§ 2. Психічні пізнавальні процеси особистості військовослужбовця

За допомогою чого людина здійснює зв'язок з навколишнім середовищем?

Основні психічні пізнавальні процеси, шляхи їх розвитку та активізації у воїнів. Відображаючи природу, людина пізнає, вивчає її за допомогою психічних процесів і станів: відчуттів, сприйняття, уваги, уявлення, уяви, пам'яті, мови, мислення, емоцій і почуттів, волі.

Відчуття — це відображення у свідомості людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ, що безпосередньо впливають на наші органи чуттів.

До основних видів відчуттів належать: зорові, слухові, шкірні, нюхові, смакові, рухові, органічні, вестибулярні.

Головним показником роботи органів чуття є їхня чутливість — здатність відчувати межі можливостей у відображенні зовнішніх подразників, яку визначають за допомогою різних приладів. Ступінь розвитку чутливості органів чуття — одна з найважливіших індивідуально-психологічних характеристик воїна-фахівця та є одним з показників його професійної підготовленості. Чутливість для кожної людини не є постійною, застиглою, незмінною. Межі її рухливі. Висока чутливість органів відчуттів у військовій діяльності відіграє велику роль. Воїн з недостатньою чутливістю не може бути надійною ланкою в системі «людина - бойова машина» та повноцінним фахівцем, майстром бою.

Значення відчуттів для військової діяльності очевидне. Якщо в людини неправильно функціонують ті чи інші органи чуттів, то вона не здатна до засвоєння визначеної спеціальності. У військовій діяльності, зазвичай, беруть участь всі аналізатори. Головним виступає зорове відчуття. Слухове й інші відчуття значно поступаються зоровому в інформативності.

На базі відчуттів виникає сприйняття — це цілісне відображення предметів і явищ дійсності за безпосереднього їхнього впливу на органи чуттів.

У сприйнятті предмети і явища відображаються в сукупності їхніх властивостей і частин. На відміну від відчуттів сприйняттю властиві цілісність і вибірковість.

Цілісність сприйняття — це здатність людини за окремими відчуттями на основі досвіду виділити цілісний образ предмета. Наприклад, танк у темряві сприймається лише за брязкотом гусениць і шумом мотора. Вибірковість сприйняття дозволяє воїну з багатьох подразників обрати і зосередити свою увагу на одному. Наприклад, з різноманітних звуків під час ремонту технік зосереджується на роботі приладу, який перевіряється.

Сприйняття буває простим і складніш. Просте здійснюється на основі діяльності якогось одного аналізатора. Складне — на основі діяльності низки органів чуттів. Картина бою постає в нашому мозку на основі даних зорових, слухових, звукових та інших аналізаторів.

Основними закономірностями сприйняття є аперцепція (залежність від колишнього досвіду) та ілюзія (перекручене сприйняття реальної дійсності).

Особливою і найбільш важливою для воїнів формою сприйняття є спостереження, тобто навмисне, планомірне, тривале, цілеспрямоване й організоване сприйняття. В умінні помічати ті чи інші явища дійсності, розуміти їхню природу й полягає сутність спостережливості.

Сприйняття суттєво залежить від такого психічного процесу, як увага.

Увага — це вибіркова зосередженість і спрямованість свідомості на відповідні предмети і явища. Увага забезпечує пізнавальним процесам продуктивність і результативність.

Увага тісно зв'язана з волею. Залежно від волі розрізняють мимовільну, довільну і післядовільну увагу. Мимовільна увага виникає ненавмисно під впливом зовнішніх подразників, не вимагає вольових зусиль, триває доти, поки діє зовнішній подразник. Довільна увага виникає і розвивається в результаті вольового зусилля і напруги людини та відрізняється цілеспрямованістю, організованістю, підвищеною стійкістю. Післядовільна увага виникає із довільної. Спочатку людина змусила себе зусиллям волі зосередитися на чомусь, а потім уже увага концентрується на предметі діяльності мимоволі.

Увага кожної людини характеризується певними властивостями: обсягом, стійкістю, переключенням, розподілом, коливанням тощо. Неуважність — негативна якість уваги. Вона виникає з різних причин. Найістотніші з них: низька відповідальність за доручену справу, відсутність інтересу, стомлення та напруженість, хвороба.

Уявлення — це суб'єктивні образи раніше сприйнятих об'єктивних предметів і явищ. Уявлення є психічним пізнавальним процесом.

Дуже важливо уявлення воїнів формувати під час їхньої практичної діяльності. Практична робота зі зброєю, самостійні заняття з літературою, обслуговування й експлуатація бойової техніки — кращі умови для формування необхідних уявлень у воїна. Розвиток уявлень у процесі бойової підготовки залежить головним чином від характеру військової діяльності. Наприклад, польова, повітряна і морська виучка військ, максимально наближена до бойових умов, формує правильні уявлення про сучасну війну, про характер сучасного бою та умови, у яких доведеться діяти воїну.

Уява — це психічний процес створення людиною на основі набутого досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала і не сприймає.

Уява є психічним пізнавальним процесом і відображає об'єктивну реальність. З фізіологічної точки зору уява є процесом утворення нових систем тимчасових зв'язків як результат складної діяльності мозку.

Розрізняють такі види уяви: активну і пасивну, мимовільну і довільну Активна уява — передумова творчої діяльності людини, що проявляється як мрія або фантазія. Пасивна уява (наприклад марення) — це заміна діяльності безплідними мріями, які можуть заважати нормальному навчанню та службі. Мимовільна уява виникає у свідомості незалежно від волі і як небувале сполучення образів і думок. Це відбувається у напівдрімотному стані, у сновидіннях і при втомі. Особливо небезпечна мимовільна уява, коли воїн виконує відповідальне доручення, наприклад на варті. Довільна уява — це самостійне створення нових образів або їх систем за заздалегідь складеним планом.

Уява розвивається в міру накопичення воїном досвіду в здійсненні тієї чи іншої діяльності. Уявлювана ситуація — необхідний елемент гри. Проведення військових ігор вимагає високого розвитку уяви у військовослужбовців і формує необхідні якості уяви. Одним з головних напрямів формування у воїнів необхідних якостей психіки є максимальне наближення їх навчальної діяльності до умов бойових дій.

Пам’ять — це форма психічного відображення дійсності, що полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні у свідомості людини всіх елементів минулого досвіду.

Пам'ять протікає у формі процесів запам'ятовування, збереження і відтворення.

Головним серед них є запам'ятовування, що визначає повноту та точність відтворення матеріалу, міцність і тривалість його збереження. Збереження пов'язане переважно з організацією й утриманням інформації. Відтворення, мимовільне або довільне (пригадування), — основна функція пам'яті, тобто надання людині можливості використовувати свій досвід.

Людина запам'ятовує, зберігає і відтворює у пам'яті образи предметів і явищ, слова, ідеї, думки й судження, емоції та почуття. У зв'язку з цим розрізняють пам'ять чотирьох видів: образну, рухову, словесно-логічну й емоційну. Образна пам'ять — це пам'ять на людські уявлення, а також на звуки, запахи, смаки. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються і запам'ятовуються об'єкти, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою. Рухова пам'ять — це запам'ятовування, збереження та відтворення системи різних рухів. Змістом словесно-логічної пам'яті є наші думки, виражені в словах. Емоційна пам'ять — це пам'ять на почуття. Переживання і збереження в пам'яті почуттів або спонукають воїна до дій, або утримують від них.

За тривалістю зберігання інформації пам'ять буває короткочасною, середньочасною і довгочасною. Короткочасна пам'ять характеризується дуже коротким збереженням після однократного, дуже нетривалого сприйняття та негайним відтворенням. Середньочасна пам'ять містить інформацію, що вийшла з короткочасної пам'яті, і характеризується декількома хвилинами або годинами її дії. Для довгочасної пам'яті характерне тривале збереження матеріалу після багаторазового повторення та відтворення. У довгочасну пам'ять надходить інформація, що має для воїна стратегічне (а не тактичне) значення в досягненні ним життєво важливих цілей діяльності.

Залежно від мети діяльності пам'ять може бути мимовільною і довільною.

Запам'ятовування і відтворення, у якому відсутні спеціальна мета, наміри і зусилля ненавмисно щось запам'ятати чи пригадати, називається мимовільною пам'яттю. Із довільною пам'яттю ми маємо справу, коли воїн ставить мету запам'ятати необхідні, на його думку, повідомлення і знання та відтворює їх у певний момент.

Кожний вид пам'яті має свої властивості: обсяг, точність, мобілізаційну готовність, упевненість у правильності відтворення.

Зазвичай кожна людина від природи має відповідний вид пам'яті. Тому в процесі навчання воїнів необхідно розвивати специфічну пам'ять: для механіка-водія, наприклад, — наочно-образну і рухову, для навідника і командира танка — наочно-образну тощо.