Розділ «Військова топографія»

§ 41. Орієнтування на місцевості. Компас і прийоми роботи з ним

Поміркуйте, чи зміг би Христофор Колумб «відкрити » Америку, якби не умів орієнтуватися на місцевості?

Сутність орієнтування полягає в розпізнаванні місцевості за її характерними ознаками й орієнтирами, визначенні свого місцезнаходження і необхідних об'єктів відносно сторін горизонту, місцевих предметів (орієнтирів), розташування своїх військ і військ противника, а також у знаходженні та визначенні потрібного напрямку руху чи дії.

Уміння орієнтуватися без приладів має практичне значення і сьогодні. Для того, щоб орієнтуватися на місцевості без карти, треба вміти: а) знаходити напрями та сторони горизонту (див. форзац): б) визначати азимути (напрямки) руху (див. форзац): в) вибирати і призначати орієнтири; г) визначати відстані до місцевих предметів (цілей, орієнтирів).

Будова компаса та прийоми роботи з ним. Рух на місцевості за його допомогою. Компас зробив переворот в мореплаванні. Він був першим навігаційним приладом, за допомогою якого прокладали курс у відкритому морі. Озброївшись компасом, іспанські та португальські моряки наприкінці XV ст. наважилися на далекі плавання. Вони залишили морські береги (до яких мореплавання було прив'язане протягом кількох тисячоліть) і вирушили через океан. Сучасний компас зображено на іл. 41.2.

Іл. 41.2. Компас: 1 — кришка із стійкою для візування: 2 — кругова шкапа: 3 — магнітна стрілка; 4 — гальмо

Основними частинами компаса є насаджена на вістря сталевої голки магнітна стрілка, шкала, візирний пристрій, гальмо, корпус. Шкала нерухома, але повертається візирний пристрій (цілик і мушка); оцифрована вона в градусній мірі з ціною поділки 3° за ходом годинникової стрілки.

Як працювати з компасом. Перед початком роботи на місцевості компас необхідно перевірити, для цього компас встановлюють у горизонтальному положенні на якому-небудь предметі й відпускають гальмо; запам'ятовують відлік за стрілкою і металевим предметом відводять стрілку вбік; металевий предмет забирають — стрілка має вказати попередній відлік. Якщо відлік відрізняється більш ніж на одну поділку — компас несправний, тобто розмагнічена стрілка або затуплена голка. Якщо ж компас справний, тоді дочекайтесь, поки стрілка не зупиниться. Стрілка має бути нерухомою.

Після цього поверніть корпус компаса так, щоб літери «Пн» чи «С» на шкалі компаса збіглися з темним (жовтим) кінцем магнітної стрілки.

Не рекомендується працювати з компасом під час грози, поблизу залізниць, ліній електропередач високої напруги та близько металевих предметів. Від машини необхідно відходити на 10-15 м, від танка — на 40-50 м. За допомогою компаса визначають напрямки сторін горизонту, магнітні азимути напрямку руху або до цілі, а також вимірюють кути на місцевості та на карті.

Завдання, які вирішуються за допомогою компаса: визначення напрямів за сторонами горизонту; знаходження магнітних азимутів напрямів; знаходження напрямів за відомими магнітними азимутами; вимірювання кутів на місцевості і за картою.

Визначення напряму на сторони горизонту компасом виконують у такій послідовності. Мушку візирного пристрою ставлять на нульову поділку шкали (північ), а компас — горизонтально. Потім відпускають гальмо магнітної стрілки і повертають компас так, щоб її кінець, який показує напрямок на північ, збігся з нульовим відліком. Після цього, не змінюючи положення компаса, візуванням через цілик і мушку, знаходять на місцевості і запам'ятовують віддалений орієнтир, який використовується для визначення напрямку на «Північ».

Вибір орієнтирів. Орієнтирами називають характерні і добре помітні на місцевості природні та штучні предмети і форми рельєфу, відносно яких визначають своє місцезнаходження, розташування інших об'єктів і цілей та за допомогою яких визначають напрямок руху під час орієнтування. Вони виділяються за своїм зовнішнім виглядом чи розміщенням серед інших об'єктів при огляді навколишньої місцевості і розрізняються за формою, розмірами та кольором. Орієнтири поділяють на площинні, лінійні і точкові.

Орієнтири необхідно добирати рівномірно за фронтом і глибиною, щоб дізнатися точне місцезнаходження цілі. Обрані орієнтири нумерують справа наліво і за відстанню від себе в бік супротивника. Кожному орієнтирові для зручності запам'ятовування, крім номера, дають умовну назву, яка відповідає його зовнішнім характерним ознакам, наприклад «Лиса гора», «Жовтий обрив» тощо. Номери і назви орієнтирів, які призначені начальником, змінювати заборонено, за необхідності призначають додаткові орієнтири. Один із орієнтирів призначається основним. У механізованих підрозділах переважно призначають: у роті, взводі — два-три орієнтири, у відділенні — один-два, в обороні їх може бути й більше. За орієнтирами командир підрозділу ставить завдання підлеглим (іл. 41.3).

Наприклад, спостерігачу: «Спостерігати в секторі: праворуч орієнтир сім — «Курган», ліворуч орієнтир шість — «Вітряк» або кулеметнику: «Сектор вогню: праворуч орієнтир два — «Каміння», ліворуч орієнтир три — «Руїни».

Іл. 41.3. Вибір та використання орієнтирів

Вказування цілі — надання командиром максимально точної інформації про розміщення цілей противника, які підлягають обстрілу, і розподіл вогню на їх знищення між окремими військовослужбовцями та особовим складом цілих підрозділів. Цей захід може проводитись як безпосередньо на місцевості, так і за картою чи аерофотознімком. Уміння швидко і правильно вказати цілі, орієнтири та інші об’єкти на місцевості має важливе значення для управління підрозділом і вогнем у бою.

1. Розкажіть, у чому полягає сутність орієнтування на місцевості? Наведіть приклади.
2. Які наслідки має неправильне орієнтування на місцевості командира підрозділу?
3. Прокоментуйте правила техніки безпеки в роботі з компасом.
4. Зорієнтуйтеся на місцевості за допомогою компаса (практично).
5. Поміркуйте чому, маючи сучасні гаджети, способи орієнтування на місцевості, розглянуті в параграфі, не втрачають своєї актуальності?