§§ 22-23. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

1. Поняття та підстави кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, яка полягає в обмеженні прав і свобод суб’єкта злочину, що визначається в обвинувальному вироку суду й здійснюється спеціальними уповноваженими органами.

Соціальна та юридична суть кримінальної відповідальності полягає в тому, що вона:

є реакцією держави на вчинений особою злочин;
є офіційною державною оцінкою в обвинувальному вироку суду діяння як злочину, а особи, яка його вчинила, як злочинця;
обумовлює настання певних несприятливих наслідків для особи, що вчинила злочин, у вигляді передбачених кримінальним законом санкцій.

Кримінальній відповідальності властиві всі загальні ознаки юридичної відповідальності, але вона має й лише їй притаманні ознаки:

передбачена й врегульована кримінальним законом;
настає за скоєння злочину;
її суб’єктами можуть бути тільки фізичні особи, що досягли 16 років, а в деяких випадках - 14 років;
має особистий характер;
заснована на презумпції невинуватості;
як правило, супроводжується призначенням винному покарання;
породжує стан судимості.

Особу можна притягти до кримінальної відповідальності лише за наявності певних підстав. Підстави кримінальної відповідальності - це визначені кримінальним законом умови, за наявності яких можливе притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Кримінальний кодекс України

Ст. 2. Підстава кримінальної відповідальності.

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Згідно з кримінальним законом є фактичні та процесуальні підстави кримінальної відповідальності.

2. Обставини, що виключають злочинність діяння

Деякі вчинки приватної чи службової особи за зовнішніми ознаками збігаються з тим або іншим злочинним діянням (наприклад, знищення майна для усунення небезпеки, викликаної пожежею, має однакові фактичні ознаки зі злочином, що передбачений ст. 194 Кримінального кодексу України «Умисне знищення або пошкодження майна»). Однак такі вчинки не є суспільно небезпечними, а, навпаки, визнаються суспільно корисними. У кримінальному праві такі вчинки іменуються обставинами, що виключають злочинність діяння.

Обставини, що виключають злочинність діяння, характеризуються низкою ознак:

являють собою свідомі й вольові вчинки людини у формі дії (наприклад, при необхідній обороні) або бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги при виконанні наказу);
мають зовнішню подібність до фактичних, видимих, об’єктивних ознак скоєного вчинку й відповідного злочину;
більшість із зазначених вчинків є суспільно корисними або соціально допустимими;
такі вчинки є правомірними;
такі вчинки не визнаються злочинними, тому вони виключають саму підставу кримінальної відповідальності.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання тому, хто посягає, шкоди, необхідної й достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися по допомогу до інших осіб чи органів влади.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне завдання тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність.

Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із завданням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставления її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Не є злочином завдання шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного або психічного примусу, унаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке завдало шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, було неможливо досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу життю інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Не є злочином вимушене завдання шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

3. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності полягає у відмові держави в особі суду від застосування заходів кримінально-правового впливу щодо осіб, які вчинили злочин.

Після звільнення від кримінальної відповідальності між особою, яка вчинила злочин, і державою припиняються кримінально-правові відносини. Такий захід держава застосовує до осіб, у діяннях яких є склад злочину.

Підставами звільнення від кримінальної відповідальності є невеликий ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння та особи, яка може бути виправлена без застосування кримінального покарання.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути двох видів: безумовне та умовне. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно. Якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки, то це умовне звільнення. У випадках передачі особи на поруки до неї висувають низку вимог, невиконання яких може бути підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється також у випадках, передбачених статтями Кримінального кодексу України, на підставі Закону України про амністію, Указу Президента України про помилування засуджених.

Усі особи, звільнені від кримінальної відповідальності, вважаються такими, які не мають судимості.

Запитання та завдання

Розв’яжіть ситуацію, користуючись кодом чи посиланням на статті Кримінального кодексу України http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1337.

Ситуація. Художник Псевдотворченко А. у вересні 2018 р. виготовив кліше для друкування гривень номіналом 500 гривень. Після цього він запропонував громадянину Майстренку М. зробити прес для друкування підроблених гривень. Той виготовив прес і передав його художнику. У кінці жовтня 2018 р. Псевдотворченко А. у себе в квартирі надрукував ЗО банкнот на суму 1 млн гривень і наступного дня розплатився ними за покупки в супермаркеті, але касир виявила, що гроші підроблені, і Псевдотворченка А. було затримано.

Чи повинні та за що саме нести кримінальну відповідальність Псевдотворченко А. і Майстренко М.?

Запитання для самоперевірки