Захист Вітчизни. Профільний рівень. 11 клас. Фука

§ 16. Засоби саморегуляції психічної діяльності

У чому полягають психологічні особливості особистості військовослужбовця?

Поняття саморегуляції. Саморегуляція — здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення власних психічних процесів і поведінки. Саморегуляція можлива на певному етапі розвитку самосвідомості і пов'язана з самопізнанням в різних його видах: від найпростішого самосприйняття окремих частин тіла, звуків вимови до здатності пізнання власних психічних процесів (рефлексія), усвідомлення своїх прагнень і емоцій, застосування шкали оцінок до власних умінь, здатностей, поривань (самооцінка) та до самовиховання з метою здійснення життєво важливих цілей.

Основними принципами саморегуляції діяльності людини є: системність, активність і усвідомленість. У людини психічна саморегуляція виявляється в управлінні своїм психоемоційним станом, що досягається шляхом впливу людини на саму себе за допомогою слів, уявних образів, управління м'язовим тонусом і диханням; здатність керувати собою на основі сприймання і усвідомлення власних психічних станів і поведінки.

Психічна саморегуляція — це свідомий вплив людини на власну сферу психічних явищ з метою підтримки або зміни характеру їх функціонування.

Саморегуляція — це функціональна характеристика особистості, процес взаємозв'язку та взаємоузгодження завдань зі станом суб'єкта.

Виділяють рівні саморегуляції відповідно до рівнів життєдіяльності: 1) соціально-психологічний, який полягає в управлінні й регулюванні міжособистісних відносин; 2) особистісний — управління й регулювання поведінки особистості, зокрема її мотиви, самооцінку й рівень домагань; 3) рівень психічних процесів — особливості управління та регуляції діяльності; 4) психічних станів — управління і регулювання переживаннями; 5) рівень управління і регуляції функціональних станів.

Саморегуляція має чітку структуру, яка поєднує: 1) визначення суб'єктом мети своєї довільної активності; 2) програму виконавських дій, узгоджену з умовами діяльності; 3) неперервний контроль за ходом її реалізації; 4) оцінку досягнутих результатів; 5) рішення про необхідність корекції і характер корекційної діяльності.

Особлива увага щодо розвитку регулятивної сфери приділяється військовим, що своєю чергою вимагає від них витримки і самовладання. Отримавши зброю, людина миттєво змінюється: її світосприйняття, самооцінка і ставлення до інших. Зброя — це сила і влада, яка дає впевненість у собі і диктує певний стиль поведінки, створює ілюзію власної значущості.

Виражене емоційне переживання радості або страху змінює пульс, артеріальний тиск, забарвлення шкірного покриву, потовиділення тощо. Слова, мова, уявні образи умовнорефлексивним шляхом чинять на функціональний стан різних органів і систем позитивний або негативний вплив. Саме здатність людини впливати на саму себе за допомогою слів і відповідних їм уявних образів є психічною саморегуляцією.

Усілякі незручності й обмеження, переживання різних видів небезпеки або її очікування, втрата особистої свободи і примусовий характер поведінки—усі ці фактори війни і бою впливають на психіку бійців.

Можна зазначити, що відсутність чи недостатня спрямованість діяльності саморегуляції посилює вплив актуальних потреб і пов'язаних з неуспіхом в їх реалізації емоцій, сприяє закріпленню негативного емоційного стану, що, зрештою, призводить до стійких соматичних змін у психіці людини.

Усі військовослужбовці, які опинились у воєнних діях і повернулися з поля бою, потребують психологічної реабілітації, метою якої є: відновлення бойових і трудових здібностей; попередження інвалідності; соціальна адаптація воїнів.

Процеси саморегуляції не є вродженими, їх слід формувати й вдосконалювати.

Методи саморегуляції. У попередженні психічних зривів і відновленні психічної рівноваги вирішальну роль відіграє вміння самого військовослужбовця налаштовувати свою психіку і управляти своїми станами в різних умовах.

У саморегуляції розрізняють два напрямки: • для корекції функціонального стану військовослужбовців за наявності помірно виражених психоневротичних симптомів (порушення сну, високої тривожності, емоційну напругу, зниження настрою), уникнення апатії та депресії; • для підвищення рівня функціональних (психорегулюючих) можливостей здорових військовослужбовців з метою запобігання розвитку явищ перевтоми.

Саморегуляція може здійснюватися за допомогою засобів, які застосовують окремо чи комплексно, поєднуючи з іншими методами психічної саморегуляції, та пов'язані з регулюванням дихання, м'язовим тонусом, рухами, мисленнєвими образами і мовними впливами.

Саморегуляція є замкнутим контуром регулювання активності організму, який існує на основі інформації, носіями якої є образи сприймання, уявлення, поняття.

Психологічна саморегуляція складається з двох частин: загальної і спеціальної.

Загальна частина формує навички аутогенного розслаблення (гальмування) та дозволяє: виробити навички управління увагою (зосередження, концентрація, переключення); цілеспрямовано оперувати чуттєвими образами (відчуття тяжкості, тепла тощо); довільно регулювати м'язовий тонус і характер дихання; засвоїти навички швидкого аутогенного занурення і виходу з цього стану. Вправи застосовують для зняття напруги, втоми, відновлення сил.

Спеціальна частина—це форми самонавіювання, що дають змогу цілеспрямовано регулювати перебіг психічних процесів і емоційного стану, нормалізувати функції ЦНС. Використання формул для корекції функціонального стану має індивідуальний характер.

Навчання військовослужбовців прийомам психологічної саморегуляції проводять за стандартнішії методиками, методом групових занять та виконання певних вправ.

Методи психічної саморегуляції використовують для відновлення функціонального стану за наявності порушення сну, високого рівня тривожності, дратівливості тощо, а також для оперативного (за 20-30 хв) зняття втоми, емоційної напруги, збільшення рівня працездатності в складних умовах діяльності на період до 7-ми год.

Розглянемо деякі з методів саморегуляції.

1. Самопереконання — це вміння підпорядковувати особисті мотиви вимогам й інтересам обов'язку («Я повинен»; «Я можу»; «Я вмію»; «Я витримаю»; «Мені це під силу»).

2. Формула саморегуляції спрямована на розслаблення скелетних м'язів, затримує надходження в мозок імпульсу тривоги. Формула саморегуляції може бути наступною: «Ставлення до подій спокійне. Повна впевненість у своїх силах. Увага зосереджена на діях, що мною виконуються. Ніщо стороннє мене не відволікає. Я повністю зосереджений. Труднощі і перешкоди тільки мобілізують мене».

3. Метод прогресивно-м'язової релаксації Е. Джекобсона призначений для боротьби зі станами тривоги та емоційної напруги. Метод спирається на фізіологічний факт: після періоду напруги м'язи автоматично розслабляються. Отже, щоб домогтися релаксації всіх м'язів організму, треба одночасно або послідовно сильно напружувати й розслабляти всі ці м'язи.

4. Аутогенне тренування (AT). В основі використання аутогенного тренування лежить оволодіння можливостями самонавіювання (аутосугестія) — здатності навіювати думки, бажання, образи, відчуття, стани самому собі («Я спокійний»; «Мені зручно і добре»; «Почуваюся бадьоро»; «Я зосереджений і зібраний»; «Я бадьорий і впевнений» тощо).

5. Методика АТ за І. Г. Шульцом. Необхідне загальне розслаблення під час першого ступеня аутогенного тренування за І. Г. Шульцом досягається за допомогою шести уявних вправ, кожна з яких спрямована на певну ділянку чи систему організму: 1) м'язи; 2) кровоносні судини; 3) серце; 4) дихання; 5) черевні органи; 6) голову.

6. Техніка Александера дозволяє навчитися інтегрованим рухам, заснованим на правильному збалансованому положенні голови і хребта. Ця техніка допомагає позбутися больових відчуттів у ділянці спини, порушення координації, надмірної напруги.

7. Ідеомоторне тренування — уявлення майбутньої діяльності (свідоме активне уявлення техніки рухів). Ця техніка полягає в послідовному напруженні та розслабленні м'язів тіла, але вправи виконують подумки.

До інших методів психічної саморегуляції, що дає змогу коригувати психічний стан, належать: самовиховання, самоконтроль, самонаказ, десенсибілізація, відволікання.

  • 1. Як ви розумієте поняття «саморегуляція»?
  • 2. Яке значення саморегуляція має для військовослужбовців?
  • 3. Охарактеризуйте відомі вам методи саморегуляції.
  • 4. Чому психологічна реабілітація необхідна для військовослужбовців, що були в зоні бойових дій?