§ 15. Самовиховання як умова самовдосконалення особистості

Пригадайте психологічні особливості особистості військовослужбовця.

Суть поняття самовиховання. Самовиховання слід розглядати як саморозвиток, у якому, згідно з вимогами суспільства, загальнолюдськими, національними та моральними цінностями, цілями й інтересами самої людини, творчо формуються та постійно розвиваються спроектовані нею сили та здібності й водночас нівелюються недоліки.

Самовиховання — це цілеспрямована свідома, систематична діяльність особистості з метою вироблення в собі бажаних духовних, інтелектуальних, моральних, естетичних, фізичних та інших позитивних рис й усунення негативних.

Головною метою самовиховання на сучасному етапі є досягнення особистістю згоди із собою, пошуку смислу життя, самоактуалізація і самореалізація потенційних можливостей та активне самоутвердження в суспільному житті.

Мотивами самовиховання є життєві устремління особи, потреба діяти згідно з нормами загальнолюдської моралі та професійними вимогами, розуміння необхідності переборення труднощів особистісного і професійного становлення тощо.

Процес самовиховання — це педагогічний процес, специфічність і унікальність якого полягає в тому, що в ньому і суб'єкт, і об'єкт виховання є однією особою.

Основні принципи самовиховання: • єдність виховання й самовиховання; • цілеспрямованість, ціннісна орієнтація виховання та самовиховання; • демократичність самовиховання, виховання стійкої громадської позиції та гуманістичної моралі, формування активної життєвої позиції; • єдність самовиховання й наукового світосприйняття; • активність і позитивне спрямування самовиховання; • єдність виховання, самовиховання та професійної діяльності.

Самовиховання передбачає певний рівень розвитку інтелекту, який виявляється у всьому, що стосується зміни свого «Я».

Основи процесу самовиховання мають фізіологічну, психологічну, соціальну та педагогічну сторони.

Фізіологічною основою самовиховання є саморегуляція вищої нервової діяльності (ВНД). Процес ВНД є поєднанням безумовних та умовних рефлексів. Одним з проявів цієї взаємодії і є цілеспрямоване самовиховання.

Психологічною основою самовиховання є збалансування процесів збудження і гальмування. Уся психічна діяльність людини є тими чи іншими проявами цих двох провідних процесів. Їх комбінації і взаємодії складають основу розвитку психічного типу та зміну станів особи. Самовиховання водночас і розвиває позитивні риси характеру, удосконалює процес переробки інформації (сприймання, пам'ять, увагу, відтворення).

Соціальною основою самовиховання є визначення людиною своєї ролі в контактних колективах та прагнення до її поліпшення. Соціальне самовиховання — це один із засобів активізації дій людини в суспільстві.

Педагогічною основою самовиховання є взаємозв'язок між процесом зовнішнього виховання і самовихованням. Виникнення свідомого прагнення до самовиховання є наслідком попереднього зовнішнього виховання. Педагогічний аспект при цьому є результатом і умовою правильно організованого виховання, у якому формуються соціальні та особистісно значущі цілі, стимули, мотиви, якості, створюються сприятливі умови, необхідні для успішної роботи над собою.

Виховання і самовиховання у становленні особистості утворюють єдиний процес.

Методи самовиховання — це сукупність прийомів і способів педагогічного впливу особи на себе для формування й розвитку бажаних і необхідних особистісних якостей та усунення негативних. Прийоми самовиховання слід розглядати як частковий вплив особистості на саму себе, як певний одиничний акт у кожному конкретному випадку та методі. Сукупність методів та прийомів самовиховання мають становити систему, яка для кожної особи є конкретною, індивідуальною і неповторною. Разом з тим, аналіз практики самовиховання дає змогу виокремити групу найбільш поширених методів і прийомів.

Основні етапи процесу самовиховання: 1) самоусвідомлення вимог до своєї діяльності; 2) самопізнання, самовивчення та критична самооцінка особою своєї діяльності і поведінки; 3) планування роботи над собою, вироблення програми та правил поведінки; 4) практична реалізація програми самовиховання із урахуванням усієї складності наступного перегляду намічених позицій; 5) самоконтроль, самооцінка та самокоригування дій і поведінки.

В історії людства вироблено чимало різних прийомів самовиховання: самопереконання, самонавіювання, самоаналіз, самопідбадьорювання, самозаохочення, самопереключення, самонаказ та інші.

Не менш ефективними й цікавими є такі практичні прийоми самовиховання: • «Крок уперед» — прийом, що передбачає щоденне планування на наступний день роботи над собою; • «Оцінка дня, що минув» — облік своєї діяльності, щоденне оцінювання її результатів з виставлянням оцінок за певні вчинки; • Самозобов'язання — планування роботи над собою на місяць, семестр чи рік залежно від того, які риси особистості треба сформувати чи подолати і за який час; • «Правила моєї поведінки» — складання вихованцем правил його поведінки, яких він має дотримувати. Прийом привчає до виконання обов'язків; • «Упізнай себе» — хтось частково характеризує людину, не називаючи її, а її товариші доповнюють цю характеристику, здогадавшись, про кого йдеться; • Самохарактеристика і взаємохарактеристика — написання і обговорення людиною характеристик на себе і на товаришів.

Особистісне самовдосконалення. Самовдосконалення (робота над собою) — переважно усвідомлене самостійне виховання себе, розвиток у себе потрібних особистісних навичок і якостей, іноді — розвиток волі, мислення та інших психічних функцій.

Особистісне самовдосконалення — різновид самовдосконалення, оскільки, крім особистісного, може бути фізичне та інше самовдосконалення.

Особистісне самовдосконалення — практично те ж саме, що зростання і розвиток особистості, але коли кажуть, що людина займається самовдосконаленням, підкреслюється переважно самостійність, те, що людина робить це сама. Якщо ж людина пише «захоплююся особистісним зростанням», це може означати, що спеціально вона сама робить мало, але психологічні (наприклад) групи вона відвідує і те, що там з нею відбувається, їй подобається.

Особистісне самовдосконалення має такі напрямки: • виховання і розвиток мислення; • підвищення культури спілкування і в цілому психологічної культури: • робота над власною успішністю; • моральне самовдосконалення; • поліпшення характеру.

Шлях самовдосконалення пропонує досить широкий психологічний арсенал для досягнення поставлених цілей. Це — віра в себе, створення навколо себе розвивального середовища, освоєння нових ролей, проходження психотерапії, нагороди і покарання, навіювання, використання зразків, навчання і тренування, співпраця людей у їх саморозвитку.

Критерії й показники самовдосконалення особистості дають змогу визначити характеристики трьох рівнів самовдосконалення особистості військовослужбовця: • високий рівень можна визначити у військовослужбовців з позитивною орієнтацією на самовдосконалення особистості, високою життєтворчою активністю, глибоким усвідомленням процесу самовдосконалення для особистісного професійного становлення, для їх професійного, інтелектуального, соціального, культурного росту; • середній рівень характеризується тим, що військовослужбовці, які перебувають на цьому рівні, частково зацікавлені у самовдосконаленні своєї особистості і не до кінця усвідомили значення процесу самовдосконалення у становленні військовослужбовця-професіонала в сучасних умовах; • низький рівень визначається у військовослужбовців з негативним ставленням до будь-яких особистісних змін та процесу самовдосконалення. У цих військовослужбовців немає прагнення до самостійного вирішення проблеми, постійної напруженої діяльності, пошуку ефективних способів професійної діяльності.