згідно з тактичним призначенням, ОР поділяють на такі групи: • ОР смертельної дії; • ОР, що призводять до тимчасового розладу діяльності організму (цей поділ доволі умовний, тому що ОР смертельної дії в малих дозах можуть діяти як такі, що тимчасово виводять організм із ладу, а у великих дозах вони проявляють смертельну дію); • ОР, що на короткий час виводять організм із ладу (подразливі та сльозогінні).

Щодо стійкості ОР поділяють на дві групи: а) стійкі; б) нестійкі.

Найбільш поширеною є класифікація за токсичною дією на організм людини. За нею, виділяють шість груп ОР: 1. Нервово-паралітичної дії: зарин, зоман, речовини типу Bi-ікс (Vx) або Vx-гази. 2. Шкірно-наривної дії: іприт, люїзит. 3. Загальноотрутної дії: синильна кислота, хлорціан. 4. Задушливої дії: фосген, дифосген. 5. Подразливої і сльозогінної (лакриматори) дії: хлорацетофенон, Сі-ес (CS), Ci-Ар (CR), адамсит. 6. Психохімічної дії: Бі-зет (BZ).

У ряді держав розроблені й удосконалюються нові види хімічного озброєння — так звані «бінарні» хімічні боєприпаси, що складаються з двох компонентів, із яких окремо кожний нетоксичний або малотоксичний і може вироблятись на звичайному хімічному заводі. Зберігання на складах і транспортування таких речовин доволі безпечне. Тільки після пострілу снаряду або запуску ракети відбувається змішування обох речовин і утворення високотоксичної ОР. Проводяться експерименти щодо змішування кількох типів ОР, синтезуються нові ОР, зокрема з використанням токсинів та отрут різних представників фауни та флори, а також відходів виробництва.

Можливе широке використання хімічної зброї для зараження водних ресурсів. Бойові отруйні речовини проникають в організм людини не тільки через дихальні шляхи, слизову оболонку очей та шлунок, але й через відкриті непошкоджені ділянки шкіри (нервово-паралітичної та шкірно-наривної дії). У разі невиконання заходів індивідуального захисту можливий великий процент втрат людей.

Перелік зовнішніх ознак використання противником хімічної зброї або терористичного акту із застосуванням цієї зброї:

  • розриви авіаційних хімічних бомб, снарядів, мін, ракет та інших боєприпасів;
  • поява хмари, яка швидко зникає, або темної смуги за літаком;
  • наявність крапель мастила, плям, бризок, калюж на місцевості;
  • в'ялість рослинності або зміна її кольору;
  • подразнення органів дихання, зору або поява стороннього запаху;
  • зниження гостроти зору або втрата його;
  • відхилення від норми поведінки товаришів або порушення в них рухових функцій.

У разі потрапляння й поширення в довкіллі достатньої кількості для виникнення хвороби небезпечних біологічних засобів (збудників особливо небезпечних інфекцій, бактеріальних токсинів — отруйних речовин, які виділяються бактеріями, суміші деяких видів мікробів або токсинів та їх переносників) утворюється зона біологічного зараження. Вона може виникнути внаслідок застосування біологічної зброї (іл. 73.3), розповсюдження небезпечних біологічних засобів (хвороботворних мікроорганізмів, які викликають особливо небезпечні інфекції) внаслідок порушення правил техніки безпеки під час їх транспортування або роботи з ними.

Особливо небезпечні інфекції (ОНІ) — група гострих заразних захворювань людини, які можуть раптово виникнути, швидко поширитись і масово охопити населення; характеризуються тяжким перебігом і високою смертністю. Прикладом бактеріальних токсинів може бути токсин ботулізму, який належить до найсильніших біологічних отрут.

Отже, зона біологічного зараження — це територія, заражена біологічними збудниками небезпечних для людей, тварин або рослин захворювань у кількості, що перевищує допустиму, на якій створюються умови для виникнення ОНІ.

Збудники таких інфекційних хвороб можуть передаватися людьми, комахами, особливо кровососними, тваринами, гризунами, птахами, збільшуючи зону зараження. Зона біологічного зараження характеризується видом мікроорганізмів, розмірами (площею території), розміщенням її відносно об'єктів господарювання, часом утворення, ступенем небезпеки і змінами, які відбуваються в ній. Розміри зони біологічного зараження залежать від виду хвороботворних мікробів чи шкідників рослин, їх кількості, умов потрапляння та розмноження в довкіллі, метеорологічних умов, швидкості їх виявлення, своєчасності проведення профілактичних і лікувальних заходів. Якщо ці заходи здійснити своєчасно, то можна попередити потрапляння в організм людини біологічного збудника, що значно зменшить кількість інфекційних захворювань.

Осередок біологічного ураження — це територія, на якій у результаті впливу хвороботворних мікроорганізмів (біологічних засобів) виникають поодинокі (іл. 73.4) або масові захворювання людей особливо небезпечними інфекціями, сільськогосподарських тварин, рослин. Він може утворитися не тільки в зоні зараження, а й за її межами, як результат поширення інфекційних захворювань. Осередок біологічного ураження характеризується видом мікроорганізмів, кількістю уражених (хворих) людей, тварин, рослин, тривалістю дії, вражаючими властивостями збудників хвороб.

Іл. 73.3. Знак біологічної небезпеки, яким маркують біологічну зброю

Іл. 73.4. Догляд за хворим особливо небезпечною інфекцією

Розробки біологічної зброї проводять у спеціальних лабораторіях із застосуванням такого сучасного методу, як генна інженерія, коли непатогенним мікроорганізмам надають властивостей особливо небезпечних збудників. На збудник, створений цим методом, не впливають наявні в медицині лікарські препарати, і це створює загрозу для людства в мирний час у разі випадкового потрапляння такого збудника за межі лабораторії.

Перелік зовнішніх ознак використання противником бактеріологічної зброї або терористичного акту із застосуванням цієї зброї: • наявність на місцевості залишків бомб, снарядів з поршневими та іншими пристроями для утворення хмари аерозолів; • наявність комах, кліщів та гризунів у місцях падіння авіабомб та контейнерів; • наявність на місцевості незвичайного копичення комах та гризунів; • глухі вибухи боєприпасів з утворенням хмари диму або туману; • поява після цього на ґрунті, рослинності та на інших предметах рідин або порошкоподібних речовин, які не визначаються приладами хімічної розвідки.

  • 1. З якою метою застосовують хімічну зброю? З чого вона складається?
  • 2. Які зони виникають у разі застосування хімічної зброї? Що таке осередок хімічного зараження?
  • 3. Як класифікують бойові ОР?
  • 4. Проведіть класифікацію ОР за токсичною дією на організм людини. Наведіть приклади.
  • 5. Які шляхи проникнення бойових ОР в організм людини?
  • 6. Чим небезпечна біологічна зброя? Поясніть особливості ураження людей.
  • 7. Які зовнішні ознаки використання противником біологічної зброї або терористичного акту із застосуванням цієї зброї?