§§ 45-46. ФОРМИ ТА ВИДИ ВЛАСНОСТІ

1. Право приватної власності. Суб’єкти та об’єкти права приватної власності

Право приватної власності - це передбачене й гарантоване законом право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.

Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Ці особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Об’єктами права приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, садові будинки, предмети домашнього господарства, худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого та виробничого призначення.

Не можуть перебувати у власності окремих громадян об’єкти права виняткової власності народу України, до яких належать земля (за винятком земельних ділянок певного розміру), її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони. Постановою Верховної Ради України «Право власності на окремі види майна» затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Під час здійснення своїх прав і виконання обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.

2. Виникнення та припинення права приватної власності

Для виникнення у фізичних осіб права приватної власності на те чи інше майно потрібні певні юридичні факти, тобто юридичні підстави. Загальною умовою визнання громадянина власником набутого майна є правомірність його одержання. Одержання громадянином майна без достатньої юридичної підстави або з порушенням відповідних правил його придбання не породжує у громадянина права приватної власності.

Підстави виникнення у громадян права власності

Серед інших підстав виникнення у громадян права власності слід виокремити такі:

успадкування майна;
одержання дивідендів від цінних паперів і вкладів у кредитних установах;
отримання пенсій, різних видів державної допомоги, стипендій тощо;
отримання грошових сум чи іншого майна в порядку відшкодування завданої шкоди;
отримання коштів за аліментними зобов’язаннями;
правомірне заволодіння дарами природи;
отримання премій, виграшів, призів.

Певні юридичні факти необхідні й для припинення права приватної власності. Вони можуть бути спільними для суб’єктів права власності або специфічними, притаманними лише громадянам. Значна частина юридичних фактів може бути юридичною підставою виникнення права власності й водночас його припинення. Так, укладення договору купівлі-продажу спричиняє припинення права власності у продавця та водночас виникнення його у покупця. Але створення фізичною особою власними зусиллями з власних матеріалів скульптури, картини, іншої речі веде лише до виникнення права власності.

Припинення права приватної власності можливе також усупереч волі власника (унаслідок реквізиції, конфіскації, націоналізації та інших підстав).

3. Право державної власності. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування як представники суб’єкта державної власності (держави)

Державна власність є особливою публічною формою привласнення матеріальних благ в інтересах суспільства. Виникає одночасно з виникненням держави. У державній власності є майно, зокрема грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Однак система та способи управління державною власністю є надзвичайно складними. Визначальне значення у вирішенні цієї проблеми мають окремі статті Конституції України.

4. Право комунальної власності. Суб’єкти та об’єкти права комунальної власності

Право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися та розпоряджатися на свій розсуд і у своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Суб’єктами права комунальної власності є відповідні територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах. Оскільки районні та обласні ради виступають як органи місцевого самоврядування, то Конституція України не передбачає створення комунальної власності на рівні районів і областей. Територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах можуть об’єднувати об’єкти своїх прав власності з виникненням у них спільної власності та передачею цих об’єктів до управління районних і обласних рад.

Об’єкти права комунальної власності визначено в Конституції України.

Конституція України

Ст. 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

5. Право спільної власності. Спільна часткова та спільна сумісна власність

Право спільної власності (від латинського condominium - спільне володіння), відоме ще із часів римського права, означає належність майна одночасно декільком суб’єктам. Характерними ознаками спільної власності є множинність суб’єктів та єдність об’єкта. Цивільний кодекс України закріпив указані ознаки.

Цивільний кодекс України

Ст. 355.

1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Об’єктом права спільної власності є майно. Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Спільним майном може бути:

Право кожного із співвласників охоплює весь об’єкт в цілому, а не якусь його частину. Тобто право власності є неподільним, хоча й належить водночас декільком особам, охоплює одне й те саме майно. Підстави виникнення спільної власності можуть бути різними: спільне придбання майна, спадкування, перебування у шлюбі, приватизація, створення фермерського господарства, створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку тощо. Цивільне законодавство не встановлює вичерпного переліку підстав виникнення права спільної власності.

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. У спільній частковій власності кожен з учасників має чітко визначену частку в праві власності на майно. Спільна сумісна власність є безчастковою, а право кожного із співвласників поширюється на все майно. Вона передбачає право декількох осіб володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном за взаємною згодою як одним цілим. Частки встановлюються у випадку її припинення (поділу, виділу). Для розпорядження необхідна згода всіх співвласників.

Цивільним законодавством встановлено презумпцію, згідно з якою спільна власність під час її виникнення завжди вважається частковою: «Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно».

Запитання та завдання

Розв’яжіть ситуацію.

Ситуація. Громадянин Довгорукий Б. узяв в оренду земельну ділянку з правом подальшої її купівлі в занедбаній частині заповідника, домовившись з директором цього заповідника. Договір, який передбачав короткотривалу оренду на 3 роки, було підписано 9 вересня 2017 р.

Чи буде правомірним цей договір?

Запитання для самоперевірки