Захист України. Рівень стандарту. 10 клас. Фука

§ 5. Інформаційна війна

Які види воєн вам відомі? Що таке гібридна війна?

• Стратегія та тактика інформаційної війни • Інформаційна війна — це викладення інформації у спосіб, який формує у суспільстві чи групі людей потрібну точку зору, громадську думку, хід взаємодоповнюючих логічних думок, вичерпну систему поглядів щодо окремих питань на користь організатора інформаційної пропаганди. Як наслідок, відбувається усвідомлення окремих фактів чи подій у потрібному для маніпулятора світлі, формування потрібного світогляду чи життєвої позиції стосовно питань, у яких раніше були протиріччя чи нерозуміння.

Мета інформаційної війни — послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна — складова частина ідеологічної боротьби. Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Інформаційна війна передбачає вирішення наступних завдань:

1) створення в країні противника атмосфери бездуховності, негативного ставлення до культурної спадщини;

2) маніпулювання суспільною свідомістю і політичною орієнтацією груп населення держави з метою створення політичної напруги і хаосу;

3) дестабілізація політичних відношень між партіями, об’єднаннями та рухами з метою провокації конфліктів, розпалення недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції і навіть громадянської війни;

4) зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, ініціація помилкових управлінських рішень;

5) дезінформування населення про роботу державних органів, підрив їх авторитета, дискредитація органів управління;

6) провокування соціальних, політичних, національних і релігійних зіткнень;

7) ініціювання страйків, масових заворушень та інших акцій економічного протесту;

8) ускладнення прийняття органами управління важливих рішень;

9) підрив міжнародного авторитету держави, її співробітництва з іншими країнами.

Інформаційна війна, як найвищий ступінь інформаційного протиборства, спрямована на розв’язання суспільно-політичних, ідеологічних, а також національних, територіальних та інших конфліктів між державами, народами, націями, класами й соціальними групами шляхом широкомасштабної реалізації засобів і методів інформаційного насильства (інформаційної зброї).

Основні методи інформаційної війни — блокування або спотворення інформаційних потоків та процесів прийняття рішень супротивника.

Інститут національно-стратегічних досліджень США та деякі західні експерти і вчені виокремлюють сім складників інформаційних воєн:

1. Стратегія й тактика нейтралізації органів управління противника (командна війна).

2. Розвідувальна війна.

3. Електронна війна.

4. Психологічна війна.

5. Комп’ютерна війна.

6. IB у економічній сфері.

7. Інформаційний тероризм.

Основними компонентами інформаційної війни у військовій сфері прийнято вважати: розвідку; контррозвідку (насамперед, протидію розвідці противника, включаючи маскування та дезінформацію); радіоелектронну боротьбу; автоматизоване управління військами і зброєю; з’ясування державної належності військових об’єктів, їх ідентифікацію; навігаційне забезпечення своїх військ (сил) і засобів; морально-психологічне забезпечення дій власних військ (сил), психологічну боротьбу (придушення) противника.

Інформаційні війни ведуться в двох площинах:

гуманітарній (інформаційно-психологічна війна);
технічній (інформаційно-технічна війна).

Гуманітарна площина: деструктивний вплив на населення (цивільних та військових) семантично визначеної інформації. Таку інформаційну війну називають інформаційно-психологічною (фейк «Розіп'ятий хлопчик).

В інформаційних війнах такого типу мова йде про нав’язування моделі світу (картини світ, світогляду) для прогнозування бажаного типу поведінки.

Класичним прикладом є війна в Перській затоці:

формування потрібної громадської думки;
дезінформація збройних сил Іраку стосовно плану бойових дій, підрив довіри до президента Іраку Саддама Хусейна, допомога опозиції;
переконання світової спільноти основне завдання було покладене на ЗМІ;
використовували ресурси політичних, релігійних організацій;
листівки переконували до дезертирства. В полон здавалися тисячами — близько 84 000 військових. Опитування підтвердили, що у 70% причиною стали листівки. Розкидали динари з негативною інформацією про Хусейна. Розкладали радіоприймачі з фіксованою частотою.

Поважний британський часопис The Times публікував матеріал «Операція Троя: російський план поширення хаосу в Україні». Автор статті — Том Парфітт повідомляв про таємний план «Троя», який у листопаді 2014 надіслав до Кремля колишній депутат російської Думи від путінської партії «Єдина Росія» Олексій Муратов, якого згодом призначили представником Путіна у донецьких сепаратистів. У плані були чітко зазначені імена ватажків проросійських заворушень, а шпигуни вже діяли на місці подій. Йшлося про стратегію підготовки населення Запорізької області до проросійського заколоту у регіоні, або як подавав це Муратов — «визволення від фашистських окупантів». Цей план, як наголошував автор, був частиною ширшого плану Кремля з дестабілізації України. Все це увійшло до доповіді, з якою ознайомився кореспондент британського часопису. Доповідь ґрунтувався на витоках інформації з листів електронної пошти радника Володимира Путіна — Владислава Суркова.

Технічна площина: цілеспрямована дія для досягнення військової переваги шляхом нанесення шкоди інформації, інформаційним процесам, інформаційним системам супротивника при одночасному захисті власної інформації, інформаційним процесам та інформаційним системам.

Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим залежніший супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він уразливий до ворожого маніпулювання цими системами. Програмні віруси впливають тільки на ті системи, у яких є програми.

Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься також Інтернет — але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефонну, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп’ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.

У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди.

Генеральна мета інформаційної війни, таким чином, — порушити обмін інформацією в таборі конкурента. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм.

Інформаційно-комп’ютерна революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається у світі, можливо припустити, що саме інформаційним видам агресії буде наданий пріоритет у майбутньому. Потрібна серйозна увага фахівців різного профілю до цього питання, щоб уникнути найнегативніших наслідків цієї війни для всього людства.

Інформаційна зброя принципово відрізняється від інших засобів ведення війни тим, що з її допомогою ведуться неоголошені і, найчастіше, невидимі війни, та що об’єктами впливу є, насамперед, громадські інститути суспільства і держави — економічні, політичні, соціальні, тощо. Крім того, військова стратегія використання інформаційної зброї виявилася тісно пов’язаною із цивільним сектором і стала багато в чому від нього залежати.

Від часу проголошення незалежності України Російська Федерація веде постійну інформаційну війну проти України. Особливо вона була посилена в роки правління проросійського режиму Януковича. На думку деяких оглядачів, від початку агресії російської федерації (лютий 2014) російська пропаганда набула форм геббельсівської пропаганди часів Другої світової війни.

У Російській Федерації на всіх рівнях суспільства розгорнута пропаганда війни.

Дослідники американського аналітичного центру RAND зазначають, що щонайменше після війни проти Грузії в 2008 році, російська пропагандистська машина зазнала істотних змін. Російська пропаганда ефективно скористалась новими каналами для поширення своєї інформації при анексії Криму в 2014 році та під час війни на сході України, інтервенції до Сирії та протистоянні з країнами-членами НАТО. Російська пропаганда дуже інтенсивна та поширюється багатьма каналами і відірвана від реальності. Також російська пропаганда стрімка, безперервна, повторювана, але їй бракує внутрішній узгодженості. Дослідження з експериментальної психології свідчать, що такий підхід може бути досить ефективним. Крім того, саме ті чинники, які роблять подібну модель пропаганди ефективною, ускладнюють протидію, роблять традиційні методи контрпропаганди недієвими.

Іще на початку збройного конфлікту, під час розгортання операції із захоплення та анексії Криму, дослідники Національного інституту стратегічних досліджень України підготували аналітичну записку, в якій зазначили, що намагання Російської Федерації провести кампанію із введенням збройних сил до АР Крим супроводжувалось діями, які мали всі ознаки підготовленої та продуманої за цілями, заходами та наслідками інформаційно-психологічної спецоперації, скерованої в першу чергу на російську аудиторію, а з іншого боку на українську та західну аудиторію.

Ключовими завданнями цієї спецоперації було:

1. Деморалізація населення України.

2. Деморалізація особового складу Збройних сил та силових відомств, а також спонукування їх до державної зради й переходу на бік супротивної сторони.

3. Формування у громадян Росії та України викривленого «медіабачення» подій, що відбуваються, а не їх дійсних причин та наслідків.

4. Створення вигляду масової підтримки дій РФ з боку населення південно-східних регіонів.

5. Психологічна підтримка українських прихильників радикального зближення регіонів Сходу й Півдня України з РФ.

Зазначені завдання реалізувались через майже повний спектр каналів комунікацій, до яких передусім слід віднести:

1. Традиційні ЗМІ.

2. Електронні ЗМІ (телебачення).

3. Інтернет ЗМІ.

4. Соціальні мережі.

При цьому використовувалися усі методи інформаційно-психологічної боротьби — від розміщення тенденційної інформації та напівправди до неприхованої неправди («фейку»).

3 серпня 2016 року було опубліковано архів поштової скриньки співробітниці так званого МДБ «ДНР» Тетяни Єгорової, яка відповідала за роботу з журналістами. Архів містив листування між МДБ «ДНР» та представниками українських та закордонних ЗМІ (телеканал «Інтер», телеканал «Україна», ICTV, Gazeta Wyborcza і багатьох інших) в яких останні узгоджували зміст своїх телесюжетів та публікацій з побажаннями спецслужб «ДНР» та росії. Окрім того, архів містив докази агентурної роботи спецслужб «ДНР» та росії в середовищі українських журналістів: зокрема, звіт офіцера так званого МДБ «ДНР» про перебіг операції з вербування журналіста Назарія Наджоги. Перелік журналістів, долучених до листування, збігався із списками акредитованих в «ДНР» журналістів. Таким чином, було підтверджено факт співпраці деяких журналістів зі спецслужбами терористів, який був опублікований центром «Миротворець» раніше.

• Кібербезпека • Кібербезпека — це комплекс процесів, практичних порад і технологічних рішень, які допомагають захищати важливі системи та мережу від кібератак.

В Україні функціонує Національний координаційний центр кібербезпеки (іл. 5.1), який є робочим органом Ради національної безпеки і оборони України. Центр забезпечує координацію діяльності суб’єктів національної безпеки і оборони України під час реалізації Стратегії кібербезпеки України, підвищити ефективність системи державного управління у формування та реалізації державної політики у сфері кібербезпеки.

Іл. 5.1. Емблема Національного координаційного центру кібербезпеки

Стратегія кібербезпеки України, яка затверджена Указом Президента України від 26 серпня 2021 року, визначає пріоритети національних інтересів у сфері кібербезпеки, наявні та потенційно можливі кіберзагрози, цілі та завдання забезпечення кібербезпеки України з метою створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави.

Забезпечення кібербезпеки є одним із пріоритетів у системі національної безпеки України. Реалізація зазначеного пріоритету буде здійснюватися шляхом посилення спроможностей національної системи кібербезпеки для протидії кіберзагрозам у сучасному безпековому середовищі.

Стратегія ґрунтується на положеннях Конституції України, законів України «Про національну безпеку України» та «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про кіберзлочинність, Стратегії національної безпеки України, Концепції боротьби з тероризмом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Викликами для України у сфері кібербезпеки є:

• активне використання кіберзасобів у міжнародній конкуренції;

• змагальний характер розвитку засобів кібербезпеки в умовах швидких прогресуючих змін інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема хмарних та квантових обчислень, 5G-мереж, великих даних, Інтернету речей, штучного інтелекту тощо;

• мілітаризація кіберпростору та розвиток кіберзброї, що дає можливість приховано проводити кібератаки для підтримки бойових дій і розвідувально-підривної діяльності у кіберпросторі;

• вплив пандемії COVID-19на економічну діяльність та соціальну поведінку, що спричинив стрімку трансформацію і організацію значного сегмента суспільних відносин у дистанційному режимі з широким використанням електронних сервісів та інформаційно-комунікаційних систем;

• упровадження нових технологій, цифрових послуг та механізмів електронної взаємодії громадян з державою, що здійснюється безсистемно в частині заходів з кібербезпеки та без належної оцінки ризиків.

Загрозами кібербезпеці України є:

• гібридна агресія російської федерації проти України у кіберпросторі. Держава-агресор невпинно нарощує арсенал кіберзброї наступального призначення, застосування якої може викликати невиправні, незворотні руйнівні наслідки. Кібератаки російської федерації спрямовані, насамперед, на інформаційно-комунікаційні системи державних органів України та об’єкти критичної інформаційної інфраструктури з метою виведення їх з ладу (кібердиверсія), отримання прихованого доступу і контролю, здійснення розвідувальної та розвідувально-підривної діяльності. Кібератаки також активно використовуються державою-агресором як елемент спеціальних інформаційних операцій з метою маніпулятивного впливу на населення, втручання у виборчі процеси та дискредитації української державності;

• кіберзлочинність, що завдає шкоди інформаційним ресурсам, суспільним процесам, особисто громадянам, знижує довіру суспільства до інформаційних технологій та призводить до значних матеріальних втрат. Набуває поширення використання кіберпростору для вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, а також кримінальних правопорушень, пов’язаних із легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, торгівлею людьми, незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших предметів і речовин, які загрожують життю та здоров’ю людей тощо;

• організовані та спонсоровані урядами інших держав кібератаки, що пов’язані з викраденням у політичних, економічних або військових цілях чутливої інформації (кібершпигунство) та здійсненням розвідувально-підривної діяльності. Особливостями таких кібератак є їх тривалість, складність та прихований характер, що ускладнює їх попередження, виявлення та нейтралізацію;

• використання терористичними організаціями кіберпростору для вчинення актів кібертероризму, фінансової та іншої підтримки терористичної діяльності.

Україна прагне створити максимально відкритий, вільний, стабільний і безпечний кіберпростір в інтересах забезпечення прав і свобод людини, соціального, політичного і економічного розвитку держави.

Для подальшої розбудови національної системи кібербезпеки на засадах стримування, кіберстійкості, взаємодії необхідним є:

посилення спроможності національної системи кібербезпеки для унеможливлення збройної агресії проти України у кіберпросторі або з його використанням, нейтралізації розвідувально-підривної діяльності, мінімізації загроз кіберзлочинності та кібертероризму (стримування);
набуття здатності швидко адаптуватися до внутрішніх і зовнішніх загроз у кіберпросторі, підтримувати та відновлювати стале функціонування національної інформаційної інфраструктури, насамперед об’єктів критичної інформаційної інфраструктури (кіберстійкість);
забезпечення розвитку комунікації, координації та партнерства між суб’єктами забезпечення кібербезпеки на національному рівні, розвиток стратегічних відносин у сфері кібербезпеки із ключовими іноземними партнерами, передусім з Європейським Союзом, Сполученими Штатами Америки та іншими державами — членами НАТО, співробітництво у цій сфері з іншими державами та міжнародними організаціями на основі національних інтересів України (взаємодія).

Україна, крім основних суб’єктів національної системи кібербезпеки, залучить до вирішення завдань у цій сфері більш широке коло учасників, у тому числі суб’єктів господарювання, громадські об’єднання та окремих громадян України.

• Сучасні інноваційні засоби ведення гібридних війн • Після початку російської агресії проти України у 2014 році увага до засобів ведення та організації гібридних війн стрімко зросла, при цьому дискурс саме російсько-українського конфлікту набув глобального масштабу.

У гібридній війні держави частіше використовують недержавних дійових осіб та інформаційні технології для перемоги над своїми супротивниками за відсутності прямого збройного конфлікту (але, як показала практика, і під час нього) у досягненні своєї політичної мети.

Невійськові засоби — економічні, дипломатичні, інформаційні — як зброя такої війни почали застосовуватися ще далеко до появи перших гармат і мінометів на кордоні між Україною та Росією.

Така війна передбачає поєднання інструментів впливу й засобів підривної діяльності, які синхронно поєднуються для використання слабкостей іншої країни. Звісно, слабкості ці наперед визначаються, аналізуються та збираються в окрему теку, умовно «слабкості країни X».

Мовний чинник — найбільш вигідна пропозиція з усього «меню» слабкостей. Приклад продукування смислів гібридної війни в цьому аспекті ми всі добре знаємо: «відбувається насильницьке витіснення російської мови та переслідування російськомовних».

Гібридна війна має дві особливі ознаки:

1. Розмитість меж між війною і миром, коли не можна виділити якийсь поріг війни.

2. Невизначеність, коли складно взагалі ідентифікувати цю війну.

У контексті гібридних технологій ведення сучасних військових протистоянь особливе значення мають так звані Сили спеціальних операцій (ССО) та специфіка їх комунікаційного забезпечення, в тому числі за допомогою соціальних онлайн-мереж.

Сили спеціальних операцій — підрозділи спеціально навчених фахівців, які мають спеціальні можливості у сферах розвідки, прямих акцій та військової підтримки для виконання складних, небезпечних, інколи політично чутливих операцій, що проводить командування.

Під спеціальними операціями розуміють різновид військової діяльності, який здійснюють спеціально створені сили, організовані, треновані та оснащені для цієї мети, які використовують оперативну техніку й методи, відмінні від традиційних військових.

Характерними ознаками ССО є: прихованість дій; здатність виконувати операції, котрі приводять до тактичної або стратегічної переваги; спеціальна навченість та оснащеність; високий рівень спеціалізації; підвищений рівень адаптованості; мобільність та здатність проводити операції автономно; відносно невелика кількість особового складу; спроможність працювати у трьох середовищах (повітря, земля, море).

До типових завдань ССО відносяться:

рейди та сучасні бойові дії;
психологічні операції;
робота «цивільної адміністрації» (залучення на свій бік населення);
навчання іноземних армій, поліційних і безпекових сил (так зване «примноження сили»);
пошук, евакуація й доставка полонених, заручників;
медична допомога;
здобуття розвідувальної інформації за лінією фронту;
виявлення, ідентифікація та визначення цілей для власних засобів ураження;
антитерористичні операції.

В Україні у 2015 році було розпочато процес створення власних ССО за стандартами НАТО. Каталізатором цього рішення, зрозуміло, стала російська агресія та війна на сході країни.

Серед завдань українських ССО: спеціальна розвідка; спеціальні заходи; контртерористичні заходи; прямі військові дії; аналіз і обробка інформації для випрацювання правильної стратегії та залучення необхідних ресурсів; нетрадиційні методи ведення війни — психологічні та інформаційні операції.

Аналізуючи типові функції окремих підрозділів та командування ССО, слід зробити висновок: один із провідних компонентів у їхній діяльності — робота із соціальними онлайн-мережами, які є фактично специфічним полем бою та джерелом для збирання розвідувальної інформації.

Відповідно до технічних та комунікаційних можливостей віртуальних соціальних мереж, ССО можуть використовувати їх для:

здійснення впливу на населення в місці проведення спецоперацій (чутки, офіційні звернення, попередження);
дезінформації противника щодо дій власних підрозділів, їхнього складу та завдань;
збирання розвідувальної інформації про дії супротивника, його сили та керівний склад;
координації дій власних груп та співпраці з місцевими групами, що надають їм допомогу;
створення та координації дій агентурних мереж на території супротивника.

Отже, весь наявний потенціал і комунікаційні можливості соціальних онлайн-мереж можуть стати важливим інструментом у діяльності ССО. Тож у структурі окремих підрозділів та керівних органів ССО мають бути фахівці й навіть групи, які забезпечуватимуть відповідні функції.

Особливої ваги це набуває в контексті наукового прогресу та вдосконалення технічних засобів комунікації, які дозволятимуть мати доступ до інтернету за умови значного віддалення від стаціонарних місць доступу та зберігання такої можливості протягом тривалого часу.

Головним завданням мережевих онлайн-проєктів у рамках гібридної війни є створення певної віртуальної реальності (симулякри). Вона формує потрібне атакуючій стороні бачення ситуації конкретними цільовими групами, які є об’єктами інформаційно-психологічної агресії. Головною метою такої діяльності є забезпечення сприятливих умов для реалізації атакуючих дій у режимі офлайн на економічному, військовому, політичному полях, або одночасно в усіх площинах.

Вирішення таких питань можливе лише за умови інтегрованого підходу — поєднання сучасних технічних комунікаційних та психотехнологій. При цьому тривалість дії та глибина ударного ефекту залежать від часу, впродовж якого здійснюється обробка свідомості цільових груп, та потужності тиску. Роль і значення в цих процесах соціальних онлайн-мереж важко переоцінити.

За аналогією, технології web 2.0 в цьому контексті можна визначити як високоточну зброю, що може вражати не просто певні цільові групи, але й конкретних їх представників, чітко визначених персоналій. Така адресність та, за потреби, вибірковість, дає можливість досягати максимального ефекту із оптимізацією витрат у плані часу, інтелектуальних та матеріально-технічних ресурсів.

При аналізі результатів найвідоміших міжнародних військових, політичних та економічних конфліктів кінця XX — початку XXI ст. стає зрозумілим, що інформаційно-психологічна зброя сьогодні має бути прирівняна до зброї масового знищення. Не вбиваючи фізично, психотехнології стають причиною групових, а також масових психічних розладів, що призводять до соціальних конфліктів, у яких позбавляють життя конкретних індивідуумів.

У форматі використання усього спектру інформаційно-психологічних операцій соціальні онлайн-мережі мають можливість забезпечувати: координацію протестних та терористичних рухів; поширення контенту, що відноситься до категорії інформаційної зброї; збирання важливої інформації про персон або організації, що представляють інтерес для атакуючої сторони; збирання розвідувальної інформації про офлайн-дії противника; відстеження суспільних настроїв; локалізацію джерел інформації, що представляє небезпеку.

Однією з головних функцій соціальних онлайн-мереж є можливість координації інформаційних потоків, що розгортаються навколо реальних військових дій. В умовах сучасних, як гібридних, так і лінійних військових конфліктів, важливе значення має система доступу до інформації, що надходить із зони бойових дій. А головним завданням будь-якої профільної військової структури є обмеження доступу до джерел інформації сторонніх осіб і поширення інформації у вигідному для себе контексті.

У контексті реалізації цього завдання роботу із соціальними мережами вибудовують, базуючись на принципах встановлення контролю інформаційних потоків, які мають місце навколо будь-якого об’єкту, в даному випадку це буде зона бойових дій.

При роботі із соціальними мережами контроль та фільтрація інформаційних потоків є доволі складним завданням, бо потенційним джерелом інформації може виступити фактично кожна людина, яка має доступ до мережі інтернет і володіє певним цінним контентом.

У такому разі необхідно налагодити систему регулярного моніторингу усього локального мережевого інформаційного простору в ручному режимі (переглядання змісту профільних сторінок та груп) або за допомогою відповідних програмних сервісів.

Крайньою мірою контролю за мережевою складовою зони конфлікту може бути блокування доступу до певних інтернет-ресурсів та мереж. Утім, як свідчить практика, в наші часи це майже нереально. Тому найкращий засіб контролю за інформаційним процесом — координування інформаційних потоків та формування правильних меседжів із відповідним контентним супроводом.

Також ефективним засобом посилення власних можливостей щодо координації інформаційних потоків може стати залучення до активної співпраці волонтерів / волонтерок. Волонтерський рух в середовищі онлайн-мереж як інструмент протидії інформаційній агресії або для здійснення аналогічних атак на інформаційне поле супротивника став одним із засобів протидії російській агресії проти України.

Серед українських волонтерських проєктів, які діють як допоміжні віртуальні ресурси в інформаційно-психологічній війні з російськими агресорами та сепаратистськими рухами, можна назвати такі: Inform Napalm та «Інформаційний спротив», центр «Миротворець». Ці мережеві проєкти демонструють яскравий приклад того, як за допомогою належним чином розбудованої інформаційної мережі та системи роботи можна ефективно забезпечувати та результативно супроводжувати офлайн-процеси.

Практично всі згадані вище проєкти діють за схемою роботи так званої OSINT (Open Source Intelligence) — розвідувальної практики, яка передбачає пошук, вибір та збирання інформації, отриманої з відкритих джерел. Важливою складовою такої роботи є системний аналіз наявної інформації з відповідною оцінкою та висновками, що дозволяють зрозуміти логіку та передбачити дії противника. Одним із базових золотих правил такої практики є те, що близько 90% необхідної для аналізу та прийняття відповідних рішень інформації перебуває у відкритих джерелах. До таких джерел відносять: традиційні ЗМІ (газети, журнали, радіо, телебачення); інтернет-видання, що відносяться до ЗМІ (повинні сайти та портали, інтернет-ресурси профільних структур); акаунти та віртуальні майданчики у соціальних онлайн-мережах; офіційні звіти державних структур; публічні заяви політиків та держслужбовців; спостереження — радіомоніторинг, використання загальнодоступних даних, аерофотозйомок (наприклад, Google Earth); професійні та академічні звіти, конференції, доповіді, статті; звіти та виступи в ЗМІ окремих незалежних експертів та експертних груп.

У провідних країнах світу система OSINT є важливим інструментом захисту національних інтересів та основною складовою в діяльності профільних силових відомств. Зокрема, в США та країнах НАТО існують окремі мережі центрів, що займаються збиранням та обробкою інформації з подальшим формуванням відповідних баз даних та практичним їх застосуванням для прийняття необхідних рішень.

Таким чином стає зрозумілим весь спектр наявних на теперішній момент інструментів ведення інформаційної війни, головні принципи яких — гнучкість, оперативність та масштабність процесів, системність роботи. І лише від тих, хто приймає відповідні управлінські рішення, залежить, наскільки якісно ці інструменти можуть працювати.

• Правила поводження в умовах інформаційної блокади • Понад 8 років війна, що точилася в нашій державі, була локалізована лише двома областями нашої Батьківщини. Та 24 лютого 2022 року все змінилося. Вся Україна стала ареною бойових дій. Тому військовим, бійцям тероборони, волонтерам / волонтеркам, працівникам критичної інфраструктури та звичайним цивільним людям потрібно знати, що робити під час війни, аби захистити себе у інформаційному просторі.

1. Військові та бійці тероборони:

ніколи нікому не казати, де саме знаходитеся. Це інформація тільки для побратимів та командування;
тримати смартфони в режимі «В Літаку». Засоби радіоелектронної розвідки ворога можуть засікти телефон, та й не забувати — у багатьох телефонах є автоматична підтримка навігаційної системи Глонасс (російський аналог GPS), у тому числі айфонах та багатьох смартфонах;
не фотографувати місцевість, де знаходиться та не надсилати фото друзям. Так само неприпустимо фотографувати будь-які військові документи та карти;
двофакторна автентифікація має бути увімкнута скрізь, в усіх сервісах;
оновити паролі та зробити їх безпечними — мінімум 8 символів, літери великого та малого регістру, цифри та спецсимволи; не повторювати паролі у різних сервісах;
не відповідати на дзвінки з незнайомих номерів;
також для дзвінків найкраще користуватися захищеними месенджерами, такими як Signal. Дзвінки по мобільній мережі перехопити набагато простіше;
видалити по-максимуму усі додатки зі смартфону, які регулярно не використовуються. Найліпше йти на бойову позицію з кнопковим телефоном, а не зі смартфоном.

2. Волонтери / волонтерки. Правила для волонтерів / волонтерок у цілому відрізняються від військових не сильно, але є декілька важливих моментів:

якщо волонтер / волонтерка допомагає військовим на лінії фронту — не треба писати місце, куди це все будете везти. Якщо цивільним — не треба писати нічого, що описує бойові дії. Лише «цивільну» частину. Також не писати про те, наскільки все погано або де ось-ось відбудеться «зрада» — ворог може використати це у інформаційній війні проти нас, в пропаганді.
зрозуміло, що коли збираються кошти з багатьох людей — треба писати, на що збираються, оскільки навіть у таку скрутну годину є покидьки, що намагаються нажитися на допомозі армії та людям. Однак навіть у такому випадку — за нагоди намагатися не давати дуже конкретної інформації;
все що дізнається від військових (будь-яких захисників) — не треба постити в соцмережі. Особливо про стан на фронті. Для цього є офіційні засоби інформування — сторінки Офісу Президента, ЗСУ та інших уповноважених органів;
двофакторна автентифікація має бути увімкнута скрізь, в усіх сервісах;
оновити паролі та зробити їх безпечними — мінімум 8 символів, літери великого та малого регістру, цифри та спецсимволи; не повторювати паролі у різних сервісах;
не відповідати на дзвінки з незнайомих номерів;
також для дзвінків найкраще користуватися захищеними месенджерами, такими як Signal. Дзвінки по мобільній мережі перехопити набагато простіше.

3. Працівники об'єктів критичної інфраструктури:

нікому не розповідати про свою роботу. Який стан у енергетиці, медицині та таке інше. Це також фронт війни й не треба навіть гіпотетично давати розвідці супротивника додаткової інформації;
не під’єднувати будь-які свої девайси до мережі установи. Навіть смартфон не варто заряджати від свого робочого компьютера. Чим менше контактів внутрішньої мережі з зовнішнім світом — тим менше шансів на успішну кібератаку зі сторони ворога;
сходити до відповідального за інформаційну безпеку в установі, та попросити його ознайомити з політиками інформаційної безпеки, провести додатковий інструктаж;
оновити усі паролі згідно політик інформаційної безпеки організації;
якщо на компьютер або смартфон приходять повідомлення з невідомих адрес на пошту чи в месенджери — одразу звернутися до відповідального за інформаційну безпеку;
ні в якому випадку не завантажувати на робочий комп’ютер та не відкривати підозрілі файли, що прийшли.

4. Цивільне населення:

двофакторна автентифікація має бути увімкнута скрізь, в усіх сервісах;
оновити паролі та зробити їх безпечними — мінімум 8 символів, літери великого та малого регістру, цифри та спецсимволи; не повторювати паролі у різних сервісах;
не відповідати на дзвінки з незнайомих номерів;
для дзвінків найкраще користуватися захищеними месенджерами, такими як Signal. Дзвінки по мобільній мережі перехопити набагато простіше;
читати лише офіційні джерела інформації;
не довіряти чуткам та пліткам — те, що ви або члени вашої родини не бачили на власні очі, варто сприймати максимально-критично;
дуже важливо — не можна допустити паніки! Тому будь-які панічні пости ігнорувати, та блокувати їх авторів. Паніка — це найстрашніше під час війни;
не фотографувати та не викладати в соціальні мережі світлини військових, бойових дій, ракет та літаків у небі, результатів обстрілів. Якщо ви вважаєте, що мажте важливу інформацію — є телеграм-бот, в який офіційно можна її відправляти: @stop_russian_war_bot. Або ж повідомте найближчому військовому, бійцю тероборони, поліцейському;
якщо ви знаходитеся у зоні окупації — не виходити з дому, почистити свій телефон від світлин, переписок та підписок у соцмережах. Пам’ятайте: це — тимчасово;
якщо можете — допомагайте одне одному та нашим захисникам (це найголовніше). Якщо ви прихистили пораненого захисника — не пишіть й не кажіть цього, передайте інформацію його командуванню (якщо поранений у свідомості та має документи та канал зв’язку) або по вище вказаному каналу.

• Цифрові права та цифрова грамотність • У широкому сенсі цифрові права — це набір прав кожної людини на доступ до цифрових медіа та на використання комп’ютерів, мобільного зв’язку та інтернету для передачі інформації.

Рада ООН з прав людини ухвалила резолюцію, згідно з якою всі права людини з режиму офлайн однаковою мірою повинні застосовуватись і онлайн. Однак, коли у 1948 році було схвалено Загальну декларацію прав людини — перший глобальний документ, що визначив перелік фундаментальних прав і свобод людини, про такий розвиток цифрового світу не писали навіть у науково-фантастичних романах.

Дані моніторингу порушення цифрових прав в Україні, що проводився ГО «Платформа прав людини» за підтримки Counterpart International, свідчать про наявність таких порушень цифрових прав українців:

1) Одним із способів обмеження цифрових прав людини є нав’язування їй непотрібних цифрових послуг, наприклад спаму.

2) Заблокування веб-сайтів в Україні, до яких немає доступу у користувачів Інтернету.

3) Поширення користувачами соціальної мережі «Фейсбук» світлин бюлетеня із результатами голосування.

4) Збір та поширення конфіденційної інформації про абонентів оператором мобільного зв’язку, зокрема, про регулярність його візитів до лікаря, його спосіб життя, звички, рівень доходів тощо.

5) Надання надмірного і непропорційного доступу до інформації про споживача послуг з доступу до Інтернету на підставі рішення суду.

Рада з прав людини ООН в своїй Резолюції 2016 року публічно засудила країни, які навмисно обмежують доступ до інтернет-мережі для своїх громадян. Резолюція відображає також чітку позицію організації — «люди повинні бути однаково захищені в офлайні та онлайні», включно з тими рішеннями, де особливий акцент зроблено на свободу слова. Це право згадано в таких міжнародних документах, як «Загальна декларація прав людини» та «Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод».

У березні 2021 року Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію розвитку цифрових компетентностей до 2025 року, що є підтвердженням важливості цифрової грамотності.

У сучасному світі інформаційні технології розвиваються стрімко. У кожного є комп’ютер, планшет чи мобільний телефон, тому уявити своє життя без ґаджетів просто неможливо. Завдяки ним можна навчатися, спілкуватися, робити покупки, грати в ігри, читати книги, слухати музику, дивитися відео, обробляти фото тощо.

Але, на жаль, не кожен може ефективно та безпечно використовувати сучасні цифрові технології в роботі, навчанні, професійному чи особистісному розвитку.

Вміння шукати, аналізувати та споживати інформацію безпечно для свого здоров’я, опановувати ризики цифрового середовища та досягати успіху в ньому у наш час - це необхідність.

Цифровізація країни несе позитивні зміни в усіх сферах життя — від освіти та медицини до науки та бізнесу. При цьому є одна фундаментальна річ, без якої успішно цифровізувати країну неможливо. Це цифрова грамотність населення. Просто користуватися смартфоном чи ноутбуком і мати доступ до інтернету — ще не означає володіти цифровою грамотністю. Здатність ефективно та безпечно використовувати сучасні цифрові технології в роботі та навчанні, в професійному та особистісному розвитку — ось що таке цифрова грамотність.

Цифрова грамотність — це набір знань, умінь та навичок, які необхідні для безпечного та ефективного використання цифрових технологій та ресурсів інтернету.

Цифрова грамотність необхідна кожному через 5 основних причин.

1. «Держава в смартфоні» та комфортне проживання в країні. Означає велику кількість сервісів онлайн. Більше не треба витрачати свій час на стояння в черзі. Онлайн-послуги — це комфорт, зручність, економія часу. Цифрова грамотність необхідна для того, щоб ефективно використовувати всі можливості, які надає держава.

2. Особистий розвиток та вирішення особистих потреб. Завдяки знанням цифрової грамотності дідусі та бабусі отримають можливість частіше спілкуватися з онуками в зручному форматі, знатимуть як легко шукати необхідну інформацію — новини, рецепти, а також зможуть проводити прості онлайн-активності.

3. Конкурентоспроможність на ринку праці. Володіючи цифровою грамотністю, у людини з’являється більше шансів на працевлаштування. Більше шансів на підйом кар’єрними сходами.

4. Безперервне навчання. Завдяки цифровій грамотності, кожен зможе вдосконалювати себе щодня. Проходити онлайн-курси і тренінги. Ефективніше вивчати іноземні мови. Поповнювати власні знання, здобувати нові навички. І в 30, і в 50, і в 70 років. Це суперможливість.

5. Онлайн-безпека. Буде розуміння як уберегти свій акаунт та облікові записи від злому зловмисниками, як захиститися від потрапляння вірусів на свій пристрій.

Міністерство цифрової трансформації запустило національну онлайн-платформу з цифрової грамотності «Дія. Цифрова освіта», яка доступна в мережі Інтернет за QR-кодом.

На онлайн-платформі кожен громадянин може безкоштовно опанувати цифрові навички за новим сучасним форматом — освітні серіали. Наразі, доступний онлайн-курс «Тренінги для тренерів» в мережі Інтернет за QR-кодом.

• Безпека онлайн-спілкування • Онлайн-спілкування — те, до чого ми звикли, те, що об’єднує людей зі схожими інтересами з різних міст та країн, а в час війни — це можливість підтримувати соціальні зв’язки з близькими, а також будувати нові стосунки з однолітками.

Онлайн-спілкування — це особлива форма комунікації, в процесі якої відбувається взаємодія людей один з одним в мережі Інтернет, та здійснюється шляхом обміну знаковими, та/або мультимедійними повідомленнями.

Програми обміну миттєвими повідомленнями дозволяють спілкуватися в режимі реального часу, але різниця полягає в тому, що ви маєте вибрати особу, з якою бажаєте спілкуватися. Програма показує, хто з ваших друзів також знаходиться в онлайні, і ви можете запросити одного або декілька друзів для приватного спілкування. Ви також можете обмінюватися файлами (світлинами, аудіо- та відеокліпами), разом грати в ігри, робити голосові або відеоголосові дзвінки.

Технологія обміну миттєвими повідомленнями несе ті самі ризики, що й електронна пошта та чат. Користувач може відкрити вкладений файл або посилання, що містить віруси, шпигунську програму або матеріал, який вам не підходить. Якщо ви знаєте особу у «реальному житті», тоді спілкування з нею є більш безпечним. Спілкування за допомогою обміну миттєвими повідомленнями завжди приватне, і ви можете контролювати з ким розмовляєте та скільки часу хочете присвятити розмові.

Ви можете зробити спілкування більш безпечним, скоригувавши настройки програми обміну миттєвими повідомленнями.

Вибір людей для спілкування. Найбезпечнішим є спілкування з людьми, яких ви вже знаєте в реальному житті. Потенційно відправити повідомлення вам може будь-хто. Програми обміну миттєвими повідомленнями мають список контактів, у який можна додавати імена людей, з якими ви хочете спілкуватися. Щоб запобігти отримання повідомлень від незнайомих людей, скоригуйте настройки програми для блокування контактів будь з ким, хто не міститься в цьому списку.

Збереження діалогів. Онлайнові діалоги можна зберігати. Коли інші особи у чаті побачать, що ви зберігаєте свої онлайнові діалоги, то це покращить вашу безпеку. Якщо люди спілкуються в онлайні і знають, що розмови зберігаються, це, зазвичай, робить їх обережними стосовно тем, які обговорюється в онлайні. Ви можете зберігати окремі розмови або настроїти програму так, щоб вона зберігала всі розмови автоматично.

• Безпека онлайн-листування • Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони України опублікував правила безпечного листування в соцмережах і месенджерах:

1. Не діліться геолокацією — ані вашим місцем перебування, ані розташуванням українських військ чи складами зберігання боєприпасів ЗСУ. Усе, що може прочитати в листах ваш знайомий, може побачити й ворог!

2. Не надсилайте в месенджерах чи соцмережах паролі від банківських карток, ґаджетів тощо. Або ж використовуйте спеціальні програми для зашифрованих миттєвих повідомлень.

3. Задля безпеки не надсилайте в месенджери інформацію про рух ворога — ліпше повідомте про це ЗСУ через чатбот «єВорог» @evorog_bot, після чого видаліть листування.

4. Зараз ворог намагається заволодіти даними не лише в кіберпросторі, а й фізично: можуть викрасти смартфон. Тож варто добирати надійні паролі, дотримуйтеся цих правил і бережіть себе та близьких.

Telegram став однією з найбільших платформ для спілкування та поширення новин під час війни. У Національній поліції закликали налаштувати цей месенджер так, щоб його використання було безпечним. Ось як це зробити:

1. Налаштувати конфіденційність.

Для цього треба зайти у розділ «Приватність та безпека» або «Конфіденційність». Далі — внести зміни у такі розділи:

Номер телефону → Хто може бачити номер телефону — Ніхто.

Номер телефону → Хто може знайти за номером — Мої контакти.

Остання активність → Хто може бачити час моєї останньої активності — Ніхто.

Фотографії профілю → Хто може бачити фото та відео мого профілю — Мої контакти.

Дзвінки → Хто може мені телефонувати — Мої контакти (або Ніхто, якщо хочете).

Дзвінки → Peer-to-peer - Мої контакти (або Ніхто, якщо ви волієте не повідомляти свою IP-адресу абонентам, що викликають).

Пересилання повідомлень → Хто може додавати посилання на мій обліковий запис під час надсилання моїх повідомлень — Мої контакти.

2. Встановити пароль для розблокування входу в Telegram.

3. Увімкнути «Автоблокування Телеграм» на одну хвилину чи 5 хвилин.

4. Увімкнути двофакторну автентифікацію для свого облікового запису.

Нещодавно Центр протидії дезінформації при РНБО закликав відмовитися від використання WhatsApp, оскільки «його можуть прослуховувати російські військові». Однак пізніше Центр отримав «підтвердження про підтримку заходів з інформаційної безпеки від компанії WhatsApp»: «Корпорація Meta, якій належать сервіси Facebook, Instagram і WhatsApp, заявила про підтримку блокування підроблених або шахрайських акаунтів, а також обмеження поширення дезінформації».

З огляду на проблеми з безпекою особистих даних, цей месенджер не можна було назвати найбезпечнішим і до війни. З іншого боку, тут є наскрізне шифрування та двофакторна аутентифікація. Але, що погано, немає секретних чатів, інформація зберігається на пристроях у відкритому вигляді.

Vіber пропонує наскрізне шифрування, секретні чати з можливостями автоматичного видалення повідомлень, заборони або відстеження скриншотів, а також захисту від копіювання та пересилань повідомлень.

На відміну від Telegram, у Viber повне шифрування за замовчуванням увімкнено для всіх чатів, але, як і Telegram, всі резервні копії чатів тут зберігаються у відкритому вигляді.

Крім цього, кілька років тому повідомляли: деякі сервери компанії розміщуються на території Росії. Немає гарантії, що спецслужби цієї країни не мають доступу до особистих повідомлень.

Є окрема категорія месенджерів, які ставлять на чільне місце безпеку своїх послуг і захищеність інформації. Один із них — Signal, де всі чати зашифровані за замовчуванням. Передбачено, що навіть творці програми не можуть отримати доступ до даних користувача. Мобільна та десктоп-версії доступні для безплатного завантаження. Утім порівняно з переліченими вище месенджерами у Signal менше функцій.

Серед інших месенджерів — Threema, Confide, Wickr, Briar, Zello тощо. Підходять не для всіх пристроїв і деякі функції можуть бути платними.

Правила дорадчого характеру, які стануть у пригоді під час користування електронною поштою:

не нехтуйте загальною безпекою вашого гаджета, ПК.
користуйтеся надійними актуальними програмами антивірусного захисту.
будьте уважними під час перегляду отриманої кореспонденції. Не розпаковуйте вкладені в них архіви, не переходьте за посиланнями, розміщеними в тілі сумнівного листа.
у разі отримання підозрілого листа від незнайомого користувача видаліть повідомлення. Якщо такий лист надійшов від вашого знайомого, з’ясуйте, чи саме він надсилав такого листа.
не відповідайте на підозрілі листи. Не грайте зі зловмисниками.
перевіряйте прикріплені файли антивірусною програмою.
не передавайте свій пароль від електронної пошти третім особам, яким ви не довіряєте, під час реєстрації, заповненні форм, на прохання для уточнення інформації тощо.

• Онлайн безпека у соціальних мережах • Можливість отримати будь-яку інформацію не виходячи з дому — зараз це не фантастика, реальність. І це стало можливим завдяки Інтернету. Крім того, що Інтернет дозволяє тобі знайти потрібну інформацію, мережа значно розширює коло твого спілкування. Але спілкування в Інтернеті приховує небезпеку, яка проявляється в тому, що ви не бачите свого віртуального знайомого, а тому не можете бути впевнені у тому, що ця людина безпечна для вас. Ви можете вважати, що спілкуєтесь зі своїм однолітком, а він або вона насправді може виявитися дорослим чоловіком або жінкою, а ще гірше — злочинцем.

Отже, пам’ятайте про те, що спілкування в Інтернеті поряд з користю може приховувати і суттєву небезпеку для вас. Тому, щоб уберегти себе від неприємностей ви повинні постійно пам’ятати нескладні правила безпечної поведінки під час бесіди з незнайомцями або новими друзями, з якими ви познайомилися саме в Інтернеті, а не в реальному житті.

Спілкуючись в Інтернеті ви, заради своєї безпеки, не повинні ніколи:

повідомляти своєму віртуальному другу своє прізвище, домашню адресу, номер свого мобільного або домашнього телефону, номер та місцезнаходження своєї школи та інші дані;
відправляти комусь свої фото електронною або звичайною поштою;
повідомляти пароль до своєї Інтернет-сторінки. Ваш пароль як ключ від вашої квартири, тому нікому його не віддавайте!;
казати, що ви вдома знаходишся одні;
обговорювати теми, які вам неприємні або яких ви соромитесь;
відповідати на питання, які стосуються вашого особистого життя;
розповідати багато про своїх друзів, знайомих та родину, особливо, видавати їхні таємниці;
відправляти поштою або передавати через когось свої особисті речі співрозмовнику по Інтернету.

Крім того:

при реєстрації у чаті ніколи не заповнюйте поля, де від вас вимагають прізвище, номер мобільного та домашнього телефону, домашню адресу. Якщо ці поля обов’язкові, то краще вигадай для себе прізвище, адресу та номер телефону. Це потрібно для вашої безпеки. Взагалі, для реєстрації на різних сайтах створіть для себе окрему електронну поштову скриньку;
коли вигадуєте у чаті для себе нікнейм, то він не повинен бути схожим на ваше прізвище. Також він не повинен стосуватися вашого зовнішнього вигляду;
у чаті обмежте доступ до вашої сторінки невідомих вам людей. Додавайте до списку своїх друзів лише тих, кого ви добре знаєте у справжньому житті.

Пам’ятайте, що спілкування в Інтернеті не є вашим обов’язком, тому якщо вам це більше не подобається або вас лякають ваші Інтернет-друзі, то лише вимкніть комп’ютер і не повертайтеся більше до спілкування онлайн.

Ніколи за жодних умов не погоджуйтеся на особисту зустріч у реальному світі зі своїм Інтернет-другом. Якщо ви все-таки вирішили зустрітися з ним, то нехай обов’язково прийди на цю зустріч з другом / подругою. Ви можете також сказати про це своєму віртуальному другу. Місце для зустрічі повинно бути таким, де постійно знаходиться багато людей, наприклад, парк розваг, каток.

Запам’ятайте! Не можна розкривати і ділитися в соціальних мережах (та і загалом, зустрічаючи незнайомців) особистими даними: місцем прогулянок; номером телефону; часом коли вдома відсутні батьки; адресою; номерами банківських карток; повним ім’ям та іменами членів своєї родини.

• Онлайн безпека у громадських місцях • Нині можна без проблем отримати доступ до Інтернету через Wi-Fi-підключення.

Більшість публічних місць (ресторан, кафе, торговий центр, банку тощо) облаштовані так, що телефон чи ноутбук може з легкістю знайти Wi-Fi з вільним доступом. Однак більшість таких точок можуть нести серйозну загрозу для пересічного користувача. Такі відкриті точки доступу переважно не мають захисту. Вони зроблені для того, щоб відвідувачі ТРЦ чи кафе більше проводили часу в закладі, а отже витрачали більше коштів.

Між технікою (смартфон, планшет, ноутбук) і точкою роздачі Wi-Fi йде сигнал. І для шахраїв перехопити його — задача проста. Тож зловмисники можуть отримати дані, які передають Wi-Fi, через зокрема: пошту, повідомлення в соціальних мережах, файли, паролі та логіни.

Щоб у хакерів не було можливості отримати особисту інформацію і здійснювати атаки, варто дотримуватись певних правил безпеки з використання Wi-Fi у громадських місцях:

1. VPN. Приватна віртуальна мережа — це один із найбезпечніших способів збереження конфіденційності даних.

2. Двоетапна аутентифікація. Це захист, який передбачає встановлення додаткового паролю на певні сайти. Таким чином у шахраїв не буде змоги провести операцію під твоїм акаунтом. Наприклад, Google, щоб перевірити чи дійсно саме ти входиш у акаунт, пропонує підтвердити дані. Для цього потрібно ввести номер мобільного і система надішле SMS-кою шестизначний код, який буде потрібний для того, щоб зв’язати акаунт з телефоном. Подібний код потрібно буде вводити кожного разу додатково до пароля при спробі увійти в обліковий запис.

3. Захист паролю. Ще одна порада, якою часто нехтують — це не зберігати пароль та використовувати різні паролі для сайтів. Також не лінуйся придумувати складні паролі: використовуй цифри з великими та маленькими буквами.

4. Антивірус. Антивірусна програма, з періодичною перевіркою пристрою дозволяє вчасно виявляти, якщо хтось отримав доступ до системи і здійснює підозрілі дії.

Якщо вже так сталось, що необхідно підключитись до Wi-Fi у громадському місці і не дотримуєтесь цих правил, то ваші дії повинні бути обережні.

Наприклад, не проводьте банківські операції чи оплату, коли підключені до бездротової мережі в закладі чи магазині. Це може бути небезпечно, адже вводите особисті дані, які хакери можуть перехопити і потім ними скористатись.

Створення та використання паролів. Кожен користувач комп’ютера неодмінно використовує безліч паролів у своїй повсякденній роботі. Від їх надійності залежить безпека конфіденційних даних, таких як повідомлення електронної пошти, профілі в соціальних мережах або навіть банківський рахунок. У той час недбале ставлення до вибору паролів може призвести не лише до доступу сторонніх осіб до власних даних, але й до фінансових втрат.

При створенні акаунту в соціальних мережах, реєстрації в інтернет-магазинах або додатках у смартфонах, необхідно вказувати пароль — так працює будь-яка система авторизації. Конфіденційність приватних даних не надійно захищена, якщо пароль є нестійким до зламу. Наприклад, такі комбінації, як «123456», «11111», «qwerty», «password», «аbс123», хакер може зламати за лічені секунди.

Довший пароль забезпечує більший рівень безпеки. Надійний пароль має містити не менше 8 символів і складатися з літер верхнього та нижнього регістру, цифр і спеціальних символів. Пароль має бути оригінальним для кожного облікового запису і потребує негайної зміни у разі підозри щодо його компрометації. Для ускладнення паролю слід додавати цифри та спеціальні символи (@, #, ! та інші) або використовувати їх для заміни деяких букв у паролі. Під час заміни букв на символи не допускайте поширених помилок, таких, як заміна «а» на «@» або «і» на «1» чи «!». Рекомендується не використовувати як пароль ім’я, прізвище, номер телефону, дату народження тощо. Крім того, краще утриматися від фраз зі щоденного вжитку: назв книг, відомих цитат, текстів пісень.

Не варто зберігати пароль у відкритому вигляді біля комп’ютера та надсилати його у месенджерах. На випадок якщо пароль хтось вгадає або викраде, додатковий рівень безпеки для ваших облікових записів — це двофакторна автентифікація: вмикайте її всюди, де є така можливість.

Регулярно змінюйте паролі, особливо у разі потреби в захисті важливих даних. Чим більш важливіша інформація, тим частішими мають бути оновлення даних входу.

Не слід повторно використовувати один і той же пароль для доступу до різних облікових записів. Застосування одного паролю для багатьох профілів підвищує уразливість Ваших конфіденційних даних, оскільки у разі його крадіжки інформація всіх акаунтів з ідентичним даними входу опиняться у руках зловмисників.

Для створення складних паролів також можна використовувати сервіси генерації паролів, як-от на сайті кіберполіції.

Основні характеристики надійного паролю:

Ви повинні легко запамятовувати пароль. Це позбавить вас від необхідності записувати пароль та нагадувати його кожен раз при потребі залогінитися на певному сайті.

Пароль повинен важко запам’ятовуватися для інших людей. Якщо хтось випадково побачить ваш пароль, або підгляне у процесі його введення, то для цієї особи пароль не повинен одразу запам’ятатися.

Придумайте певну систему генерації пароля, яка буде відома тільки вам. Таким чином, знаючи алгоритм, ви завжди легко запам’ятаєте та введете свій пароль. Для людей, які не знають цього алгоритму, пароль повинен здаватися випадковим набором символів.

Пароль повинен легко вводитися із клавіатури.

Врахуйте можливість введення паролю із мобільного телефону.

1. Що таке «інформаційна війна»? Вирішення яких завдань вона передбачає?
2. Які складники має інформаційна війна?
3. Що таке «кібербезпека»?
4. Назвіть виклики для України у сфері кібербезпеки.
5. Які загрози кібербезпеці є в Україні?
6. Чому ССО мають особливе значення для ведення учасних військових протистоянь у контексті гібридних технологій?
7. Чому інформаційно-психологічну зброю можна прирівняти до зброї масового знищення?
8. Чому волонтерський рух має велике значення для протидії інформаційній агресії?
9. Як необхідно поводитися в умовах інформаційної блокади?
10. Чому цифрова грамотність необхідна кожному?
11. Складіть правила безпечного листування в соціальних мережах.
12. Чого ніколи не можна робити, спілкуючись в Інтернеті?
13. Яких правил онлайн-безпеки необхідно дотримуватися в громадських місцях?
14. Які основні характеристики надійного паролю?
15. Придумайте пароль, який би відповідав усім параметрам безпеки.

Зміст