Захист Вітчизни. Профільний рівень. 11 клас. Фука

§ 106. Обмороження та його періоди. Класифікація обмороження

Відмороження та його періоди. Відмороження (обмороження) — ушкодження тканин організму з розвитком місцевих та системних змін під дією холоду, вітру, підвищеної вологості та внаслідок носіння тісного або мокрого взуття, перебування в нерухомому положенні; унаслідок незадовільного загального стану постраждалого — хвороба, виснаження унаслідок перенесених інфекційних хвороб, гіповітамінози, алкогольне сп'яніння, отруєння, крововтрата тощо. У більшості випадків його супроводжує переохолодження (гіпотермія) — зниження нормальної температури організму, уповільнення обміну речовин, порушення функцій шкіри та інших систем.

За температур нижче від -30 °С виникнення відмороження залежить лише від дії холоду, а за вищих температур набуває значення ще й поєднання холоду з високою вологістю повітря і підвищеною швидкістю вітру.

У перебігу відморожень вирізняють два періоди: дореактивний, або прихований, який триває від початку впливу холоду до відігрівання та відновлення нормальної температури в уражених холодом тканинах, та реактивний — з початку відновлення кровообігу в тканинах у процесі відігрівання.

Від тривалості впливу холоду і ступеня зниження температури тканин в дореактивний період відмороження залежатиме вираженість патологічних змін в наступний реактивний період. Суб'єктивно в цей період постраждалий відчуває на тлі загального замерзання зниження рухливості й відчуття скутості в уражених кінцівках, оніміння, нерізкий біль, поколювання, «повзання мурашок» тощо. Об'єктивно констатують блідість та охолодження шкірних покривів, зниження больової і дотикової чутливості, частоти дихання. У разі можливого заледеніння кінцівок може зникати пульс на периферичних артеріях.

Тканини обмороженої частини тіла ушкоджуються через нестачу крові та утворення в них кристалів льоду. Печіння шкіри в уражених холодом ділянках і потім сильний біль появляються відразу після початку процесу відігрівання.

Однак передбачити тяжкість ушкоджень у цей період неможливо. Лише після відновлення нормальної температури тканин у реактивному періоді відбувається їх ушкодження та виявляються зміни, що свідчить про ступінь відмороження і відповідно про тяжкість травми. Процес відмирання уражених тканин може іноді тривати до 5-7 днів й довше, і тільки тоді можна остаточно установити глибину відмороження.

Перша ознака реактивного періоду — поява набряку тканин, слідом за яким виникають болі і відповідні до глибини ураження тканин зміни шкірних покривів. Вони, залежно від ступеня холодового ураження, з воскового сіро-блідого можуть набувати мармурового, синюшного або й чорного кольору. В уражених тканинах починаються значні, а іноді й незворотні зміни. Їх тяжкість залежить від ступеня відмороження.

Іл. 106.1. Відмороження І та II ступеня

Іл. 106.2. Відмороження III ступеня

Іл. 106.3. Відмороження IV ступеня

Класифікація відмороження. За тяжкістю та глибиною ураження розрізняють чотири ступені відмороження: І ступінь — шкіра постраждалого блідого кольору, незначно набрякла, чутливість знижена або повністю відсутня; II ступінь — у ділянці відмороження утворюються пухирі, наповнені прозорою або білою рідиною; характерні підвищення температури тіла, охолодження (іл. 106.1); III ступінь — омертвіння шкіри: з'являються пухирі, наповнені рідиною темно-червоного або темно-бурого кольору; навколо омертвілої ділянки розвивається запальний вал (демаркаційна лінія); характерний розвиток інтоксикації — охолодження, потовиділення, значне погіршення самопочуття, апатія (іл. 106.2); IV ступінь — поява пухирів, наповнених чорною рідиною. У постраждалого з'являються ознаки шоку (іл. 106.3).

Особливим різновидом відмороження є «траншейна стопа», що розвивається за температури вище від 0 °С внаслідок тривалої (не менше 3-4 діб) дії на стопи холоду та вологи й вимушеної малорухомості. Воно частіше виникає в польових умовах навесні або восени.

Сприяє виникненню «траншейної стопи» носіння тісного вологого взуття. Холод та волога звужують судини — і кров не надходить у тканини стопи, що спричиняє відмороження. Для цього ураження характерні спочатку свербіж, оніміння і біль. Прямими ознаками «траншейної стопи» є бліда воскоподібна шкіра стоп уражених кінцівок, синюшність (ціаноз) навколо нігтів, біль у суглобах стоп, утрата всіх видів чутливості та функцій кінцівки. Постраждалий може ходити лише на п'ятках. Пізніше розвивається набряк, що охоплює ногу до колінного суглоба, утворюються пухирі з кров'яним вмістом, та виникає нечутливість стоп при загальному тяжкому стані і сильній гарячці постраждалого. У тяжчих випадках розвивається волога гангрена (омертвіння) стоп.

Порядок надання домедичної допомоги постраждалим з відмороженням. Перед наданням допомоги необхідно переконатися у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що вже діяв, і загрози від зовнішнього середовища. Якщо місце небезпечне, то треба дочекатися прибуття рятувальників. Перед тим як надавати допомогу постраждалому, треба отримати від нього пряму або непряму згоду (якщо він притомний).

Спочатку необхідно швидко оглянути постраждалого для визначення, чи він притомний і дихає; самостійно або попросити когось викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги; якщо в постраждалого відсутнє дихання, відновити прохідність дихальних шляхів та негайно розпочати проведення серцево-легеневої реанімації.

Без усунення дії холоду надати домедичну допомогу постраждалому з відмороженням неможливо, тому його необхідно перемістити в тепле приміщення, обережно без зусиль зняти з тіла мокрий одяг та взуття (ліпше розрізати по швах взуття та одяг), щоб не травмувати додатково ушкоджені ділянки тіла. Тепло закутати постраждалого і якщо він притомний, то для загального зігрівання напоїти безалкогольними гарячими напоями — кавою, чаєм, молоком тощо. Не рекомендується інтенсивно розтирати і масажувати відморожені частини тіла. Це може спричинити травми судин, що підвищить небезпеку їх тромбозу та збільшить глибину ушкодження тканин. Зігрівати постраждалого можна за допомогою тепла рук того, хто надає допомогу, або теплих грілок. У приміщенні кінцівки можна зігріти занурюванням їх у теплу воду (37-38 °С). На ушкоджені ділянки накласти чисті пов'язки та знерухомити переохолоджені пальці, кисті та стопи. За необхідності провести іммобілізацію за допомогою стандартних або імпровізованих шин. Якщо постраждалий непритомний, але зі збереженим нормальним диханням, то його доцільно перевести в стабільне положення та накрити термопокривалом/ковдрою.

Потрібно забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади ЕМД, а в разі погіршення його стану повторно зателефонувати диспетчеру ЕМД.

  • 1. Що називають відмороженням?
  • 2. Які періоди вирізняють у перебігу відморожень?
  • 3. Розкажіть товаришу про зміни, які відбуваються в організмі постраждалого в кожному періоді відмороження.
  • 4. Як класифікують відмороження за тяжкістю та глибиною?
  • 5. Який є особливий різновид відмороження, що розвивається за температури вище від 0 °С?
  • 6. Розкажіть товаришу про надання домедичної допомоги постраждалим з відмороженням.